Архів ОУН у Києві знаходиться в приміщенні бібліотеки ім. О.Ольжича. Він має давню історію, в цьому архіві зберігаються документи ще з 1920-х років і до 2000-х, адже Організація українських націоналістів і надалі діє в Україні. Найдавнішим документом в архіві є лист Євгена Коновальця до Андрія Мельника від 31 грудня 1919 р. Значна частина архіву ОУН була втрачена в роки Другої світової війни, а ті документи, які збереглися – то є та частина архіву, яку вдалося заховати в Берліні керівнику канцелярії Проводу українських націоналістів Михайлові Селешку і якої гестапо так і не змогло відшукати. Після війни ці документи зберегалися в Люксембурзі у Голови ПУН Андрія Мельника. В 1957 році Андрій Мельник передав валізу з документами Миколі Плав’юку для розміщення архіву в Канаді, а вже Микола Плав’юк в середині 1990-х років перевіз архів до Києва.

В Архіві ОУН у Києві зберігається багато цінних документів. В першу чергу це листи Євгена Коновальця, Андрія Мельника, Степана Бандери, Миколи Сціборського, Ярослава Стецька та багатьох інших видатних діячів українського визвольного руху, громадських, політичних та військових діячів. Зберігається також в архіві низка документів українських літераторів – Уласа Самчука, Євгена Маланюка, Леоніда Мосендза, Богдана Кравціва, науковців – Дмитра Дорошенка, Володимира Кубійовича, Володимира Яніва, Остапа Грицая, Богдана Кентржинського та ін.

Серед найцінніших матеріалів архіву безперечно є листування Олега Ольжича. Воно нараховує 30 документів – 28 листів Євгена Коновальця до Олега Ольжича і Ольжича до Коновальця, а також листи організаційного референта ПУН Миколи Сціборського і фінансового референта Омеляна Сеника до Ольжича. Всі ці документи відносяться до 1936-1937 рр. Переважна більшість листів Олега Ольжича до Євгена Коновальця є автографами написаними чорнилом (крім двох листів, які надруковані на машинці). Листи ж Є.Коновальця до О.Ольжича навпаки є машинописними або рукописними копіями. Відповідно можна зробити висновок, що це листування походить з архіву Голови ПУН. Листи Євгена Коновальця до Олега Ольжича точно датовані (крім одного). В той же час Олег Ольжич в своїх листах до полковника Євгена Коновальця писав тільки число й місяць, а рік проставлено тільки у двох його листах.

Листування велося конспіративно, використовувалися організаційні псевдоніми та закодовані назви географічних пунктів та установ. Наприклад, Євген Коновалець звертався до Олега Кандиби-Ольжича: «Вельмишановний товаришу Свєнціцький». Іларіон Свєнціцький був відомим галицьким вченим філологом, етнографом та музеєзнавцем. Олег Ольжич сам якийсь час працював в музеї в Празі, то ж не дивно, що він вибрав для себе цей псевдонім. Взагалі, в другій половині 1930-х років більшість членів ПУН вживали як організаційні псевдоніми прізвища відомих українських діячів Галичини – у Євгена Коновальця серед інших було псевдо «Мудрий», у Романа Сушка «Дашкевич», у Володимира Мартинця «Кедрин», у Миколи Сціборського «Луцький».

Крім листування, в архіві є ще два документи Олега Кандиби-Ольжича за 1938 і 1941 роки. Інтерес до листів та інших документів Олега Ольжича пояснюється крім усього ще й тим, що його біографія висвітлена істориками і мемуаристами лише в загальних рисах і окремі епізоди, ба навіть періоди його життя ще не досліджені детально. Так в деяких статтях про Олега Ольжича можна зустріти інформацію про його поїздки до США в середині 1930-х рр., чого насправді не було, адже вперше до США він виїхав тільки влітку 1938 р. Майже не описано в історичній літературі і перебування Ольжича в Італії в 1937 р. Схематично зображена діяльність Олега Ольжича в роки Другої світової війни. Головна причина існування цих прогалин полягає у відсутності джерел. Особливо це стосується революційної діяльності Ольжича як одного з керівників ОУН. Адже в роки війни було втрачено більшу частину організаційного архіву. Тому таку цінність має кожний документ, що може пролити світло на історію життя та загибелі цієї видатної людини.

Може виникнути запитання – чому листування Олега Ольжича з Євгеном Коновальцем розпочалося саме в 1936-му році. Це було пов’язане з рішенням полковника Коновальця створити в проводі ОУН нову референтуру – культурну. І завдання створити Культурну референтуру ПУН було доручено саме Олегові Кандибі-Ольжичу. Раніше до того питання культури відносилися до Референтури преси і пропаганди. Рішення Євгена Коновальця було цілком логічним. З одного боку, Олег Кандиба-Ольжич на той час був вже відомим поетом і вченим-археологом, з іншого він вже протягом 5-ти років був членом ОУН. Зокрема, зі спогадів одного з керівників ОУН на Закарпатті Юліана Химинця ми знаємо, що на його квартирі в Мукачевому в серпні 1934 р. Олег Ольжич разом з Ярославом Барановським зустрічалися з Грицем Мацейком. Нагадаємо, що 15 червня 1934 р. Гриць Мацейко застрілив міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, його переховували на Закарпатті, а згодом вдалося переправити до Південної Америки. Тобто Олег Ольжич був добре втаємничений у справи організації і полковник Євген Коновалець йому довіряв.

Листування Коновальця з Ольжичем дає нам важливу інформацію до історії створення Культурної референтури ПУН. Самий термін «культурна референтура» ми вперше зустрічаємо в листі О. Ольжича до Є. Коновальця від 14 грудня 1936 р., а про свої завдання в галузі культурної роботи Ольжич пише Коновальцеві ще раніше – в листі від 13 жовтня 1936 р. Враховуючи це можна зробити припущення, що Олег Ольжич приступив до формування Культурної референтури десь приблизно в середині 1936 р.

Полковник Євген Коновалець не помилився в своєму виборі. Протягом певного часу Олегові Ольжичу вдалося об’єднати навколо себе в Культурній референтурі гурт талановитих людей, таких як Олекса Стефанович, Оксана Лятуринська, Микола Чирський, Михайло Мухин, Полікарп Герасименко, Іван Рошко-Ірлявський, Олена Теліга, Олег Лащенко, Анатоль Демо-Довгопільський, Кость Мельник та ін. Олег Лащенко пізніше згадував: «Напередодні Другої світової війни апарат К[ультурної] Р[еферентури] вже настільки сформований, що, коли Олега Кандибу переобтяжують інші завдання, цей апарат може самостійно та ефективно працювати. Члени КР – різні за віком, реґіональним і соціяльним походженням, фахом і талантами – творили ніби одне тіло».

Листування Олега Ольжича з Євгеном Коновальцем дає можливість уточнити деякі епізоди життя українського поета, вченого і революціонера. З цього  листування ми дізнаємося окремі подробиці перебування Ольжича в Італії в 1937 році. Ольжичу вдалося отримати стипендію Міжуніверситетського інституту в Римі. В листі до Є.Коновальця від 9 березня 1937 р. він писав про те, що  ще не отримав візи і досі чекає на неї. В цьому ж листі він додає: «Хочу повідомити Вас про одну обставину, що відноситься до мого особистого життя. Я правдоподібно незабаром оженюся. Це може статися в найближчих тижнях, або пізніше, в залежності від того як складуться тут мої справи!» Очевидно, тут Ольжич пише про свої стосунки  зі студенткою Американської Школи Передісторичних Дослідів Етель Лессер, з якою він познайомився в археологічній експедиції.

17 квітня того ж року Ольжич написав Коновальцеві листа вже з Італії. Тобто, до Італії він приїхав або наприкінці березня або на початку квітня 1937 р. і перебував там до початку серпня. В серпні 1937 р. він виїхав до Парижу, де Голова ПУН планував провести (15 або 16 серпня) нараду пропагандистів ОУН, в якій мусіли взяти участь культреферент (О. Ольжич) та референт преси і пропаганди (В.Мартинець).

В листі від 26 липня 1937 р. Коновалець пише Ольжичу, що він не  заперечує, щоби Ольжич після поїздки до Франції знову потім повернувся до Італії. Більше того Коновалець повідомляв Ольжича, що він розмірковує над тим чи не перенести взагалі роботу Культреферентури з Праги до Італії. Про те, що Ольжич згодом знову їздив до Італії свідчить останній лист, який ми датуємо кінцем 1937 р.  В ньому Ольжич розповідав Коновальцю про «українську виставу» та про подію «першого піднесення українського прапору в Італії». Перед тим, в листі від 17 квітня 1937 р. Ольжич писав полковнику, що  у Вищому східному інституті в Неаполі, де перебував Ольжич, планували провести «український тиждень». Ці заходи повинні були відбутися пізньої осені 1937 р. Очевидно саме ці події і описував О. Кандиба-Ольжич в листі до Є.Коновальця.

Крім Архіву ОУН у Києві листи Олега Кандиби-Ольжича в Україні також знаходяться у відділі рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. В цьому інституті є листування Олега Ольжича з родиною, зокрема з батьком, відомим українським поетом Олександром Олесем-Кандибою та іншими особами.

Юрій Черченко

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>