Зеновій Красівський – багатолітній учасник Національно-визвольної війни, яка точиться далі. 26 років він був позбавлений волі. У Володимирському централі Красівський зрозумів, що єдиний метод боротьби, який у нього, обезвладненого, залишився, – це поетичне слово. І він викував свою поезію. Перше видання “Невольницьких плачів” вийшло 1984 року у Брюсселі, коли Красівський перебував на засланні в Тюменській області. 2-ге видання здійснила редакція газети “Незборима нація” по смерті автора. Книга вийшла коштом лікаря Анатолія Сопільника, згодом члена Національної спілки письменників України. Промотором і літературним редактором виступив сл. пам. поет Микола Cамійленко, учасник Визвольної боротьби, політв’язень.
На презентації збірки поезій “Невольницькі плачі”, яку видала газета “Незборима нація” (1995), у березні 1996 р. у Спілці письменників промовляли Ярослав Дашкевич, Левко Лук’яненко, Євген Сверстюк, виступали народні артисти України Галина Яблонська, Павло Громовенко, поети Микола Самійленко та Анатолій Сопільник, учасник Визвольної боротьби чеченського народу Максуд Хужбаров. Співав кобзар Віктор Лісовол. Приїхали земляки Зеновія Красівського з Долинського району на чолі із заступником голови Івано-Франківської ОДА Миколою Кравцівим та головою Долинської РДА Василем Кощинцем, а також директором музею Зеновія Красівського славною Ольгою Витвицькою. Вони значною мірою і створили свято, яке тут вирувало.
На тому вечорі Олександр Черненко співав пісні на слова Зеновія Красівського.
Третє і четверте видання “Невольницьких плачів” побачили світ того ж 1995 року: у Львові та Коломиї. П’яте видання ініціював і профінансував київський інженер Андрій Жованик, учасник Визвольної боротьби з кінця 1980-х років у лавах СНУМу і дотепер – як доброволець “Правого сектору”, “Карпатської Січі” й інших бойових формацій українського народу. Видав збірку Історичний клуб “Холодний Яр”.
І ось 12 листопада 2019 р. в Національній спілці письменників України відбувся вечір пам’яті Зеновія Красівського – з нагоди його 90-ліття.
“Подорожуючи автомобілем Карпатами з Панасом Заливахою, Красівський казав: «Глянь, Панасе, яка краса, яка гарна наша Україна! Нумо посидимо, поснідаємо на нашій землі та надивимось на Божу красу рідного краю. Не віддадуть окупанти його без бою», – розпочав вечір Роман Коваль. – Так і сталося. Своєї України – національної, Шевченкової – ми не відвоювали й досі… А зараз нехай повіє духом Карпат. Нехай гуцул Василь Паланюк ушанує бойка Зеновія рідними мелодіями”.
І задзвеніли-заспівали-заграли цимбали Василя Паланюка.
І наші серця усміхнулися, зраділи.
Почув би їх Красівський, і його б серце відкрилося…
У березні 1996 р. видавець “Невольницьких плачів” Анатолій Сопільник, лікар з Маріуполя, сказав про поезію Красівського: “Кожна літера його вірша – січовий стрілець, кожний рядок – шеренга незламних патріотів, а кожен вірш – загін месників, визволителів України”.
На підтвердження цих слів поети Василь Ковтун, Владлен Ковтун і кобзар Тарас Силенко прочитали вірші Красівського (“Народе мій, прийми мої плачі”, “Гамлет”, “Мій хлопчику”), а народна артистка України Галина Яблонська продекламувала післямову Красівського “І ворог посів нашу землю”: “І ворог посів нашу землю. І було його як трави та листу. І не було куди дітися на рідній землі. Одних вороги вбивали, інших кидали в тюрми, ще інших ешелонами вивозили на сибіри на явну загибель. І не видко було просвітку. Трембітали трембіти над убієними, і вили пси, сповіщаючи смерть. У тому часі довелось і мені, незрілому літами, разом із братами піти в ніч, з якої, відчувалося, вороття не було. І ходили ми таємними стежками, губилися під покровом секретності від села до села, від кичери до кичери, і годував нас голод, і хоронила нас земля. Нас приймали по хатах, не засвічуючи ліхтарень, за нами гналися, стріляли, нас убивали, а наші трупи звозили до районів і виставляли на глум по смітниках. І хто міг, той плакав, а решта, зціпивши зуби, мовчали і не признавалися навіть до своїх синів – такий був страх великий і жорстокий”.
Високо оцінили поезію Зеновія Красівського голова НСПУ Михайло Сидоржевський, редактор газета “Шлях перемоги” Віктор Рог, видавець Марко Мельник, поети Василь Ковтун та Владлен Ковтун.
Тарас Силенко проспівав пісню “Останній двобій” на слова Зеновія Красівського та пісню УПА “Рідну землю боронити йшли дорослі і юнацтво”.
Теплим словом вшанували Красівського його товариші Юрій Шухевич та Орина Сокульська (сестра о. Ярослава Лесіва), голова ОУН Богдан Червак, командир ОДЧ “Карпатська Січ” Олег Куцин, лідер фракції ВО “Свобода” в Київраді Юрко Сиротюк та письменниця Лариса Ніцой.
Прийшли на вечір пам’яті політв’язні Василь Овсієнко та Йосип Зісельс, режисер Олександр Рябокрис, ветерани українсько-російської війни Андрій Жованик та Антон Пухніченко, діячі ОУНб Андрій Гайдамаха і Тарас Рондзістий, голова МНК Соломія Фаріон, заслужений діяч науки і техніки України Сергій Здіорук, редактор газети “Культура і життя” Євген Букет, діячі Євген Лупаков, Андрій Ніцой, Георгій Лук’янчук та Сергій Жижко, прес-секретар В’ячеслава Чорновола Дмитро Пономарчук, вдова героя Небесної Сотні Тамара Швець і ще близько сотні гідних українців, серед яких і члени Історичного клубу “Холодний Яр” Ігор Гаврищишин, Люба Криворот, Оксана Герасим’юк, Віктор Радіонов та Анатолій Зборовський.
Було продемонстровано документальний фільм про Зеновія Красівського
Завершив вечір Роман Коваль словами Зеновія Красівського, зверненими до нього, а фактично до кожного з нас: “Бажаю відваги жити чесно”.
Слава борцям за волю України! Слава Україні!

Історичний клуб “Холодний Яр”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *