100 років Української революції і УНР зобов’язує виконати обіцянку, яка давалася 25 років тому.

Нагадаю, у 1992 році останній президент УНР на вигнанні і Голова ОУН Микола Плав’юк передав повноваження Державного Центру УНР новообраному президенту України Леоніду Кравчуку.

При цьому М. Плав’юк зробив заяву: «Складаючи свої повноваження, ми заявляємо, що проголошена 24 серпня і утверджена 1 грудня 1991 року народом України Українська держава продовжує державно-національні традиції УНР і є правонаступницею Української Народної Республіки».

Сподівався, що Президент України, або Верховна Рада ухвалять нормативно-правовий акт, який засвідчить, що незалежна Україна – правонаступниця УНР.

Однак змінювалися президенти і парламенти, відбувалися Майдани і революції, але рішення не ухвалювалися.

Жодна влада навіть не намагалася зробити акцент на своїй спадкоємності з державою, яку очолював Михайло Грушевський і за яку билися Петлюра і Коновалець.

Сучасна Україна так і залишилася на роздоріжжі: з одного боку, вона не визнала УНР, а з другого – характер її влади, ментальність тих, хто називає себе її елітою, глибоко закорінені в УРСР.

Так довго тривати не може! Неможливо утвердити могутню і процвітаючу країну, при цьому спираючись на традиції такого квазіутворення як УРСР.

Настав час зробити те, на що очікувала делегація УНР, коли складала із себе повноваження керівників екзильної держави: схвалити закон щодо правонаступництва з УНР.

Грушевський, Петлюра, Коновалець, Мельник, тисячі безіменних героїв очікують на це рішення.

Богдан Червак,

Голова ОУН

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *