Це єдина реальна могила крутян, яка відома в Києві. Про це заявив на церемонії Голова ОУН Богдан Червак.
“До цього часу вважається, що реальне поховання крутянців – це Аскольдова могила. Це правда. Але правдою також є і те, що до цього часу нам не вдалося віднайти це поховання, і тільки тут, на цьому цвинтарі, є двоє хлопців, які брали участь у подіях під Крутами, загинули у нерівному бою, і тут вони поховані”, – наголосив Червак.
Він зазначив, що сто років тому українці під Крутами виступили у нерівний бій із червоною навалою, не знаючи, що цей бій буде для них останнім, а для України це стане великим символом нескореності української нації, її готовності віддати найкращі молоді життя на вівтар визволення.
“Сто років тому відбулася подія, яка увійшла в історію визвольних змагань, в історію новітньої України, без якої національна пам’ять українського народу немислима”, – підкреслив Червак.
Водночас Олена Леонтович, активістка Жіночого товариства ім. Ольги Басараб та Олени Теліги, дослідниця, письменниця, пряма родичка Володимира Шульгина, нагадала, що одна чота, 35 героїв, потрапила в полон. Їх катували всю ніч, а коли повели на розстріл, галичанин Григорій Пипський заспівав “Ще не вмерла Україна…”, і всі хлопці підхопили пісню. Тоді 27 загинуло (сімох поранених відправили в шпиталь, де їх урятували лікарі). В останній момент друзі Володимир Наумович та Володимир Шульгин, прощаючись, обійнялися, і тут їх прошили кулі.
“Коли через 40 днів після розстрілу рідні Володимира Шульгина поїхали на Крути, то впізнати їх було майже неможливо, так страшно вони були змордовані. 19 березня всіх поховали у братській могилі на Аскольдовій могилі. Крім Наумовича і Шульгина, яких на прохання матері Наумовича поховали у родинному склепі на Аскольдовій могилі. Пізніше, дізнавшись, що Аскольдове кладовище буде зруйноване, рідні перевезли труну на Лук’янівське кладовище. Причому на могилі ім’я Шульгина не написали, щоб не зазнала репресій його сім’я. Три покоління зберігали в тайні це ім’я, і лише в середині 1990-их років племінниця Володимира Наумовича повідала цю тайну. 29 січня 1996 року вперше тут була відправлена заупокійна божа служба”, – розповіла про історію могили Олена Леонтович.
За її словами, коли асфальтували Петровську алею, братська могила була засипана. Вона і досі не знайдена.
Леонтович також зазначила, що в бою під Крутами брали участь 4 сотні курсантів, сотня студентів і гімназистів і частина гайдамаків – загалом близько 600. А росіян було близько 6 тисяч. Самих тільки курсантів тоді загинуло близько 250-ти, імена їхні майже невідомі.
Укрінформ