Письменник Борис Гуменюк заслуговує на те, аби його творчість була відзначена високою Шевченківською премією, впевнені учасники зустрічі з письменником, що відбулася в Національному музеї літератури України. Цього вечора Б. Гуменюк презентував нові видання своїх творів – двотомник «Вірші з війни» і «100 новел про війну» (видавництво «ДІПА», Київ, 2018, художник Михайло Гутман).

Творчий вечір мав свою родзинку – до знайомства з новими книжками додалося знайомство з Гуменюком-художником; поет вперше представив широкій аудиторії свої полотна.

Борис Гуменюк читав свої вірші, розповідав більше про війну, менше про творчість, подарував музеєві свої «рукописи»: військовий стрій, в якому воював, свою саперну лопатку і трофей з Донецького аеропорту.

Усі учасники заходу і глядачі, серед яких письменники, науковці, журналісти, учасники російсько-української війни, волонтери, працівники музею пройнялися атмосферою чесного правдивого Слова про несподівану війну, яка увиразнила прірву між «братськими народами» і змусила українців переосмислити і себе, і свою країну, і своє мистецтво.

«Ці книжки писалися п’ять років, починалися з маленької збірочки «Вірші з війни», яка творилася на передовій. Ця збірка засвідчила, що у нас народжується нова українська література, яка здатна всерйоз, з болем і любов’ю говорити живу правду.

Зараз ці тексти розрослися до двох книжок: з трьох розділів віршів і 100 новел про війну. Представлені прозові і віршовані тексти однаково поетичні. Адже новели – це таж сама поезія. Жанр поезії в прозі сьогодні нібито не такий і популярний, але Борис Гуменюк доводить свої творами протилежне», – зазначив модератор презентації, письменник Іван Андрусяк.

«Першою була моя книжка «Вірші з війни», яка побачила світ 2014 року у видавництві Сергія Пантюка і складалася з 14 віршів. Наступне, доповнене видання вийшло у видавництві «Ярославів вал». Потім була книжка «Блок-пост», підготовлена до друку видавництвом «Академія». Тут під однієї обкладинкою представив свої вірші, публіцистику і есеїстику.

Над новим двотомником працював близько року. Вирішив подати вірші окремо, а новели окремо. Це підсумок моєї роботи за п’ять років. Якщо буде нова книжка, то вона теж називатиметься «Вірші з війни». Доки триває війна я не бачу іншої назви для своєї книжки.

До 2014 року не існувала поета Борися Гуменюка, і якби не війна, то він не з’явився б ніколи. Я б волів щоб цього поета не було, так само, як не було цієї війни. Але ця війна є, і вона вже вросла мені в кістки, в мою плоть. Я писатиму про цю війну, я сакралізуватиму українського воїна. Вірші і новели, це немов жарини, вихоплені з багаття. У перспективі сподіваюся написати роман про війну з багатьма сюжетними лініями.

Картини для мене певний релакс, певна втеча від реальності. Очевидно, ці роботи зовсім не схожі на мої вірші. Це такий спосіб реабілітації. А наші ветерани цієї реабілітації не мають, але так її потребують. Солдатам треба приділяти більше тепла і уваги. Війна залишає глибокий відбиток і це практично не лікується. Ветеранський синдром був завжди. Маємо докласти всіх зусиль, аби ця реабілітація все ж відбулася.

На війні знайомишся з людьми, а потім їх не стає. Слава Богу, якщо людина лише отримує поранення і тим ще зможеш з нею колись побачитися. А з загиблими вже не зустрінешся ніколи», – наголосив Борис Гуменюк.

Художній керівник театру української традиції «Дзеркало» Володимир Петранюк розповів, що актори його театру розмовляють цитатами з творів Бориса Гуменюка, а поетичне слово цього митця вже стало фольклором. Також В. Петранюк порівняв творчість Б. Гуменюка з Шевченковою. У хрестоматійних творах Кобзаря ми бачимо гнівного трибуна, а його повістях ніжну, незахищену людину, яка так не схожа на цього трибуна. Так само дві різні людини ховаються в Борисі Гуменюку. Його вірші, це не просто художні твори, це пропущене через серце поета віддзеркалення того страшного часу, в якому ми живемо. А ніжні картини зовсім не подібні до цих жахливих текстів.

Голова Української організації націоналістів Богдан Червак розповів про українські національні змагання, які відбувалися під час Української революції та Другої світової війни і треті, свідками яких ми є сьогодні. Нинішня війна з Московією повинна залишити глибокий слід у свідомості українців, а допомогти цьому мають українські прозаїки і поети.

Лише через десять років після Другої світової війни учасники тих подій почали про них писати. Наразі ми є свідками зовсім іншого процесу. Сьогодні ті, хто взяв до рук зброю, одночасно творять духовну пам’ять про цю війну. Один з перших серед них – Борис Гуменюк. Саме завдяки йому ми можемо бути впевненими, що ці визвольні змагання не загубляться. У віршах і новелах Гуменюка можна побачити не героїв минулого, таких як Теліга чи Ольжич, а наших сучасників з позивними «Хан», «Гестапо», які творять нову історію України і нову історію ОУН. Також Б. Червак наголосив на тому, що крім літературної творчості Б. Гуменюк встигає займатися активною громадською і політичної діяльністю, а час на створення віршів та новел у нього залишається лише вночі.

Письменник і видавець Сергій Пантюк зізнався, що саме йому належала ідея видання двотомника. Він дуже доборе знає творчість Бориса Гуменюка, але кожного разу відкриває її для себе по-новому.

Директор видавництва «Ярославів вал» Михайло Слабошпицький пригадав, що коли прочитав «Вірші з війни», то зрозумів, що в нас дійсно з’явилася інша література. «Заповіт» Бориса Гуменюка – це один з кращих віршів української літератури останніх десятиліть. І таких віршів у нього кілька. Як вважає М. Слабошпицький, наша література сьогодні можливо найконсервативніша з того, що сьогодні є в духовному житті України. Але з’явилися грандіозні тексти, які нам дають можливість відчути сьогоднішній час і нас в цьому часі, те, що зараз відбувається з нами. Важко визначити, де у Гуменюка закінчується поезія і починається проза, і навпаки.

Директор видавництва «ДІПА» Дмитро Вохмянін пригадав про проект свого видавництва – книжку «14 друзів Хунти». Ця книжка мала надзвичайний успіх, була удостоєна престижних літературних премій і продавалася великим накладом. Своїм успіхом проект має завдячувати Борису Гуменюку. На переконання Д. Вохмяніна успішним має бути і нове видання. Двотомник представлятимуть на конкурсах та фестивалях і, очевидно, ці книжки матимуть як літературний, так і комерційний успіх.

«Почала читати поезії Бориса Гуменюка вдома за письмовим столом, щось знаходила у Фейсбуці і плакала над кожним віршом. А коли прийшла на презентацію то побачила, що від цієї поезії плачуть і сивочолі чоловіки. Тоді зрозуміла, що мої відчуття абсолютно адекватні.

Гуменюк для мене асоціюється з архетипом воїна. Художній стиль його творів досить нетрадиційний. Бо реалії і бруд війни Борис зображує дуже своєрідно. Брутально, жорстко, але не жорстоко і цинічно. Його жорсткі тексти перейняті неймовірною ніжністю. Завдяки нетрадиційному поєднанню брутальності і ніжності кожен текст формує певний емоційний шлейф.

У Борисових віршів дуже характерна інтонація. Тут немає надриву, пафосу, тому їх важки читати на публіці. Маємо дві постановки за творами Гуменюка в Театрі української традиції «Дзеркало» та Дніпровському академічному українському музично-драматичному театрі. Це дуже вдалі сценічні представлення його творів. Але це театральне, драматичне виконання творів, а я бажаю знайти актора, з уст якого б звучало сценічне, художнє читання цих поезій.
Твори Б. Гуменюка це первинний текст про війну, якого ще не було в історії нашого народу. Це особисті світовідчуття, які він нам передає через свої оригінальні твори.

Нас оточують картини, які намалював Борис Гуменюк і сьогодні вперше презентує їх широкому загалу. Вони виконані в нетрадиційному ключі. Ці полотна змушують нас замислюватися над тим, які сенси мають ці кольори чи ці форми. Тут немає реалістичних творів, зміст яких можна зрозуміти за допомогою логіки», – підкреслила літературний критик Ніна Головченко.

Під час творчого вечора читали поезії та новели Бориса Гуменюка. А завершилося книжкове дійство автограф- та фотосесією.

Едуард ОВЧАРЕНКО

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *