Протягом 2019 року у світі й, зокрема, в Україні відзначалася низка ювілейних дат, пов’язаних із важливими подіями світової й української історії. Це − 80 років від початку Другої світової війни 1-го вересня 1939 р., 100-ліття Акту злуки ЗУНР та УНР 22 січня 2019 р., 90-ліття заснування ОУН. Ще одна ювілейна дата залишилася практично поза увагою українського загалу. Адже 80 років тому за чотири дні до початку Другої світової війни в Римі наприкінці серпня 1939 р. розпочав роботу Другий Великий Збір ОУН.
Як відомо, Організація українських націоналістів була створена на Першому Великому Зборі (або конгресі) у Відні в січні-лютому 1929 р. На ньому були сформульовані основні ідеологічні та політичні засади діяльності новоствореної організації, а також затверджено принципи її побудови. Серед іншого зазначалося, що законодавчим органом ОУН є Збір українських націоналістів. «Сесія Збору відбувається один раз на два роки. Повідомлення про сесію мусять бути розіслані місяць перед установленим реченцем. Збір проводить свою працю в присутності не менше половини членів Збору». Відповідно до цих статутних положень, наступний збір мав відбутися не пізніше 1931 р.
Євген Коновалець чудово розумів, що після першого конгресу ОУН залишилося багато невирішених питань, які потребували невідкладного розв’язання. Про це він писав члену Проводу ОУН політичному референту Дмитрові Андрієвському у квітні 1930 р. Голова Проводу Українських Націоналістів (ПУН, ПРУН) Є. Коновалець наголошував у цьому листі на необхідності «спільними силами теоретично і практично оформити найбільш актуальні питання для ОУН і підготовити їх в той спосіб, щоби слідуючий конґрес ОУН, який я думаю скликати десь в першій половині слідуючого року, мав готовий детально опрацьований матеріял, на основі якого міг би прийняти остаточне рішення. Прошу Вас для того ще до нашої конференції в Женеві передумати точно всі справи, розділити їх і кожному з членів ПРУН призначити одно питання для оброблення». Таким чином, з цього листа видно, що Є. Коновалець планував провести другий конгрес ОУН в першій половині 1931 р., як це і було передбачено Устроєм ОУН, прийнятим першим конгресом ОУН. Але об’єктивні обставини перешкоджали скликанню конгресу. Внаслідок репресій за ґратами опинилася велика частина провідних членів ОУН на західноукраїнських землях (ЗУЗ). Досить згадати, що протягом 1930–1932 рр. на посаді провідника ОУН на ЗУЗ змінилося 7 осіб, доки в січні 1933 р. обов’язки Крайового провідника ОУН не почав виконувати Степан Бандера, який обіймав цю посаду до арешту 14 червня 1934 р.
На заваді скликанню чергового конгресу стояв також брак відповідних кадрів для підготовки конгресу. Про це Є. Коновалець теж писав у своїх листах. У травні 1930 р. в листі до Д. Андрієвського Є. Коновалець пише: «Я ствердив, що ми перебуваємо кризу, але не кризу націоналізму, але кризу ПРУН. В ПРУН саме не маємо відповідних людей, які, ставши на чолі націоналістичного руху, були би здібні його повести рішучо і правильно. Цей заміт відноситься до всіх нас включно зі мною». Наскільки гострою була ця криза, свідчить той факт, що полковник Коновалець не виключав для себе можливості навіть піти з Проводу. У цьому ж листі він зазначав: «Я досі присвячував менше уваги теоретичним справам ОУН і взагалі справам ОУН. Здавалося мені, що при такій скількости членів ПРУН вони викажуть настільки ініціативи, що розвій ОУН скорим темпом посуватися буде вперед. Я бачу одначе, що воно не йде. Досі я займався іншими справами, а зокрема присвячував багато уваги й часу, щоби забезпечити матеріяльну сторінку діяльности ОУН. Тепер я безумовно присвячу більше уваги й іншим справам ОУН, зазначую одначе вже сьогодні Вам, що коли я побачу, що справи ОУН мимо цього не посуваються вперед, я залишу Провід ОУН, бо переливати з пустого в порожнє я абсолютно не думаю. Про це пишу поки що Вам і Мартинцеві, а в скорому часі подам це до відома і прочим членам ПРУН. Криза людей в ОУН, а зокрема в ПРУН, стає з кожним днем щораз більш гострою».
Частково питання, які мали вирішуватися на конгресі, розглядалися на конференціях Проводу. На такі конференції, де обговорювалися важливі для організації питання, крім членів ПУН запрошувалися також представники Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ. Конференції відбувалися в Празі в 1930 і 1932 рр. і в Берліні в 1933 р. Зокрема, про важливість рішень конференції 1932 р. пізніше згадував С. Бандера. «В липні 1932 р. я з кількома іншими делегатами від КЕ ОУН на ЗУЗ брав участь у конференції ОУН у Празі (так звана Віденська конференція, яка була найважливішим збором ОУН після основуючого конгресу)». На Берлінській конференції (1933 р.) було прийнято рішення провести Другий конгрес ОУН в 1934 р. Тому учасник конференції Євген Врецьона в своїх спогадах називав цю конференцію «передконгресовою».
Проте вбивство міністра Броніслава Пєрацького 15 червня 1934 р. оунівцем Грицем Мацейком унеможливило скликання Збору. Почалися повальні арешти членів організації на західноукраїнських землях. На еміграції на вимогу польської держави поліція європейських країн, зокрема Німеччини та Чехо-Словаччини, також почала затримувати провідних членів ОУН та проводити обшуки в їхніх помешканнях. 22 червня 1934 р. в Берліні було заарештовано керівника ОУН на терені Німеччини Ріка Ярого, обшук у його помешканні тривав понад дві години. Проте, через деякий час його було звільнено. Затримували для пояснень також керівника станиці ОУН в Данціґу Андрія Федину. Польські дипломати зверталися також до урядовців Швейцарії, де на той час мешкав Євген Коновалець, мовляв останній перебуває в країні з фальшивими документами. Коновалець мав литовського паспорта, де було записано, що він народився в місті Ковно (Каунас). Поляки ж надали документи, які свідчили, що Коновалець насправді народився в Зашкові. До того ж, у 1936 р. швейцарська поліція викрила групу агентів НКВД, які готували замах на Євгена Коновальця. У червні того року в швейцарських газетах було опубліковано інформацію про арешт одного агента совєтсько-російської поліції, який називав себе Норманном, та його помічників, що слідкували за Євгеном Коновальцем та напевно мали завдання його ліквідувати. Тому, щоб не створювати собі зайвих проблем, департамент поліції кантону Женева запропонував Голові ПУН полковнику Коновальцю покинути країну. 19-го вересня 1936 р. Євген Коновалець разом із дружиною Ольгою та сином Юрком переїхали до Італії. Усі ці події не давали можливості навіть думати про можливість організувати проведення чергового конгресу ОУН.
Тільки наприкінці 1937 року вже в Італії Євген Коновалець повертається до теми підготовки другого конгресу. 18-го січня 1938 р. Голова ПУН видав комунікат, у якому йшлося про реорганізацію проводу. Наприкінці документу було записано: «Збір ОУН відбудеться осінню 1938 р. Для його підготовки назначується окремого Уповноваженого для підготовки Збору. В організаційному порядкові приділяється його до Секретаріяту ПУН». Уповноваженим по підготовці збору полковник Коновалець призначив Ярослава Стецька. Останній на той час був зовсім молодою людиною, йому було лише 26 років, і тому Коновалець просив Миколу Сціборського допомогти Стецьку готувати збір. Є. Коновалець в листі до М. Сціборського від 18 січня 1938 р. писав наступне: «Справа скликання збору мусить бути висунена на перший плян. Речинець осіні невідкличний. Мусите тому Вашим авторитетом і Вашою активною допомогою бути помічним Уповноваженому при підготовці. Прошу там для цеї справи мобілізувати всі сили… Апелюю до Вас до цього нашого почину поставитися якнайбільше уважливо і зразу мобілізувати теж других. Від удачного проведення Збору багато буде дечого залежати… На Уповноваженого назначив я людину, що дає гарантії, що справи буде вести солідно. Треба одначе їй допомогти». Як бачимо, Є. Коновалець планував проведення збору на кінець 1938 р. Та підступне вбивство Голови ОУН в травні 1938 р. не дало здійснитися цим планам.
Підготовка й проведення ІІ Великого Збору ОУН відбувалося вже за участю нового Голови ПУН, полковника Андрія Мельника. В Архіві ОУН у Києві зберігається документ – «Звернення до учасників ІІ Великого Збору українських націоналістів», підписаний Мельником 10 серпня 1939 р. В цьому документі названі учасники конгресу. У тексті подавалися псевдоніми, але ми називаємо справжні прізвища: «До участи у Великому Зборі згідно з Устроєм ОУН покликую: Сеника О., Кушніра М., Барановського Я., Ярого Р., Сціборського М., Капустянського М., Курмановича В., Кандибу-Ольжича О., Мартинця В., Бойківа О., Вана (псевдонім невідомий, можливо йшлося про Юліана Вассияна – Ю.Ч.), Деде (так само псевдонім невідомий – Ю.Ч.), Стецька Я., Сушка Р., представника СУЗ, представника ЗУЗ, представника КУ (Карпатської України – Ю.Ч.), представника ББ (можливо йшлося про Буковину – Ю.Ч.), представника ОДВУ в СДПА(США), представника УНО в Канаді, представника Південної Америки, представника Зеленого Клину, Онацького Є. (представника ОУН в Італії – Ю.Ч.), Стахіва В., Давида (очевидно йшлося про Ярослава Давидовича, якого замість Євгена Ляховича направили до Лондону), Андрієвського Д. (представника ОУН в Бельгії – Ю.Ч.), Загребця (очевидно йшлося про Василя Войтанівського – Ю.Ч.), Софійця (очевидно йшлося про Миколу Ніцкевича – Ю.Ч.), Братиславця (очевидно йшлося про Івана Рогача), Чучмана С., Чемеринського О., Бойдуника О.
З уваги на обставини, серед яких доводиться відбувати Великий Збір, вважаю за доцільне організувати його працю у двох частинах. Для розгляду і узгіднення докладів, устійнення постанов, що будуть предложені Великому Зборові покликую комісії, що переведуть між 15−25 серпня цього року свої праці перед відкриттям Великого Збору.»
Із цього звернення можна порахувати, що, крім самого Андрія Мельника, у конгресі мали взяти участь 33 особи. У деяких публікаціях можна знайти дані, що на конгресі були присутні 31 учасник. Представником ЗУЗ на конгресі був Дмитро Мирон-Орлик. Далі у зверненні подавалася програма Збору й зазначалося, що про день і місце «кожний з учасників буде своєчасно повідомлений окремо».
ІІ-й Великий Збір ОУН розпочав свою роботу 27 серпня 1939 р. в резиденції Євгена Онацького в Римі. Звіт про цей конгрес було опубліковано в бюлетені № 41 Націоналістичної Пресової Служби (НПС) від 1 вересня 1939 р., що також зберігається в Архіві ОУН у Києві. Крім звіту, в цьому випуску опубліковані ще 2 статті, присвячені конгресу та написані Ярославом Стецьком та Орестом Чемеринським. У цих матеріалах, із конспіративних міркувань, не називалося жодних прізвищ, крім Євгена Коновальця та Андрія Мельника. У звіті йдеться, що на засіданні Збору було оголошено заповіт Є. Коновальця про призначення ним своїм наступником А. Мельника. Далі Збір затвердив нові Устрій й Програму ОУН. Згідно з новим Устроєм новий склад ПУН запропонував сам полковник Мельник. Ось що про це написано у звіті: «Тепер забирає слово Вождь і покликує новий Провід Українських Націоналістів. Опісля заслухують приявні текст маніфесту Вождя з нагоди ВЗУН та зміст відозви самого ВЗУН. Учасники Збору складають присягу на вірність Вождеві й ідеї». Далі в документі подається текст присяги. Прийнятий на зборі маніфест було надруковано в наступному 42-му числі бюлетеню НПС від 12 вересня 1939 р. У ці дні німці вже бомбили Варшаву.
У ході німецько-польської та радянсько-польської воєн у вересні 1939 р. багатьом українських націоналістам вдалося втекти з концтабору Береза Картузька та інших тюрем. Починається процес, відомий як розкол ОУН. Прибічники Степана Бандери згодом не визнавали рішень ІІ «римського» конгресу ОУН й скликали свій ІІ Великий Збір у Кракові в квітні 1941 р. Цікаво було б порівняти списки учасників цих двох конгресів, але, на жаль, повного списку учасників краківського конгресу нам відшукати не вдалося. Відомо всього декілька прізвищ, з них Ярослав Стецько-Карбович та Дмитро Мирон-Орлик були серед учасників «римського» конгресу.
Юрій ЧЕРЧЕНКО