Незабаром прах визначного українського поета Олександра Олеся буде перезахоронено в Україні. Для цього, здається, зроблено усе. Чеська влада надала дозвіл. Уряд виділив кошти. Визначено місце – Лукянівський цвинтар. Врешті, цією справою опікується безпосередньо Президент України Петро Порошенко.
Без сумніву, що перезахоронення О. Олеся стане актом відновлення історичної і національної справедливості, а за своїм значенням цю подію можна буде прирівняти до перезахоронення в Україні праху патріарха УГКЦ Йосипа Сліпого.
Однак існує одна важлива деталь, яку не сміємо проігнорувати. У Празі на могилі О. Олеся був викарбований напис «in memoriam» синові – Олегу Ольжичу, закатованому нацистами у Заксенгаузені 10 червня 1944 року, а також Герб ОУН – стилізований Тризуб з мечем – символ національно-визвольних змагань українського народу. Це зроблено не випадково. Адже, які відомо, Олег Ольжич був сином Олександра Олеся. Батько, фактично, не переніс звістки про смерть сина – одного із визначних діячів національно-визвольного руху в часі Другої світової війни.
Нагадаю, що Олег Кандиба (Ольжич) був головою Проводу українських націоналістів (ПУН) під час війни, координував діяльність похідних груп ОУН. З його іменем пов’язана діяльність націоналістичного підпілля у Києві в 1941–1942 роках. Виразна проукраїнська і антинімецька діяльність Олега Ольжича та похідних груп ОУН спричинилися до масових арештів і розстрілів. Зокрема, гестапо заарештувало чільного діяча ОУН Олену Телігу та її співробітників з газети «Українське слово». У лютому 1942 року українські націоналісти були розстріляні нацистами у Бабиному Яру.
Ольжич був змушений покинути Київ. Проте у травні 1944 року у Львові гестапо заарештувало його. Два тижні його катували у концтаборі Заксенхаузен, де він від тортур і загинув. Вже після завершення Другої світової війни, Провід ОУН намагався з’ясувати справжні причини його арешту, який привів до такого трагічного фіналу.
Акцентую увагу лише на фактах, які зафіксовані у документах, що зберігаються в Архіві ОУН в Києві. Відомо, що після війни голова ОУН полковник Андрій Мельник, до речі, теж в’язень Заксенхаузена, звинуватив у смерті Олега Ольжича гестапівця Вольфа: «Винен в смерти Ольжича тодішній референт українських справ в царстві Гімлера «оберреґірунґсрат» Вольф».
Але що саме цікавило німця Вольфа і гестапо?
Існують дві версії, які тісно між собою переплетені. Уже в 1943 році Олег Ольжич доручив активу ОУН в Україні зібрати, опублікувати і поширити книжку «Революція рве кайдани», у якій були б викладені усі факти злочинів німецьких фашистів проти українського народу. Така книжка була написана. Рукопис існував у трьох примірниках. Один мав бути відправлений на Захід. Другий на східні терени України. Третій планували використовувати для роботи з членством ОУН. Отже, німці, арештовуючи Ольжича, шукали рукопис, оскільки на той час усі три примірники знаходилися в нього.
Інша версія така. Арешт Ольжича співпав із арештами інших відомих діячів ОУН, які мали тісні контакти з представниками країн антигітлерівської коаліції. Так, в Італії був заарештований член ПУН Євген Онацький. У Франції – Олекса Бойків. Гестапо розшукувало Ярослава Гайваса, Теофіла Бак-Бойчука і Якова Шумелду. На допит у гестапо постійно викликався Микола Капустянський. Це були люди, які не приховували своїх тісних зав’язків із представниками країн антигітлерівської коаліції.
Усе це відбувалося в той час, коли німці вже знали про намір союзників висадити свій десант у Європі та вживали заходів, щоб з’ясувати, де саме це відбудеться, щоб цьому протидіяти.
Олег Ольжич, як зазначалося, був керівником ОУН на українських землях. Після розгрому структур ОУН у Києві, загибелі Олени Теліги та інших членів ОУН, він зосередив свою діяльність на Західній Україні. Мав тісні контакти з УПА та його командиром Романом Шухевичем. В Архіві ОУН містяться документи, які прямо вказують, що українські націоналісти планували масове повстання проти фашистів і пов’язували його із висадкою десанту в Європі, тобто відкриттям так званого «другого фронту».
Ось як про це писав Яків Шумелда, соратник Ольжича, один з дослідників причин його арешту і загибелі.
«Смерть д-ра Олега Кандиби спліталася, як ми припускали, з днями десантів західних аліянтів у Нормандії, що було смертельною загрозою для Райху. Ольжич був, побіч ген. Миколи Капустянського, 64-літнього тоді члена ПУН, якого часто тягало гестапо на допити, останнім ще живим членом ПУН, які в 1930-х роках жили деякий час у країнах Нового світу. Ольжич був пов’язаний археологічною працею з Гарвардським університетом у 1930-х роках. Був він на лісті тих, яких ґестапо підозрівало у прихильності, або зв’язках із західними аліянтами. Коли ж аліянти почали офензиву із заходу, перед урядом Райху мусіло виринати марево українських партизанів. Плян масового повстання існував у Військовому Штабі ПУН; але він був пов’язаний з десантом у південній Европі» (журнал «Український історик, 1985 рік).
Іншими словами, існує припущення, яке базується на конкретних історичних фактах, що арешт Олега Ольжича був зумовлений не тільки його чіткою антинімецькою позицією як лідера ОУН, а й можливими зв’язками із представниками країн Європи і США, які у червні 1944 року завдали нацистам серйозного удару в Нормандії. Власне, гестапо ліквідувало Ольжича як людину, яка володіла фактами про злочини нацизму і могла координувати діяльність націоналістичного підпілля в Україні з діями союзників у Європі.
Переконаний, що з часом історики, дослідники життя і боротьби Ольжича дадуть остаточні відповіді на всі питання щодо його арешту і смерті.
Проте вже сьогодні, вкрай важливо подбати, щоб напис напис «in memoriam» синові – Олегу Ольжичу, закатованому нацистами у Заксенгаузені 10 червня 1944 року, а також Герб ОУН – збереглися на могилі Олеся в Україні.
Таким чином могила Олександра Олеся стане, нехай символічним, але місцем, де також вшановуватиметься пам’ять Олега Ольжича, 110 річницю від дня народження якого відзначатимемо вже у цьому році.
Богдан Червак,
Голова ОУН