Нарешті в Полтаві встановили пам’ятник гетьману України Іванові Мазепі. Це мало б відбутися ще 7-8 років тому, але влада Полтави саботувала визнання гетьмана і знеславила Полтаву, засвідчивши, що із духовного центру України часів Івана Котляревського та Паісія Величковського сучасна Полтава перетворилася на осередок малоросійства. Спроба зіпсувати пам’ятник за кілька днів до його офіційного відкриття є агонією, останнім спротивом ворогів українського народу і української держави відкриттю пам’ятника визначному українському державцю і меценату.

Але пам’ятник віднині стоятиме в історичному центрі Полтави, нагадуватиме нам про нашу історію, спонукатиме до роздумів, приводитиме до висновків.

Життя і діяльність гетьмана Мазепи є уроком для українців і особливо для українських політиків. Більше 20-ти років свого гетьманства Іван Мазепа сумлінно допомагав московикам царям розбудовувати їх армію і державу: брав участь із козачими полками в численних війнах Московії проти її сусідів, давав великі суми грошей а будівництво військового флоту. На кістках українських козаків, їх руками постала в болотах на Неві нова столиця країни – Петербург. Він мовчав, коли московська влада руйнувала економіку України забороняла друкувати книжки українською мовою, скорочувала кількість студентів Києво -Могилянської академії, а її випускників відправляла на роботу у найвіддаленіші кутки Московії та Сибіру розбудувати там духовне, шкільне, культурне життя,- грабувала Україну духовно і матеріально.

За ці 20 років український народ відвик бачити в гетьмані національного вождя. І в цьому – трагедія гетьмана Мазепи. У вирішальний момент, коли він наважився вирвати Україну із смертельних обіймів Московії, народ йому не повірив і не підтримав. Наслідком стала остаточна втрата українцями своєї держави.

Досвід гетьмана Мазепи учить нас, його нащадків, що ніяке запобігання перед ворогом, ніякий пацифізм, жодні домовленості і меморандуми не дадуть Україні бажаної свободи і незалежності . Тільки рішуча і безкомпромісна боротьба за свою свободу приносить народу визволення від окупації, від терору і геноциду.» Розмова із ворогом має тривати не довше автоматної черги»,- учив Роман Шухевич, командувач УПА (Української повстанської армії).

«Спротиви, які зустрінемо на нашому шляху, будуть велетенські, – говорив полковник Євген Коновалець, засновник ОУН. – Бо й віднова Соборної Української держави сама собою однозначна з ліквідацією московської імперії…»

…Пошкодження на пам’ятнику І.Мазепі, зроблене по – злодійські, вночі, нагадуватиме нам постійно про те, що війна проти незалежної Української держави ведеться не тільки на Донбасі чи в Криму, вона триває і в нашому місті. Вона має різні форми. Нищення в Полтаві пам’ятних хрестів козакам – мазепинцям у 2008-2009 рр., гучне святкування 300-річчя перемоги московської армії у битві під Полтавою ( вдумайтесь : святкування національної трагедії українського народу, що означала знищення держави українців!), руйнування пам’ятної дошки на будинку, де Микола Міхновський зачитав свою «Самостійну Україну»,- це все прояви війни проти України. Спротив виконанню Закону «Про засудження комуністичного і націонал – соціалістичного (нацистського ) тоталітарних режимів в Україні і заборона пропаганди їх символіки», спротив перейменуванню вулиць Полтави,- це ще одна форма боротьби проти українців, проти відродження нашої правдивої, славної історії, зафіксованої в іменах, проти відновлення нашого національного самоусвідомлення і самоповаги. Бо назви вулиць, які ми чуємо чи бачимо щодня, впливають на нашу свідомість і підсвідомість, виховують, формують світогляд і визначають поведінку.

Газета « Полтавський вісник» з № 17 на ст.6 опублікувала думку одного із учасників обговорень в рамках ініціативи «Твоя вулиця – твоя назва»:
«Героїв обирають переможці. Якщо переможці зміняться, то іншими стануть герої. Тому наше завдання – перейменувати вулиці так, щоб назва залишилася на довгий час». Класичний зразок готовності до зради Батьківщині ! Нам – полтавцям – навіюють через газету думку, що у Полтаву прийдуть інші переможці ( читай – Путін?); щоб їм догодити, треба вже зараз називати вулиці їстівними, політично нейтральними назвами, а ще краще – залишати назви часів комуністичного тоталітарного окупаційного режиму. До речі, комуністична влада, називаючи чи перейменовуючи вулиці міста і села, руйнуючи чи встановлюючи пам’ятники, ніколи думки громадян не питала. І спробувати б ініціатори цього опитування провести щось подібне відносно розпорядження Глави держави в радянському тилу під час Великої Вітчизняної війни; що з ними зробила б так мила їх серцю радянська влада ? За «антисоветскую агитацию и пропаганду» у воєнний час таборами чи штрафбатом не обмежилася б точно. У незалежній Україні за такі ініціативи держава не переслідує. Це ознака її сили чи слабкості ? Це – реальні здобутки української демократії. Але чи морально маніпулювати необізнаністю людей, обдурених брехливою радянською, а тепер ще й російською пропагандою ? Це покоління історію своєї країни вивчало за «Кратким курсом истории ВКП(б)», і далеко не кожен має достатньо наполегливості і мужності, щоб вивчити документи і публікації архівів, щоб осмислити їх і зробити неупереджені висновки про надії, героїв та антигероїв нашого минулого . А як із цим в Російській Федерації ? Колишній Сталінград громадяни РФ перейменували . То так вони шанують «Героев Сталинграда» ? Так дякують «деду за победу»? А в Полтаві ініціатори опитування закликають не допустити зміни назви вулиці «Героїв Сталінграду» на «Героїв Крут», істерично кричать, що неприпустимо називати вулицю на честь героїв УПА. Чому ?

Саботаж Закону про декомунізацію в Полтаві засвідчив відсутність в місті належної виховної роботи ЗМІ, міської ради, державних служб, які відповідальні за інформаційну безпеку Української держави, за формування українського державницького, патріотичного світогляду її громадян ( точніше було б сказати – націоналістичного світогляду , бо він від шароварщини веде до активної громадянської позиції, готовності боронити Батьківщину). Департамент освіти та науки ОДА не розробив сучасної, змістовної, якісної програми патріотичного виховання школярів і молоді, вкрай необхідної Полтавщини в умовах гібридної війни зовнішніх і внутрішніх ворогів проти України.

У громадськості виникли запитання : навіщо нам керівники і чиновники, які не виконують своїх посадових обов’язків, навіть в умовах війни? Якій державі вони служать, отримуючи платню із наших кишень? Чи й цю сферу державного життя мають розбудовувати лише волонтери?

Як бачимо на численних фактах, комплекс малоросійства, започаткований полтавським полковником – зрадником Мартином Пушкарем далекого 1658 року, існує в Полтаві і нині, несе загрозу Українській державі, вимагає великої роз’яснювальної, виховної роботи.

Це – виклик всій полтавській громаді : довести своїми справами і здобутками , показати Україні і світу, що Полтава гідна стати знову центром української духовності.

Координаційна рада
ГС «Громади Полтавщини»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *