Епопея з Канівською гідроакумулюючою станцією (ГАЕС) триває ось уже більше 30 років. Її будівництво було розпочате у 1986 році, а припинено у 1991-му у зв’язку зі спротивом екологів і відсутністю коштів в бюджеті СРСР, що тоді розвалювався. У 1999 році, при президенті Кучмі, мораторій на спорудження цієї станції розпорядженням уряду було скасовано, але лише у 2011-му проект було реанімовано для переведення в практичну площину. Не випадково! Саме тоді режим злодіїв і запроданців на чолі з В. Януковичем, зміцнившись і ввійшовши в грабіжницький раж, відроджував та ініціював подібні Канівській ГАЕС масштабні проекти. Адже в процесі їх реалізації (чи й псевдореалізації) відкривалася можливість якомога більше вкрасти з бюджету. Лобіст проекту – компанія ПАТ «Укргідроенерго» – щоб добитись свого, пішла на майже безпрецедентний у таких справах крок – кардинально змінила проект, затверджений ще у 1984 році. Потужність станції за виробництвом електроенергії в рік і, відповідно, обєм верхнього штучного резервуару води зменшила у 2,5 разу. Не викликає сумніву – для того, щоб суттєво знизити вартість об’єкту і потім легше було вибити фінансування з державного бюджету або одержати державні гарантії на кредити від міжнародних фінансових організацій.

 Проти будівництва цієї станції протестують небайдужі до стану довкілля жителі м. Канева і Черкаської області, ряд всеукраїнських екологічних організацій, партія ВО «Свобода» і ОУН.  З другого боку, ПАТ «Укргідроенерго», до складу якого входять усі електростанції на ріках Дніпро і Дністер, з титанічною впертістю «продавлює» цей проект. Агітуючи за будівництво, діє начебто цивілізовано: організовує і бере участь у громадських слуханнях, делегує своїх представників у різні робочі групи та на конференції, поширює відповідну інформацію на своїх сайтах, друкує на дорогому папері рекламні буклети, які безкоштовно роздаються учням середніх шкіл Канівського району і їхнім батькам.  Але якщо заглибитись в аргументацію, яку наводить компанія, та взяти до уваги те, про що’ вона не говорить, випливають такі, м’яко кажучи, негарні речі, як  приховування суті під прикриттям спеціальної термінології, спекуляції на тимчасових труднощах у державі, недомовки, замовчування фактів, різні великі і маленькі напівправди, окремі з яких є цинічною брехнею. Тож варто звернути увагу читачів до деяких аспектів проблеми.

Перше. Найбільша конфліктність цього проекту – в самому місці розміщення станції. Канівські геоморфологічні дислокації, або як їх все частіше називають – Канівські гори – не випадково висувалися на конкурс «Сім природних чудес України». Це надзвичайно цікавий район, не до кінця досліджений науковцями. Гірський ландшафт, реліктові ліси, близькість Дніпра – все це приваблює не лише туристів. Мальовниче село Бучак у 1960 – 1990-х роках неодноразово ставало знімальним майданчиком для українських кінематографістів, з ним пов’язана творчість відомих діячів українського поетичного кіно, зокрема, О. Довженка, Ю. Іллєнка, С. Параджанова та І. Миколайчука. Ще у 1990-х роках було обгрунтовано проект створення тут національного природного парку, який мав би «взяти під охорону» цю територію. Кабінет Міністрів України постановою від 1 липня 1994 р. № 446 створив Державний історико-культурний заповідник «Трахтемирів»: як зазначено в документі, «Враховуючи виняткову цінність пам’яток археології, історії, культури та природи Канівського Придніпров’я». Так сталося, що за часів Л. Кучми більшу частину цього заповідника було передано одному акціонерному товариству для створення «першого приватного регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» (пам’ятаєте Ігоря Бакая?).

У кожного народу є святі місця, святині, які не можна чіпати. Як, наприклад, Стоун Хендж у британців, гора Фудзіяма у японців чи місце неподалік м. Гізи у єгиптян, де знаходяться їхні славнозвісні древні піраміди. Там і на думку нікому не спаде ставити у тих місцях навіть дуже економічно вигідні заводи чи електростанції. Бучак і і його навколишні території –  для нас, українців, одне з таких місць!

Друге. Компанія заявляє, що Канівська ГАЕС дозволить забезпечити суттєве підвищення якості електроенергії в енергосистемі держави, що вона розширить можливості України з експорту електроенергії і т. д., але інтегрованих цифрових показників економічної ефективності не наводить. Цифри називає, але більше такі, що відображають суто технічні характеристики станції. Наприклад, потужність в турбінному (1000 МВт) і насосному (1040 МВт) режимах,  середньорічне виробництво електроенергії – 1038 млн. кВт. год. тощо, у яких лише спеціалісти можуть розібратись. А «фішка» в тому, що гідроакумулюючі електростанції з єдиної енергосистеми беруть електроенергії значно більше, ніж повертають: по Канівській ГАЕС – в 1,3 рази (1,79 млрд протягом року). Вони призначені для акумулювання надлишкової енергії в енергосистемі, яка є в нічний час, і вирівнювання пікових навантажень. Їхній економічний ефект полягає в тому, що в нічний час діють низькі тарифи на цю надлишкову електроенергію, яку вони беруть для закачування води у верхні штучні резервуари. А вже вдень, коли навантаження на систему різко зростає, спускають її у водосховища і продають вироблену енергію за підвищеними тарифами. Тобто економічний ефект мають не в натуральному, так би мовити, продукті, а в результаті цінових ножиць.

Третє. Примітивізм і лицемірство ПАТ «Укргідроенерго» при проведенні агітаційної кампанії за ГАЕС явно зашкалює! Ось берімо в руки виданий з цією метою  на дорогому папері буклет «15 питань і відповідей про ГАЕС». У третьому питанні (чи будують ГАЕС в Європі?) написано, що потужність усіх українських ГАЕС трохи більша 1,5 ГВт, а європейських –  45 ГВт і США – 22 ГВт, після чого робиться висновок: нам є куди зростати! Хоча ці числа вказують на те, що це європейцям і США треба дорости до нас. Наприклад, США щорічно виробляють 4058 млрд кВт год., і виходить, що у них на 1 ГВт потужності ГАЕС припадає 184 млрд кВт год, а в Україні – 108,6 (наші 163 млрд кВт год. ділимо на 1,5 ГВт). Оскільки США в силу відомих обставин (наймогутніша країна світу) якось не випадає зростати до нашого рівня, то нам, щоб зрівнятися з їхнім показником, треба ліквідувати 0,6 ГВт своїх ГАЕС!

А найбільшим «перлом» є питання 8: чому проти будівництва Канівської ГАЕС виступає Росія? У ньому стверджується, що Росія веде проти ГАЕС «потужну пропагандистську війну». З цього приводу можна було б і пожартувати, але краще сказати усе як є: примітивна брехня для того, щоб зіграти на патріотичних почуттях мешканців Шевченкового краю!

Четверте. Щодо кошторисної вартості будівництва компанія видає цифру близько 1,3 млрд. доларів США, хоча в деяких ЗМІ фігурують більші – навіть 1,7 млрд. Візьмемо першу. Передбачається, що 98 % цієї суми буде покрито за рахунок кредиту, наданого міжнародними фінансовими організаціями. І лише мізерна сума буде виділена самою компанією та з державного бюджету. На останньому наголошується особливо! А про те, що кредити будуть взяті під державні гарантії і їх з відсотками треба повертати, інформацію подає на задньому плані. При цьому розмір відсотків не вказує, як не вказує й загальну суму, яку Україна має їм повернути. І як тоді громадськість дізнається, в яку копійку влетить українському народові ця ГАЕС?

Якщо додати до 1, 3 млрд. відсотки по кредиту та подорожчання об’єкта в ході будівництва, як це завжди буває, цифра 1,7 млрд видається логічною. Для України в стані війни і з дуже ослабленою економікою вкладати такі кошти в сумнівний об’єкт і потім чекати багато-багато-років, протягом яких вони окупляться на цінових ножицях – безглуздя й авантюра чистої води!

Пяте. Представники «Укргідроенерго» заявляють, що ГАЕС дасть можливість заощаджувати до 48 млн. доларів на рік. В контексті сказаного вище ця цифра викликає великі сумніви і виникає запитання: за якою такою методикою вона вирахувана? Та навіть якщо її прийняти за чисту монету, виходить, що ГАЕС окупиться аж за …42 роки (1, 7 млрд ділимо на 48 млн плюс 7 років будівництва). Це великий строк, протягом якого Дніпро може настільки обміліти, що води з нього брати буде вже ніяк, але про це далі.

Шосте. Вони також заявляють, що станція зменшить необхідність імпорту вугілля для українських ТЕЦ. Ну, це вже повний відпад! Це коли Україна, крім критичних 2014-го  і 2015 років, завозила з-за кордону великі партії вугілля для своїх теплоелектростанцій? Агов, хлопці! Ви що, вже Донбас здали?!

Сьоме. В кінці 1980-х років серед екологічної громадськості і в  науковому середовищі колишнього СРСР утвердилась консенсусна думка, що енергетичний ресурс рівнинних рік європейської частини країни вичерпано. Більше того, було визнано помилкою будівництво на них, а особливо Дніпрі, стількох гідроелектростанцій: шкода значно переважила економічний ефект. З того часу стан нашої головної водної артерії став ще гіршим: з року в рік води через турбіни дніпровських ГЕС проходить все менше і менше. Гідроелектростанції на рівнинних ріках – це технологія, задумана ще в XIX столітті, і цивілізований світ, враховуючи породжені ними екологічні проблеми, підходить до того, щоб їх поступово реконструювати, а деякі й ліквідувати зовсім. У США, наприклад,  вже зараз діє програма, згідно з якою щорічно на їхніх таких ріках ліквідовується кілька десятків гребель. Безперечно, керівникам компанії уся ця інформація відома, але вони її навмисне замовчують.

Восьме. Компанія ПАТ «Укргідроенерго» технічно обслуговує одинадцять найбільших в Україні гідроелектростанцій. Ясна річ, вона хоче одержати в обслуговування ще й Канівську ГАЕС, щоб розширитись структурно і збільшити свої прибутки. Також вона виступає в ролі забудовника – розпорядника коштів на будівництво. Тобто її лобізм щодо Канівської ГАЕС пояснюється дуже просто: на кону величезні гроші. Найбільша вигода в тому, що компанія буде проводити тендери і заключати договори на підряди, а що це таке – знають усі.

Восьме. Місцевому населенню компанія обіцяє в ході будівництва 2000 робочих місць. Впевнений, що це число явно завищене – звалили в одну купу довготривалі місця і такі, що не більше кількох місяців. Також треба брати до уваги, що більша частина робочої сили буде завезена підрядниками з інших регіонів і, можливо,  з-за кордону. А ще видаються обіцянки паралельно з будівництвом станції зробити масштабні інвестиції у соціальну сферу. Мовляв, мешканцям регіону слугуватимуть новітні енергетичні мережі (?), модернізовані дороги, школи, дитячі садки, лікарні, соціальне житло. Хоча конкретної інформації (скільки кілометрів доріг і між якими населеними пунктами, де ті школи, лікарні і дитячі садки передбачаються) немає.

Насамкінець зауважу, що екологічних контраргументів я, еколог, не навів навмисне –  щоб показати, що й без їх врахування проект Канівської ГАЕС є нічим іншим, як злочинною авантюрою, а тому, керуючись інтересами держави, його необхідно закрити назавжди! Про Дніпро згадав лише тому, що існує реальна загроза деградації його до такого стану, коли не лише Канівська ГАЕС, а й усі шість гідроелектростанцій на ньому, а разом з ними й ПАТ «Укргідроенерго», стануть нікому непотрібними. Тому в стократ краще було б ті 1,7 млрд доларів США витратити на його спасіння!

 Павло ФІЛЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *