У квітні 2017 року до відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України надійшли архівні документи Олега Ольжича, його дружини Катерини Білецької та їх сина Олега Кандиби, які зберігалися в Канаді, у родині Кандиб. Вдова Олега Олеговича Кандиби, пані Оля Кандиба, виявила шляхетне бажання подарувати Україні надзвичайно цінні архівні документи й музейні експонати, пов’язані з життям, професійною та поетичною діяльністю відомого українського поета, археолога, очільника культурно-освітньої референтури Проводу Українських Націоналістів Олега Ольжича (1907–1944).

Під час сумнозвісних подій у січні 2017 року, пов’язаних із перепохованням у Києві праху Олександра Олеся та його дружини Віри Антонівни Кандиби з празького Ольшанського кладовища, до української столиці з Канади прибула невістка Олега Ольжича, вдова його сина Олега Кандиби пані Ольга Кандиба. Після ознайомлення з фондами Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України, умовами зберігання там архівних документів, роботою читальної зали відділу рукописних фондів і текстології цієї академічної наукової установи вона вирішила передати у дарунок інститутові документи, що збереглися в родині її чоловіка у м. Оттава (Канада).

Як відомо, у фондах Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України зосереджено особові архіви О. Ольжича (фонд №196, нараховує 971 одиницю збереження) та його батька, відомого українського поета О. Олеся (фонд №114, нараховує 3983 одиниці збереження). Документи цих фондів надійшли у 1993 р. з Чехії від відомої чеської україністки Зіни Геник-Березовської та пов’язані з еміграційним етапом у житті й творчості цих знаних митців. Повернута до України  (зусиллями Михайлини Коцюбинської, Сергія Гальченка, Миколи Жулинського та за сприяння тодішнього Надзвичайного і Повноважного Посла України в Чехії Романа Лубківського) еміграційна спадщина О. Олеся та О. Ольжича становить незаперечний науковий інтерес, адже містить унікальну літературознавчу, культурологічну, біографічну інформацію, найчастіше відсутню в інших джерелах і публікаціях.

До України вперше потрапили еміграційні твори О. Олеся (поезії, драматичні твори, фейлетони), його листування з відомими діячами УНР (наприклад, М. Грушевським, В. Винниченком, А. Жуком, М. Обідним, М. Шаповалом, П. Христюком та іншими), знаними представниками культури та науки (С. Євсевським, В. Приходьком, С. Черкасенком, М. Менцинським, С. Сірополком, Л. Чикаленком  та іншими), які також опинилися в еміграції після поразки Української революції. У цих збережених кількома поколіннями архівних документах в усій повноті відображено громадську діяльність української еміграції, взаємини поетів, прозаїків та публіцистів із видавцями, боротьбу політичних партій тощо. Серед переданих документів були і музейні експонати (пенсне О. Олеся, його олівець, термометр, ілюстрації Галини Мазепи до творів поета тощо), й особисті документи письменника (паспорт, реєстраційні картки родини Кандиб, посвідки в отриманні грошей від уряду УНР, дозволи на лікування у Карлсбаді та навіть лікарські рецепти). А окремим цінним надбанням стала особиста бібліотека О. Ольжича – відбитки його археологічних друкованих праць, книги з дарчими написами відомих археологів тощо.

Передача еміграційного архіву родини Кандиб у 1993 р. безперечно сприяла репрезентації творчої спадщини письменників: поетична творчість О. Олеся періоду еміграції представлена двотомником його творів (Видавництво «Київський університет», 2011–2012 рр.), поезії, публіцистика й різні записи О. Ольжича – в томі його вибраного (Видавництво імені Олени Теліги, 2007 р.). а листи до О. Олеся (від М. Грушевського, В. Стефаника, О. Кошиця,  Віри Вовк та інших) – у численних окремих публікаціях. Крім того, архівні матеріали з фондів О. Олеся й О. Ольжича регулярно експонувалися на виставках у Музеї книги та друкарства України, Національному музеї літератури України, Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського тощо.

Тому абсолютно логічним видається бажання пані Ольги Кандиби доповнити згадані унікальні фонди О. Олеся та О. Ольжича документами й особистими речами О. Ольжича, Катерини Білецької, Леоніда Білецького та Олега Олеговича Кандиби, що впродовж багатьох років зберігалися за океаном. Передані документи містять інформацію про життєпис родин Кандиб і Білецьких, археологічну діяльність Олега Кандиби, його не відомі широкому загалові взаємини з американською приятелькою Етель Лессер. Ці документи, особисті речі О. Ольжича, його листи, оригінали фотографій, матеріали до написання його дисертаційного дослідження після відповідного наукового опису та приєднання до Національного архівного фонду мають привернути увагу дослідників життя і творчості О. Ольжича та відкриють нові сторінки його героїчного життя.

Серед переданих документів – оригінали дозволу на в’їзд до Чехії О. Ольжича та його матері Віри Кандиби (1923 р.), посвідка на проживання у Чехії (1931 р.), свідоцтво про шлюб із Катериною Білецькою (1943 р.), блокноти й записники О. Ольжича, оригінали фотографій О. Ольжича та його родини, альбом із оригіналами фото з археологічних розкопок у Європі, дисертація «Неолітична мальована кераміка Галичини» з підготовчими матеріалами (начерками, замальовками з археологічних розкопок, фрагментами з розділів дисертації тощо), автографи О. Ольжича його листів до Етель Лессер і деякі її документи та фотографії. Серед цінних артефактів – шлюбний перстень О. Ольжича, лялька в українському вбранні, яку О. Ольжич подарував Е. Лессер під час поїздки до США, наплічник тощо.

Цінність цих документів – не лише у джерелознавчій інформації (важливість якої є безсумнівною). Більшість документів Катерина Білецька вивезла в 1948 р. з Європи (мабуть, ці документи передала їй мати О. Ольжича – В.А. Кандиба), коли родина отримала дозвіл на переїзд до Канади. Перед цим 4 роки (з 1944 до 1948 рр.) Білецькі мешкали у таборі для переміщених осіб у м. Ульм. Варто зауважити, що Леонід Білецький з родиною (дружиною художницею Ніною Білецькою, дочками Катериною та Оленою і онуком Олегом) прибули до Канади пароплавом і, очевидно, мали дозвіл на транспортування невеликої частини власних речей. Тим дорогоціннішими видаються документи, які 4 роки зберігалися в Німеччині, а потім, попри все, таки «переїхали» до Канади. Напевно, Катерина Білецька відібрала найважливіше, найдорожче для її пам’яті. Численні переїзди вже територією самої Канади, зміна міст і помешкань, пакування й перепаковування в конверти і теки фотографій, збірок, листів… Зрозуміло, що в таких умовах зберегти всі документи з України та Чехії було надскладним завданням. Тому особливої  подяки вартий кожен, хто зберігав пам’ять про О. Ольжича протягом кількох десятиліть, – Катерина Білецька, Олег Кандиба, Ольга Кандиба. Крім того, син О. Ольжича – Олег Кандиба здійснював і пошукову діяльність щодо життя свого батька – відомого діяча націоналістичного руху, – обставин його арешту та смерті, багато листувався зі знайомими й соратниками О. Ольжича, збираючи будь-яку важливу інформацію. Ці документи також цінні для істориків, оскільки Олег Олегович Кандиба не просто мав можливість обговорювати деталі з безпосередніми свідками подій, а й міг розраховувати на щирість і правдивість у спілкуванні, бо найчастіше це було приватне листування та взаємне бажання дізнатися правду про життя й діяльність О. Ольжича. Тому листування Олега Олеговича Кандиби, фіксація його телефонних розмов і записи власних міркувань – важлива частина переданої з Канади архівної спадщини.

Збереглася невелика частина і документів О. Олеся – його прижиттєві видання, кілька книг з дарчими написами Леоніду Білецькому, фотоальбом із майже похвилинною фіксацією похорону О. Олеся у Празі, оригінали креслення проекту пам’ятника на могилі поета й інше.

Аби об’єднати для Олега Кандиби всі документи про О. Ольжича в одному місці, Галина Лащенко передала на постійне зберігання архів свого брата – Олега Лащенка, який близько приятелював і з О. Ольжичем, і з його батьками О. Олесем та В.А. Кандибою ще у Празі. Саме він був упорядником посмертної збірки О. Ольжича «Підзамча» (1946 р.), зібравши недруковану поетичну спадщину друга. В архіві О. Лащенка дбайливо зберігалися всі документи щодо видання цієї збірки – передруки поезій, листування з видавництвом, листування щодо розповсюдження книги і навіть кліше підпису О. Ольжича, використаного на обкладинці збірки. О. Лащенко мав також амбітну мету зібрати якнайбільше спогадів сучасників про О. Ольжича. Тому в його архіві можна знайти машинописи й автографи спогадів К. Білецької, П. Маценка, С. Росохи, М. Бажанського, О. Штуля-Ждановича, О. Кушнір-Маркусь, О. Дніпрової, М. Антонович, Г. Лащенко. На окрему увагу заслуговує і записник О. Лащенка з бібліографічною інформацією про першодруки поетичних творів О. Ольжича та записи його уточнень або спростувань до передмови Л. Череватенка «Я камінь з Божої пращі» у виданні творів О. Ольжича.

Кожен подарований Україні пані Ольгою Кандибою документ посяде чільне місце в комплексі архівних матеріалів відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України – як важливе свідчення епохи, безцінне джерело для вивчення історії української літератури, історії та культури.

P.S. Перевезення до України цих унікальних архівних документів стало можливим завдяки сприянню Посольства України в Канаді, а також підтримці президента Малої академії наук України члена-кореспондента НАН України Станіслава Довгого.

За інформацією Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *