Незалежна Українська держава пережила три етапи у своєму ставленні до дня 9-того травня, або так званого “дня Перемоги”.

На початку 90-років минулого сторіччя нею тупо була успадкована радянсько-імперська традиція відзначати цей день так, як його відзначали в СРСР.

Зламати цю традицію у 2004 році спробував президент Віктор Ющенко. Він справедливо зауважував , що треба бути сліпим і неуком, щоб не бачити втрат ОУН і УПА під час Другої світової війни.

Ідея примирення ветеранів, які воювали у націоналістичному русі і Червоній армії стала його ідеологічною фішкою.

Однак зусилля Ющенка і помаранчевої влади не дали бажаного результату. Фактичного примирення не відбулося. Показні ролики на ТБ, де вояк УПА обнімається і п’є сто грамів фронтових із бійцем Красной армії видавали бажане за дійсне.

Як можна примирити послідовників Голови ОУН Євгена Коновальця і спадкоємців його вбивці полковника НКВД Павла Судоплатова?

Відповідь очевидна – не можна!

Проте увесь цей час історично і соціально дискримінованими залишалися ветерани визвольних змагань за незалежність України. Більшість з них пішла у кращий світ, так і не дочекавшись визнання і належної пошани від України за яку вони проливали кров і втратили здоров’я.

Врешті усе змінив Майдан і Революція гідності. Верховна Рада України ухвалила закон, яким усіх учасників національно-визвольного руху періоду Другої світової війни було визнано борцями за незалежність України.

Відтак ключовим став день 8 травня, коли разом із європейськими народами українці вшановують пам’ять полеглих у Другій світовій війні.

Чи можемо сказати, що розпрощалися із рудиментом 9 травня?

Не можемо з двох причин. Про 9 травня – “дєнь Побєди” нам постійно нагадує Москва. Більше того, нас вбивають на Донбасі, щоб залишився цей день. Якщо не в календарі, то у головах українців.

Бо цей день для РФ важливий як символ їхньої окупації Європи і України зокрема. 9 травня 1945 року переміг “рускій мір”, а Україна програла. Росіяни 9 травня 1945 року відчули смак крові і перемоги. Їм хочеться відчути цей смак знову. Але Україна постійно б’є по зубах.

У самій Україні , яка, без сумніву, випрямила хребет і гідно б’ється з ворогом, ще, на жаль, дуже слабка традиція вшанування справжніх героїв.

Осиновий кіл у тіло “руского міра” і його символу – 9 травня або “дня Побєди” заб’ємо лише тоді, коли навчимося гідно на державному рівні вшановувати українців, які в роки Другої світової війни билися і вмирали за незалежність і самостійність України. І не тільки 8 травня, коли у Європі завершилася війна, а постійно і з кожної нагоди.

Де буде ОУН у ці дні? На Закарпатті віддамо шану карпатським січовикам – захисникам Карпато-Української Держави у 1939 році. На Волині – вклонимося командиру УПА “Поліська Січ Тарасу Бульбі- Боровцю. У Львові згадаємо Олега Кандибу-Ольжича, замордованого гестапівцями у концентраційному таборі “Заксенхаузен”. У Києві покладемо квіти до пам’ятника Олені Телізі, яку німці розстріляли у Бабиному Яру. Помолимося за бійця ОУН Василя Кіндрацького, який два роки тому загинув на Донбасі, щоб Москва більше ніколи не відчула смак перемоги.

Богдан Червак,

Голова ОУН

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>