Конституційний процес

Остаточний варіант проекту Конституції України _ 2016 _ лютий

Якою  бути  Українській  Конституції.

Погляд  пересічного  громадянина.

          Конституція,  за  якою  живе  Українська  Держава  останні  дев’ятнадцять  років,  як  відомо,  прийнята  на  п’ятій  сесії  Верховної  Ради України  ще  28  червня  1996 року.  І  саме  ця  обставина  дає  можливість,  за  бажання,  ґрунтовно  проаналізувати  наш  основний  закон  щодо  його  дієвості  з  огляду  на  такий  значний  часовий  проміжок.

У  продовж  всього  терміну  чинності,  українська  Конституція  отримувала  і  схвальні  і  критичні  оцінки,  до  неї  вносились  зміни,  а  потім  відновлювалась  дія  її  окремих  змінених  положень,  надавались  офіційні  тлумачення  деяких  її  норм.  У  соціумі  і  зараз  не  припиняється  полеміка  про  життєздатність  певних  її  приписів.  Всі  ці  обставини  вказують  саме  на  те,  що  вже  на  часі  адаптація  основного  закону  до  вимог  українського  суспільства  та  викликів  сучасних  світових  процесів.

Згідно  статті  8  Конституції,  її  норми  є  нормами  прямої  дії.  Однак  у  практиці,  в  тому  числі  і  у  правозастосовній,  вони  залишаються  декларативними,  а  за  їх  порушення,  як  правило,  ніхто  не  несе  відповідальності.  Причина  цього,  зокрема,  відсутність  у  них  остаточних  критеріїв  визначеності,  можливість  неоднозначного  тлумачення.

Неодноразово  робились  спроби,  а  інколи  небезуспішні,  змінити  деякі  норми  нашої  Конституції.  Але  всі  вони  переслідували  вузько  партійні  або  кланові  інтереси.  Цей  процес  можемо  споглядати  і  сьогодні.  Системні  зміни,  спрямовані  на  усунення  явних  недоліків  основного  закону,  на  жаль,  ще  не  були  запропоновані  суспільству.  Цей  факт  красномовно  свідчить  про  небажання  жодного  керівництва  держави  організувати  ґрунтовний  прозорий  суспільний  процес  внесення  змін  до  Конституції  України.  Саме  внесення  змін,  до  вже  діючого  основного  закону,  а  не  творення  нового,  оскільки,  як  вже  зазначалося  вище,  його  дев’ятнадцятилітній  вік  дає  достатньо  можливостей  для  усунення  виявлених  у  ньому  недоліків  і  у  такий  спосіб  презентувати  українському  суспільству  удосконалену  Конституцію.

Статтею  5  основного  закону  визначено  (  мовою  оригіналу  )  :

          «Носієм  суверенітету  і  єдиним  джерелом  влади  в  Україні  є  народ.  Народ  здійснює  владу  безпосередньо  і  через  органи  державної  влади  та органи  місцевого  самоврядування. 

          Право  визначати  і  змінювати  конституційний  лад  в  Україні належить  виключно  народові  і  не  може  бути  узурповане  державою,  її  органами  або  посадовими  особами.

          Ніхто  не  може  узурпувати  державну  владу.»

Змушений  навести  повністю  приписи  даної  норми  чинної  Конституції,  щоб  відкидаючи  будь-яку  полеміку  щодо  суверена,  зазначити,  що  саме  Український  народ  –  громадяни  України  (  у  подальшому  –  Народ,  Громадяни,  Суспільство,  Спільнота  ),  є  єдиним  джерелом  влади.  І  тільки  Громадянам,  надано  виключне  право  визначати  і  змінювати  конституційний  лад,  а  отже  змінювати  структуру  та  систему  влади,  вносити  зміни  до  основного  закону  власної  держави.  З  огляду  на  цей  імператив  та  враховуючи  природну  єдність  й  неподільність  прав  і  обов’язків,  логічним  є  висновок  про  обов’язок  кожного  Громадянина  безпосередньо  чи  опосередковано,  здійснювати  владні  повноваження.  Саме  ці  правові  витоки  у  поєднанні  з  викладеними  вище  реаліями  і  змусили  мене,  пересічного  громадянина,  викласти  у  власному  проекті  змін  до  Конституції  України  (  у  подальшому  –  Проект  ),  своє  бачення  продовження  процесу  системного  українського  державотворення.

Проект  використовує  за  основу  норми  чинної  Конституції  України.

Новацією  є  введення  в  існуючу  редакцію  поняття  конституційних  законів  (  у  подальшому  –  КЗ  ).  Їх  назва  свідчить  про  пряме  посилання  Конституції  на  конкретний  закон  та  абсолютну  ідентичність  процедури   їх  прийняття  та  внесення  змін  до  них,  процедурі  самого  основного  закону.  Потреба  у  такій  категорії  нормативно-правових  актів  пов’язана  з  необхідністю  визначення  механізму  реалізації  основних  норм  Конституції,  при  цьому  не  перевантажуючи  її  саму  масивом  правових  приписів.  Сам  об’єм  Конституції,  завдяки  цьому,  зменшується,  оскільки  залишаються  тільки  ключові  норми  за  якими  йде  посилання  на  відповідний  КЗ,  який  і  трансформує  її  декларативність  в  дієвий  правовий  засіб.

КЗ  стосуються  основ,  символів,  атрибутів  та  гарантій  державності  України.  Вони  покликані  сформувати  та  закріпити  на  тривалий  час  правовий  фундамент  нашого  Суспільства,  та  позбавити  політиків  кожної  нової  хвилі,  намагань  змінювати  основний  закон  за  своїми  вподобаннями.  Гарантія  цьому  –  механізм  внесення  змін  до  КЗ  ототожнений  з  механізмом  внесення  змін  до  самої  Конституції,  через  всеукраїнський  референдум.  КЗ  приймаються  разом  з  основним  законом,  оскільки  є  його  невід’ємною  частиною  і  значаться  як  додатки,  а  внесення  змін  до  них  можливе,  як  вже  вказувалось  вище,  за  процедурою  передбаченою  для  Конституції.

          КЗ  подані  як  проекти  у  формі  набору  базових  норм.  Саме  така  форма,  на  думку  автора,  дає  змогу  зрозуміти  філософію  запропонованого  проекту,  а  в  процесі  диспуту  щодо  його  прийнятності,  і  сформувати  його  кінцеву  редакцію.  Проекти  КЗ  запропоновані  саме  в  такому  порядку,  у  якому  в  чинній  Конституції  викладені  норми,  які  і  потребують  подальшої  деталізації  у  КЗ.

У  Проекті  16  КЗ  :

  1. Про громадянство  України  (  додаток  №  1  ).
  2. Про місцеве  самоврядування  (  додаток  №  2  ).
  3. Про державну  мову  (  додаток  №  3  ).
  4. Про землю  (  додаток  №  4  );
  5. Про військовий  обов’язок  (  додаток  №  5  );
  6. Про державну  символіку  (  додаток  №  6  );
  7. Про інформацію  (  додаток  №  7  );
  8. Про  державну  службу  (  додаток  №  8  );
  9. Про соціальне  забезпечення  (  додаток  №  9  );
  10. Про засади оподаткування  (  додаток  №  10  );
  11. Про референдум (  додаток  №  11  );
  12. Про законодавчу владу  (  додаток  №  12  );
  13. Про формування Державного  бюджету  (  додаток  №  13  );
  14. Про Національний банк  (  додаток  №  14  );
  15. Про виконавчу владу  (  додаток  №  15  );
  16. Про судову владу  (  додаток  №  16  ).

Коротко  про  КЗ.  Розпочати  варто,  мабуть,  з  таких  :

  • Про законодавчу  владу;
  • Про виконавчу  владу;
  • Про судову  владу.

Ці  КЗ  покликані  сформувати  остаточну,  сталу  структуру  та  систему  державної  влади  в  Україні.  Статтею  6  Конституції,  зокрема,  визначено  (  мовою  оригіналу  )  :

«Державна  влада  в  Україні  здійснюється  на  засадах  її  поділу  на законодавчу,  виконавчу  та  судову.» 

Наведена  правова  норма  в  імперативній  формі  вказує  на  завершену  структуру  державної  влади  в  Україні.  І  це  знаходить  підтвердження  та  уточнення  іншими  статтями  Конституції.  Нею  визначено  і  вищі  органи  кожної  із  гілок  державної  влади  (  мовою  оригіналу  )  :

  • «Єдиним органом  законодавчої  влади  в  Україні  є  парламент  –  Верховна  Рада  України»  (  стаття  75,   у  подальшому  –  ВРУ  );
  • «Кабінет Міністрів  України  є  вищим  органом  у  системі  органів  виконавчої  влади.»  (  стаття  113,  у  подальшому – КМУ  );
  • «Правосуддя в  Україні  здійснюється  виключно  судами.

Судочинство  здійснюється  Конституційним  Судом  України  та  судами  загальної  юрисдикції.»  (  стаття  124,  у  подальшому  –  КСУ  ).

«Найвищим  судовим  органом  у  системі  судів  загальної юрисдикції  є  Верховний  Суд  України.»  (  стаття  125,  у  подальшому  –  ВСУ  ).

Однак  в  цій  системі  державної  влади  відсутній  ще  один  суб’єкт,  наділений  державними  владними  повноваженнями  згідно  статті  102,  –  Президент  України  (  у  подальшому  –  ПУ  ). Згідно  чинної  редакції  основного  закону  ПУ  не  відноситься  ні  до  жодної  гілки  державної  влади.  І  це  одна  з  головних  невизначеностей  нашої  Конституції,  яка  призводить  до  розбалансованості  державної  влади.  Свідомо  минаючи  етап  опису  недоліків  та  суперечностей,  зразу  ж  перейду  до  викладу  запропонованих  у  Проекті  змін,  які  одночасно  і  вкажуть  на  існуючі  у  чинній  редакції  основного  закону  невідповідності.

У  КЗ  «Про  виконавчу  владу»,  виконавчу  гілку  державної  влади  очолює  ПУ.  Він  безпосередньо  формує  весь  склад  КМУ,  тоді  як  керівники  урядових  силових  структур  додатково  проходять  процедуру  персонального  затвердження  у  ВРУ.  Організовує  роботу  КМУ  Прем’єр-міністр  (  Міністр  фінансів  за  посадою  ),  оскільки  вся  робота  КМУ  повинна  базуватись  на  фінансових  можливостях  держави.  Невиконання  Державного  бюджету  є  безумовною  підставою  для  відставки  КМУ.  Даним  КЗ  також  визначається  остаточна  структура  КМУ  та  всієї  виконавчої  гілки  влади.  Передбачені  і  матеріальні  стимули  її  роботи.   Внаслідок  такої  структуризації  відпадає  необхідність,  зокрема,  у  неконституційному  органі  –  адміністрації  ПУ,  оскільки  її  функції  замінить  КМУ.  Таким  чином,  виконавчу  гілку  державної  влади  очолюватиме  особа  (  ПУ  ),  делегована  Суспільством  на  керівництво  нею  за  результатами  прямих  виборів  і  нестиме  повну  персональну  відповідальність  за  її  функціонування.

За  змістом  статті  5  Конституції,  яка  вже  згадувалась  вище,  всі  три  гілки  державної  влади  –  рівнозначні,  принаймні  в  основному  законі  відсутні  правові  підстави  стверджувати  протилежне.  Таким  чином,  за  загальною  логікою  слідує,  що  вони  Громадянами  наділені  також  рівними  функціями,  повторюсь,  саме  Громадянами.  Що  ж  маємо  в  дійсності.  Законодавчу  владу,  яку  уособлюють  депутати   ВРУ,  вибирає  Народ,  виконавчу  владу,  яку  очолює,  згідно  КЗ  «Про  виконавчу  владу»  –  ПУ,  вибирає  Народ,  а  судову  владу,  яка  ще  й  до  речі  не  має  чіткої  структуризації,  Народ  не  вибирає.  І  не  тільки  не  вибирає,  але  й  позбавлений  конституційного  права  безпосередньо  впливати  на  формування  та  діяльність  цієї  гілки  влади.  Це  порушує  як  принцип  рівності  гілок  державної  влади,  так  і  суверенне  право  Суспільства  на  здійснення  владних  повноважень.

Тому,  КЗ  «Про  судову  владу»,  для  побудови  простої  її  конструкції,  визначено,  що  в  Україні  діє  трьох  рівнева  судова  система  :

  • місцеві суди  (  суди  першої  інстанції  )  –  перший  рівень;
  • обласні апеляційні  суди  (  суди  апеляційної  інстанції  )  –  другий  рівень;
  • ВСУ (  суд  касаційної  інстанції  )  –  третій  рівень.

У  кожному  із  судів  трьох  рівнів  розглядаються  всі  категорії  справ  –  кримінальні,  цивільні,  господарські  та  адміністративні.

Судді  обираються  громадянами  України  на  основі  загального,  рівного  і  прямого  виборчого  права  шляхом  таємного  голосування  строком  на  п’ять  років.  Судді  вищого  рівня  обираються  тільки  із  суддів  попереднього  рівня.  Максимальний  термін  перебування  на  посаді  судді  кожного  рівня  –  10  років  (  дві  каденції  ).

Найвищим  органом  у  судовій  системі  є  ВСУ.  Він  наділений  правом  законодавчої  ініціативи.  Голова  ВСУ,  презентуючи  щорічний  звіт  у  ВРУ  про  правозастосовну  практику  судової  системи  України,  одночасно  подає  проект  змін  до  чинного  законодавства,  у  порядку  законодавчої  ініціативи,  на  підставі  цього  звіту.  Окрім  цього,  ВСУ  здійснює  правову  експертизу  усіх  законопроектів,  які  прийняті  до  розгляду  ВРУ,  а  через  свого  постійного  представника  у  ВРУ  приймає  безпосередню  участь  у  законотворчому  процесі.  Результатом  цього  процесу  вище  згаданий  КЗ  передбачає  наявність  підпису  Голови  ВСУ  на  прийнятих  ВРУ  законах,  або  відмову  від  їх  підписання,  з  одночасним  направленням  пропозицій  щодо  повторного  їх  розгляду.  Така  процедура  усуває  потребу  у  подальшому  наданні  офіційних  тлумачень  певних  норм  законів,  які  набрали  чинності  або  приймати  рішення  щодо  їх  конституційності,  оскільки  всі  ці  питання  ВСУ  зобов’язаний  буде  вирішувати  ще  на  стадії  розгляду  законопроектів.

Наділяючи  такими  повноваженнями  ВСУ  КЗ  нівелює  потребу  у  такому  органі  як  КСУ,  який  на  сьогоднішній  день  наділений  не  властивими  судовому  органу  функціями,  а  його  фактична  діяльність  тільки  підтверджує  необхідність  його  ліквідації.

Щодо  третьої  гілки  державної  влади  –  законодавчої,  то  вона  потребує  меншого  правового  удосконалення  ніж  дві  інші,  про  які  йшлося  вище.  КЗ  «Про  законодавчу  владу»,  з  ціллю  якісного  покращення  депутатського  складу  ВРУ,  вводить  норми  за  якими  депутати  обираються  з  чинних  депутатів  обласної  ради  (  ради  третього  рівня  )  або  з  чинних  депутатів  ВРУ строком  на  п’ять  років,  громадянами  України,  які  проживають  на  території  відповідної  області,  на  основі  загального,  рівного  і  прямого  виборчого  права,  шляхом  таємного  голосування.  Максимальний  термін  перебування  на  посаді  депутата  ВРУ  дві  депутатські  каденції  (  10  років  ).  Забігаючи  на  перед,  слід  зазначити,  що  таку  ступінчасту  виборчу  систему  застосовано  і  у  КЗ  «Про  місцеве  самоврядування».  Тобто,  депутатом  виборного  органу  вищої  ланки  може  стати  лише  депутат,  який  мав  депутатський  мандат  одним  ступенем  нижчої  ланки  органу  самоврядування.  Це  й  же  принцип  «ступінчастості  вибору»  застосовано  і  у  КЗ  «Про  судову  владу».

Така  процедура  підбору  представників  Суспільства  до  вищих  органів  державної  влади  покликана  :

–  формувати  безпосередньо  Громадянами  їх  якісний  склад;

–  уніфікувати  та  урівняти  процес  кадрового  забезпечення;

–  зробити  сталим  та  демократичним  механізм  ротації  кадрів.

КЗ  «Про  законодавчу  владу»  вводить  процедуру  позбавлення  мандата  депутата  ВРУ  за  порушення  трудового  законодавства,  а  саме

  • прогулу (  в  тому  числі  відсутності  на  роботі  більше  трьох годин  протягом  робочого  дня  )  без  поважних  причин;
  • нез’явлення на  роботу  протягом  більш  як  чотирьох  місяців підряд  внаслідок  тимчасової  непрацездатності;
  • появи на  роботі  в  нетверезому  стані,  у  стані  наркотичного  або токсичного  сп’яніння;
  • вчинення ним  аморального  проступку у  приміщенні  ВРУ              ( бійка,  блокування  трибуни,  інше   перешкоджання  роботі  ВРУ ).

Дострокове  припинення  повноважень  депутата  ВРУ  здійснюється  на  підставі  рішення  ВСУ  за  поданням  Голови  ВРУ  або  ПУ.  Вакантне  депутатське  місце  у  ВРУ  заповнюється  кандидатом  в  депутати  ВРУ,  який  набрав  найбільшу  кількість  голосів,  після  вибулого  депутата,  на  попередніх  виборах  згідно  рейтингу  голосувань.   Процедура  заповнення  вакантного  депутатського  місця  у  ВРУ,  здійснюється  на  підставі  рішення  ВСУ  за  поданням  Голови  ВРУ,  або  ПУ.  Таким  чином,  для  заповнення  вакантних  депутатських  місць  у  ВРУ,  у  період  між  виборами,  не  потрібно  знову  їх  проводити,  а  отже  додатково  витрачати  кошти  Державного  бюджету.  Заміна  здійснюється  у  робочому  порядку  на  підставі  рішення  ВСУ  згідно  рейтингу  голосувань  останніх  виборів,  наданого  Центральною  виборчою  комісією   (  у  подальшому  –  ЦВК  ).

Таким  чином,  вище  згаданими  КЗ  три  гілки  державної  влади  урівнені  :

  • спільною відповідальністю,  кожна  в  частині  своєї  юрисдикції,  за непорушність  державного  суверенітету,  територіальну  цілісність  України,  додержання  її  Конституції,  прав  та  свобод  людини  і  громадянина;
  • виборністю їх  вищих  органів  безпосередньо  Народом  кожних  п’ять  років;
  • максимальним десятирічним  терміном  перебування  на  виборній  посаді;
  • правом законодавчої  ініціативи  та  безпосередньої  участі  у  законотворчому  процесі;
  • правом підпису  або  мотивованої  відмови  від  нього  їх  очільників  на  прийнятих  ВРУ  законах;

Окрім  цього,  вказані  КЗ,  з  ціллю  врівноваження  трьох  гілок  державної  влади,  задіюють  принцип  балансу  взаємодії  та  противаг.  Саме,  взаємодії  та  противаг  а  не  стримувань  та  противаг,  позаяк  взаємодія  двох  гілок  потрібна  на  противагу  третій  владній  гілці  (  двоє  проти  одного  ).  Для  прикладу  :

  • взаємодія законодавчої  влади  з  виконавчою  владою  проти  неправомірних  дій  представника  судової  влади,  реалізується  через  постанову  ВРУ  про  звільнення  з  посади  судді  за  поданням  ПУ;
  • взаємодія законодавчої  влади  з  судовою  владою  проти  неправомірних  дій  представника  виконавчої  влади,  реалізується  через  рішення  ВСУ  про  відповідальність  на  підставі  постанови  ВРУ;
  • взаємодія судової  влади  з  виконавчою  владою  проти  неправомірних  дій  представника  законодавчої  влади,  реалізується  через  рішення  ВСУ  про  позбавлення  депутатського  мандату  за  поданням  ПУ;

Реалізація  принципу  балансу  взаємодії  та  противаг  саме  у  такий  спосіб,  виключає  потребу  в  інших,  додаткових,  не  уповноважених  Спільнотою  органах,  на  здійснення  контрольних  функцій  щодо  вищих  органів  державної  влади.  Зокрема  це  стосується  Вищої  ради  юстиції  та  Вищої  кваліфікаційної  комісії  суддів  України.

Унаслідок  такого  впорядкування  отримаємо  просту  та  зрозумілу  структуру  державної  влади.

Аналізуючи  далі  питання  впливу  Суспільства  на  механізм  управління  власною  державою,  слід  розглянути  також  КЗ  «Про  місцеве  самоврядування».  Згідно  цього  КЗ  в  Україні  діє  трьох  рівнева  система  місцевого  самоврядування  :

  • сільські, селищні,  міські  ради  та  їх  виконавчі  органи  –  органи  самоврядування  першого  рівня;
  • районні ради  та  їх  виконавчі  органи  –  органи  самоврядування  другого  рівня;
  • обласні ради  та  їх  виконавчі  органи  –  органи  самоврядування  третього  рівня;

До  складу  сільської,  селищної,  міської,  районної,  обласної  ради входять  депутати,  які  обираються  мешканцями  відповідної  адміністративно-територіальної  одиниці,  на  основі  загального, рівного,  прямого  виборчого  права  шляхом  таємного  голосування.  Вибори  депутатів  до  органів  місцевого  самоврядування  відбуваються  один  раз  кожних  п’ять  років.  Депутати  вищого  рівня  обираються  тільки  із  чинних  депутатів  попереднього  рівня.  Максимальний  термін  перебування  депутатом  кожного  рівня  –  10  років  (  дві  каденції  ).

Депутат,  який  набрав  найбільшу  кількість  голосів  виборців,  призначається  головою  органу  місцевого  самоврядування,  до  якого  балотувався,  його  заступником  (  заступниками  )  призначаються  депутати  відповідно  до  рейтингу  голосувань.  Голова  органу  місцевого  самоврядування  очолює  його  виконавчий  орган.

Запропонована  ступінчата  виборча  система,  яка  вже  згадувалась  вище,  дозволить,  зокрема,  уникнути  випадкових  людей  в  органах  місцевого  самоврядування  та  судових  органах,  так  як  кандидати  на  виборні  посади  будуть  перебувати  у  полі  зору  виборців  впродовж  всього  часу  виконання  ними  делегованих  повноважень.  Такий  захисний  механізм  буде  тільки  сприяти  якісному  покращенню  всього  представницького  складу,  у  тому  числі  і  у  ВРУ  та  ВСУ,  оскільки  з  кожним  ступенем  відбору  до  наступного  рівня  він  буде  формуватись  з  найбільш  авторитетних  та  професійних  осіб.  З  огляду  саме  на  цю  обставину,  КЗ  «Про  виконавчу  владу»  передбачає  обрання  ПУ  тільки  з  числа  чинних  депутатів  ВРУ  та  чинних  суддів  ВСУ.

Сформувавши  та  збалансувавши  у  такий  спосіб  органи  державної  влади,  з  огляду  на  сучасні  запити  Суспільства,  слід  подбати  і  про  створення  дієвого  та  ефективного  фінансового  механізму  для  забезпечення  цими  органами  пристойного  життя  членам  всього  Суспільства.  Почнемо  з  КЗ  «Про  засади  оподаткування».  У  ньому  першочергово  зазначено,  що  грошові  розрахунки  між  :

–  суб’єктами  підприємницької  діяльності  ( у  подальшому  –  СПД );

–  СПД  та  фізичними  особами;

–   фізичними  особами  (  у  подальшому  –  ФО  ),

здійснюються  виключно  у  безготівковій  формі  через  банківські  рахунки,  у  тому  числі  за  допомогою  платіжних  терміналів  та  банківських  платіжних  карток  (  у  подальшому  –  БПК  ).  Виключення,  на  початковому  етапі,  встановлюється  для  проведення  розрахунків  готівкою  з  продавцями  сільськогосподарської  продукції  власного  виробництва  та  приватними  пасажироперевізниками.  Отримання  готівкових  коштів  здійснюється  через  банкомати  у  сумі  не  більшій  0,1  від  мінімальної  заробітної  плати  на  день.  Банківські  та  фінансові  установи  видачу  готівкових  коштів  не  здійснюють.  У  разі  проведення  розрахунків  у  готівковій  формі  або  іншому  еквіваленті,  і  платник  і  одержувач  сплачують  штраф  у  десятикратному  розмірі  еквівалентному  сумі  такого  платежу.

Операції  з  готівковою  валютою  в  Україні  не  проводяться.  Виключення  встановлюється  для  ФО,  які  виїжджають  за  межі  України.  У  міжнародних  пунктах  пропуску,  банківські  установи  проводять  видачу  та  прийом  готівкових  валютних  коштів  за  наявності  відповідних  документів.

Максимальне  обмеження  обігу  готівкових  коштів  спрямоване  на  запуск  своєрідної  ланцюгової  реакції  для  досягнення  наступних  цілей  :

  • виведення з  «тіні»  економіки  держави;
  • кратне збільшення  податкових  надходжень  до  бюджетів  та  фондів;
  • легалізація заробітних  плат  та  реалізація  програм  соціального  забезпечення  Громадян;
  • відчутне збільшення  на  депозитах  коштів  як  у  національній,  так  і  в  іноземних  валютах;
  • зміцнення національної  грошової  одиниці;
  • суттєвого зменшення  витрат  на  емісію  та  інкасацію  готівки;
  • отримання потужних  фінансових  активів  для  економіки  держави;
  • значне зменшення  кримінальних  діянь  пов’язаних  з  готівковими  коштами;

Тільки  реалізація  програми  максимального  переходу  на  грошові  розрахунки  у  безготівковій  формі  дасть  можливість  ефективно  використати  принципово  нову  систему  оподаткування  для  СПД  –  податок  з  реалізації  (  у  подальшому  –  ПР  ).  Базою  оподаткування  ПР  СПД  є  грошові  кошти,  що  надійшли  на  його  рахунки,  від  реалізації  товарів,  робіт  та  послуг  –  дебетовий  оборот  реалізації  (  у  подальшому  –  ДОР  ).  ПР  за  звітний  період  розраховується  шляхом  множення  суми  ДОР  на  коефіцієнт  (  податковий  тариф  ),  який  встановлений  за  кодом  видів  економічної  діяльності  СПД.  Таким  чином,  стає  прозорою,  простою  та  зрозумілою  процедура  розрахунку  СПД  податку.  Такою  ж  стає  і  процедура  адміністрування  цього  податку.  Оскільки  любий  контролюючий  орган  дистанційно  та  автономно  може  перевірити  правильність  нарахування  ПР.  Для  цього  останньому  достатньо  звірити  дані  поданої  СПД  в  електронному  режимі  уніфікованої  податкової  декларації,  з  даними  банківських  установ  по  ДОР  цього  ж  СПД,  які  подаються  в  обов’язковому  порядку  до  відповідних  контролюючих  органів  за  кожен  звітний  період.  І  тільки  у  разі  розходжень  цих  показників,  контролюючий  орган  вимагатиме  конкретних  пояснень  у  СПД.  Отже,  за  такої  податкової  системи  мінімізується :

  • можливість ухилення  від  сплати  реальних  податків;
  • об’єм звітної  документації;
  • безпосередні контакти  між  СПД  та  контролюючими  органами;
  • чисельність контролюючих  органів  та  видатки  на  їх  утримання;

Схожим  є  механізм  нарахування  податку  на  власність  (  у  подальшому  –  ПВ  ),  який  складається  з  податку  з  рухомого  майна  (  у  подальшому  –  ПРМ  )  та   податку  з  нерухомого  майна  (  у  подальшому  –  ПНМ  ).  ПВ  сплачують  як  СПД  так  і  ФО.  Дані  про  об’єкти  оподаткування  надаються  в  податкових  деклараціях  платниками  податків.  Однак,  контролюючий  орган  додатково,  для  звірки,  може  ці  дані  отримати  з  відповідних  державних  реєстрів.  Множенням  бази  оподаткування  на  податковий  тариф  одержується  сума  податку.  Податковий  тариф  для  визначення  ПВ  є  уніфікованим  для  СПД  та  ФО.  Однак  для  ФО  встановлені  наступні  пільги  в  оподаткуванні  ПВ  :

  • ПНМ (  з  жилої  нерухомості  )  не  сплачується  :

а)  з  жилих  квартир,  загальною  площею  до  100  квадратних  метрів,  включно;

б)  з  жилих  будинків,  загальною  площею  до  300  квадратних  метрів,  включно.

Неоподаткована  загальна  площа  збільшується  на  25  квадратних   метрів  за  кожну  неповнолітню  дитину  ФО – власника,  зареєстровану  у  цьому  жилому  приміщенні,  якщо  таких  дітей  більше  2.

ПНМ  із  земельної  ділянки  тотожної  площі  під  цим  об’єктом  нерухомості  не  сплачується;

  • ПНМ (  з  нежилої  нерухомості  )  не  сплачується  :

а)  з  господарських  будівель,  загальною  площею  до  100  квадратних  метрів,  включно;

ПНМ  із  земельної  ділянки  тотожної  площі  під  цим  об’єктом  нерухомості  не  сплачується;

  • ПНМ (  із  земельних  ділянок  не  сільськогосподарського  призначення  )  не  сплачується  :

а)  площею  до  1000  квадратних  метрів,  включно,  для  міст;

б)  площею  до  1500  квадратних  метрів,  включно,  для  селищ;

в)  площею  до  2500  квадратних  метрів,  включно,  для  сіл;

–  ПНМ  (  із  земельних  ділянок  сільськогосподарського  призначення  )  не  сплачується  :

а)  площею  до  5000  квадратних  метрів,  включно.

Громадянин  України  ФО – власник  активів,  що  знаходяться  за  межами  митної  території  України,  сплачує  ПВ  у  подвійному  ПТ.

Механізм  легалізації  заробітних  плат,  про  який  вже  згадувалось  вище,  передбачає  їх  виплату  виключно  у  безготівковій  формі.  Для  цього  оплата  праці  найманого  працівника  (  у  подальшому  –  Зарплата  )  здійснюється  СПД – роботодавцем  у  безготівковій  формі  на  його  БПК.   У  комбінованому  платіжному  доручені  для  перерахування  Зарплати,  окрім  необхідних  платіжних  реквізитів,  СПД  одночасно  вказує  :

а)  сума  нарахованої  Зарплати,  яка  зараховується  на  БПК;

б)  сума  податку  з  цієї  Зарплати  (  у  подальшому  –  ПЗ  ),  який  сплачується  з  БПК  банківською  установою  (  податковим  агентом  )  на  бюджетний  рахунок;

в)  сума  страхового  внеску  (  10 %  від  нарахованої  Зарплати  )  за  обов’язковим  договором  страхування  життя  найманого  працівника,  яка  перераховується  банківською  установою  (  страховим  агентом  )  з  БПК  на  рахунок  державної  страхової  компанії.

Додатковим  стимулом  для  СПД – роботодавця,  щодо  підтримання  процесу  легалізації  Зарплат,  є  той  факт,  що  останній  не  сплачує  ніяких  коштів  з  нарахованої  та  сплаченої  ним  Зарплати.  Всі  податки  та  обов’язкові  платежі  стягуються  виключно  з  найманого  працівника  з  отриманих  ним  коштів.  Такий  механізм  оплати  праці  дає  змогу  :

  • встановити офіційні  трудові  правовідносин  між  їх  сторонами;
  • забезпечити відповідними  соціальними  гарантіями  найманих  працівників;
  • акумулювати грошові  кошти  на  індивідуальному  рахунку  найманого  працівника  для  його  майбутніх  пенсійних  виплат;
  • гарантувати виплати,  передбачені  договором  страхування  життя,  при  настанні  страхового  випадку;
  • отримати економіці  держави  відносно  «дешеві»  кредитні фінансові  ресурси  з  фонду  страхових  внесків;
  • створити та  рентабельно  функціонувати  державній  страховій  компанії.

Слід  додатково  наголосити,  що  найманий  працівник  сплачує  у  формі  податку  тільки  ПЗ.  Для  більшості  Громадян  він  становить  5 %  від  суми  нарахованої  Зарплати,  оскільки  цей  ПТ  стосується  нарахованих  Зарплат  максимальний  розмір  яких  не  перевищує  20  мінімальних  зарплат.  Хоча  КЗ  «Про  засади  оподаткування»  передбачає  прогресивну  шкалу  сплати  ПЗ  за  принципом  –  хто  більше  отримує  той  і  більше  сплачує.  Саме  у  таким  спосіб,  на  думку  автора,  і  можлива  часткова  реалізація  декларативної  норми  статті  1  Конституції  про  те,  що  Україна   соціальна  держава.

Щомісячна  сплата  найманим  працівником  страхового  внеску  є  засобом  самофінансування,  під  егідою  державної  страхової  компанії,  одночасно  двох  особистих  програм  :

  • майбутнього пенсійного  забезпечення,  після  закінчення  терміну  накопичення;
  • поточного страхування  від  нещасного  випадку  ( смерть,  інвалідність,  травмування,  ушкодження,  порушення  функцій  організму  тощо )  на  весь  час  дії  договору.

Підсумовуючи  слід  вказати,  що  вище  згаданий  КЗ  спрямований  на  гармонізацію  фінансових  взаємовідносин  між  державною  владою,  з  однієї  сторони,  та  СПД  і  ФО,  з  іншої  сторони,  шляхом  спрощення системи  оподаткування,  стимулювання  ділової  активності,  введенням  реальних  механізмів  соціального  забезпечення.

Значне  збільшення  надходжень  до  бюджетів  та  цільових  фондів,  внаслідок  реалізації  приписів  КЗ  «Про  засади  оподаткування»,  дає  необхідні  фінансові  можливості  втілити  наступний  КЗ  «Про  соціальне  забезпечення».  Даним  КЗ  передбачено,  що  фінансування  програм  соціального  забезпечення  Громадян  державна  влада  здійснює  за  рахунок  коштів  :

а)  державного  бюджету  (  у  подальшому  –  ДБ  );

б)  державного  фонду  соціального  захисту  (  у  подальшому      –  ДФСЗ  );

в)  державної  страхової  компанії  (  у  подальшому  –  ДСК  ).

Джерелами  грошового  наповнення,  зокрема,  згідно  із  КЗ  «Про  засади  оподаткування»  є  :

а)  ДБ  –  податок  з  реалізації  (  СПД  ),  податок  на  власність  (  СПД,  ФО  );

б)  ДФСЗ  –  податок  із  зарплати  (  ФО  );

в)  ДСК  –  страхові  внески  (  10 %  від  нарахованої  зарплати  )  за  обов’язковими  договорами  страхування  життя  найманих  працівників  (  ФО  ).

Для  визначення  соціальних  стандартів  та  соціальних  гарантій  у  згаданому  КЗ  використовується  поняття  прожиткового  мінімуму (  у  подальшому  –  ПМ  ),  який  зазначається  у  вартісному  значенні.  ПМ  встановлюється  єдиний  для  всіх  соціальних  і  вікових  груп  Громадян  на  підставі  вартості  оптимального  набору  продовольчих  та  непродовольчих  товарів,  а  також  послуг,  необхідних  для  задоволення  їх  основних  соціальних  і  культурних  потреб.  Такий  уніфікований  підхід  дає  змогу  спростити  процедуру  обрахування  ПМ.  Його  визначення  здійснюється  щорічно  у  відповідності  до  закону  «Про  прожитковий  мінімум».  На  рівні  ПМ  встановлюється  :

а)  мінімальна  пенсія  (  у  подальшому  –  МП  );

б)  допомога  по  безробіттю:

в)  виплати  по  вагітності  та  пологах;

г)  допомога  по  догляду  за  дитиною  віком  до  3-х  років;

д)  допомога  на  дитину  віком  до  3-х  років;

е)  виплати  по  інвалідності  (  для  осіб  у  яких  відсутні  договори  страхування  життя  );

є)  виплати  по  тимчасовій  непрацездатності.

Вище  перелічені  виплати  здійснюються  ДФСЗ.  При  відсутності  достатніх  фінансових  ресурсів,  ДФСЗ  поповнюється  з  ДБ.

Обов’язковому  державному  страхуванню  життя  підлягають  всі  працюючі  Громадяни  віком  від  18  до  60  років.  Цей  обов’язок  реалізує  кожен  роботодавець,  щодо  своїх  найманих  працівників,  шляхом  подання  до  державної  страхової  компанії  необхідних  даних.  Громадяни  віком  до  18  років  та  після  60  років  укладають  договори  страхування  життя  добровільно.  За  рахунок  коштів  акумульованих  за  договором  страхування  життя  на  особистому  рахунку  Громадянина,  ДСК  виплачує :

а)  пенсію,  з  досягненням  пенсійного  віку;

б)  грошову  компенсацію  при  настанні  страхового  випадку.

Якщо  розмір  щомісячної  пенсії  за  договором  страхування  життя  менший  за  МП,  то  різниця  оплачується  ДФСЗ.

КЗ  в  імперативній  формі  визначено,  що  мінімальна  заробітна  плата  (  у  подальшому  –  МЗП  )  становить  2  ПМ.  ПМ  та  МЗП  затверджується  ВРУ  законом  про  ДБ.

Для  реалізації  соціальних  гарантій  державна  влада  створює  спеціальні  поселення  :

а)  для  осіб  у  яких  відсутнє  житло  та  законні  джерела  існування;

б)  для  осіб  визнаних  алко-  та  нарко-  залежними;

в)  для  осіб,  які  мають  дві  і  більше  судимості,  після  відбуття  терміну  покарання.

Приписи  КЗ  «Про  соціальне  забезпечення»  покликані  здійснити  наступний  етап  в  реалізації  декларативної  норми  статті  1  Конституції  за  якою  Україна  –  соціальна  держава.  А  остаточно  завершити  її  формування  у  такому  статусі  та  нормативно  його  закріпити  –  завдання  КЗ  «Про  формування  Державного  бюджету».  Першочергово  він  визначає,  що  ДБ  є  бездефіцитний.  Цей  імператив  покликаний  раз  і  на  завжди  покласти  край  згубній  тенденції  –  жити  в  борг.  ЇЇ  наслідки  можемо  спостерігати  усі  –  боргові  зобов’язання  Суспільства  зростають  а  його  життя  не  стає  кращим.  Тому,  формування  ДБ  з  бюджетним  дефіцитом  –  є  неприйнятним.  Один  із  шляхів  до  збалансованого  ДБ  є  реалізація  приписів  КЗ  «Про  засади  оподаткування»,  про  який  вже  згадувалось  вище.  А  запобігти  другій  негативній  тенденції  –  компенсування  недостатнього  фінансування  ДБ  за  рахунок  зменшення  видатків  на  «соціальні  статті»  і  покликаний  механізм  гарантування  їх  повного  фінансового  забезпечення,  закладений  у  даному  КЗ.  Захищеними  у  Державного  бюджету  є  статті,  що  забезпечують  фінансування  основних  конституційних  прав  громадян,  та  які  не  можуть  бути  меншими  у  відсотках  до  його  доходної  частини  :

а)  на  соціальний  захист  та  соціальне  забезпечення –  30 %

б)  на  освіту  та  науку                                                            –  20 %

б)  на  охорону  здоров’я  та  фізичний  розвиток                  –  10 %

в)  на  оборону  та  безпеку                                                     –  10 %

У  той  же  час,  витрати  на  загальнодержавні  функції  не  повинні  перевищувати  5 %  від  доходної  частини  ДБ.

Для  гарантування  виконання  ДБ  згаданим  КЗ  передбачена  конкретна  система  стимулювання  та  відповідальності.  Так,  за  результатами  розгляду  виконання  ДБ,  ВРУ  приймає  одне  з  наступних   рішень  :

а)  при  його  перевиконанні  –  визнає  діяльність  КМУ  «доброю»  та  вирішує  питання  про  перерозподіл  профіциту  бюджету;

б)  при  його  виконанні  –  визнає  діяльність  КМУ  «задовільною»;

в)  при  його  невиконання  –  визнає  діяльність  КМУ  «незадовільною»  та  починає  процедуру  його  заміни.

Відповідальність  за  результати  виконання  ДБ  несе  той  склад  КМУ,  який  пропрацював  повний  фінансовий  рік,  якого  стосується  цей  бюджет.  При  невиконанні  ДБ,  ВРУ  направляє  відповідну  постанову  до  ВСУ  для  прийняття  рішення  за  фактом  невиконання  закону  України  «Про  державний  бюджет».  ВСУ,  впродовж  30  днів  з  дня  отримання  постанови  ВРУ,  розглядає  справу  про  невиконання  КМУ  ДБ  та  приймає  рішення.

Розгляд  даної  справи  здійснюють  колегії  суддів  усіх  чотирьох  палат  ВСУ  (  з  розгляду  кримінальних,  цивільних,  господарських  та  адміністративних  справ  ).  Колегія  суддів  кожної  палати,  у  межах  своєї  юрисдикції,  дає  правові  висновки,  які  входять  до  остаточного  рішення  ВСУ  у  справі  про  невиконання  КМУ  ДБ.

У  той  же  час,  при  його  перевиконанні,  ВРУ  своєю  постановою  70 %  профіциту  ДБ  направляє  до  доходної  частини  ДБ  наступного  року.  Інші  30 %  профіциту  ДБ,  цією  ж  постановою,  направляється  на  виплату  одноразової  премії,  з  яких  :

а)  25 %  –  працівникам  органів  виконавчої  влади;

б)  5 %  –  депутатам  та  працівникам  ВРУ  (  оскільки  вони  приймали  безпосередню  участь  при  формуванні  та  затвердженні  збалансованого  та  реального  ДБ  );

Розмір  премії  ПУ,  який  безпосередньо  керує  КМУ  згідно  КЗ  «Про  виконавчу  владу»,  вказується  у  постанові  ВРУ.

Всі  зміни  до  ДБ  вносяться  виключно  відповідними  законами.  Залучення  кредитів  (позик),  надання  державних  гарантій  здійснюється  лише  в  межах  та  на  цілі  визначені  у  ДБ.

У  ДБ   зазначається  собівартість  основних  енергоносіїв  вітчизняного  виробництва  :

а)  1  квт.  електроенергії;

б)  1000  м3  природного  газу;

в)  1  тн.  нафти.

Наступною  проблемою,  яка  потребує  унормування  у  статусі  конституційного  закону,  на  глибоке  переконання  автора,  є  загроза  основному  національному  багатству  –  землі.  Саме  чинна  Конституція  у  статті  14  визнає  її  таким  важливим  національним  надбанням.  Однак,  зміст  задекларованої  норми  не  відповідає  нашим  сьогоднішнім  реаліям.  Її  практичне  використання,  а  тим  більше  майбутня  перспектива  перетворення  на  товар  земель  сільськогосподарського  призначення,  ніяким  чином  не  відповідають  статусу  основного  національного  скарбу.  Тому  КЗ  «Про  землю»  визначено,  що  право  власності  на  землі  сільськогосподарського  призначення  (  у  подальшому  –  ЗСП  )  мають  тільки  :

а)  громадяни  України  (  приватна  власність  );

б)  державна  влада  (  державна  власність  ).

Єдиним  набувачем  ЗСП  в  Україні  є  виконавча  влада  України  в  особі  Державного  комітету  земельних  ресурсів  (  у  подальшому  –  ДКЗР  ).  Власник  ЗСП,  у  разі  наявного  бажання  її  продажу,  звертається  з  відповідною  пропозицією  до  ДКЗР.  Вартість  ЗСП,  оголошеною  власником  до  продажу,  визначається  ДКЗР  на  підставі  експертної  грошової  оцінки  земельної  ділянки.  Кошти,  за  придбану  ДКЗР  ЗСП  призначення,  надходять  її  попередньому  власнику  з  ДБ  у  безготівковій  формі.  Одночасно  з  придбанням,  ДКЗР  у  разі  необхідності,  вирішує  питання  щодо  обміну  земельної  ділянки.  Придбані  ним  ЗСП,  передаються  у  користування  державним  підприємствам  аграрного  сектору  економіки  України.

ЗСП  об’єктом  застави  бути  не  можуть.

Єдиним  користувачем  ЗСП  державної  форми  власності  є  державні  підприємства  аграрного  сектору  економіки  України,  які  при  їх  обробітку,  застосовують  виключно  технології  органічного  виробництва.

Таким  чином,  на  держагропідприємства  покладається  завдання  забезпечення  як  внутрішнього,  так  і  зовнішнього  ринків  високоякісною,  екологічною  сільськогосподарською  продукцією.  Саме  такому  виду  товарної  продукції  ніколи  не  загрожуватиме  ризик  перевиробництва,  а  отже.  з  економічної  точки  зору,  результати  діяльності  цієї  галузі  державної  економіки  завжди  будуть  доволі  рентабельними.  Наслідки  такої  діяльності  повинні  стимулювати  працівників  цих  виробництв.  Тому,  річний  прибуток  державних  агропідприємств  повинен  розподілятись  наступним  чином  :

а)  80 %  направлятись  до  ДБ:

б)  20 %  скеровуватись  на  виплату  одноразової  річної  премії  його  працівникам.

Оплата  праці  працівників  державних  агропідприємств  має  формуватись  з двох  складових  :

а)  щомісячної  Зарплати,  згідно  тарифної  сітки  затвердженої  КМУ;

б)  одноразової  річної  преміальної  оплати,  у  разі  прибуткової  роботи  підприємства;

Розподіл  одноразової  річної  премії  здійснюватиметься  у  такий  спосіб  :

а)  10 %  від  річного  прибутку  підприємства  виплачується  його  керівнику;

б)  10 %  від  річного  прибутку  підприємства  виплачується  всім  іншим  його  працівникам,  пропорційно  трудовому  внеску  кожного.

Переконаний,  така  система  оплати  праці  працівників  державних  підприємств,  у  поєднанні  з  механізмами  закладеними  КЗ  «Про  засади  оподаткування»,  кардинально  змінить  існуючу  ситуацію  з  корупційною  складовою  у  їх  діяльності.  Але  продовжимо  розгляд  норм  КЗ  «Про  землю».  Згідно  його  приписів,  контроль  за  використанням  усіх  земельних  угідь  здійснює  ДКЗР.  Користування  ЗСП  є  платне.  Його  вартість  щорічно  зазначається  у  ДБ.

Орендарі  ЗСП  не  рідше  одного  разу  на  п’ять  років,  за  власний  кошт,  проводять  агрохімічне  обстеження  орендованих земель.  Негативні  результати  агрохімічного  обстеження  орендованих  земель  є  достатньою  підставою  для  припинення  договору  оренди.  Максимальна  площа  орендованих  сільськогосподарських  угідь  для  орендаря  приватної  форми  власності  є  10 тис. га.,  а  максимальна  тривалість  договору  оренди  не  перевищує  20  років.

Реалізація  приписів  КЗ  «Про  землю»  дасть  змогу  уникнути  введення  у  вільний  товарний  обіг  ЗСП,  при  цьому  не  порушуючи  право  їх  власника  на  продаж,  оскільки  єдиним  і  кінцевим  їх  набувачем  буде  спеціалізований  орган  державної  влади  –  ДКЗР.  За  наявності  у  державній  власності  такого  потужного  виробничого  потенціалу,  яким  являється  ЗСП,  логічним,  економічно  обґрунтованим  та  соціально  необхідним  є  створення  державної  холдингової  компанії  в  галузі  аграрного  виробництва.  Створений  держагрохолдінг  сприятиме  :

  • монопольному забезпеченню  високоякісними  та  екологічно  чистими  продуктами  харчування  дитячих  закладів  (  садочків,  шкіл,  інтернатів  і  т.  д  ),  військовослужбовців  (  ЗСУ,  МВС,  СБУ,  Прикордонної  охорони  і  т.  п  ),  спеціалізованих  медичних  та  соціальних  закладів,  а  також  фірмової  державної  торгівельної  мережі;
  • закріпленню стандартів  якості  харчових  продуктів;
  • стабілізації економічно  обґрунтованих  роздрібних  цін  на  сільськогосподарську  продукцію;
  • підтримці дрібнотоварного  сільськогосподарського  виробника,  шляхом  закупівлі  виробленої  ним  продукції;
  • встановленню економічно  виправданих  закупівельних  цін  на  експортоорієнтовану  сільськогосподарську  продукцію,  здійснюючи  функції  її  експортера;
  • створенню сітки  малих  переробних  підприємств  сільськогосподарської  продукції  та  втіленню  на  них  новітніх  технологій;
  • виробництву альтернативних  джерел  енергії;
  • пропаганді та  запровадженню  сучасних  технологій  органічного  виробництва;
  • підтримці власної  аграрної  науки;
  • розвитку галузі  вітчизняного  машинобудування;
  • створенню значної  кількості  робочих  місць;
  • відновленню українських  сіл.

Приклад  реорганізації  державного  агропромислового  сектору  економіки,  у  тому  числі  і  у  зв’язку  із  втіленням  КЗ  «Про  землю»,  має  стати  об’єктом  для  копіювання  в  інших  галузях  державної  виробничої  діяльності.  Частка  державної  власності  в  економіці  нашої  держави  повинна  суттєво  зрости.  Міф  про  «неефективного  державного  власника»,  який  тиражується  і  у  самих  вищих  ешелонах  сьогоднішньої  державної  влади,  повинен  бути  розвінчаний.  Оскільки  з  підміною  терміну  «ефективний»  лише  близьким  йому,  але  дуже  вузьким  за  змістом,  економічним  визначенням  «високоприбутковий»,  втрачаються  його  інші,  більш  широкі  значення,  для  прикладу  –  «успішний».  А  при  його  використанні  для  опису  таких  елементів  держави,  як  державна  влада,  державне  управління,  державна  власність,  поняття  «ефективний»  мусить  враховувати  всі  її  складові.  Тому  критерієм  оцінки  «ефективності  –  успішності»  державних  інституцій,  повинен  бути  позитивний  результат  у  всьому  спектрі  їх  обов’язків.  Вертаючись  знову  до  приписів  статті  1  чинної  Конституції,  на  цей  раз  хочеться  акцентувати  увагу  на  соціальному  аспекті  Української  держави.  Виконання  цієї  функції  державними  інститутами  не  може  бути  виконане  завдяки  їх  високоприбутковій  діяльності.  Майже  навпаки,  успіх  буде  досягнуто  коли  державний  сектор  економіки,  не  переступаючи  рівень  мінімальної  рентабельності,  буде,  зокрема,  виконувати  роль  стримуючого  та  стабілізуючого  ціноутворюючого  суб’єкта  на  товарному  ринку,  ініціатора  створення  нових  робочих  місць,  об’єкта  для  впровадження  новітніх  технологій.  Тому,  відкидаючи  участь  у  змаганні  за  звання  «високоприбуткового  державного  власника»,  виконавча  влада  яка  опікується  державним  сектором  економіки,  повинна  зосередитись  на  здобутті  першості  у  номінації  «соціально  успішний  державний  власник».

Не  останню  роль  у  системі  державних  органів,  які  впливають  на  забезпечення  соціальних  гарантій  Суспільства,  є  Національний  банк  України  (  у  подальшому  –  НБУ  ).  Оскільки, згідно  статті  99  Конституції,  забезпечення  стабільності  грошової  одиниці  є  основною функцією  НБУ.  У  свою  чергу,  стійкість  національної  грошової  одиниці    гривни  до  викликів  сьогодення,  є  запорукою  своєчасного  та  повного  виконання  державною  владою  своїх  обов’язків  перед  Суспільством.  Але  одноосібно  та  самостійно,  без  злагодженого  функціонування  всієї  системи  державної  влади,  НБУ  не  в  змозі  виконати  свою  основну,  хоча  і  не  єдину,  функцію.  Тому,  у  поєднанні  з  нормативною  базою  КЗ  розглянутих  вище,  КЗ  «Про  Національний  банк»  і  покликаний  сформувати  правове  підґрунтя  для  його  діяльності.  Для  цього  КЗ  починає  з  побудови  структури  управління  НБУ,  яка  складається  з  двох  незалежних  рівнів  :

а)  Ради  НБУ;

б)  Голови  НБУ.

Рада  НБУ  формується  з  9  осіб,  які  затверджуються  усіма  гілками  державної  влади  у  таких  пропорціях  :

а)  ВРУ                                                                                      3  особи;

б)  ПУ                                                                                        3  особи;

в)  ВСУ                                                                                      3  особи.

Раду  НБУ  очолює  її  голова,  який  призначається  на  один  фінансовий  рік  у  такій  послідовності  :

а)  уповноважений  ВРУ;

б)  уповноважений  ПУ;

в)  уповноважений  ВСУ.

Конкретна  особа  на  посаду  Голови  Ради  НБУ  серед  уповноважених,  визначається  тим  органом  державної  влади,  за  квотою  якого  вони  призначені.  На  весь  період  виконання  функцій  члена  Ради  НБУ,  уповноважені  перебувають  у  штаті  та  отримують  оплату  праці  в  органі  державної  влади,  який  затвердив  їх  до  цієї  Ради.  Раді  НБУ  підпорядковується  служба  внутрішнього  аудиту  НБУ.  Вона  позбавлена  права  втручатись  в  роботу  правління  НБУ.  Рада  НБУ  щороку  розробляє  план  грошово-кредитної  діяльності   (  у  подальшому  –  ПГКД  )  та  здійснює  контроль  за  його  виконанням,  після  затвердження  ПГКД  ВРУ.

Реалізуючи  принцип  балансу  взаємодії  та  противаг  для  уникнення  концентрації  всієї  фінансової  системи  в  рамках  виконавчої  влади,  цим  КЗ  надано  повноваження  призначати  та  звільняти  Голову  НБУ  саме  ВРУ.  Голова  НБУ  очолює  правління  НБУ  та  здійснює  керівництво  його  діяльністю  на  виконання  ПГКД,  затвердженого  ВРУ.  Звіт  та  співдоповідь  про  виконання  річного  ПГКД  оприлюднюють  перед  депутатами  ВРУ  під  час  пленарного  засідання  не  пізніше  1  березня.  За  результатами  розгляду  виконання  ПГКД,  ВРУ  приймає  одне  з  наступних   рішень  :

а)  при  його  перевиконанні  –  визнає  діяльність  Голови  НБУ  «доброю»  та  вирішує  питання  про  перерозподіл  профіциту  бюджету  НБУ;

б)  при  його  виконанні  –  визнає  діяльність  Голови  НБУ  «задовільною»;

в)  при  його  невиконання  –  визнає  діяльність  Голови  НБУ  «незадовільною»  та  приймає  постанову  про  його  заміну.

Питання  про  призначення  наступного  Голови  НБУ  розглядається  сесією  ВРУ  не  пізніше  одного  місяця  з  дня  винесення  постанови  про  його  заміну.

Даний  КЗ  також  окреслює  повноваження  правління  НБУ,  визначає  умови  стимулювання  успішної  роботи  Ради  НБУ,  Голови  НБУ  та  правління  НБУ.

Сформована  у  такий  спосіб  політична  система  державної  влади,  у  поєднанні  із  запропонованими  ключовими  елементами  її  економічного  базису,  і  повинні  слугувати  моделлю  оновленої  Української  держави.  Але  її  побудова  це  перший  етап,  тоді  як  другий  –  її  збереження.

«Захист  суверенітету  і  територіальної  цілісності  України, забезпечення  її  економічної  та  інформаційної  безпеки  є  найважливішими  функціями  держави,  справою  всього  Українського народу.»  –  так  визначено  статтею  17  чинної  Конституції.  Сьогодні  як  ніколи,  зміст  наведеного  є  найактуальнішим,  оскільки  мова  взагалі  йде  про  існування  Української  держави.  Тільки  незрячий  не  може  бачити,  а  глухий  не  чути  планів  нашого  східного  сусіда – окупанта.  Місцерозташування  своєї  держави,  як  власне  і  сусідньої,  змінити  ми  не  в  змозі.  Тому  зобов’язані  захист  суверенітету  і  територіальної  цілісності  України  будувати,  виходячи  з  реалій,  що  склалися.  Власна  історія  у  поєднанні  з  сьогоденням,  вкотре  вказує,  що  імперські  амбіції  нашого  сусіда  зникнуть  мабуть  лише  з  його  державністю.  На  глибоке  переконання  автора  Проекту,  «справу  всього  Українського  народу»  потрібно  зафіксувати  у  нормах  КЗ  «Про  військовий  обов’язок».  Він  передбачає,  що  оборона  України,  захист  її  суверенітету,  територіальної  цілісності  і  недоторканності  покладаються  на  Збройні  Сили  України  та  інші  воєнізовані  правоохоронні  органи  держави  (  у  подальшому  –   ВПОД  ).  ВПОД  формуються  громадянами  України  віком  від  18  до  60  років  з  числа  :

а)  військовослужбовців-контрактників  (  у  подальшому  –  ВК  );

б)  військовозобов’язаних  запасу  (  у  подальшому  –  ВЗ  );

в)  військовозобов’язаних  строкового  призову   (  у  подальшому  –   ВС  );

ВК  є  військовослужбовець  з  військово-обліковою  спеціальністю  (  у  подальшому  –  ВОС  )  та  військовим  званням,  учасник  бойових  дій,  який  проходить  дійсну  військову  службу  за  військовим  контрактом.  Терміни,  на  які  укладаються  військові  контракти  :

а)  мінімальний,  як  правило  перший,  –  1  рік;

б)  максимальний                                        –  5  років.

Військовий  контракт,  термін  дії  якого  закінчився,  може  бути  продовжений  на  новий  термін,  за  згодою  сторін,  між  ВК  та  командуванням  відповідного  підрозділу.  Обов’язковою  складовою  військового  контракту  є  договір  страхування  життя  ВК. 

ВК  який  відслужив  за  контрактом  у  ВПОД  не  менше  трьох  років  має  право  :

а)  бути  направленим  командуванням  відповідного  підрозділу  на  безкоштовне  навчання  до  військового  вищого  навчального  закладу;

б)  отримати  безвідсотковий  кредит  на  навчання  у  державних  вищих  навчальних  закладах  цивільного  спрямування.

Прийом  на  навчання  до  військових  вищих  навчальних  закладів  проводиться  виключно  з  числа  ВК.  Фінансування  навчання  ВК  здійснюється  за  рахунок  коштів  ДБ.

ВЗ,  у  разі  потреби,  мобілізуються  до  ВПОД  з  ціллю  :

а)  перепідготовки  за  його  ВОС;

б)  навчання,  для  зміни  його  ВОС;

в)  проходження  військової  служби  за  контрактом.

Термін  перепідготовки  та  навчання  ВЗ  обмежується  двома  місяцями.

ВС  є  громадяни  України,  обох  статей,  віком  від  18  до  30  років,  у  яких  відсутні  законні  підстави  звільнення  від  призову.  Тривалість  проходження  строкової  служби  –  6  місяців.  ВС  проходить  строкову  службу   у  військових  навчальних  частинах  у  складі  одного  призовного  набору,  з  двох  запланованих  на  рік  :

а)  перший  призовний  набір  –   з  вересня  до  лютого,  включно;

б)  другий призовний  набір  –  з  березня  до  серпня,  включно.

Саме  шестимісячний  військовий  вишкіл  є  оптимальним  терміном,  за  час  якого  професійні  військові  інструктори  у  повній  мірі  зможуть  визначитись  щодо  подальшого  військового  майбутнього  кожного  ВС.  У  цьому  автор  переконаний,  як  бувший  військовослужбовець,  який  проходив  строкову  військову  службу  в  1993 – 1995 рр.  у  лавах  Збройних  Сил  СРСР  та  демобілізувався  офіцером  запасу.

Підстави  звільнення  від  призову  на  строкову  службу,  для  осіб  жіночої  статі  :

а)  вагітність;

б)  народження  дитини;

в)  протипоказання  військової  лікарсько-консультаційної  комісії;

Підстави  звільнення  від  призову  на  строкову  службу,  для  осіб  чоловічої  статі  :

а)  протипоказання  військової  лікарсько-консультаційної  комісії;

Призов  на  строкову  службу  здійснюється  з  ціллю  отримання  ВС  ВОС.  Після  закінчення  строкової  служби  ВС  отримує  статус  :

а)  із  звільненням  в  запас  –  ВЗ;

б)  згідно  укладеного  військового  контракту  –  ВК.

Реалізація  норм  даного  КЗ  дасть  змогу  :

  • освоїти переважній  більшості  Громадян  базові  навички  самозахисту,  виживання  та  злагодженості  у  бойових  умовах;
  • мінімізувати позастатутні  відносини  серед  ВС;
  • отримати ВС  ВОС  та  визначитись  з  вибором  подальшої  професійної  діяльності:
  • запобігти невиправданим  та  неефективним  витратам  з  ДБ  на  вишкіл  ВС;
  • створити постійно  діючу  ефективну  систему  відбору  та  підготовки  фахівців  для  ВПОД;
  • сформувати високопрофесійну  кадровану  структуру  ВПОД;
  • розробити реальний  план  мобілізаційних  міроприємств  на  випадок  широкомасштабних  воєнних  дій;
  • виявити серед  ВС і  ВЗ   нарко  та  алко  залежних,  сприяти  їх  одужанню;

Взаємопов’язаним  з  попереднім  КЗ  і  частковим  його  продовженням,  є  наступний  КЗ  «Про  державну  службу».  Оскільки  останній  зазначає,  що  державні  службовці  складають  основу  військового  мобілізаційного  резерву,  адже  на  державну  службу  приймаються  тільки  військовозобов’язані  запасу.  Таким  чином,  ці  положення  КЗ  є  додатковими  стимулами  для  потенційних  призовників  та  мобілізованих  проходити  військову  службу.  Окрім  того,  даний  КЗ  визначає,  що  :     Державною  службою  є  професійна  діяльність  в :

а)  органах  державної  влади;

б)  підрозділах  ВПОД;

в)  державних  підприємствах,  установах  та  організаціях.

На  державну  службу  приймається  особа,  яка  є  :

а)  громадянином  України;

б)  ВЗ;

в)  не  судимою;

г)  безпартійною;

д)  віком  від  18  до  60  років.

На  державну  службу  зараховується  особа  після  :

а)  проходження  конкурсу,  або  випробувального  терміну;

б)  прийняття  присяги  державного  службовця;

в)  укладення  контракту.

Контракт  про  зарахування  на  державну  службу  передбачає  згоду  державного  службовця  на  проведення,  у  разі  необхідності,  спеціальними  державними  органами  негласних  слідчих  (  розшукових  ) дій   щодо  нього,  без  рішення  суду.  Державний  службовець  забезпечується  службовим  житлом  на  весь  час  його  перебування  поза  місцем  його  постійного  проживання  в  інтересах  служби.  Після  20 – річного  безперервного  бездоганного  стажу  державної  служби,  державний  службовець  отримує  право  на  безвідсотковий  кредит  на  житло  з  20 – річним  терміном  погашення.

Оскільки  вище  описані  КЗ  у  тій  чи  іншій  мірі  згадували  про  громадян  України,  то  безумовно  слід  зрештою  остаточно  описати  цей  статус  у  відповідному  нормативному  акті,  надавши  йому  ранг  КЗ.

Неприпустимою,  на  глибоке  переконання  автора,  є  практика  спрощеного,  а  деколи  і  надміру  швидкого,  надання  іноземцям  громадянства  України  з  легкої  руки  ПУ.  Цим  нівелюється  високе  звання  –  громадянин  України.  Його  отримання  повинно  бути  життєвою  віхою  у  долі  кожного.  Тому  проектом  КЗ  «Про  громадянство  України»  визначено  :

В  Україні  існує  єдине  громадянство  –  громадянство  України.            Документами,  що  підтверджують  громадянство  України,  є  :

а)  свідоцтво  про  народження  громадянина  України  (  для  осіб  віком  до  18  років  );

б)  паспорт  громадянина  України  (  для  осіб  віком  старше  18    років  ).

Підставою  набуття  громадянства  України  є  :

а)  факт  народження  дитини,  обоє  батьків,  якої  є  громадянами  України;

б)  звернення  на  прийняття  громадянства;

в)  рішення  суду.

Підстави  для  відмови  у  набутті  громадянства  України  :

а)  наявність  у  іноземця  громадянства  (  підданства  )  інших  держав;

б)  наявність  у  іноземця  судимості  за  кримінальний  злочин.

Умовами  набуття  громадянства  України  є  :

а)  особисте  письмове  клопотання;

б)  наявність  підстави  набуття  громадянства;

в)  відсутність  підстав  для  відмови  у  набутті  громадянства;

г)  позитивна  оцінка  з  письмового  іспиту  на  знання  державної  мови,  історії  та  Конституції  України;

Підставами  припинення  громадянства  України  є  :

а)  самостійний  добровільний  вихід  з  громадянства;

б)  судове  рішення  про  втрату  громадянства.

Набуття  та  припинення  громадянства  України  затверджується  постановою  Верховної  Ради  України  за  поданням  Президента  України.  Громадяни  України  несуть  кримінальну  відповідальність  за  приховування  та/або  подання  неправдивої  інформації  про  наявність  або  відсутність  у  них  громадянства  (  підданства  )  інших  держав.

Обов’язковою  умовою,  як  набуття  громадянства  України  так  і  здобуття  певних  посад  в  органах  державної  влади  про  що  йшлося  вище,  є  знання  державної  мови.  Численні  спекуляції  щодо  необхідності  єдиної  державної  мови,  сфери  її  використання,  вказали  на  необхідність  покласти  край  усім  дискусіям  з  цього  приводу,  шляхом  внесення  до  переліку  КЗ  наступний  КЗ  «Про  державну  мову».  Ним  визначено,  що державною  мовою  в  Україні  є  українська  мова.  Застосування  державної  мови  в  усіх  органах  державної  влади  й  місцевого  самоврядування,  їх  діловодстві,  установах  та  організаціях,  на  підприємствах,  у  закладах  освіти,  науки,  культури,  у  сферах  зв’язку  та  інформатики  –  є  обов’язковим.

Оформлення  офіційних  документів  для  використання  тільки  на  території  України,  здійснюється  державною  мовою.  Оформлення  офіційних  документів  для  використання  за  межами  території  України,  здійснюється  державною  мовою  з  відповідним  перекладом  англійською  мовою.

Приниження  чи  зневажання,  навмисне  спотворення державної  мови  тягне  за  собою  юридичну  відповідальність.  Мовами  міждержавних,  міжнародних  зносин  та  договорів  –  є  державна  мова  і  мова  (  мови  )  іншої  сторони  (  сторін  ).

Відомо,  що  атрибутами  державності  поряд  з  громадянством,  державною  мовою, є  також  державні  символи.  У  чинній  Конституції  містяться  деякі  невизначеності,  зокрема,  щодо  герба  України.  А  опис  державних  символів  України  та  порядок  їх використання,  за  цією  ж  редакцією,  потребує  окремого  закону.  Тому.  реалізуючи  цей  припис  Конституції,  вважаю  за  необхідне  усунути  всі  проблемні  питання,  з  цього  приводу,  у  КЗ  «Про  державну  символіку»,  зазначивши  в  ньому,  зокрема,  що  державними  символами  України  є  Державний  Прапор  України,  Державний  Герб  України  і  Державний  Гімн  України.  Державний  Прапор  України  –  стяг  із  двох  рівновеликих  горизонтальних  смуг  синього  і  жовтого  кольорів.  Державний  Герб  України  –  Знак  Княжої  Держави  Володимира  Великого  –  Тризуб.   Державний  Гімн  України  –  національний  гімн  на  музику  Михайла  Вербицького  із  словами  Павла  Чубинського.

Приниження  чи  зневажання,  навмисне  спотворення  чи  нівечення   державних  символів  тягне  за  собою  юридичну  відповідальність.

Право  на  інформацію  є  природним  правом  Громадян.  Належне,  своєчасне,  якісне  забезпечення  цього  права  є  обов’язком  державної  влади.  Натомість,  негативною  тенденцією  в  Суспільстві,  що  має  динаміку  розвитку,  є  розповсюдження  неповної,  несвоєчасної,  недостовірної  інформації.  Не  поодинокі  випадки,  коли  джерелом  такої  інформації  є  органи  державної  влади,  їх  очільники,  працівники.  Практично  стало  нормою,  маніпулювання  інформацією  у  протистоянні  з  політичними  опонентами,  особливо  під  час  виборчих  компаній.  Зловживають  цим  і  Громадяни,  задля  досягнення  власних,  не  завжди  шляхетних  цілей.  У  той  же  час,  лише  поодинокі  випадки  вказують  на  мінімальну  відповідальність  за  такі  протиправні  вчинки.  Судова  практика  по  цій  категорії  спорів,  переважною  кількістю  рішень,  визнає  це  негативне  явище,  як  ознаку  свободи  слова  та  необхідним  атрибутом  демократичного  суспільства.  Безкарність  порушників  та  їх  приклад,  стимулюють  у  Суспільстві  безвідповідальне  відношення  до  слова,  висловлювань,  та  зрештою  і  в  цілому  до  інформації  та  її  значення.  З  огляду  на  ці  обставини  та  з  урахуванням  її  значимості,  отримання  та  розповсюдження,  і  виникла  необхідність  внормувати  ці  проблеми  у  КЗ  «Про  інформацію».  У  ньому  автором,  зокрема  вказано,  що  інформація,  яка  надається  на  запити  Громадян  органами  державної  влади,  органами  місцевого  самоврядування,  юридичними  особами  (  у  подальшому  –      ІЗГ  ),  направляється  їм  на  протязі  :

а)  5-и  робочих  днів,  на  електронну  адресу;

б)  10-и  робочих  днів,  поштовим  відправленням.

За  ІЗГ,  яка  направляється  на  електронну  пошту,  оплата  не  стягується.  Дані  про  юридичну  особу  та  персональні  дані  фізичної  особи,  за  виключенням  тих,  що  становлять  державну  таємницю,  які  знаходяться  в  державних  органах,  установах,  закладах,  підприємствах,  у  формі  ІЗГ  надаються  безперешкодно.

Інформація  про  особу  (  юридичну,  фізичну  )  –  це  будь-які  відомості,  дані  на  матеріальних  носіях  або  в  електронному  вигляді.

Свобода  висловлювань  не  є  безмежною.  Кожна  особа  має  право  на  повагу  до  її  честі,  гідності  та  ділової  репутації.  Кожна  особа  зобов’язана  поважати  та  оберігати   право  інших  на  особисті  немайнові  права.  Якщо  поширену  про  особу  інформацію,  остання  вважає  негативною,  то  вона  має  право  вимагати  від  оприлюднювача  цієї  інформації,  її  доведення.

Негативна  інформація,  поширена  про  особу,  вважається  недостовірною,  якщо  розповсюджувач  її,  не  доведе  протилежного.  Кожна  особа,  щодо  якої  поширено  недостовірну  інформацію,  має     право  :

а)  на  відповідь ;

б)  на  спростування  оприлюднювачем  цієї  інформації;

в)  на  відшкодування  матеріальної  шкоди  у  повному  обсязі;

г)  на  відшкодування  моральної  шкоди  у  розмірі  20  МЗП.

Кожне  наступне  оприлюднення  недостовірної  інформації  одним  і  тим  же  її  розповсюджувачем  про  одну  і  ту  ж  особу,  є  достатньою  підставою  для  стягнення  на  користь  особи,  чиє  особисте  немайнове  право  порушене,  за  рахунок  порушника  моральної  шкоди  у  подвійному  розмірі  від  попередньо  присудженої.

Особа,  яка  рішенням  суду  притягалась  до  відповідальності  за  розповсюдження  недостовірної  інформації  більше  ніж  двічі,  позбавляється  права  доступу  до  ЗМІ.  Інформація  про  таких  осіб  розміщується  на  офіційному  сайті  Верховного  Суду  України.  ЗМІ,  які  надали  доступ  до  своїх  засобів  розповсюдження  особам  позбавленим  такого  права,  несуть  майнову  відповідальність  на  рівні  винної  особи.

І  завершальним,  серед  запропонованих  автором  КЗ,  є  КЗ  «Про  референдум».  Однак  ця  обставина  ні  яким  чином  не  применшує  його  значення,  позаяк  цей  КЗ  має  забезпечити  механізм  внесення  всіх  змін,  зокрема  до  Конституції  та  КЗ,  саме  і  тільки  Громадянами.  Ніякий  інший  спосіб  є  неконституційний.  Цей  КЗ,  у  проекті  автора,  є  найкоротший.  Він  складається  всього  із  двох  базових  норм,  якими  передбачено,  що  законопроект  про  внесення  змін  до  Конституції  та  конституційних  законів  України,  за  умови  його  прийняття  не  менш  як  двома  третинами  від  конституційного  складу  Верховної  Ради  України,  затверджується  всеукраїнським  референдумом  у  відповідності  до  цього  закону.

Кожні  п’ять  років,  у  день  чергових  виборів,  на  затвердження  Громадян  виносяться  законопроекти  про  зміни  до  Конституції  та  конституційних  законів  України.

Інші  норми,  у  разі  потреби  для  застосування  у  цьому  КЗ,  можуть  бути  використані  з  діючих  правових  актів,  зокрема  із  закону  України  «Про  всеукраїнський  референдум».  Така  позиція  продиктована   наступним  :

  • абсолютних новацій  у  цьому  питанні,  бути  не   може;
  • у чинному  законодавстві  щодо  референдумів  існує  достатня  правова  база  для  її  застосування;
  • за умови  прийнятності  наведених  базових  норм,  нескладним  є  процес  адаптації  вже  існуючих  приписів  у  запропонований  КЗ.

Таким  чином,  найкоротшим  описом  КЗ  «Про  референдум»  закінчено  огляд  усіх  16  КЗ.  Як  вже  згадувалось  вище,  КЗ  подані  у  форматі  набору  базових  норм,  з  ціллю  з’ясування  прийнятності  їх  філософії  та  подальшого  напрямку  напрацювання.  Їх  кількість,  форма  та  зміст  –  це  компроміс  між  лаконічністю  та  деталізацією,  як  власне  і  ця  анотація.  Тому  не  виключається  можливість  збільшення  і  самої  кількості  КЗ.

Вертаючись  до  чинної  редакції  Конституції,  хочу  зазначити,  що  Проектом  усувається  і  друга  її  неузгодженість.  Це  стосується  ліквідації  штучно  створеної  адміністративно – територіальної  автономії                         (  Автономної  Республіка  Крим  )  у  складі  унітарної  держави  Україна  (  стаття  2  основного  закону  ).  Зараз  можемо  бачити  результат  цього  «політичного  компромісу»  між  парламентськими  фракціями  при  прийнятті  Конституції  та  подальший  його  розвиток  –  втрата  цієї  української  території.  Проектом,  АРК  повертається  до  статусу  Кримської  області  і  таким  чином,  урівнюється  з  усіма  іншими  адміністративно – територіальними  одиницями  централізованої  унітарної  держави  Україна.

Слід  також  наголосити,  що  даний  Проект  це  :

  • власне бачення  автором  необхідних  змін  до  основного  закону;
  • результат інтелектуальних,  матеріальних  та  часових  можливостей  автора;
  • усвідомлення необхідності  активної  участі  Громадян  у  законотворчому  процесі;

У  цілому,  цей  проект  Конституції   для  зручності,  подається  у  двох  варіантах  :

1)  «чистовик»  –  остаточний  варіант  з  урахуванням  всіх  змін;            2)  «чернетка»  –  чинний  текст  Конституції,  для  наочності  у  якому          відображена  вся  робота  над  ним  :

–  звичайний  чорний  шрифт  –  текст,  який  залишений  без  змін;

–  звичайний  чорний  шрифт  закреслений  –  видалений  автором;

–  червоний  курсив  –  доповнення,  зроблені  ним  же.

Головна  ціль  даного  Проекту  –  ініціація  саме  суспільного  процесу  напрацювання  та  внесення  змін  до  нашої  Конституції.  Тому  проект  відкритий  до  всіх  небайдужих  Громадян.

З  повагою,  завжди  готовий  до  співпраці  –  автор  Матляк  Олег.

Oleg_1960@inbox.ru

 

 

Проект  нової  редакції

КОНСТИТУЦІЇ  УКРАЇНИ

(  На  основі  чинної  Конституції  України

Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141)

 

Український  народ  –  громадяни  України,   виражаючи  свою  суверенну  волю,  спираючись  на  багатовікову історію  українського  державотворення  і  на  основі  здійсненого українською  нацією,  усім  Українським  народом  права  на  самовизначення,  дбаючи  про  забезпечення  прав  і  свобод  людини  та гідних  умов  її  життя,  піклуючись  про  зміцнення  громадянської  злагоди  і  соборності  України,  прагнучи  розвивати  і  зміцнювати  демократичну, соціальну,  правову  державу,  усвідомлюючи  відповідальність  перед  Богом,  власною  совістю,  попередніми,  нинішнім  та  прийдешніми поколіннями,  приймає  цю  Конституцію  –  Основний  Закон  України.

Розділ  І

 

Загальні  засади

 

Стаття 1.  Україна  є  суверенна  і  незалежна,  демократична,  соціальна, правова  держава.

 

Стаття 2.  Суверенітет  України   поширюється   на   всю   її  територію.

Україна є  унітарною  державою.

Територія України  в  межах  існуючого  кордону  є  єдиною,  цілісною і

недоторканною.

 

Стаття 3.  Державна  влада  в  Україні  здійснюється  на  засадах  її  поділу  на  законодавчу,  виконавчу  та  судову.

Державна  влада  є  гарантом  державного  суверенітету,  територіальної  цілісності  України,  додержання  Конституції  України,  прав  і   свобод  людини  і  громадянина.

Органи  законодавчої,  виконавчої  та  судової  влади  здійснюють  свої   повноваження  у  встановлених  цією  Конституцією  межах  і  відповідно  до законів  України.

 

Стаття  4.  Людина,  її  життя  і здоров’я,  честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною  цінністю.

Права і свободи людини та  їх  гарантії  визначають  зміст  і  спрямованість діяльності  державної  влади.  Державна  влада   відповідає перед людиною  за свою діяльність.  Утвердження  і  забезпечення  прав  і  свобод  людини  є  головним  обов’язком  державної  влади .

 

Стаття  5.  В  Україні  існує  єдине  громадянство.  Підстави  набуття  і припинення  громадянства  України  визначаються  конституційним   законом  «Про  громадянство  України».

 

Стаття  6.  Україна  є  республікою.

Носієм  суверенітету  і  єдиним  джерелом  влади  в  Україні  є                       український    народ.який   здійснює  владу  безпосередньо  і  через  органи  державної  влади  та  органи  місцевого  самоврядування.

Право  визначати  і  змінювати  конституційний  лад  в  Україні  належить виключно    українському    народові  і  не  може  бути  узурповане  державною  владою,  її  органами  або  посадовими  особами.

Ніхто   не   може   узурпувати  державну  владу.

 

Стаття  7.  В  Україні  визнається  і  гарантується   місцеве  самоврядування.  Функціонування  місцевого  самоврядування  визначається конституційним  законом  «Про  місцеве  самоврядування».

 

Стаття 8.  В  Україні  визнається  і  діє  принцип  верховенства  права.

Конституція  та  конституційні  закони  України  мають  найвищу  юридичну  силу.  Закони  та  інші  нормативно-правові  акти  приймаються  на  основі  Конституції  та  конституційних  законів  України  і  повинні  відповідати  їм.

Норми  Конституції  України  є  нормами  прямої  дії.  Звернення   до  суду для  захисту  конституційних  прав  і  свобод  людини  і  громадянина  безпосередньо  на  підставі  Конституції  України  гарантується.

 

Стаття 9.  Чинні  міжнародні  договори,  згода  на  обов’язковість  яких надана  Верховною  Радою  України,  є  частиною  національного  законодавства  України.

Укладення  міжнародних  договорів,  які  суперечать  Конституції  України,  можливе  лише  після  внесення  відповідних  змін  до  Конституції України.

 

Стаття 10.  Державною  мовою  в  Україні  є  українська  мова.

Державна  влада    забезпечує  всебічний  розвиток  і  функціонування  державної  мови   в  усіх  сферах  суспільного  життя  на  всій  території  України.

В  Україні  гарантується  вільний  розвиток,  використання  і  захист              мов  національних  меншин  України.

Застосування  мов  в  Україні  гарантується  Конституцією  України  та визначається  конституційним   законом  «Про  державну  мову».

 

Стаття  11.  Державна  влада   забезпечує   консолідацію    та  розвиток    української  нації,  її  історичної  свідомості,  традицій  і  культури,  а  також    сприяє   розвиткові  етнічної,  культурної,  мовної  та  релігійної  самобутності  всіх  національних  меншин  України.

 

Стаття 12.  Державна  влада   дбає  про  задоволення  національно-культурних  і  мовних  потреб  українців,  які  проживають  за  межами  України  .

 

Стаття 13.  Земля,  її  надра,  атмосферне  повітря,  водні  та  інші  природні  ресурси,  які  знаходяться  в  межах    державної    території  України,  природні ресурси  її  континентального  шельфу,  виключної  (  морської  )  економічної  зони  є  об’єктами  права  власності  Українського  народу.  Від  імені  Українського  народу  права  власника  здійснюють  органи  державної  влади  та  органи  місцевого  самоврядування  в  межах,  визначених  цією  Конституцією.

Державна  влада    забезпечує    рівність  і    захист  прав  усіх  суб’єктів   права  власності  й    господарювання,  соціальну  спрямованість  економіки.

Кожний  громадянин    України    має  право  користуватися  природними  об’єктами  права  власності    Українського    народу  відповідно  до  закону.

Власність  зобов’язує.  Власність  не  повинна   використовуватися  на шкоду  людині  і  суспільству.

Держава   забезпечує  захист  прав  усіх  суб’єктів   права  власності  і  господарювання,  соціальну  спрямованість  економіки.

Усі  суб’єкти  права  власності  рівні  перед  законом.

 

Стаття 14.  Земля  є  основним  національним  багатством   Українського  народу,  що  перебуває під  особливою  охороною   державної  влади.

Право  власності  на  землю  гарантується.  Це  право  набувається  і  реалізується  громадянами    України,   та  державною  владою    виключно  відповідно  до  конституційного  закону  «Про  землю».

 

Стаття 15.  Суспільне  життя  в  Україні  ґрунтується  на  засадах  політичної,  економічної  та  ідеологічної  багатоманітності.

Жодна  ідеологія  не  може  визнаватися    державною  владою  як  обов’язкова.

Цензура  заборонена.

Державна  влада   забезпечує    свободу    політичної    громадської  та  релігійної    діяльності,  не  забороненої  Конституцією  і  законами  України.

 

Стаття 16. Забезпечення  екологічної  безпеки  і  підтримання  екологічної рівноваги  на    державній  території  України, збереження генофонду Українського народу є обов’язком  державної  влади.

 

Стаття 17. Захист суверенітету  і  територіальної  цілісності  України, забезпечення її економічної та  інформаційної  безпеки  є  найважливішими  функціями  державної  влади,  справою  всього  Українського  Народу  та  визначаються  конституційним  законом  «Про  військовий  обов’язок».

Оборона  України,  захист  її  суверенітету,  територіальної  цілісності  і недоторканності  покладаються  на  Збройні  Сили  України.

          Захист  державного  кордону  України  покладаються  на  відповідні  військові  формування  та  правоохоронні органи  держави,  організація  і  порядок  діяльності  яких  визначаються законом.

Збройні Сили України та інші військові  формування  ніким  не  можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з  метою повалення конституційного ладу, усунення  органів  державної   влади  чи  перешкоджання їх діяльності.

          Державна  влада   забезпечує соціальний  захист  громадян  України,  які  перебувають  на  службі  у  Збройних  Силах  України  та  в  інших  військових  формуваннях,  а  також  членів  їхніх  сімей.

На території України забороняється створення і функціонування  будь-яких  збройних  формувань,  не  передбачених  законом.

На території України не допускається  розташування  іноземних  військових  баз.

 

Стаття 18. Зовнішньополітична  діяльність  України  спрямована  на  забезпечення  її  національних  інтересів  і  безпеки   шляхом  підтримання мирного і взаємовигідного  співробітництва  з  членами  міжнародного  співтовариства  у  відповідності  до  норм   міжнародного  права.

 

Стаття 19. Правовий  порядок  в  Україні  ґрунтується  на  засадах,  відповідно  до  яких  ніхто  не  може  бути  примушений  робити  те,  що  не  передбачено  законодавством.

Органи  державної  влади  та  органи  місцевого  самоврядування,  їх посадові  особи  зобов’язані  діяти  лише  на  підставі,  в  межах  повноважень та  у  спосіб,  що  передбачені  Конституцією  та  законами  України.

 

Стаття 20. Державними  символами  України  є  Державний  Прапор  України,  Державний  Герб  України  і  Державний  Гімн  України.

Державний  Прапор  України  –  стяг  із  двох  рівновеликих  горизонтальних  смуг  синього  і  жовтого  кольорів.

Державний  Герб  України  –  Знак  Княжої  Держави  Володимира  Великого  –  Тризуб.

Державний Гімн України  –  національний  гімн  на  музику  М.  Вербицького із словами, затвердженими законом, що  приймається  не  менш як двома третинами від конституційного складу Верховної  Ради  України.

Опис  державних  символів  України  та  порядок  їх  використання  встановлюються  конституційним  законом  «Про  державну  символіку».       Столицею України є місто Київ.

 

Розділ  ІІ

 

Права,  свободи  та  обов’язки  людини  і  громадянина

 

Стаття 21. Усі люди є вільні і  рівні  у  своїй  гідності  та  правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

 

Стаття 22. Права і свободи людини і  громадянина,  закріплені  цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не  можуть  бути  скасовані.

 

Стаття 23. Кожна людина має право на вільний  розвиток  своєї  особистості, якщо при цьому не порушуються права і  свободи  інших  людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується  вільний і всебічний розвиток її особистості.

 

Стаття  24.  Громадяни  мають  рівні  конституційні  права  і  свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси,  кольору  шкіри,  політичних,  релігійних  та  інших   переконань,  статі,  етнічного  та  соціального  походження,  майнового  стану,   місця  проживання, за мовними або іншими ознаками.

 

Стаття  25.  Іноземці та особи без громадянства, що перебувають

в Україні на законних підставах, користуються тими самими  правами  і свободами, а також несуть такі самі обов’язки,  як  і  громадяни  України, – за винятками, встановленими Конституцією,  законами  чи  міжнародними договорами України.

 

Стаття  26.  Кожна людина має невід’ємне право на життя.

Ніхто не може бути  свавільно  позбавлений  життя.  Обов’язок  державної  влади    – захищати життя людини.

Кожен має право захищати  своє  життя  і  здоров’я,  життя  і  здоров’я інших людей від протиправних посягань.

 

Стаття  27.  Кожен  має  право  на  повагу  до  його  гідності.

Ніхто  не  може  бути   підданий    катуванню,  жорстокому,  нелюдському або такому, що принижує його гідність,  поводженню  чи  покаранню.

Жодна людина без  її  вільної  згоди  не  може  бути  піддана  медичним, науковим чи іншим дослідам.

 

Стаття  28.  Кожна людина має  право  на  свободу  та  особисту

недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований  або  триматися  під  вартою  інакше  як за  рішенням суду.

 

Стаття   29.  Кожному  гарантується  недоторканність  житла.

Не допускається проникнення до житла чи до  іншого  володіння  особи,  проведення  в  них  огляду  чи   обшуку   інакше   як   за  рішенням  суду.

 

Стаття   30.  Кожному  гарантується  таємниця   особистого  життя, листування,  телефонних  розмов,  телеграфної  та  іншої  кореспонденції.  Винятки  можуть  бути  встановлені  лише  судовим  рішенням.

Кожний громадянин має право знайомитися в  органах  державної  влади, органах місцевого самоврядування, установах і  організаціях  з відомостями про себе, які не є  державною  або  іншою  захищеною  законом таємницею.

Кожному  гарантується  судовий  захист  права  спростовувати  недостовірну інформацію про себе і членів  своєї  сім’ї  та  права  вимагати  вилучення  будь-якої  інформації,  а  також  право  на  відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої  збиранням,  зберіганням,   використанням  та  поширенням  такої  недостовірної  інформації.

 

Стаття  31.  Кожному,  хто  на  законних  підставах  перебуває  на

території  України,  гарантується  свобода  пересування,  вільний  вибір  місця  проживання,  право  вільно  залишати  територію  України,  за  винятком  обмежень,  які  встановлюються  судовим  рішенням.

 

Стаття  32.  Кожному гарантується  право  на  свободу  думки  і

слова,  на  вільне  вираження  своїх  поглядів  і  переконань.

Кожен  має  право  вільно  збирати,  зберігати,  використовувати  і  поширювати  інформацію  усно,  письмово  або  в  інший  спосіб  –  на  свій  вибір.

Здійснення  цих  прав  регламентується   конституційним  законом  «Про  інформацію».

 

Стаття  33.  Кожен  має  право  на  свободу  світогляду  і  віросповідання.  Це  право  включає  свободу  сповідувати  будь-яку  релігію  або  не  сповідувати  ніякої,  безперешкодно  відправляти  одноособово  чи колективно  релігійні  культи  і  ритуальні  обряди,  вести  релігійну діяльність.

 

Стаття  34.  Громадяни  України  мають  право  на  свободу об’єднання  у  політичні  партії  та  громадські  організації  для  здійснення  і  захисту  своїх  прав  і  свобод  та  задоволення  політичних,  економічних,  соціальних,  культурних  та  інших  інтересів  на  підставі  закону. 

 

Стаття  35.  Громадяни   мають  право  брати  участь  в  управлінні

державними  справами,  у  всеукраїнському  та  місцевих  референдумах, вільно  обирати  і  бути  обраними  до  органів  державної  влади  та  органів місцевого  самоврядування.

Громадяни  користуються  правом  доступу  до  державної  служби  у  відповідності  до  конституційного  закону  «Про  державну  службу».

 

Стаття  36. Громадяни  мають  право  збиратися  мирно,  без  зброї і  проводити  збори,  мітинги,  походи  і  демонстрації,  про  проведення  яких завчасно  сповіщаються  органи  виконавчої  влади  чи  органи  місцевого самоврядування.

Обмеження  щодо  реалізації  цього  права  може  встановлюватися  судовим  рішенням. 

 

Стаття  37.  Усі  громадяни  мають  право  направляти  індивідуальні  чи  колективні  письмові  звернення  або  особисто  звертатися  до  органів  державної  влади,  органів  місцевого  самоврядування  та   посадових  і  службових  осіб  цих  органів,  що  зобов’язані  розглянути  звернення  і  дати  обґрунтовану  відповідь  у  встановлений  строк  конституційним  законом  «Про  інформацію».

 

Стаття  38.  Кожен  має  право  володіти,  користуватися  і  розпоряджатися  своєю  власністю,  результатами  своєї  інтелектуальної, творчої  діяльності.

Право  власності  набувається  в  порядку,  визначеному  законом.

 

Стаття  39. Кожен  має  право  на  підприємницьку  діяльність,  яка

не  заборонена  законом.

          Державна  влада  захищає  права  споживачів, здійснює контроль  за  якістювартістю  і  безпечністю  продукції  та  усіх  видів  послуг  і  робіт.

 

Стаття  40.  Кожен  має  право  на  працю,  що  включає  можливість

заробляти  собі  на  життя  працею,  яку  він  вільно  обирає  або  на  яку  вільно  погоджується.

Використання примусової праці  забороняється.  Не  вважається  примусовою  працею  військова  або  альтернативна    (невійськова)  служба, а також  робота  чи  служба,  яка  виконується  особою  за  вироком чи іншим рішенням  суду  або  відповідно  до  законів  про  воєнний і про надзвичайний стан.

          Державна  влада  гарантує  кожному  громадянину  належні  умови  праці,  відпочинку, соціальний  захист,  оплату  праці,  не  нижчу  від  визначеної  конституційним  законом  «Про  соціальне  забезпечення».

 

Стаття  41.  Ті,  хто  працює,  мають  право  на  страйк  для  захисту  своїх  економічних  і  соціальних  інтересів.

Порядок  здійснення  права  на  страйк  встановлюється  законом.

 

Стаття  42.  Кожен  має  право  на  житло.  Державна  влада  створює  умови,  за  яких  кожний  громадянин  матиме  змогу побудувати  житло,  придбати  його  у  власність  або  взяти  в  оренду.

Ніхто  не  може  бути  примусово  позбавлений  житла  інакше  як  на

підставі  рішення  суду.

 

Стаття  43.  Кожен  має  право  на  достатній  життєвий  рівень,   медичну  допомогу  та  медичне  страхування  у  відповідності  до конституційного   закону  «Про  соціальне  забезпечення».

 

Стаття  44.  Кожен  має  право  на  безпечне  для  життя  і  здоров’я

довкілля  та  на  відшкодування  завданої  порушенням  цього  права  шкоди  на  підставі  судового  рішення.

 

Стаття  45.  Шлюб  ґрунтується  на  вільній  згоді  жінки  і  чоловіка.  Кожен  із  подружжя  має  рівні  права  і  обов’язки  у  шлюбі  та  сім’ї.

Батьки  зобов’язані  утримувати  дітей  до  їх  повноліття.  Повнолітні  діти  зобов’язані  піклуватися  про  своїх  непрацездатних  батьків.

 

Стаття  46.  Діти  рівні  у  своїх  правах  незалежно  від  походження,  а  також  від  того,  народжені  вони  у  шлюбі  чи  поза  ним.

 

Стаття  47.  Кожен  має  право  на  освіту.  Повна загальна середня освіта є обов’язковою.

Державна  влада  забезпечує  доступність  дошкільної,  повної  загальної  середньої,  професійно-технічної,  вищої  освіти.

 

Стаття  48.  Громадянам  гарантується  свобода  творчості,  захист  інтелектуальної  власності.

 

Стаття  49.  Права  і  свободи  людини  і  громадянина  захищаються  судом.

Кожному  гарантується  право  на  оскарження  в  суді  рішень,  дій  чи  бездіяльності  органів  державної  влади,  органів   місцевого  самоврядування,  посадових  і  службових  осіб.

 

Стаття  50.  Кожен  має  право  на  відшкодування  за  рахунок  коштів  державної  влади  чи  органів  місцевого  самоврядування  матеріальної  та  моральної  шкоди,  завданої  незаконними  рішеннями,   діями  чи  бездіяльністю  органів  державної  влади,  органів  місцевого  самоврядування,  їх  посадових  і  службових  осіб  при  здійсненні  ними  своїх  повноважень.

 

Стаття  51.  Кожному  гарантується  право  знати  свої  права  і  обов’язки.

Закони  та  інші  нормативно-правові  акти,  що  визначають  права  і  обов’язки  громадян,  мають  бути  доведені  до  їх  відома  у  порядку,  встановленому  конституційним  законом  «Про  інформацію».

 

Стаття   52.  Закони  та  інші  нормативно-правові  акти  не  мають  зворотної  дії  в  часі,  крім  випадків,  коли  вони  пом’якшують  або  скасовують  відповідальність  особи.

Ніхто  не  може  відповідати  за  діяння,  які  на  час  їх  вчинення  не визнавалися  законом  як  правопорушення.

 

Стаття  53.  Кожен  має  право  на  правову  допомогу.  Кожен  є  вільним  у  виборі  захисника  своїх  прав.

Для  надання  правової допомоги  при  вирішенні  справ  у  судах  та  інших  державних  органах  в  Україні  діє  адвокатура.

 

Стаття  54.  Ніхто  не  зобов’язаний  виконувати  явно  злочинні  розпорядження  чи  накази.

За  віддання  і  виконання  явно  злочинного  розпорядження  чи  наказу настає  юридична  відповідальність.

 

Стаття  55.  Ніхто  не  може  бути  двічі  притягнений  до  юридичної  відповідальності  одного  виду  за  одне  й  те  саме правопорушення.

Юридична  відповідальність  особи  має  індивідуальний  характер.

 

Стаття  56.  Особа  вважається  невинуватою  у  вчиненні  злочину  і  не  може  бути  піддана  кримінальному  покаранню,  доки  її  вину  не  буде  доведено  в  законному  порядку  і  встановлено  обвинувальним  вироком  суду.

Ніхто  не  зобов’язаний  доводити  свою  невинуватість  у  вчиненні  злочину.

Обвинувачення  не  може  ґрунтуватися  на  доказах,  одержаних  незаконним  шляхом,  а  також  на  припущеннях.  Усі  сумніви  щодо  доведеності  вини  особи  тлумачаться  на  її  користь.

 

Стаття  57.  Особа  не  несе  відповідальності  за  відмову  давати

показання  або  пояснення  щодо  себе,  членів  сім’ї  чи  близьких  родичів, коло  яких  визначається  законом.

 

Стаття  58.  Конституційні  права  і  свободи  людини  і  громадянина  не  можуть  бути  обмежені,  крім  випадків,  передбачених  Конституцією  України.

В  умовах  воєнного  або  надзвичайного  стану  можуть  встановлюватися окремі  обмеження  прав  і  свобод  із  зазначенням  строку  дії  цих обмежень.  Не  можуть  бути  обмежені  права  і  свободи,  передбачені статтями  24,  25,  27,  28,  29,  40,  47,  51,  52,  55,  56,  57,  58,  59,  60,  61,  62,  63  цієї  Конституції.

 

Стаття  59.  Захист  Вітчизни,  незалежності  та  територіальної  цілісності  України,  шанування  її  державних  символів  є  обов’язком  громадян  України.

 

Стаття  60.  Кожен  зобов’язаний  не  заподіювати  шкоду  природі,  культурній  спадщині,  відшкодовувати  завдані  ним  збитки.

 

Стаття  61.  Кожен  зобов’язаний  сплачувати  податки  і  збори  в  порядку  і  розмірах,  встановлених  конституційним  законом  «Про   засади  оподаткування».

 

Стаття  62.  Кожен  зобов’язаний  неухильно  додержуватися  Конституції  України  та  законів  України,  не  посягати  на  права  і  свободи,  честь  і  гідність  інших  людей.

Незнання  законів  не  звільняє  від  юридичної  відповідальності.

 

Розділ  ІІІ

 

Вибори.  Референдум

 

Стаття  63.  Народне  волевиявлення  здійснюється  через  вибори,  референдум  та  інші  форми  безпосередньої  демократії.

 

Стаття  64.  Право  голосу  на  виборах  і  референдумах  мають  громадяни  України,  які  досягли  на  день  їх  проведення  вісімнадцяти

років.

Не  мають  права  голосу  громадяни,  яких  визнано  судом  недієздатними.

 

Стаття  65.  Вибори  до  органів  державної  влади  та  органів  місцевого  самоврядування  є  вільними  і  відбуваються  на  основі  загального,  рівного  і  прямого  виборчого  права  шляхом  таємного  голосування.

Виборцям  гарантується  державною  владою  вільне  волевиявлення.

 

Стаття  66.  Всеукраїнський  референдум  призначається  Верховною  Радою  України  або  Президентом  України  відповідно  до  їхніх  повноважень,  встановлених  цією  Конституцією.

Всеукраїнський  референдум   проголошується  у  відповідності  до  конституційного  закону  «Про  референдум».  

 

Розділ  ІV

 

Законодавча  влада.

 

Стаття  67.  Єдиним  органом  законодавчої  влади  в  Україні  є  парламент  –  Верховна  Рада  України,  яка  дії  у  відповідності  до  конституційного  закону  «Про  законодавчу  владу».

 

Розділ  V

 

Виконавча  влада

 

Стаття   68.   Президент  України   є  главою  держави,  очолює  виконавчу  владу  та  діє  на  підставі  конституційного  закону  «Про  виконавчу  владу».

 

Розділ  VI

 

Судова  влада

 

Стаття  69.  Судочинство  в  Україні  здійснюється виключно  судами.  Делегування  функцій  судів,  а  також  привласнення  цих  функцій  іншими  органами  чи  посадовими  особами  не  допускаються.

Юрисдикція  судів  поширюється  на  всі  правовідносини,  що  виникають  у  державі.

Судочинство  здійснюється  судами  загальної  юрисдикції  у  відповідності  до  конституційного  закону  «Про  судову  владу».

 

Розділ  VII

 

Територіальний  устрій  України

 

Стаття  70Територіальний  устрій  України  ґрунтується  на  засадах  унітарності,  єдності  та  цілісності  державної  території,  поєднання  централізації  і  децентралізації  у  здійсненні  державної  влади, збалансованості  і  соціально-економічного  розвитку  регіонів,  з урахуванням  їх  історичних,  економічних,  екологічних,  географічних  і демографічних  особливостей,  етнічних  і  культурних  традицій.

 

Стаття   71.  Систему адміністративно-територіального  устрою України  складають  :  області,  райони,  міста,  райони  в  містах,  селища  і  села.

До  складу  України  входять  :  Вінницька,  Волинська,  Дніпропетровська,  Донецька,  Житомирська,  Закарпатська,  Запорізька,  Івано-Франківська,  Київська,  Кіровоградська,  Кримська,  Луганська,  Львівська,  Миколаївська,  Одеська,  Полтавська,  Рівненська, Сумська,  Тернопільська,  Харківська,  Херсонська,  Хмельницька,  Черкаська,  Чернівецька,  Чернігівська  області,  та  місто  Київ.  Місто  Київ  має  спеціальний  статус,  який  визначається  законом  України.

 

Розділ   VIII

 

Місцеве  самоврядування

 

Стаття  72.  Місцеве  самоврядування  є  правом  територіальної громади – жителів  села  чи  добровільного  об’єднання  у  сільську  громаду жителів  кількох  сіл,  селища  та  міста – самостійно  вирішувати  питання місцевого  значення  в  межах  Конституції  і  конституційного  закону  «Про  місцеве  самоврядування»

Розділ  ІХ 

 

Бюджетна  система

 

Стаття  74Бюджетна  система  України  будується  на  засадах справедливого  розподілу  суспільного  багатства  між  громадянами  України.

Виключно  конституційним  законом  «Про  формування  Державного  бюджету»  визначаються  базові  норми  та  нормативи  щорічного  формування  показників  Державного  бюджету.

 

Стаття  75.  Грошовою  одиницею  України  і  єдиним  платіжним  засобом  на  її  території  –   є  гривня.

Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – Національного банку України,  діяльність  якого  регламентується  конституційним  законом  «Про  Національний  банк  України».

 

Розділ  Х 

 

Внесення  змін  до  Конституції  України

 

Стаття  76.  Законопроект  про  внесення  змін  до  Конституції  та  конституційних  законів  України  може  бути  поданий  до  Верховної  Ради  України  Президентом  України,  Головою  Верховної  Ради  України,  за  підписом  не  менш  як  половини  народних  депутатів  України  від  конституційного  складу  Верховної  Ради  Україниабо  Головою  Верховного  Суду  України.

 

Стаття  77.  Законопроект  про  внесення  змін  до  Конституції  та  конституційних  законів  України,  попередньо  схвалений  більшістю  від конституційного  складу  Верховної  Ради  України,  вважається  прийнятим, якщо  на  наступній  черговій  сесії  Верховної  Ради  України  за  нього проголосувало  не  менш  як  дві  третини  від  конституційного  складу Верховної  Ради  України.

 

Стаття  78.  Законопроект  про  внесення  змін  до  Конституції  та  конституційних  законів  України,  за  умови його  прийняття  не  менш  як  двома  третинами  від  конституційного  складу  Верховної  Ради  України,  затверджується  всеукраїнським  референдумом,  у  відповідності  до  конституційного  закону  «Про  референдум».

Повторне   подання  законопроекту  про  внесення  змін  до  Конституції  та  конституційних  законів  України  з  одного  й  того  самого  питання  можливе  лише  до  Верховної  Ради  України  наступного  скликання.

 

Стаття  79.  Конституція  та  конституційні  закони  України  не  можуть  бути  змінені,  якщо  зміни  передбачають  скасування  чи  обмеження  прав  і  свобод  людини  і   громадянина  або  якщо  вони  спрямовані  на  ліквідацію  незалежності  чи  на  порушення  територіальної  цілісності  України.

Конституція  та  конституційні  закони  України  не  може  можуть  бути  змінені  в  умовах  воєнного  або  надзвичайного  стану.

 

Стаття  80.  Законопроект  про  внесення  змін  до  Конституції  та  конституційних  законів  України,  який  розглядався  Верховною  Радою України,  і  закон  не  був  прийнятий,  може  бути  поданий  до  Верховної Ради  України  не  раніше  ніж  через  рік  з  дня  прийняття  рішення  щодо цього  законопроекту.

Верховна  Рада  України  протягом  строку  своїх  повноважень  не  може двічі  змінювати  одні  й  ті  самі  положення  Конституції  та  конституційних  законів  України.

 

Розділ  ХІ

 

Прикінцеві  положення

 

Стаття  81.  Конституція  України  набуває  чинності  з  дня  її прийняття.

 

Стаття   82.  Закони  та  інші  нормативні  акти,  прийняті  до  набуття  чинності  цією  Конституцією,  є  чинними  у  частині,  що  не  суперечить  Конституції  України.

 

Стаття   83.  День  прийняття  Конституції  України  є державним  святом  –  Днем  Конституції  України.

 

Додаток  №  1

до  Конституції  України

(  проект  )

Закон  України

(  конституційний  )

Про  громадянство  України

 

Базові  норми  :

 

  1. В Україні  існує  єдине  громадянство  –  громадянство  України.
  2. Документами, що  підтверджують  громадянство  України,  є  :

–  а)  свідоцтво  про  народження  громадянина  України  (  для  осіб  віком  до  18  років  );

–  б)  паспорт  громадянина  України  (  для  осіб  віком  старше  18  років  ).

  1. Підставою набуття  громадянства  України  є  :
  • а) факт  народження  дитини,  обоє  батьків,  якої  є  громадянами  України;
  • б) звернення  на  прийняття  громадянства;
  • в) рішення  суду.
  1. Підстави для  відмови  у  набутті  громадянства  України  :
  • а) наявність  у  іноземця  громадянства  (  підданства  )  інших  держав;
  • б) наявність  у  іноземця  судимості  за  кримінальний  злочин.
  1. Умовами набуття  громадянства  України  є  :
  • а) особисте  письмове  клопотання;
  • б) наявність  підстави  набуття  громадянства;
  • в) відсутність  підстав  для  відмови  у  набутті  громадянства;
  • г) позитивна  оцінка  з  письмового  іспиту  на  знання  державної  мови,  історії  та  Конституції  України;
  1. У клопотанні  про  набуття  громадянства,  заявник  обов’язково  власноручно  вказує  наступні  свої  дані  :

а)  стать;

б)  національність;

б)  віросповідання;

в)  рідну  мову.

Перераховані  вище  персональні  дані  вносяться  до  паспорта  громадянина  України  заявника.

  1. Підставами припинення  громадянства  України  є  :
  • а) самостійний  добровільний  вихід  з  громадянства;
  • б) судове  рішення  про  втрату  громадянства.
  1. Набуття та  припинення  громадянства  України  затверджується  постановою  Верховної  Ради  України  за  поданням  Президента  України.
  2. Громадяни України  несуть  кримінальну  відповідальність  за  приховування  та/або  подання  неправдивої  інформації  про  наявність  або  відсутність  у  них  громадянства  (  підданства  )  інших  держав.

Додаток  №  2

до  Конституції  України

(  проект  )

Закон  України

(  конституційний  )

«Про  місцеве  самоврядування».

 

Базові  норми  :

 

  1. Місцеве самоврядування  здійснюється  територіальною  громадою,  як  безпосередньо,  так  і  через  органи місцевого  самоврядування:  сільські,  селищні,  міські,  районні  і  обласні  ради  та   їх  виконавчі органи.
  2. Місцеве самоврядування  здійснюється  територіальною  громадою  безпосередньо  шляхом  реалізації  результатів  опитувань,  громадських  слухань,  референдумів.
  3. В Україні  діє  трьох  рівнева  система  місцевого  самоврядування  :

а)  сільські,  селищні,  міські  ради  та  їх  виконавчі  органи  –  органи  самоврядування  першого  рівня;

б)  районні  ради  та  їх  виконавчі  органи  –  органи  самоврядування  другого  рівня;

с)  обласні  ради  та  їх  виконавчі  органи  –  органи  самоврядування  третього  рівня;

  1. До складу  сільської,  селищної,  міської,  районної,  обласної  ради входять  депутати,  які  обираються  мешканцями  відповідної  адміністративно-територіальної  одиниці,  на  основі  загального, рівного,  прямого  виборчого  права  шляхом  таємного  голосування.
  2. Вибори депутатів  до  органів  місцевого  самоврядування  відбуваються  один  раз  кожних  п’ять  років.
  3. Строк повноважень  депутатів  сільської,  селищної,  міської,  районної,  обласної  ради,  які  обрані  на  чергових  виборах,  становить  п’ять  років.
  4. Максимальний термін  перебування  депутатом  кожного  рівня  –  10  років  (  дві  каденції  ).
  5. Припинення повноважень  сільської,  селищної,  міської,  районної, обласної  ради  має  наслідком  припинення  повноважень  депутатів відповідної  ради.
  6. Повноваження депутатів  попередньої  каденції  закінчуються  після  приведення  до  присяги  нового  складу  органу  місцевого  самоврядування  за  результатами  виборів.
  • Кандидатом в депутати  органу  самоврядування  першого  рівня  може  бути  громадянин  України,  не  молодший  двадцяти  п’яти  років,  який  має  вищу  освіту,  є  військовозобов’язаним  та  проживає  в  межах  адміністративно-територіальної  одиниці  де  балотується,  не  менше  семи  років.
  • Кандидатом в депутати  органу  самоврядування  другого  рівня  можуть  бути  чинні  депутати  органів  самоврядування  першого  та  другого  рівня,  що  знаходяться  в  межах  адміністративно-територіальної  одиниці  де  вони  балотуються.
  • Кандидатом в депутати  органу  самоврядування  третього  рівня  можуть  бути  чинні  депутати  органів  самоврядування  другого  та  третього  рівня,  що  знаходяться  в  межах  адміністративно-територіальної  одиниці  де  вони  балотуються.
  • За 90 днів  до  дати  виборів  депутатів,  на  офіційних  сайтах  органів  місцевого  самоврядування,  по  кожному  кандидату,  який  до  них  балотується,  оприлюднюється  наступна  інформація,  зокрема  :

а)  автобіографічні  дані;

б)  майновий  стан  (  дані  власноручно  заповненої  декларації  );

в)  результати  депутатської  діяльності  (  для  чинних  депутатів  ).

  • Кожен кандидат, на  чергових  виборах,  може  балотуватись  лише  до  одного  органу  місцевого  самоврядування.
  • Депутат, який набрав  найбільшу  кількість  голосів  виборців,  призначається  головою  органу  місцевого  самоврядування,  до  якого  балотувався,  його  заступником   (  заступниками  )  призначаються  депутати  відповідно  до  рейтингу  голосувань.
  • Голова органу місцевого  самоврядування  очолює  його   виконавчий  орган.
  • Виконавчий орган формується  першочергово  з  депутатів,  обраних  до  цього  органу  місцевого  самоврядування.
  • У разі необхідності,  у  період  між  виборами,  використовуються  офіційні  дані  рейтингу  голосувань  останніх  виборів.
  • Чинний депутат органу  місцевого  самоврядування  може  мати  тільки  один  представницький  мандат.
  • Мандат депутата скасовується  достроково  на  підставі  рішення  Верховного  Суду  України  за  поданням  Міністерства  юстиції  України  виключно  у  разі  :

1)  його  власної  ініціативи;

2)  набрання  законної  сили  обвинувальним  вироком  щодо  нього;

4)  припинення  його  громадянства;

5)  визнання  його  безвісно  відсутнім  або  оголошення  померлим;

6)  неможливості  виконання  повноважень  депутата  згідно  висновку  лікарсько-консультаційної  комісії;

7) його  смерті.

8)  порушення  права  сумісництва.

 

Додаток  №  3

до  Конституції  України

(  проект  )

Закон  України

(  конституційний  )

Про  державну  мову 

 

Базові  норми  :

 

  1. Державною мовою  в  Україні  є  українська  мова.
  2. Застосування державної  мови  в  усіх  органах  державної  влади  й  місцевого  самоврядування,  їх  діловодстві,  установах  та  організаціях,  на  підприємствах,  у  закладах  освіти,  науки,  культури,  у  сферах  зв’язку  та  інформатики  –  є  обов’язковим.
  3. Оформлення офіційних  документів  для  використання  тільки  на  території  України,  здійснюється  державною  мовою.
  4. Оформлення офіційних  документів  для  використання  за  межами  території  України,  здійснюється  державною  мовою  з  відповідним  перекладом  англійською  мовою.
  5. Приниження чи  зневажання,  навмисне  спотворення державної  мови  тягне  за  собою  юридичну  відповідальність.
  6. Мовами міждержавних,  міжнародних  зносин  та  договорів  –  є  державна  мова  і  мова  (  мови  )  іншої  сторони  (  сторін  ).

 

 

 

Додаток  №  4

до  Конституції  України

(  проект  )

Закон  України

(  конституційний  )

Про  землю

 

Базові  норми  :                                                                                                                    

 

  1. Земля є  основним  національним  багатством   Українського  народу,  що  перебуває  під  особливою  охороною  державної  влади.
  2. Контроль за  використанням  усіх  земельних  угідь  здійснює  Державний  комітет  земельних  ресурсів.
  3. Право власності  на  землі  сільськогосподарського  призначення  мають  :

а)  громадяни  України  (  приватна  власність  );

б)  державна  влада  (  державна  власність  ).

  1. Єдиним покупцем  земель  сільськогосподарського  призначення  в  Україні  є  виконавча  влада  України  в  особі  Державного  комітету  земельних  ресурсів.
  2. Власник земельної  ділянки  сільськогосподарського  призначення,  у  разі  наявного  бажання  її  продажу,  звертається  з  відповідною  пропозицією  до  Державного  комітету  земельних  ресурсів.
  3. Вартість земельної  ділянки  сільськогосподарського  призначення,  оголошеною  власником  до  продажу,  визначається  Державним  комітетом  земельних  ресурсів  на  підставі  експертної  грошової оцінки  земельної  ділянки.
  4. Кошти, за  придбану  Державним  комітетом  земельних  ресурсів  земельну  ділянку  сільськогосподарського  призначення,  надходять  її  попередньому  власнику  з  Державного  бюджету  України  у  безготівковій  формі.
  5. Одночасно з  придбанням,  Державний  комітет  земельних  ресурсів,  у  разі  необхідності,  вирішує  питання  щодо  обміну  земельної  ділянки.
  6. Придбані Державним  комітетом  земельних  ресурсів  земельні  ділянки  сільськогосподарського  призначення,  передаються  у  користування  державним  підприємствам  аграрного  сектору  економіки  України.
  7. Земельні ділянки сільськогосподарського  призначення  об’єктом  застави  бути  не  можуть.
  8. Першочерговим користувачем земельних  ділянок  сільськогосподарського  призначення  державної  форми  власності   є  державні  підприємства  аграрного  сектору  економіки  України.
  9. Державні підприємства аграрного  сектору  економіки  України  при  використанні  земель  сільськогосподарського  призначення  застосовують  виключно  технології  органічного  виробництва.
  10. Річний прибуток державних  агропідприємств  розподіляється  наступним  чином  :

а)  80 %  направляється  до  ДБ:

б)  20 %  скеровується  на  виплату  одноразової  річної  премії  його  працівникам.

  1. Оплата праці працівників  державних  агропідприємств  формується  з двох  складових  :

а)  щомісячної  зарплати,  згідно  тарифної  сітки  затвердженої  КМУ;

б)  одноразової  річної  преміальної  оплати,  у  разі  прибуткової  роботи  підприємства;

  1. Розподіл одноразової річної  премії  здійснюється  у  такий  спосіб  :

а)  10 %  від  річного  прибутку  підприємства  виплачується  його  керівнику;

б)  10 %  від  річного  прибутку  підприємства  виплачується  всім  іншим  його  працівникам.

  1. Користування земельними ділянками  сільськогосподарського  призначення  є  платне.
  2. Вартість користування земельними  ділянками  сільськогосподарського  призначення  щорічно  зазначається  у  Державному  бюджеті  України.
  3. Орендарі земельних ділянок  сільськогосподарського  призначення  не  рідше  одного  разу  на  п’ять  років,  за  власний  кошт,  проводять  агрохімічне  обстеження  орендованих земель.
  4. Негативні результати агрохімічного  обстеження  орендованих  земель  є  достатньою  підставою  для  припинення  договору  оренди.
  5. Максимальна площа орендованих  сільськогосподарських  угідь  для  орендаря  приватної  форми  власності  є  10 тис. га.
  6. Максимальний термін оренди  земельних  ділянок  сільськогосподарського  призначення  є  20 років.

 
 

Додаток  №  5

до  Конституції  України

(  проект  )

Закон  України

(  конституційний  )

Про  військовий  обов’язок

 

Базові  норми  :                                                                                                                    

 

  1. Захист суверенітету і  територіальної  цілісності  України, забезпечення її економічної та  інформаційної  безпеки  є  найважливішими  функціями  державної  влади,  справою  всього  Українського  Народу.
  2. Оборона України,  захист  її  суверенітету,  територіальної  цілісності  і недоторканності  покладаються  на  Збройні  Сили  України  та  інші  воєнізовані  правоохоронні  органи  держави  (  у  подальшому  –  ВПОД  ).
  3. ВПОД формуються  громадянами  України  віком  від  18  до  60  років  з  числа  :

а)  військовослужбовців-контрактників  (  у  подальшому  –  ВК  );

б)  військовозобов’язаних  запасу  (  у  подальшому  –  ВЗ  );

в)  військовозобов’язаних  строкового  призову   (  у  подальшому  –  ВС  );

  1. ВК є  військовослужбовець  з  військово-обліковою  спеціальністю  (  у  подальшому  –  ВОС  )  та  військовим  званням,  учасник  бойових  дій,  який  проходить  дійсну  військову  службу  за  військовим  контрактом.
  2. Терміни, на  які  укладаються  військові  контракти  :

а)  мінімальний,  як  правило  перший,  –  1  рік;

б)  максимальний                                        –  5  років.

  1. Військовий контракт,  термін  дії  якого  закінчився,  може  бути  продовжений  на  новий  термін,  за  згодою  сторін,  між  ВК  та  командуванням  відповідного  підрозділу.
  2. Обов’язковою складовою  військового  контракту  є  договір  страхування  життя.
  3. ВК який  відслужив  за  контрактом  у  ВПОД  не  менше  трьох  років  має  право  :

а)  бути  направленим  командуванням  відповідного  підрозділу  на  безкоштовне  навчання  до  військового  вищого  навчального  закладу;

б)  отримати  безвідсотковий  кредит  на  навчання  у  державних  вищих  навчальних  закладах.

  1. Прийом на  навчання  до  військових  вищих  навчальних  закладів  проводиться  виключно  з  числа  ВК.
  2. Фінансування навчання ВК  здійснюється  за  рахунок  коштів  Державного  бюджету  України.
  3. ВЗ, у разі  потреби,  мобілізуються  до  ВПОД  з  ціллю  :

а)  перепідготовки  за  його  ВОС;

б)  навчання,  для  зміни  його  ВОС;

в)  проходження  військової  служби  за  контрактом.

  1. Термін перепідготовки та  навчання  ВЗ  обмежується  двома  місяцями.
  2. ВС є громадяни  України,  обох  статей,  віком  від  18 до  30   років,  у  яких  відсутні  законні  підстави  звільнення  від  призову.
  3. Тривалість проходження строкової  служби  –  6  місяців.
  4. ВС проходить строкову  службу   у  військових  навчальних  частинах  у  складі  одного  призовного  набору,  з  двох  запланованих  на  рік  :

а)  перший  призовний  набір  –   з  вересня  до  лютого,  включно;

б)  другий призовний  набір  –  з  березня  до  серпня,  включно.

  1. Підстави звільнення від  призову  на  строкову  службу,  для  осіб  жіночої  статі  :

а)  вагітність;

б)  народження  дитини;

в)  протипоказання  військової  лікарсько-консультаційної  комісії;

  1. Підстави звільнення від  призову  на  строкову  службу,  для  осіб  чоловічої  статі  :

а)  протипоказання  військової  лікарсько-консультаційної  комісії;

  1. Призов на строкову  службу  здійснюється  з  ціллю  отримання  ВС  ВОС.
  2. Після закінчення строкової  служби  ВС  отримує  статус  :

а)  із  звільненням  в  запас  –  ВЗ;

б)  згідно  укладеного  військового  контракту  –  ВК.

 

 

Додаток  №  6

до  Конституції  України

(  проект  )

Закон  України

(  конституційний  )

Про  державну  символіку 

 

Базові  норми  :

 

  1. Державними символами  України  є  Державний  Прапор  України,  Державний  Герб  України  і  Державний  Гімн  України.
  2. Державний Прапор  України  –  стяг  із  двох  рівновеликих  горизонтальних  смуг  синього  і  жовтого  кольорів.
  3. Державний Герб  України  –  Знак  Княжої  Держави  Володимира  Великого  –  Тризуб.
  4. Державний Гімн  України  –  національний  гімн  на  музику  Михайла  Вербицького  із  словами  Павла  Чубинського.
  5. Приниження чи  зневажання,  навмисне  спотворення  чи  нівечення   державних  символів  тягне  за  собою  юридичну  відповідальність.

 

 

Додаток  №  7

до  Конституції  України

(  проект  )

Закон  України

(  конституційний  )

Про  інформацію.

 

Базові  норми  :

 

  1. Інформація, яка  надається  на  запити  громадян  України  органами  державної  влади,  органами  місцевого  самоврядування,  юридичними  особами  (  у  подальшому  –  ІЗГ  ),  направляється  їм  на  протязі  :

а)  5-и  робочих  днів,  на  електронну  адресу;

б)  10-и  робочих  днів,  поштовим  відправленням.

  1. За ІЗГ,  яка  направляється  на  електронну  пошту,  оплата  не  стягується.
  2. Дані про  юридичну  особу  та  персональні  дані  фізичної  особи,  за  виключенням  тих,  що  становлять  державну  таємницю,  які  знаходяться  в  державних  органах,  установах,  закладах,  підприємствах,  у  формі  ІЗГ  надаються  безперешкодно.
  3. Інформація про  особу  (  юридичну,  фізичну  )  –  це  будь-які  відомості,  дані  на  матеріальних  носіях  або  в  електронному  вигляді.
  4. Свобода висловлювань  не  є  безмежною.
  5. Кожна особа  має  право  на  повагу  до  її  честі,  гідності  та  ділової  репутації.
  6. Кожна особа  зобов’язана  поважати  та  оберігати   право  інших  на  особисті  немайнові  права.
  7. Якщо поширену  про  особу  інформацію,  остання  вважає  негативною,  то  вона  має  право  вимагати  від  оприлюднювача  цієї  інформації,  її  доведення.
  8. Негативна інформація,  поширена  про  особу,  вважається  недостовірною,  якщо  розповсюджувач  її,  не  доведе  протилежного.
  9. Кожна особа,  щодо  якої  поширено  недостовірну  інформацію,  має  право  :

а)  на  відповідь ;

б)  на  спростування  оприлюднювачем  цієї  інформації;

в)  на  відшкодування  матеріальної  шкоди  у  повному  обсязі;

г)  на  відшкодування  моральної  шкоди  у  розмірі  20  МЗП.

  1. Кожне наступне  оприлюднення  недостовірної  інформації  одним  і  тим  же  її  розповсюджувачем  про  одну  і  ту  ж  особу,  є  достатньою  підставою  для  стягнення  на  користь  особи,  чиє  особисте  немайнове  право  порушене,  за  рахунок  порушника  моральної  шкоди  у  подвійному  розмірі  від  попередньо  присудженої.
  2. Особа, яка  рішенням  суду  притягалась  до  відповідальності  за  розповсюдження  недостовірної  інформації  більше  ніж  двічі,  позбавляється  права  доступу  до  ЗМІ.  Інформація  про  таких  осіб  розміщується  на  офіційному  сайті  Верховного  Суду  України.
  3. ЗМІ, які  надали  доступ  до  своїх  засобів  розповсюдження  особам  позбавленим  такого  права,  несуть  майнову  відповідальність  на  рівні  винної  особи.

 

 

Додаток  №  8

до  Конституції  України

(  проект  )

Закон  України

(  конституційний  )

Про  державну  службу.

 

Базові  норми  :

 

  1. Державною службою  є  професійна  діяльність  в :

а)  органах  державної  влади;

б)  підрозділах  ВПОД;

в)  державних  підприємствах,  установах  та  організаціях.

  1. На державну  службу  приймається  особа,  яка  є  :

а)  громадянином  України;

б)  військовозобов’язаним  запасу;

в)  не  судимою;

г)  безпартійною;

д)  віком  від  18  до  60  років.

  1. На державну  службу  зараховується  особа  після  :

а)  проходження  конкурсу,  або  випробувального  терміну;

б)  прийняття  присяги;

в)  укладення  контракту.

  1. Контракт про  зарахування  на  державну  службу  передбачає  згоду  державного  службовця  на  проведення,  у  разі  необхідності,  спеціальними  державними  органами  негласних  слідчих  (  розшукових  ) дій   щодо  нього,  без  рішення  суду.
  2. Державний службовець,  окрім  державної  служби  не  здійснює  іншої  оплачуваної  діяльності,  за  виключенням  викладацької, наукової  і  творчої.
  3. Державний службовець  забезпечується  службовим  житлом  на  весь  час  його  перебування  поза  місцем  його  постійного  проживання  в  інтересах  служби.
  4. Після 20 – річного  безперервного  бездоганного  стажу  державної  служби,  державний  службовець  отримує  право  на  безвідсотковий  кредит  на  житло  з  20 – річним  терміном  погашення.
  5. Державні службовці  складають  основу  військового  мобілізаційного  резерву.

 

 

Додаток  №  9

до  Конституції  України

(  проект  )

Закон  України

(  конституційний  )

Про  соціальне  забезпечення.

 

Базові  норми  :

 

  1. Фінансування програм  соціального  забезпечення  громадян  України  державна  влада  здійснює  за  рахунок  коштів  :

а)  державного  бюджету  (  у  подальшому  –  ДБ  );

б)  державного  фонду  соціального  захисту  (  у  подальшому      –  ДФСЗ  );

в)  державної  страхової  компанії  (  у  подальшому  –  ДСК  ).

  1. Джерелами грошового  наповнення,  зокрема,  згідно  із  конституційним  законом  «Про  оподаткування»  є  :

а)  ДБ  –  податок  з  реалізації  (  СПД  ),  податок  на  власність  (  СПД,  ФО  );

б)  ДФСЗ  –  податок  із  зарплати  (  ФО  );

в)  ДСК  –    страхові  премії  (  10 %  від  нарахованої  зарплати  )  за  обов’язковими  договорами  страхування  життя  найманих  працівників  (  ФО  )

  1. Для визначення  соціальних  стандартів  та  соціальних  гарантій  використовується  поняття  прожиткового  мінімуму (  у  подальшому  –  ПМ  ),  який  зазначається  у  вартісному  значенні.
  2. ПМ встановлюється  єдиний  для  всіх  соціальних  і  вікових  груп  громадян  на  підставі  вартості  оптимального  набору  продовольчих  та  непродовольчих  товарів,  а  також  послуг,  необхідних  для  задоволення  їх  основних  соціальних  і  культурних  потреб.  Розрахунок  ПМ  здійснюється  щорічно  у  відповідності  до  закону  «Про  прожитковий  мінімум».
  3. На рівні  ПМ  встановлюється  :

а)  мінімальна  пенсія  (  у  подальшому  –  МП  );

б)  допомога  по  безробіттю:

в)  виплати  по  вагітності  та  пологах;

г)  допомога  по  догляду  за  дитиною  віком  до  3-х  років;

д)  допомога  на  дитину  віком  до  3-х  років;

е)  виплати  по  інвалідності  (  для  осіб  у  яких  відсутні  договори  страхування  життя  );

є)  виплати  по  тимчасовій  непрацездатності.

  1. Виплати визначені  у  п.  5  здійснюються  ДФСЗ.  При  відсутності  достатніх  фінансових  ресурсів,  ДФСЗ  поповнюється  з  ДБ.
  2. Обов’язковому державному  страхуванню  життя  підлягають  всі  працюючі  громадяни  віком  від  18  до  60  років.  Громадяни  віком  до  18  років  та  після  60  років  укладають  договори  страхування  життя  добровільно.
  3. За рахунок  коштів  акумульованих  за  договором  страхування  життя  на  особистому  рахунку  громадянина,  ДСК  виплачує  :

а)  пенсію,  з  досягненням  пенсійного  віку;

б)  грошову  компенсацію  при  настанні  страхового  випадку.

  1. Якщо розмір  щомісячної  пенсії  за  договором  страхування  життя  менший  за  МП,  то  різниця  оплачується  ДФСЗ.
  2. Мінімальна заробітна  плата  (  у  подальшому  –  МЗП  )  становить  2  ПМ.
  3. ПМ та  МЗП  затверджується  Верховною  Радою  України  законом  про  Державний  бюджет.
  4. Для реалізації  соціальних  гарантій  державна  влада  створює  спеціальні  поселення  :

а)  для  осіб  у  яких  відсутнє  житло  та  законні  джерела  існування;

б)  для  осіб  визнаних  алко-  та  нарко-  залежними;

в)  для  осіб,  які  мають  дві  і  більше  судимості,  після  відбуття  терміну  покарання.

  1. Направлення громадян  до  спеціальних  поселень  здійснюється  на  підставі  судового  рішення.

 

 

Додаток  №  10

до  Конституції  України

(  проект  )

Закон  України

(  конституційний  )

Про  засади  оподаткування.

 

Базові  норми  :

 

І.  Розрахунки

 

  1. Грошові розрахунки  між  :

а)  суб’єктами  підприємницької  діяльності  ( у  подальшому  –  СПД );

б)  суб’єктами  підприємницької  діяльності  та  фізичними  особами;

в)  фізичними  особами  (  у  подальшому  –  ФО  ),

здійснюються  виключно  у  безготівковій  формі  через  банківські  рахунки,  у  тому  числі  за  допомогою  платіжних  терміналів  та  банківських  платіжних  карток  (  у  подальшому  –  БПК  ).

  1. У разі  проведення  розрахунків  у  готівковій  формі  або  іншому  еквіваленті,  і  платник  і  одержувач  сплачують  штраф  у  десятикратному  розмірі  еквівалентному  сумі  такого  платежу.
  2. Зарахування коштів  на  рахунок  СПД  здійснюється  автоматизованою  системою  платежів  (  у  подальшому  –  АСП  )  банківської  установи  (  у  подальшому  –  БУ  )  тільки  за  зареєстрованими  одержувачем  у  Єдиному  державному  реєстрі  юридичних  осіб  та  фізичних  осіб  –  підприємців  (  у  подальшому  –  ЄДРСПД  )  кодами  видів  економічної  діяльності  (  у  подальшому  ВЕД  ).
  3. Підставою для  здійснення  платежу  СПД  є  рахунок,  який  являється  уніфікованим  платіжно-договірним  документом.
  4. СПД проводить  оплату  рахунку  платіжним  дорученням  з  обов’язковим  зазначенням  реквізитів  цього  рахунку.
  5. Оплата коштів  за  відсутності  рахунків  є  підставою  для  їх  зарахування  до  Державного  бюджету  України.
  6. Усі види  грошових  виплат  ФО  здійснюються  у  безготівковій  формі  на  їх  БПК.
  7. Джерелом поповнення  грошових  коштів  на  БПК  (  як  в  національній  валюті  України  так  і  в  іноземних  валютах  )  можуть  бути  кошти  з  депозитних  рахунків  ФО  (  власника  БПК  ).
  8. До 01.2016 р.  готівкові  вклади  (  у  гривні  та  іноземних    валютах )  на  депозитні  рахунки  приймаються  від  ФО  без  обмежень  і  письмових  пояснень  щодо  джерела  їх  отримання.
  9. Безготівкові розрахунки  між  ФО  здійснюються  тільки  у  межах  тих  опцій,  які  визначені  та  внесені  БУ,  за  бажанням  відповідних  ФО,  при  оформленні  БПК.
  10. Виключення встановлюється  для  проведення  розрахунків  готівкою  з  продавцями  сільськогосподарської  продукції  власного  виробництва  та  приватними  пасажироперевізниками.
  11. Отримання готівкових  коштів  здійснюється  через  банкомати  у  сумі  не  більшій  0,1  від  мінімальної  заробітної  плати  (  у  подальшому  –  МЗП  )  на  день.
  12. Банківські та  фінансові  установи  видачу  готівкових  коштів  не  здійснюють.
  13. Операції з  готівковою  валютою  в  Україні  не  проводяться.
  14. Виключення встановлюється  для  ФО,  які  виїжджають  за  межі  України.  У  міжнародних  пунктах  пропуску,  БУ  проводять  видачу  та  прийом  готівкових  валютних  коштів  за  наявності  відповідних  документів.
  15. Національна АСП  створюється,  обслуговується,  модернізується  та  фінансується  Національним  банком  України  (  у  подальшому  –  НБУ  ).  АСП  БУ  є  похідною  складовою  від  національної  АСП.  Користування  національною  АСП  є  платним.
  16. Структура та  план  розрахункових  рахунків,  у  тому  числі  бюджетних,  затверджується  НБУ.  План  є  сталим  та  не  підлягає  заміні.  Розширення  плану  допускається.

 

ІІ.  Облік

 

  1. Фінансово-господарська діяльність  СПД  фіксується  на  облікових  регістрах  національної  автоматизованої  системи  обліку  (  в  подальшому  –  АСО  ).
  2. Національна АСО  створюється,  обслуговується,  модернізується  та  фінансується  Кабінетом  Міністрів  України  (  у  подальшому  –    КМУ  ).  Користування  національною  АСО  є  платним.  АСО  СПД  є  похідною  складовою  від  національної  АСО.
  3. Облік товарів  в  АСО  ведеться  згідно  Національного   кодифікатора  товарів  (  у  подальшому  НКТ  ).
  4. Для оптимізації  кількості  найманих  працівників  та  захисту  їх  трудових  прав,  КМУ  затверджує  постановою  таблицю  максимальне  навантаження  (  у  подальшому  –  ТМН  )  у  тисячах  гривень  дебетового  обороту  реалізації  (  у  подальшому  –  ДОР  )  на  одного  працівника  у  кожному  ВЕД.
  5. Мінімальну кількість  необхідних  найманих  працівників  СПД  визначає  і  комплектує  її  ґрунтуючись  на  ТМН.
  6. За кожне  недоукомплектоване  робоче  місце  СПД  сплачує  штраф  до  Державного  бюджету  у  розмірі  10  МЗП.
  7. На базі  АСО  створюється  модуль  автоматизованої  системи  звітності  (  у  подальшому  –  АСЗ  ).  Завдання  АСЗ  –  автономне  заповнення,  передача  та  адаптація  даних  АСО  до  форм  звітності,  затверджених  КМУ.
  8. Звіт, який  формується  АСЗ,  є  єдиною  уніфікованою  синтезованою  формою  фінансової,  економічної  та  статистичної  звітності,  яка  подається  СПД  до  фіскального  органу  за  звітний  період.
  9. Власник (  уповноважений  із  власників  )  СПД  у  5-и  денний  строк,  після  реєстрації  в  ЄДРСПД,  після  підписання  відповідних  угод,  отримує  електронні  ключі  доступу  до  :
  • Національної АСО  у  територіальному  відділенні  фіскального  органу;
  • АСП БУ  в  обслуговуючому  банку.
  1. Дата реєстрації  в  ЄДРСПД  є  початком  перебігу  звітного  періоду  для  СПД.
  2. СПД подає  звітність  не  пізніше  5-го  числа  наступного, за  звітним  періодом,  місяця.
  3. За неподання,  несвоєчасне  подання,  фальсифікацію  звіту  з  СПД  стягується  штраф  у  розмірі  10  МЗП.
  4. Підключення до  Національної  АСО  у  територіальному  відділенні  фіскального  органу  ФО  –  є  добровільним.

 

ІІ.  СПД.  Оподаткування,  оплата  праці.

 

  1. СПД у  формі  податку  сплачує  :

а)  податок  з  реалізації  (  у  подальшому  –  ПР  );

б)  податок  на  власність  (  у  подальшому  –  ПВ  ),  який  складається  з  податку  з  рухомого  майна  (  у  подальшому  –  ПРМ  )  та   податку  з  нерухомого  майна  (  у  подальшому  –  ПНМ  ).

  1. Базою оподаткування  ПР  СПД  є  грошові  кошти,  що  надійшли  на  його  рахунки,  від  реалізації  товарів,  робіт  та  послуг  –  ДОР.
  2. ПР за  звітний  період  розраховується  шляхом  множення  суми  ДОР  на  коефіцієнт  (  податковий  тариф,  у  подальшому  ПТ  ),  який  встановлений  за  кодом  ВЕД.
  3. ПТ, визначені  у  додатку  до  даного  конституційного  закону,  є  мінімальними.  Зменшення  або  їх  відміна  не  допускається.                  (  Додаток  напрацьовується  ).
  4. СПД самостійно  визначає  ВЕД  при  своїй  реєстрації.  Зміну  (  доповнення,  скасування  )  ВЕД  у  ЄДРСПД  СПД  здійснює  не  пізніше  початку  наступного  звітного  періоду  (  кварталу  ).
  5. При відсутності  ДОР  на  рахунку  за  зареєстрованим  кодом  ВЕД  на  протязі  звітного  періоду  (  півріччя  )  СПД  сплачує  фіксований  податок  у  розмірі  10  МЗП.
  6. Від сплати  ПР  звільняються  СПД  у  яких  ДОР  за  звітний  період  (  місяць  )  менший  за  суму  20  МЗП.
  7. З ДОР,  які  перевищують  суму  20  МЗП  оподаткування  ПР  здійснюється  на  загальних  підставах.
  8. Поточні значення  ПТ  на  фінансовий  рік  встановлюються  при  затвердженні  Державного  бюджету.
  9. ПНМ (  з  жилої   нерухомості  )  сплачує  СПД – власник  у  розмірі  5 %  від  МЗП  за  кожен  квадратний  метр  загальної  площі  нерухомості  (  річний  ПТ  ).  ПНМ  із  земельної  ділянки  тотожної  площі  під  цим  об’єктом  нерухомості  не  сплачується.
  10. ПНМ (  з  нежилої  нерухомості  )  сплачує  СПД – власник  у  розмірі  2 %  від  МЗП  за  кожен  квадратний  метр  нерухомості  (  річний     ПТ  ).  ПНМ  із  земельної  ділянки  тотожної  площі  під  цим  об’єктом  нерухомості  не  сплачується.
  11. ПНМ (  із  земельних  ділянок  не  сільськогосподарського  призначення  )  сплачує  СПД – власник  у  розмірі  1 %  від  МЗП  за  кожен  квадратний  метр  земельної  ділянки  (  річний  ПТ  ).
  12. ПНМ (  із  земельних  ділянок  сільськогосподарського  призначення  )  сплачує  СПД – власник  у  розмірі  005 %  від  МЗП  за  кожен  квадратний  метр  земельної  ділянки  (  річний  ПТ  ).
  13. ПРМ (  із  легкових  автотранспортних  засобів  )  сплачує  СПД – власник  за  1  куб.  см.  об’єму  двигуна  транспортного  засобу  за  такою  шкалою  (  річний  ПТ  )  :

а)                                    до  1500  см3.                           0.005%  МЗП;

б)      від  1501 см3.  –  до  2000  см3.                             0.010%  МЗП;

в)      від  2001 см3.  –  до  2500  см3.                             0.020%  МЗП;

г)      від  2501 см3.  –  до  3000  см3.                             0.040%  МЗП;

д)      від  3001 см3.  –  до  3500  см3.                             0.080%  МЗП;

е)      від  3501 см3.  –  до  4000  см3.                             0.160%  МЗП;

ж)     від  4001 см3.  –  до  4500  см3.                             0.320%  МЗП;

з)      від  4501 см3.  –  до  5000  см3.                             0.640%  МЗП;

з)      більше  5001 см3.                                                  1.280%  МЗП;

Для  транспортних  засобів,  двигуни  яких  працюють  на  природному  газі,  ПТ  зменшується  на  50 %.  За  автотранспортні  засоби  для  перевезення  пасажирів  та  вантажів  сплачують  50 %  ПТ  із  легкових  автотранспортних  засобів.  Автотранспортні  засоби  для  перевезення  пасажирів  та  вантажів,  які  відповідають  стандартам  Євро  3  та  Євро  4,  звільняються  від  сплати  податку  строком  на  1  рік,  з  дати  першої  реєстрації.  Автотранспортні  засоби  для  перевезення  пасажирів  та  вантажів,  які  відповідають  стандартам  Євро  5  та  Євро  6,  звільняються  від  сплати  податку  строком  на  2  роки,  з  дати  першої  реєстрації.

  1. ПРМ (  з  пасивних  доходів  )  сплачує  СПД – власник  у  розмірі  15%  від  одержаного  доходу.
  2. Оплата праці  найманих  працівників  (  у  подальшому  –  Зарплата  )  здійснюється  СПД  у  безготівковій  формі  на  БПК.  У  комбінованому  платіжному  доручені  для  перерахування  Зарплати,  окрім  необхідних  платіжних  реквізитів,  одночасно  вказується  :

а)  сума  нарахованої  Зарплати,  яка  зараховується  на  БПК;

б)  сума  податку  з  цієї  Зарплати,  який  сплачується  з  БПК  БУ  (  податковим  агентом  )  на  бюджетний  рахунок;

в)  сума  страхового  внеску  (  10 %  від  нарахованої  Зарплати  )  за  обов’язковим  договором  страхування  життя  найманого  працівника,  яка  перераховується  БУ  (  страховим  агентом  )  з  БПК  на  рахунок  державної  страхової  компанії.

 

ІІІ.  ФО.  Оподаткування.

 

  1. ФО у  формі  податку  сплачують  :

а)  податок  із  зарплати  (  у  подальшому  –  ПЗ  ),  який  становить  –

–  5%  від  нарахованої  Зарплати,  яка  не  перевищує  20  МЗП;

–  10%  від  нарахованої  Зарплати,  яка  не  перевищує  40  МЗП;

–  15%  від  нарахованої  Зарплати,  яка  не  перевищує  60  МЗП;

–  20%  від  нарахованої  Зарплати,  яка  не  перевищує  80  МЗП;

–  25%  від  нарахованої  Зарплати,  яка  не  перевищує  100  МЗП;

–  30%  від  нарахованої  Зарплати,  яка  не  перевищує  120  МЗП;

–  35%  від  нарахованої  Зарплати,  яка  не  перевищує  140  МЗП;

–  40%  від  нарахованої  Зарплати,  яка  не  перевищує  160  МЗП;

–  45%  від  нарахованої  Зарплати,  яка  не  перевищує  180  МЗП;

–  50%  від  нарахованої  Зарплати,  яка   перевищує  180  МЗП;

б) податок  на  власність  (  у  подальшому  –  ПВ  ),  який  складається  з  податку  з  рухомого  майна  (  у  подальшому  –  ПРМ  )  та   податку  з  нерухомого  майна  (  у  подальшому  –  ПНМ  ).

  1. ПНМ (  з  жилої   нерухомості  )  сплачує  ФО – власник  у  розмірі  5 %  від  МЗП  за  кожен  квадратний  метр  загальної  площі  нерухомості  (  річний  ПТ  ).  ПНМ  (  з  жилої  нерухомості  )  не  сплачується  :

а)  з  жилих  квартир,  загальною  площею  до  100  квадратних  метрів,  включно;

б)  з  жилих  будинків,  загальною  площею  до  300  квадратних  метрів,  включно.

Неоподаткована  загальна  площа  збільшується  на  25  квадратних   метрів  за  кожну  неповнолітню  дитину  ФО – власника,  зареєстровану  у  цьому  жилому  приміщенні,  якщо  таких  дітей  більше  2.

ПНМ  із  земельної  ділянки  тотожної  площі  під  цим  об’єктом  нерухомості  не  сплачується.

  1. ПНМ (  з  нежилої  нерухомості  )  сплачує  ФО – власник  у  розмірі  2 %  від  МЗП  за  кожен  квадратний  метр  нерухомості  (  річний     ПТ  ).  ПНМ  (  з нежилої  нерухомості  )  не  сплачується  :

а)  з  господарських  будівель,  загальною  площею  до  100  квадратних  метрів,  включно;

ПНМ  із  земельної  ділянки  тотожної  площі  під  цим  об’єктом  нерухомості  не  сплачується.

  1. ПНМ (  із  земельних  ділянок  не  сільськогосподарського  призначення  )  сплачує  ФО – власник  у  розмірі  1 %  від  МЗП  за  кожен  квадратний  метр  земельної  ділянки  (  річний  ПТ  ).

ПНМ  (  із  земельних  ділянок  не  сільськогосподарського  призначення  )  не  сплачується  :

а)  площею  до  1000  квадратних  метрів,  включно,  для  міст;

б)  площею  до  1500  квадратних  метрів,  включно,  для  селищ;

в)  площею  до  2500  квадратних  метрів,  включно,  для  сіл.

  1. ПНМ (  із  земельних  ділянок  сільськогосподарського  призначення  )  сплачує  ФО – власник  у  розмірі  005 %  від  МЗП  за  кожен  квадратний  метр  земельної  ділянки  (  річний  ПТ  ).

ПНМ  (  із  земельних  ділянок  сільськогосподарського  призначення  )  не  сплачується  :

а)  площею  до  5000  квадратних  метрів,  включно.

  1. ПРМ (  із  транспортних  засобів  )  сплачує  ФО – власник  за  1  куб.  см.  об’єму  двигуна  транспортного  засобу  за  такою  шкалою  (  річний  ПТ  )  :

а)                                    до  1500  см3.                           0.005%  МЗП;

б)      від  1501 см3.  –  до  2000  см3.                             0.010%  МЗП;

в)      від  2001 см3.  –  до  2500  см3.                             0.020%  МЗП;

г)      від  2501 см3.  –  до  3000  см3.                             0.040%  МЗП;

д)      від  3001 см3.  –  до  3500  см3.                             0.080%  МЗП;

е)      від  3501 см3.  –  до  4000  см3.                             0.160%  МЗП;

ж)     від  4001 см3.  –  до  4500  см3.                             0.320%  МЗП;

з)      від  4501 см3.  –  до  5000  см3.                             0.640%  МЗП;

з)      більше  5001 см3.                                                  1.280%  МЗП;

Для  транспортних  засобів,  двигуни  яких  працюють  на  природному  газі,  ПТ  зменшується  на  50 %.  За  автотранспортні  засоби  для  перевезення  пасажирів  та  вантажів  сплачують  50 %  ПТ  із  легкових  автотранспортних  засобів.  Автотранспортні  засоби  для  перевезення  пасажирів  та  вантажів,  які  відповідають  стандартам  Євро  3  та  Євро  4,  звільняються  від  сплати  податку  строком  на  1  рік,  з  дати  першої  реєстрації.  Автотранспортні  засоби  для  перевезення  пасажирів  та  вантажів,  які  відповідають  стандартам  Євро  5  та  Євро  6,  звільняються  від  сплати  податку  строком  на  2  роки,  з  дати  першої  реєстрації.

  1. ПРМ (  з  пасивних  доходів  )  сплачує  ФО – власник  у  розмірі  15%  від  одержаного  доходу.
  2. Громадянин України  ФО – власник  активів,  що  знаходяться  за  межами  митної  території  України,  сплачує  ПВ  у  подвійному  ПТ.

 

ІV.  Сплата  податків

 

  1. Платники щомісячних  податків  (  СПД,  ФО  )  сплачують  їх  до  10  числа  наступного,  за  звітним  періодом,  місяця.
  2. Платники щорічних  податків  (  СПД,  ФО  )  сплачують  їх  :

а)  –  щомісячно  1/12  річного  ПТ  до  10  числа  наступного,  за  звітним  періодом,  місяця;

б)  –  щоквартально  1/4  річного  ПТ  до  10  числа  наступного,  за  звітним  періодом,  місяця;

в)  –  за  півріччя  1/2  річного  ПТ  до  10  числа  наступного,  за  звітним  періодом,  місяця;

Остання  сплата  податків  у  фінансовому  році  здійснюється  до  20  грудня.  Прийнятний  графік  податкових  платежів  для  платників  щорічних  податків  (  СПД,  ФО  )  погоджується  з  територіальним  фіскальним  органом  за  30  днів  до  початку  нового  фінансового  року.

 

  1. Відповідальність

 

  1. За кожен  факт  несплати,  несвоєчасної,  неповної  сплати  податків,  з  платника  податків  (  СПД,  ФО  )  стягується  штраф  у  розмірі 10  МЗП.
  2. Збитки, завдані  несплатою,  несвоєчасної,  неповної  сплатою  податків,  стягуються  з  платника  податків  (  СПД,  ФО  )  у  двократному  розмірі.
  3. Факт несплати,  несвоєчасної,  неповної  сплати  податків  фіксується  АСЗ  і  є  достатньою  підставою  для  блокування  фіскальним  органом  усіх  банківських  рахунків  платника  податків  (  СПД,      ФО  ).  За  рішенням  суду  з  них  стягуються  штрафи  та  збитки.

 

 

Додаток  №  11

до  Конституції  України

(  проект  )

Закон  України

(  конституційний  )

Про  референдум.

 

Базові  норми  :

 

  1. Законопроект про  внесення  змін  до  Конституції  та  конституційних  законів  України,  за  умови  його  прийняття  не  менш  як  двома  третинами  від  конституційного  складу  Верховної  Ради  України,  затверджується  всеукраїнським  референдумом  у  відповідності  до  цього  закону.
  2. Кожні п’ять  років,  у  день  чергових  виборів,  на  затвердження  громадян  України  виносяться  законопроекти  про  зміни  до  Конституції  та  конституційних  законів  України.

 

 

Додаток  №  12

до  Конституції  України

(  проект  )

Закон  України

(  конституційний  )

Про  законодавчу  владу

 

Базові  норми  :

 

  1. Єдиним органом  законодавчої  влади  в  Україні  –  є  Верховна  Рада  України.
  2. Конституційний склад  Верховної  Ради  України  –  чотириста п’ятдесят  народних  депутатів  України,
  3. Народний депутат  України  (  у  подальшому  –  Депутат  Верховної  Ради  України  )  обирається  з  чинних  депутатів  обласної  ради  (  ради  третього  рівня  )  або  з  чинних  депутатів  Верховної  Ради  України  (  ради  четвертого  рівня  )  строком  на  п’ять  років,  громадянами  України,  які  проживають  на  території  відповідної  області,  на  основі  загального,  рівного  і  прямого  виборчого  права,  шляхом  таємного  голосування.
  4. Максимальний термін  перебування  на  посаді  Депутата  Верховної  Ради  України  –  дві  депутатські  каденції  (  10  років  ).
  5. Чергові вибори  до  Верховної  Ради  України  відбуваються  в  останню  неділю  жовтня  п’ятого  року  повноважень  Верховної  Ради України.
  6. Порядок проведення виборів народних депутатів України встановлюється законом.
  7. Депутати Верховної  Ради  України  здійснюють  свої  повноваження  на постійній  основі.
  8. Депутати Верховної  Ради  України  обирають  із  свого  складу Голову  Верховної  Ради  України,  Першого  заступника  і  заступника Голови  Верховної  Ради  України.
  9. Після щорічного  звіту  Голови  Верховної  Ради  України,  Першого  заступника  і  заступника  Голови  Верховної  Ради  України,  депутати  проводяться  їх  перевибори.
  10. Депутат Верховної  Ради  України  не  має  права  :
  • мати іншого  представницького  мандата;
  • обіймати інші  оплачувані  посади:
  • займатися іншою  оплачуваною  або  підприємницькою  діяльністю;
  • входити до  складу  керівного  органу  чи  наглядової  ради підприємства  або  організації,  що  має  на  меті  одержання прибутку;
  1. Перед вступом  на  посаду  депутат  Верховної  Ради  України  складає  перед  Верховною  Радою  України  присягу.
  2. Відмова скласти  присягу  має  наслідком  втрату  депутатського мандата.
  3. Повноваження депутата  Верховної  Ради  України  починаються  з  моменту  складення  присяги.
  4. Депутати Верховної  Ради  України  не  несуть  юридичної відповідальності  за  результати  голосування  або  висловлювання  у парламенті  та  його  органах,  за  винятком  відповідальності  за  образу,  наклеп  чи  неправдиву  інформацію.
  5. Повноваження депутата  Верховної  Ради  України  припиняються одночасно  з  припиненням  повноважень  Верховної  Ради  України.
  6. Повноваження депутата  Верховної  Ради  України  припиняються достроково  у  разі  :

1)  складення  повноважень  за  його  особистою  заявою;

2)  набрання  законної  сили  обвинувальним  вироком  щодо  нього;

3)  визнання  його  судом  недієздатним  або  безвісно  відсутнім;

4)  припинення  його  громадянства  або  його  виїзду  на  постійне проживання  за  межі  України;

5)  якщо  протягом  двадцяти  днів  з  дня  виникнення  обставин,  які призводять  до  порушення  вимог  щодо  несумісності  депутатського мандата  з  іншими  видами  діяльності,  ці  обставини  ним  не  усунуто;

6)  прогулу  (  в  тому  числі  відсутності  на  роботі  більше  трьох годин  протягом  робочого  дня  )  без  поважних  причин;

7)  нез’явлення  на  роботу  протягом  більш  як  чотирьох  місяців підряд  внаслідок  тимчасової  непрацездатності;

8)  появи  на  роботі  в  нетверезому  стані,  у  стані  наркотичного  або токсичного  сп’яніння;

9)  вчинення  ним  аморального  проступку у  приміщенні  Верховної  Ради  України   (  образа,  наклеп,  неправдива  інформація,  бійка,  блокування  трибуни,  інше   перешкоджання  роботі  Верховної  Ради  України  );

10)  його  смерті.

  1. Дострокове припинення  повноважень  депутата  Верховної  Ради  України  здійснюється  на  підставі  рішення  Верховного  Суду  України  за  поданням  Голови  Верховної  Ради  України  або  Президента  України.
  2. Вакантне депутатське  місце  у  Верховній  Раді  України  заповнюється  кандидатом  в  депутати  Верховної  Ради  України,  який  набрав  найбільшу  кількість  голосів,  після  вибулого  депутата,  на  попередніх  виборах  згідно  рейтингу  голосувань.
  3. Процедура заповнення  вакантного  депутатського  місця  у  Верховній  Раді  України,  здійснюється  на  підставі  рішення  Верховного  Суду  України  за  поданням  Голови  Верховної  Ради  України,  або  Президента  України.
  4. Голосування на  засіданнях  Верховної  Ради  України  здійснюється депутатом  Верховної  Ради  України  особисто.
  5. До повноважень  Верховної  Ради  України  належить  :

1)  внесення  змін  до  Конституції  України  в  межах  і  порядку, передбачених  розділом  XI  Конституції  України;

2)  призначення   всеукраїнського  референдуму;

3)  прийняття  законів;

4)  затвердження  звіту  про  виконання  Державного  бюджету  України  та  прийняття  рішення  щодо  повноважень  Кабінету  Міністрів  України;

5)  вирішення  питання  про  відставку  всіх  членів  Кабінету Міністрів  України  за  фактом  невиконання  закону  «Про  бюджет»;

6)  розгляд  і  затвердження  річної  Програми  діяльності  Кабінету  Міністрів  України;

7)  призначення  за  поданням  Президента  України  Прем’єр-міністра України  (  Міністра  фінансів  за  посадою  ),  Міністра  оборони  України,  Міністра  закордонних  справ  України,  Міністра  внутрішніх  справ,  Голови  Служби  безпеки  України,  Голови  прикордонної  служби  України,  Генерального  прокурора  України,  та  звільнення  зазначених  осіб  з  посад.

8)  здійснення  контролю  за  діяльністю  виконавчої  та  судової  влади;

9)  призначення  на  посади  та  звільнення  з  посад  Голови  та  інших членів  Рахункової  палати;

10)  призначення  на  посаду  та  звільнення  з  посади  Голови Національного  банку  України;

11)  призначення  на  посади  та  звільнення  з  посад  трьох  членів  Ради  Національного  банку  України;

12)  надання  та  припинення  громадянства  України  за  поданням  Президента  України.

  1. Верховний Суд  України,  своїм  рішенням,  за  поданням  Президента України,  достроково  припиняє  повноваження  Верховної  Ради України,  у  разі,  якщо  :

1)  протягом  десяти  днів  однієї  чергової  сесії  пленарні  засідання не  можуть  розпочатися;

  1. Новий склад  депутатів  Верховної  Ради  України,  після  дострокового  припинення  її  повноважень,  формується  з  кандидатів  в  депутати  Верховної  Ради  України,  які  на  останніх  виборах  отримали  другий  результат  (  згідно  офіційного   рейтингу  голосувань  ).
  2. Право законодавчої  ініціативи  у  Верховній  Раді  України    належить :

1)  депутатам  Верховної  Ради  України:

2)  Президентові  України;

3)  Верховному  Суду  України.

  1. Закон підписує  Голова  Верховної  Ради  України  і  невідкладно направляє  його  на  підпис  Президентові  України  та  Голові  Верховного  Суду  України.
  2. Президент України  та  Голова  Верховного  Суду  протягом  п’ятнадцяти  днів  після  отримання  закону  підписують  його  та  повертають  до  Верховної  Ради  України.
  3. Голова Верховної  Ради  України  направляє  закон  для  оприлюднення  за  наявності  на  ньому  хоча  б  двох  підписів  :

1)  Голови  Верховної  Ради  України  та  Президента  України;

2)  Голови  Верховної  Ради  України  та  Голови  Верховного  Суду  України;

3)  Президента  України  та  Голови  Верховного  Суду  України;

  1. У разі  не  підписання  закону  у  встановлений  термін,  особа  яка  його  не  підписала,  направляє  до  Верховної  Ради  України  свої  вмотивовані  і  сформульовані  пропозиції  для  повторного  розгляду.
  2. У  разі  якщо  Президент  України  чи  Голова  Верховного  Суду  України  протягом  встановленого  строку  не  повернув  закон  для повторного  розгляду,  закон  вважається  схваленим  Президентом України  чи  Головою  Верховного  Суду  України,  відповідно,  і  має бути  підписаний  та  офіційно  оприлюднений.
  3. Закон набирає  чинності  через  десять  днів  з  дня  його  офіційного оприлюднення,  якщо  інше  не  передбачено  самим  законом,  але  не раніше  дня  його  опублікування.

 

 

Додаток  №  13

до  Конституції  України

(  проект  )

Закон  України

(  конституційний  )

Про  формування  Державного  бюджету.

 

Базові  норми  :

 

  1. Державний бюджет  України  є  бездефіцитний.
  2. Проект Державного  бюджету  України,  підписаний  Президентом  України,  подає  до  Верховної  Ради  України  Прем’єр-Міністр  України  не  пізніше  15  вересня.
  3. Проект Державного  бюджету  України  базується  на  річній  Програмі  діяльності  Кабінету  Міністрів  України  (  Уряд  ),  яку  затверджено  Верховною  Радою  України.
  4. Державний бюджет  України  затверджується  щорічно  Верховною Радою  України  на  період  з  1  січня  по  31  грудня  (  фінансовий   рік  ).
  5. Затверджений Президентом  України  звіт  про  виконання  Державного  бюджету  України  та  всі  необхідні  додаткові  матеріали  до  нього,  подаються  до  Верховної  Ради  України  не  пізніше  1  лютого.
  6. Співдоповідь Рахункової  палати  про  виконання  Державного  бюджету  України,  подається  Верховній  Раді  України  не  пізніше  1  березня.
  7. Звіт про  виконання  Державного  бюджету  України,  від  імені  Уряду,  доповідає  Прем’єр-Міністр  України.
  8. Співдоповідь Рахункової  палати  про  виконання  Державного  бюджету  України  виголошує  Голова  Рахункової  палати.
  9. Звіт та  співдоповідь  про  виконання  Державного  бюджету  України  оприлюднюють  перед  депутатами  Верховної  Ради  України  під  час  пленарного  засідання  не  пізніше  15  березня.
  10. Звіт та  співдоповідь  про  виконання  Державного  бюджету  України  розміщуються  на  офіційному  сайті  Верховної  Ради  України.
  11. Аналіз виконання  Державного  бюджету  України  здійснюється  на  тих  же  базових  макропоказниках,  на  яких  він  і  затверджувався.
  12. Звіт та  співдоповідь  про  виконання  Державного  бюджету  України  розміщуються  на  офіційному  сайті  Верховної  Ради  України.
  13. За результатами  розгляду  виконання  Державного  бюджету  України,  Верховна  Рада  України  приймає  одне  з  наступних   рішень  :

а)  при  його  перевиконанні  –  визнає  діяльність  Уряду  «доброю»  та  вирішує  питання  про  перерозподіл  профіциту  бюджету;

б)  при  його  виконанні  –  визнає  діяльність  Уряду  «задовільною»;

в)  при  його  невиконання  –  визнає  діяльність  Уряду  «незадовільною»  та  починає  процедуру  його  заміни.

  1. Відповідальність за  результати  виконання  Державного  бюджету  України  несе  той  склад  Уряду,  який  пропрацював  повний  фінансовий  рік,  якого  стосується  цей  бюджет.
  2. Постановою Верховної  Ради  України  70 %  профіциту  Державного  бюджету  України  направляється  до  доходної  частини  бюджету  наступного  року.
  3. Інші 30 %  профіциту  Державного  бюджету  України,  цією  ж  постановою,  направляється  на  виплату  одноразової  премії,  з  яких  :

а)  25 %  –  працівникам  органів  виконавчої  влади;

б)  5 %  –  депутатам  та  працівникам  Верховної  Ради  України.

Розмір  премії  Президента  України  вказується  у  постанові.

  1. Конкретний розмір  цієї  премії  працівнику  зазначається  в  указі  Президента,  пропорційно  до  його  участі  у  перевиконанні  бюджету.
  2. При невиконанні  Державного  бюджету  України,  Верховна  Рада  України  направляє  відповідну  постанову  з  необхідними  додатками  до  Верховного  Суду  України  для  прийняття  рішення  за  фактом  невиконання  закону  України  «Про  державний  бюджет».
  3. Верховний Суд  України,  впродовж  30  днів  з  дня  отримання  постанови  Верховної  Ради  України,  розглядає  справу  про  невиконання  Урядом  закону  України  «Про  державний  бюджет»  та  приймає  рішення.
  4. Розгляд даної  справи  здійснюють  колегії  суддів  усіх  чотирьох  палат  Верховного  Суду  України  (  з  розгляду  кримінальних,  цивільних,  господарських  та  адміністративних  справ  ).  Колегія  суддів  кожної  палати,  у  межах  своєї  юрисдикції,  дає  правові  висновки,  які  входять  до  остаточного  рішення  Верховного  Суду  України  у  справі  про  невиконання  Урядом  закону  України  «Про  державний  бюджет».
  5. Всі зміни  до  Державного  бюджету  України  вносяться  виключно  відповідними  законами.
  6. Залучення кредитів  (позик),  надання  державних  гарантій  здійснюється  лише  в  межах  та  на  цілі  визначені  у  Державному  бюджеті  України.
  7. Захищеними у  Державного  бюджету  є  статті,  що  забезпечують  фінансування  основних  конституційних  прав  громадян,  та  які  не  можуть  бути  меншими  у  відсотках  до  його  доходної  частини  :

а)  на  соціальний  захист  та  соціальне  забезпечення          –  30 %

б)  на  освіту  та  науку                                                            –  20 %

б)  на  охорону  здоров’я  та  фізичний  розвиток                 –  10 %

в)  на  оборону  та  безпеку                                                     –  10 %

  1. Витрати на  загальнодержавні  функції  не  повинні  перевищувати  5 %  від  доходної  частини  Державного  бюджету  України.
  2. Прожитковий мінімум  (  у  подальшому  –  ПМ  )  визначається  згідно  конституційного  закону  «Про  соціальне  забезпечення».
  3. Мінімальна заробітна  плата  (  у  подальшому  –  МЗП  )  становить  2  ПМ.
  4. ПМ та  МЗП  затверджується  Верховною  Радою  України  законом  про  Державний  бюджет.
  5. У Державному  бюджеті  зазначається  собівартість  основних  енергоносіїв  вітчизняного  виробництва  :

а)  1  квт.  електроенергії;

б)  1000  м3  природного  газу;

в)  1  тн.  нафти.

 

 

Додаток  №  14

до  Конституції  України

(  проект  )

Закон  України

(  конституційний  )

Про  Національний  банк.

 

Базові  норми  :

 

  1. Структура управління  Національним  банком  України  (  у  подальшому  –  НБУ  )  складається  з  двох  незалежних  рівнів  :

а)  Ради  НБУ;

б)  Голови  НБУ.

  1. Рада НБУ  формується  з  9  осіб,  які  затверджуються  усіма  гілками  державної  влади  у  таких  пропорціях  :

а)  Верховною  Радою  України                                               3  особи;

б)  Президентом  України                                                        3  особи;

в)  Верховним  Судом  України                                               3  особи.

  1. Раду НБУ  очолює  її  голова,  який  призначається  на  один  фінансовий  рік  у  такій  послідовності  :

а)  уповноважений  Верховною  Радою  України;

б)  уповноважений  Президентом  України;

в)  уповноважений  Верховним  Судом  України.

Конкретна  особа  на  посаду  Голови  Ради  НБУ  серед  уповноважених,  визначається  тим  органом  державної  влади,  за  квотою  якого  вони  призначені.

  1. На весь  період  виконання  функцій  члена  Ради  НБУ,  уповноважені  перебувають  у  штаті  та  отримують  оплату  праці  в  органі  державної  влади,  який  затвердив  їх  до  цієї  Ради.
  2. Раді НБУ  підпорядковується  служба  внутрішнього  аудиту  НБУ.
  3. Рада НБУ  позбавлена  права  втручатись  в  роботу  правління  НБУ.
  4. Рада НБУ  щороку  розробляє  план  грошово-кредитної  діяльності     (  у  подальшому  –  ПГКД  )  та  здійснює  контроль  за  його  виконанням,  після  затвердження  ПГКД  Верховною  Радою  України.
  5. Голову НБУ   призначає  на  посаду  Верховна  Рада  України.  Голова  НБУ  очолює  правління  НБУ  та  здійснює  керівництво  його  діяльністю  на  виконання  ПГКД,  затвердженого  Верховною  Радою  України.
  6. Незалежні річні  звіти  про  виконання  ПГКД  подаються  до  Верховної  Ради  України  не  пізніше  1  лютого  самостійно  Головою  НБУ  та  Головою  Ради  НБУ.
  7. Річний звіт  про  виконання  ПГКД,  від  імені  НБУ,  доповідає  Голова  НБУ.
  8. Співдоповідь Ради  НБУ  про  виконання  річного  ПГКД  виголошує  Голова  Ради  НБУ.
  9. Звіт та  співдоповідь  про  виконання  річного  ПГКД  оприлюднюють  перед  депутатами  Верховної  Ради  України  під  час  пленарного  засідання  не  пізніше  1  березня.
  10. Звіт та  співдоповідь  про  виконання  річного  ПГКД  розміщуються  на  офіційних  сайтах  Верховної  Ради  України  та  НБУ.
  11. Аналіз виконання  ПГКД  здійснюється  на  тих  же  базових  макропоказниках,  на  яких  він  і  затверджувався.
  12. За результатами  розгляду  виконання  ПГКД,  Верховна  Рада  України  приймає  одне  з  наступних   рішень  :

а)  при  його  перевиконанні  –  визнає  діяльність  Голови  НБУ  «доброю»  та  вирішує  питання  про  перерозподіл  профіциту  бюджету  НБУ;

б)  при  його  виконанні  –  визнає  діяльність  Голови  НБУ  «задовільною»;

в)  при  його  невиконання  –  визнає  діяльність  Голови  НБУ  «незадовільною»  та  приймає  постанову  про  його  заміну.

  1. Постановою Верховної  Ради  України  80 %  профіциту  бюджету  НБУ  направляється  до  доходної  частини  бюджету  НБУ  наступного  року.
  2. Інші 20 %  профіциту  бюджету  НБУ,  цією  ж  постановою,  направляється  на  виплату  одноразової  премії,  з  яких  :

а)  15 %  –  працівникам  НБУ;

б)  5 %  –  членам  Ради  НБУ.

Розмір  премії  Голови  НБУ  вказується  у  постанові.

  1. Конкретний розмір  премії  працівнику  НБУ  зазначається  в  наказі  Голови  НБУ,  пропорційно  до  його  участі  у  перевиконанні  бюджету  НБУ.
  2. Сума премії,  яку  визначено  членам  Ради  НБУ, розподіляється  між  ними  пропорційно.
  3. Питання про  призначення  наступного  Голови  НБУ  виноситься  на  розгляд  сесії  Верховної  Ради  України  не  пізніше  одного  місяця  з  дня  винесення  постанови  про  його  заміну.
  4. Правління НБУ  :

а)  створює,  обслуговує,  модернізує  та  фінансує  автоматизовану  систему  платежів  (  у  подальшому  –  АСП  );

б)  забезпечує  доступ  та  його  блокування  до  АСП  ліцензованим  банківським  установам  (  у  подальшому  –  БУ  );

в)  затверджує  структуру  та  план  розрахункових  рахунків,  у  тому  числі  бюджетних.  План  є  сталим  та  не  підлягає  заміні.  Розширення  плану  допускається.

г)  видає  ліцензії  БУ  на  проведення  готівкових  валютних  операцій  тільки  в  міжнародних  пунктах  пропуску;

д)  лімітує  готівкові  грошові  операції  БУ  в  національній  валюті,  у  межах  оборотів  локальних  платіжних  терміналів,  що  не  перевищують  0.1  МЗП  на  1  фізичну  особу  в  день.

е)  скасовує  ліцензії  БУ  за  фактом  видачі  та  прийому  гривневих  готівкових  коштів  у  інший  спосіб,  аніж  через  локальні  платіжні  термінали;

є)  з  01.01.2016 р.  інформацію  про  всі  готівкові  вклади  (  у  гривні  та  іноземних  валютах )  на  депозитні  рахунки  СПД  та  ФО  передає  до  відповідної  правоохоронної  служби.

ж)  виносить  постанови  про  притягнення  БУ  до  адміністративної  відповідальності  у  разі  порушення  ними  банківського  законодавства.  При  наявності  у  їх  діях  або  бездіяльності  ознак  кримінального  правопорушення,  передає  матеріали  до  правоохоронних  органів.

 

 

Додаток  №  15

до  Конституції  України

(  проект  )

Закон  України

(  конституційний  )

Про  виконавчу  владу

 

Базові  норми  :

 

  1. Президент України  є  главою  держави  і  очолює  виконавчу  владу.
  2. Президент України  обирається  громадянами  України  на  основі загального,  рівного  і  прямого  виборчого  права  шляхом  таємного голосування  строком  на  п’ять  років.
  3. Президентом України  може  бути  обраний  громадянин  України,  вік  якого  на  дату  виборів  становить  не  менше  сорока  п’яти  років  та не  більше  шістдесяти  п’яти  років,  проживає  в  Україні  протягом  десяти  останніх  перед  днем  виборів  років  та  володіє  державною мовою.
  4. Президент України  обирається  з  числа  чинних  :

1)  депутатів  Верховної  Ради  України;

2)  суддів  Верховного  Суду  України;

  1. На пост  Президента  України  може  балотуватись  і  чинний  Президент  України  після  першого  терміну  президентства.
  2. Одна й  та  сама  особа  не  може  бути  Президентом  України  більше ніж  два  строки.
  3. Президент України  не  може  мати  іншого  представницького мандата,  обіймати  посаду  в  органах  державної  влади  або  в об’єднаннях  громадян,  а  також  займатися  іншою  оплачуваною  або підприємницькою  діяльністю  чи  входити  до  складу  керівного органу  або  наглядової  ради  підприємства,  що  має  на  меті одержання  прибутку.
  4. Чергові вибори  Президента  України  проводяться  в  останню  неділю березня  п’ятого  року  повноважень  Президента  України.
  5. У разі  дострокового  припинення  повноважень  Президента  України вибори  Президента  України  проводяться  в  період  дев’яноста  днів  з дня  припинення  повноважень.
  6. Новообраний Президент  України  вступає  на  пост  не  пізніше  ніж через  тридцять  днів  після  офіційного  оголошення  результатів виборів,  з  моменту  складення  присяги  народові  на  урочистому засіданні  Верховної  Ради  України.
  7. Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Верховної Ради України  та  Голова  Верховного  Суду  України.
  8. Президент України, обраний  на  позачергових  виборах,  складає присягу  у  п’ятиденний  строк  після  офіційного  оголошення результатів  виборів.
  9. Президент України користується  правом  недоторканності  на  час виконання  повноважень.
  10. Президент України, як  глава  держави  :

1)  забезпечує  державну  незалежність,  національну  безпеку  і правонаступництво  держави;

2)  припиняє  повноваження  Верховної  Ради  України  у  випадках, передбачених  цією  Конституцією   згідно   рішення  Верховного  Суду  України;

3)  призначає  позачергові  вибори  до  Верховної  Ради  України,  згідно  рішення  Верховного  Суду  України,  у  строки,  встановлені  цією  Конституцією;

4)  призначає  на  посади  та  звільняє  з  посад  третину  складу  Ради  Національного  банку  України;

5)  направляє  до  Верховної  Ради  України  подання  про  прийняття  до  громадянства  України  та  припинення  громадянства  України;

6)  підписує  закони,  прийняті  Верховною  Радою  України,  або  ветує  їх,  з  одночасним  направленням  пропозицій  щодо  повторного  їх  розгляду;

  1. Президент України не  може  передавати  свої  повноваження  іншим особам  або  органам.
  2. Президент України виконує  свої  повноваження  до  вступу  на  пост новообраного  Президента  України.
  3. Повноваження Президента України  припиняються  достроково  у  разі  :

1) відставки;

2) неможливості  виконувати  свої  повноваження;

3) усунення  з  поста  в  порядку  імпічменту;

4) смерті.

  1. Відставка Президента України  набуває  чинності  з  моменту проголошення  ним  особисто  заяви  про  відставку  на  засіданні Верховної  Ради  України.
  2. У разі дострокового  припинення  повноважень  Президента  України виконання  обов’язків  Президента  України  на  період  до  обрання  і вступу  на  пост  нового  Президента  України  покладається  на  Прем’єр-Міністра.
  3. Президент України, як  очільник  виконавчої  влади  :

1)  вносить  до  Верховною  Радою  України  подання  про  призначення  на  посаду  та  звільнення  з  посади  наступних  членів  Кабінету  Міністрів  України  :

  • Прем’єр-міністра України  (  Міністра  фінансів  за  посадою  );
  • Міністра оборони  України;
  • Міністра закордонних  справ  України;
  • Міністра внутрішніх  справ;
  • Голови Служби  безпеки  України;
  • Голови Прикордонної  служби  України;
  • Генерального прокурора  України.

2)  затверджує  своїм  указом  весь  інший  склад  Кабінету  Міністрів  України,  в  строк  не  пізніше  ніж  на  п’ятнадцятий  день  після  інавгурації,  до  якого  входять  :

  • Міністр промислової  політики;
  • Міністр аграрної  політики;
  • Міністр соціальної  політики;
  • Міністр наукової  політики;
  • Міністр інформаційної  політики;
  • Міністр юстиції;
  • Міністр охорони  здоров’я;
  • Голова Державного  комітету  земельних  ресурсів:
  • Голова Державного  комітету  матеріального  забезпечення;
  • Голова Державного  комітету  трудових  ресурсів.

3)  керує  роботою  Кабінету  Міністрів  України;

4) забезпечує  виконання  фінансової,  цінової,  інвестиційної  та податкової  політики;  політики  у  сферах  праці  й  зайнятості населення,  соціального  захисту,  освіти,  науки  і  культури,  охорони природи,  екологічної  безпеки  і  природокористування  у  відповідності  до  річної  Програми  діяльності  Кабінету  Міністрів  України;

5) затверджує,  розроблені  Кабінетом  Міністрів  України,  загальнодержавні  програми  економічного,  науково-технічного, соціального  і  культурного  розвитку  України;

6) підписує  проект  закону  про  бездефіцитний  Державний  бюджет  України  і  забезпечує  виконання  затвердженого  Верховною  Радою  України  Державного  бюджету  України,

6) затверджує  та  подає  Верховній  Раді  України  звіт  про  виконання  Державного  бюджету  України;

7) забезпечує  обороноздатність  і  національну  безпеку  України, громадський  порядок,  боротьбу зі  злочинністю;

8) утворює,  реорганізовує  та  ліквідовує  центральні  органи виконавчої  влади,  які  не  входять  до  структури  Кабінету  Міністрів  України,  діючи  в  межах  коштів,  передбачених  на  утримання органів  виконавчої  влади;

9)  призначає  на  посади  та  звільняє  з  посад  керівників  центральних органів  виконавчої  влади,  які  не  входять  до  складу  Кабінету Міністрів  України;

10) підписує  нормативно-правові  акти  Кабінету  Міністрів  України, які  є  обов’язковими  до  виконання.

11) звільняє,  призначених  за  власною  квотою,  членів  Кабінету  Міністрів  України  за  фактом  невиконання  Державного  бюджету  України.

  1. Організовує та, у  відсутність  Президента  України,  керує  роботою  Кабінету  Міністрів  України,  Прем’єр-Міністр  України.

 

 

Додаток  №  16

до  Конституції  України

(  проект  )

Закон  України

(  конституційний  )

Про  судову  владу

 

Базові  норми  :

 

  1. Судочинство в  Україні  здійснюється  виключно  судами.
  2. В Україні  діє  трьох  рівнева  судова  система  :

а)  місцеві  суди  (  суди  першої  інстанції  )  –  перший  рівень;

б)  обласні  апеляційні  суди  (  суди  апеляційної  інстанції  )  –  другий  рівень;

с)  Верховний  суд  України  (  суд  касаційної  інстанції  )  –  третій  рівень.

  1. Юрисдикція судів  поширюється  на  всі  правовідносини,  що  виникають  у  державі.
  2. Судові рішення  ухвалюються  судами  іменем  України  і  є обов’язковими  до  виконання  на  всій  території  України.
  3. Система судів  загальної  юрисдикції  в  Україні  будується  за  принципом  територіальності.
  4. Найвищим судовим  органом  у  судовій  системі  є  Верховний  Суд України.
  5. Судочинство здійснюють  професійні  судді.
  6. Професійні судді  не  можуть  брати  участь  у  будь-якій  політичній діяльності,  мати  представницький  мандат,  обіймати  будь-які  інші оплачувані  посади,  виконувати  іншу  оплачувану  роботу.
  7. Претендентом на  посаду  судді  може  бути  рекомендований  Міністерством  юстиції  України  громадянин  України,  не  молодший тридцяти  років,  який  має вищу  юридичну  освіту  і  стаж  роботи  у галузі  права  не  менш  як  сім  років,  проживає  в  Україні  не  менш  як  десять  років  та  склав  кваліфікаційний  іспит.
  8. За 90 днів  до  дати  виборів  суддів,  на  офіційному  сайті  Верховного  Суду  України  оприлюднюється,   по  кожному  чинному  судді,  за  весь  час  його  перебування  на  посаді,  наступна  інформація,  зокрема  :

а)  автобіографічні  дані;

б)  майновий  стан  (  дані  власноручно  заповненої  декларації  );

в)  загальна  кількість  розглянутих  справ;

г)  відсоток  законних  рішень;

д)  відсоток  скасованих  рішень;

е)  наявність  дисциплінарних  стягнень.

  1. Судді місцевого суду  обираються  громадянами  України  з  числа  претендентів  та  з  числа  чинних  суддів  цього  ж  місцевого  суду,  на  основі  загального,  рівного  і  прямого  виборчого  права  шляхом  таємного  голосування  строком  на  п’ять  років.
  2. Судді обласного апеляційного  суду  обираються  громадянами  України  з  числа  чинних  суддів  місцевих  судів  відповідної  області  та  чинних  суддів  цього  ж  апеляційного  суду,  на  основі  загального,  рівного  і  прямого  виборчого  права  шляхом  таємного  голосування  строком  на  п’ять  років.
  3. Судді Верховного Суду  України   обираються  громадянами  України  з  числа  чинних  суддів  апеляційних  судів  України  та  чинних  суддів  Верховного  Суду  України,  на  основі  загального,  рівного  і  прямого  виборчого  права  шляхом  таємного  голосування  строком  на  п’ять  років.
  4. Максимальний термін перебування  на  посаді  судді  кожного  рівня  –  10  років  (  дві  каденції  ).
  5. Вибори суддів відбуваються  один  раз  кожних  п’ять  років.
  6. У разі необхідності,  у  період  між  виборами,  використовуються  офіційні  дані  рейтингу  голосувань  останніх  виборів.
  7. Кожен чинний суддя,  на  чергових  виборах,  може  балотуватись  лише  на  одну  посаду  судді.
  8. Повноваження суддів попередньої  каденції  закінчуються  після  приведення  до  присяги  нового  складу  суду  за  результатами  виборів.
  9. Суддя, який набрав  найбільшу  кількість  голосів  виборців,  призначається  головою  суду  до  якого  балотувався,  його  заступниками  (  головами  колегій  )  призначаються  судді  відповідно  до  рейтингу  голосувань.
  10. Після щорічного звіту  голови  суду  та  його  заступника                        (  заступників  )  судді  цього  ж  суду  проводяться  їх  перевибори.
  11. Голова суду, його  заступники  здійснюють  розгляд  судових  справ  на  рівні  з  іншими  суддями  згідно  розподілу  їх  автоматизованою  системою.
  12. У кожному із  судів  трьох  рівнів  головою  суду  визначаються  судді  (  колегії  суддів  )  для  розгляду  наступних  категорій  справ  :

а)  кримінальних;

б)  цивільних;

в)  господарських;

г)  адміністративних.

  1. У судах першого  рівня  судові  справи  розглядаються  суддею  одноосібно  або  колегією  суддів  у  складі  трьох  осіб.
  2. У судах другого  рівня  судові  справи  розглядаються  колегією  суддів  у  складі  трьох  осіб.
  3. У суді третього  рівня  судові  справи  розглядаються  колегією  суддів  у  складі  п’яти  осіб.
  4. Порядок розгляду судами  судових  справ  визначається  процесуальним  законом.
  5. Оплата праці суддів  складається  з  щомісячної  заробітної  плати  та  одноразової  щорічної  премії.
  6. Щомісячна заробітна плата  виплачується  за  рахунок  коштів  Державного  бюджету  України.
  7. Одноразова щорічна премія  виплачується  суддям  за  результатами  фінансового  року  при  наявності  коштів  страхового  фонду  суду.
  8. Страховий фонд кожного  суду  створюється  з  ціллю  фінансового  забезпечення  можливих  матеріальних  позовів  на  незаконні  судові  рішення  суддів  цього  суду.
  9. Страховий фонд суду  формується  за  рахунок  50 %  відрахувань  з  судового  збору  за  судовий  розгляд  справ  цим  судом.
  10. На виплату одноразової  щорічної  премії  використовується  50%  залишку  коштів  страхового  фонду  суду.
  11. Виплата кожному судді  здійснюється  пропорційно  до  сум  судового  збору,  які  надійшли  на  рахунок  суду,  за  справи,  які  ним  були  розглянуті.
  12. Щорічна одноразова премія  не  виплачується  судді  у  разі  :

а)  наявності  судового  рішення,  яке  набрало  законної  сили,  про

відшкодування  збитків  особі,  незаконним  рішенням  цього  судді;

б)  дисциплінарного  стягнення  щодо  нього,  винесеного  постановою  Верховної  Ради  України  за  поданням  кваліфікаційно-дисциплінарної  комісії  Міністерства  юстиції  України.

в)  набрання  законної  сили  обвинувальним  вироком  щодо  нього;

г)  дострокового  звільнення  з  посади  з  власної  ініціативи.

  1. Щомісячна заробітна плата  становить  :

а)  суддів  першого  рівня  –  10  мінімальних  заробітних  плат     (  МЗП  );

б)  суддів  другого  рівня  –  15  МЗП;

в)  суддів  третього  рівня  –  20  МЗП.

  1. Голова суду отримує  зарплату  у  розмірі  зарплати  судді  цього  ж  суду  збільшену  на  коефіцієнт  5.
  2. Заступник голови суду  отримує  зарплату  у  розмірі  зарплати  судді  цього  ж  суду  збільшену  на  коефіцієнт  25.
  3. Суддя звільняється з  посади  достроково  на  підставі  постанови  Верховної  Ради  України  за  поданням  кваліфікаційно-дисциплінарної  комісії  Міністерства  юстиції  України  виключно  у  разі  :

1)  досягнення  ним  шістдесяти  п’яти  років;

2)  власної  ініціативи;

3)  набрання  законної  сили  обвинувальним  вироком  щодо  нього;

4)  припинення  його  громадянства;

5)  визнання  його  безвісно  відсутнім  або  оголошення  померлим;

6)  неможливості  перебування  на  посаді  судді  згідно  висновку  лікарсько-консультаційної  комісії;

7) його  смерті.

  1. Приведення на посаду  судді  у  період  між  виборами,  здійснюється  на  підставі  офіційних  даних  рейтингу  голосувань  останніх  виборів.
  2. Верховний Суд України  наділений  правом  законодавчої  ініціативи.
  3. До повноважень Верховного  Суду  України  входять  :

а)  правова  експертиза  усіх  законопроектів,  які  прийняті  до  розгляду  Верховною  Радою  України;

б)  участь  постійного  представника  Верховного  Суду  України  у  Верховній  Раді  України  у  законодавчому  процесі;

в)  підпис  Головою  Верховного  Суду  України,  прийнятих  Верховною  Радою  України  законів,  або  відмова  від  їх  підписання,  з  одночасним  направленням  пропозицій  щодо  повторного  їх  розгляду;

г)  щорічний  звіт  Голови  Верховного  Суду  України  у  Верховній  Раді  України  про  правозастосовну  практику  судової  системи  України,  з  одночасним  поданням  проекту  змін  до  чинного  законодавства,  у  порядку  законодавчої  ініціативи,  на  підставі  цього  звіту;

  1. Президія Верховного Суду  України  складається  з  Голови  Верховного  Суду  України  (  за  посадою  )  та  голів  обласних  апеляційних  судів  (  судів  другого  рівня  )  (  за  посадою  ).
  2. Очолює Президію Верховного  Суду  України  Голова  Верховного  Суду  України.
  3. До повноважень Президії  Верховного  Суду  України  входять  :

а)  визначення  порядку  та  способу  виконання  рішення  Європейського  суду  з  прав  людини,  щодо  України;

б)  перегляд  окремих  рішень  Верховного  Суду  України,  на  виконання  постанови  Верховної  Ради  України  за  поданням  кваліфікаційно-дисциплінарної  комісії  Міністерства  юстиції  України;

в)  затвердження  проекту  змін  до  чинного  законодавства,  у  порядку  законодавчої  ініціативи,  сформованого  на  підставі  даних  річного  звіту  про  правозастосовну  практику  судової  системи  України;

г)  призначення  на  посади  та  звільнення  з  посад  трьох  членів  Ради  Національного  банку  України;

д)  призначення  на  посади  та  звільнення  з  посад  постійних  представників  Верховного  Суду  України  у  Верховній  Раді  України.

  1. Засідання Президії Верховного  Суду  України  проводяться  чотири  рази  на  рік  –  по  закінченню  кожного  кварталу.
  2. У Державному бюджеті  України  окремо  визначаються  видатки  на утримання  судів.

Проект  нової  редакції

КОНСТИТУЦІЇ  УКРАЇНИ

(  На  основі  чинної  Конституції  України

Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141)

 

Верховна Рада України від імені Українського народу – громадян   Український  народ  –  громадяни  України,  всіх  національностей,  виражаючи  свою  суверенну  волю,    народу,  спираючись  на  багатовікову історію  українського  державотворення  і  на  основі  здійсненого українською  нацією,  усім  Українським  народом  права  на  самовизначення,  дбаючи  про  забезпечення  прав  і  свобод  людини  та гідних  умов  її  життя,  піклуючись  про  зміцнення  громадянської  злагоди на  землі  і  соборності  України,  прагнучи  розвивати  і  зміцнювати  демократичну, соціальну,  правову  державу,  усвідомлюючи  відповідальність  перед  Богом,  власною  совістю,  попередніми,  нинішнім  та  прийдешніми поколіннями,  керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,  приймає  цю  Конституцію  –  Основний  Закон  України.

Р о з д і л I

ЗАГАЛЬНІ  ЗАСАДИ

 

Стаття 1.  Україна  є  суверенна  і  незалежна,  демократична,  соціальна, правова  держава.

Стаття 2.  Суверенітет  України   поширюється   на   всю   її  територію.

Україна є  унітарною  державою.

Територія України  в  межах  існуючого  кордону  є  єдиною,  цілісною і

недоторканною.

Стаття 3. (  6  )  Державна  влада  в  Україні  здійснюється  на  засадах  її  поділу  на  законодавчу,  виконавчу  та  судову.

Державна  влада  є  гарантом  державного  суверенітету,  територіальної  цілісності  України,  додержання  Конституції  України,  прав  і   свобод  людини  і  громадянина.

Органи  законодавчої,  виконавчої  та  судової  влади  здійснюють  свої   повноваження  у  встановлених  цією  Конституцією  межах  і  відповідно  до законів  України.

Стаття  4.  Людина,  її  життя  і здоров’я,  честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною  цінністю.

Права і свободи людини та  їх  гарантії  визначають  зміст  і  спрямованість діяльності держави   державної  влади  Держава                     державна  влада   відповідає перед людиною  за свою діяльність.  Утвердження  і  забезпечення  прав  і  свобод  людини  є  головним  обов’язком  держави    державної  влади .

Стаття  5.  В  Україні  існує  єдине  громадянство.  Підстави  набуття  і припинення  громадянства  України  визначаються  конституційним   законом  «Про  громадянство  України».

Стаття  6.  Україна  є  республікою.

Носієм  суверенітету  і  єдиним  джерелом  влади  в  Україні  є                       український    народ.,  Народ    який   здійснює  владу  безпосередньо  і  через  органи  державної  влади  та  органи  місцевого  самоврядування.  (  Офіційне  тлумачення  положення  частини  другої  статті  5  див.  в  Рішенні  Конституційного  Суду N 6-рп/2005 ( v006p710-05 ) від 05.10.2005  )

Право  визначати  і  змінювати  конституційний  лад  в  Україні  належить виключно    українському    народові  і  не  може  бути  узурповане  державою    державною  владою  ,  її  органами  або  посадовими  особами.  (  Офіційне  тлумачення  положення  частини  третьої  статті  5  див.  в  Рішенні  Конституційного  Суду  N  6-рп/2005  (  v006p710-05  )  від  05.10.2005  )

Ніхто   не   може   узурпувати  державну  владу.  (  Офіційне  тлумачення  положення  частини  четвертої  статті  5  див.  в  Рішенні  Конституційного Суду  N  6-рп/2005  (  v006p710-05  )  від  05.10.2005  )

     Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її  поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

     Органи законодавчої,  виконавчої та судової влади  здійснюють  свої   повноваження  у  встановлених  цією  Конституцією  межах  і  відповідно до законів України.

Стаття  7.  В  Україні  визнається  і  гарантується   місцеве  самоврядування.  Функціонування  місцевого  самоврядування  визначається конституційним  законом  «Про  місцеве  самоврядування».

Стаття 8.  В  Україні  визнається  і  діє  принцип  верховенства  права.

Конституція  та  конституційні  закони  України  має  мають  найвищу  юридичну  силу.  Закони  та  інші  нормативно-правові  акти  приймаються  на  основі  Конституції  та  конституційних  законів  України  і  повинні  відповідати  їй  їм.

Норми  Конституції  України  є  нормами  прямої  дії.  Звернення   до  суду для  захисту  конституційних  прав  і  свобод  людини  і  громадянина  безпосередньо  на  підставі  Конституції  України  гарантується.

Стаття 9.  Чинні  міжнародні  договори,  згода  на  обов’язковість  яких надана  Верховною  Радою  України,  є  частиною  національного  законодавства  України.

Укладення  міжнародних  договорів,  які  суперечать  Конституції  України,  можливе  лише  після  внесення  відповідних  змін  до  Конституції України.

Стаття 10.  Державною  мовою  в  Україні  є  українська  мова.

Держава    Державна  влада    забезпечує  всебічний  розвиток  і  функціонування  української  мови    державної  мови   в  усіх  сферах  суспільного  життя  на  всій  території  України.

В  Україні  гарантується  вільний  розвиток,  використання  і  захист              російської,  інших  мов  національних  меншин  України.

     Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування  мов  в  Україні  гарантується  Конституцією  України  та визначається  конституційним   законом  «Про  державну  мову».

(  Офіційне   тлумачення   положень  статті  10  див.  в  Рішенні  Конституційного  Суду  N  10-рп/99  (  v010p710-99  )  від 14.12.99  )

Стаття  11.  Держава    Державна  влада   сприяє    забезпечує   консолідації    консолідацію    та  розвиткові    розвиток    української нації,  її  історичної  свідомості,  традицій  і  культури,  а  також    сприяє    розвиткові  етнічної,  культурної,  мовної  та  релігійної  самобутності  всіх  корінних  народів  і  національних  меншин  України.

Стаття 12.  Україна    Державна  влада   дбає  про  задоволення  національно-культурних  і  мовних  потреб  українців,  які  проживають  за  межами  держави   України  .

Стаття 13.  Земля,  її  надра,  атмосферне  повітря,  водні  та  інші  природні  ресурси,  які  знаходяться  в  межах    державної    території  України,  природні ресурси  її  континентального  шельфу,  виключної  (  морської  )  економічної  зони  є  об’єктами  права  власності  Українського  народу.  Від  імені  Українського  народу  права  власника  здійснюють  органи  державної  влади  та  органи  місцевого  самоврядування  в  межах,  визначених  цією  Конституцією.

Держава    Державна  влада    забезпечує    рівність  і    захист  прав  усіх  суб’єктів   права  власності  і    й    господарювання,  соціальну  спрямованість  економіки.

Кожний  громадянин    України    має  право  користуватися  природними  об’єктами  права  власності    Українського    народу  відповідно  до  закону.

     Власність  зобов’язує.  Власність  не  повинна   використовуватися  на шкоду  людині  і  суспільству.

     Держава   забезпечує  захист  прав  усіх  суб’єктів   права  власності  і  господарювання,  соціальну  спрямованість  економіки.

Усі  суб’єкти  права  власності  рівні  перед  законом.

Стаття 14.  Земля  є  основним  національним  багатством   Українського  народу,  що  перебуває під  особливою  охороною  держави    державної  влади.

Право  власності  на  землю  гарантується.  Це  право  набувається  і  реалізується  громадянами    України,   юридичними  особами  та  державою    державною  владою    виключно  відповідно  до  конституційного  закону  «Про  землю».

Стаття 15.  Суспільне  життя  в  Україні  ґрунтується  на  засадах  політичної,  економічної  та  ідеологічної  багатоманітності.

Жодна  ідеологія  не  може  визнаватися  державою    державною  владою    як  обов’язкова.

Цензура  заборонена.

Держава   Державна  влада   гарантує     забезпечує    свободу    політичної    громадської  та  релігійної    діяльності,  не  забороненої  Конституцією  і  законами  України.

Стаття 16. Забезпечення  екологічної  безпеки  і  підтримання  екологічної рівноваги  на    державній    території  України,  подолання  наслідків  Чорнобильської  катастрофи  –  катастрофи  планетарного  масштабу,  збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави    державної  влади.

Стаття 17. Захист суверенітету  і  територіальної  цілісності  України, забезпечення її економічної та  інформаційної  безпеки  є  найважливішими  функціями  держави    державної  влади,  справою  всього  Українського

Народу  та  визначаються  конституційним  законом  «Про  військовий  обов’язок».

Оборона  України,  захист  її  суверенітету,  територіальної  цілісності  і недоторканності  покладаються  на  Збройні  Сили  України.

Забезпечення  державної  безпеки  і  Захист  державного  кордону  України  покладаються  на  відповідні  військові  формування  та  правоохоронні органи  держави,  організація  і  порядок  діяльності  яких  визначаються законом.

Збройні Сили України та інші військові  формування  ніким  не  можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з  метою повалення конституційного ладу, усунення  органів    державної   влади  чи  перешкоджання їх діяльності.

Держава    Державна  влада   забезпечує соціальний  захист  громадян  України,  які  перебувають  на  службі  у  Збройних  Силах  України  та  в  інших  військових  формуваннях,  а  також  членів  їхніх  сімей.

На території України забороняється створення і функціонування  будь-яких  збройних  формувань,  не  передбачених  законом.

На території України не допускається  розташування  іноземних  військових  баз.

Стаття 18. Зовнішньополітична  діяльність  України  спрямована  на  забезпечення  її  національних  інтересів  і  безпеки   шляхом  підтримання мирного і взаємовигідного  співробітництва  з  членами  міжнародного  співтовариства  за  загальновизнаними  принципами  і  нормами   у  відповідності  до  норм   міжнародного  права.

Стаття 19. Правовий  порядок  в  Україні  ґрунтується  на  засадах,  відповідно  до  яких  ніхто  не  може  бути  примушений  робити  те,  що  не  передбачено  законодавством.

Органи  державної  влади  та  органи  місцевого  самоврядування,  їх посадові  особи  зобов’язані  діяти  лише  на  підставі,  в  межах  повноважень та  у  спосіб,  що  передбачені  Конституцією  та  законами  України.

Стаття 20. Державними  символами  України  є  Державний  Прапор  України,  Державний  Герб  України  і  Державний  Гімн  України.

Державний  Прапор  України  –  стяг  із  двох  рівновеликих  горизонтальних  смуг  синього  і  жовтого  кольорів.

     Великий  Державний  Герб  України  –  встановлюється  з  урахуванням  малого  Державного  Герба  України  та  герба  Війська  Запорізького 

законом,  що  приймається  не  менш   як   двома   третинами   від

конституційного складу Верховної Ради України.

     Головним елементом великого Державного Герба України  є  –  Знак

Княжої  Держави  Володимира  Великого  –  Тризуб.  (малий Державний Герб України).

Державний Гімн України  –  національний  гімн  на  музику  М.  Вербицького із словами, затвердженими законом, що  приймається  не  менш як двома третинами від конституційного складу Верховної  Ради  України.

Опис  державних  символів  України  та  порядок  їх  використання  встановлюються  конституційним  законом  «Про  державну  символіку».  ,  що  приймається  не  менш  як двома  третинами  від конституційного складу Верховної Ради України.

Столицею України є місто Київ.

 

Р о з д і л II

 

ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ’ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

 

Стаття 21. Усі люди є вільні і  рівні  у  своїй  гідності  та  правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

 

Стаття 22. Права і свободи людини і  громадянина,  закріплені  цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не  можуть  бути  скасовані.

     При прийнятті нових  законів  або  внесенні  змін  до  чинних

законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав  і

свобод.

 

Стаття 23. Кожна людина має право на вільний  розвиток  своєї  особистості, якщо при цьому не порушуються права і  свободи  інших  людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується  вільний і всебічний розвиток її особистості.

 

Стаття  24.  Громадяни  мають  рівні  конституційні  права  і  свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси,  кольору  шкіри,  політичних,  релігійних  та  інших   переконань,  статі,  етнічного  та  соціального  походження,  майнового  стану,   місця  проживання, за мовними або іншими ознаками.

     Рівність  прав  жінки  і  чоловіка  забезпечується:  наданням

жінкам рівних з чоловіками можливостей у  громадсько-політичній  і

культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці,

у праці  та винагороді за неї;  спеціальними заходами щодо охорони

праці і здоров’я жінок,  встановленням пенсійних пільг; створенням

умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством;

правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства

і дитинства,  включаючи  надання  оплачуваних  відпусток  та інших

пільг вагітним жінкам і матерям. 

 

     Стаття 25.  Громадянин  України  не  може  бути   позбавлений  громадянства і права змінити громадянство. 

          Громадянин України не може бути вигнаний за межі України  або  виданий іншій державі.

     Україна гарантує піклування та захист своїм  громадянам,  які  перебувають за її межами.

 

Стаття  25.  (  26  )  Іноземці та особи без громадянства, що перебувають

в Україні на законних підставах, користуються тими самими  правами  і свободами, а також несуть такі самі обов’язки,  як  і  громадяни  України, – за винятками, встановленими Конституцією,  законами  чи  міжнародними договорами України.

     Іноземцям  та  особам  без  громадянства  може  бути   надано

притулок у порядку, встановленому законом.

 

Стаття  26.  (  27.  )  Кожна людина має невід’ємне право на життя.

Ніхто не може бути  свавільно  позбавлений  життя.  Обов’язок  держави    державної  влади    – захищати життя людини.

Кожен має право захищати  своє  життя  і  здоров’я,  життя  і  здоров’я інших людей від протиправних посягань.

 

Стаття  27.  (  28.  )  Кожен  має  право  на  повагу  до  його  гідності.

Ніхто  не  може  бути   підданий    катуванню,  жорстокому,  нелюдському або такому, що принижує його гідність,  поводженню  чи  покаранню.

Жодна людина без  її  вільної  згоди  не  може  бути  піддана  медичним, науковим чи іншим дослідам.

 

Стаття  28.  (  29. )  Кожна людина має  право  на  свободу  та  особисту

недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований  або  триматися  під  вартою  інакше  як за вмотивованим рішенням суду. і тільки на підставах та в  порядку, встановлених  законом.

     У разі нагальної необхідності  запобігти  злочинові  чи  його  перепинити уповноважені на те законом  органи  можуть  застосувати  тримання  особи  під  вартою  як  тимчасовий  запобіжний    захід,  обгрунтованість якого  протягом  сімдесяти  двох  годин  має  бути  перевірена судом.  Затримана  особа  негайно  звільняється,   якщо  протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй  не  вручено  вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

     Кожному заарештованому чи затриманому  має  бути  невідкладно

повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз’яснено його права

та надано можливість з моменту затримання захищати  себе  особисто

та користуватися правовою допомогою захисника.

     Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в  суді

своє затримання.

     Про арешт або затримання людини має бути негайно  повідомлено

родичів заарештованого чи затриманого.

 

Стаття   29.  (  30.  )  Кожному  гарантується  недоторканність  житла.

Не допускається проникнення до житла чи до  іншого  володіння  особи,  проведення  в  них  огляду  чи   обшуку   інакше   як   за  вмотивованим рішенням суду.

     У  невідкладних  випадках,  пов’язаних  із  врятуванням життя

людей та  майна  чи  з  безпосереднім  переслідуванням  осіб,  які

підозрюються у  вчиненні  злочину,  можливий  інший,  встановлений

законом, порядок проникнення  до  житла  чи  до  іншого  володіння

особи, проведення в них огляду і обшуку.

 

Стаття   30.  (  31.  )  Кожному  гарантується  таємниця   особистого  життя, листування,  телефонних  розмов,  телеграфної  та  іншої  кореспонденції.  Винятки  можуть  бути  встановлені  лише  судовим  рішенням.  судом  у  випадках,  передбачених

законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину  під  час

розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами  одержати

інформацію неможливо.

     Стаття 32.  Ніхто  не  може  зазнавати  втручання  в  його  особисте 

і сімейне життя, крім  випадків, передбачених Конституцією України.

     Не  допускається  збирання,  зберігання,   використання    та

поширення конфіденційної інформації про особу без її  згоди,  крім

випадків, визначених законом,  і  лише  в  інтересах  національної

безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в  органах  державної  влади, органах місцевого самоврядування, установах і  організаціях  з відомостями про себе, які не є  державною  або  іншою  захищеною  законом таємницею.

Кожному  гарантується  судовий  захист  права  спростовувати  недостовірну інформацію про себе і членів  своєї  сім’ї  та  права  вимагати  вилучення  будь-якої  інформації,  а  також  право  на  відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої  збиранням,  зберіганням,   використанням  та  поширенням  такої  недостовірної  інформації.

 

Стаття  31.  (  33.  )  Кожному,  хто  на  законних  підставах  перебуває  на

території  України,  гарантується  свобода  пересування,  вільний  вибір  місця  проживання,  право  вільно  залишати  територію  України,  за  винятком  обмежень,  які  встановлюються  судовим  рішенням.  законом.

     Громадянин  України  не  може  бути   позбавлений   права   в

будь-який час повернутися в Україну.

 

Стаття  32. ( 34.)   Кожному гарантується  право  на  свободу  думки  і

слова,  на  вільне  вираження  своїх  поглядів  і  переконань.

Кожен  має  право  вільно  збирати,  зберігати,  використовувати  і  поширювати  інформацію  усно,  письмово  або  в  інший  спосіб  –  на  свій  вибір.

Здійснення  цих  прав  регламентується   конституційним  законом  «Про  інформацію».  може бути обмежене  законом  в  інтересах  національної безпеки, територіальної цілісності  або  громадського  порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для  охорони  здоров’я населення, для захисту репутації або прав  інших   людей,  для запобігання розголошенню інформації, одержаної  конфіденційно,  або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

 

Стаття  33.  (  35.)  Кожен  має  право  на  свободу  світогляду  і  віросповідання.  Це  право  включає  свободу  сповідувати  будь-яку  релігію  або  не  сповідувати  ніякої,  безперешкодно  відправляти  одноособово  чи колективно  релігійні  культи  і  ритуальні  обряди,  вести  релігійну діяльність.

     Здійснення  цього  права  може  бути  обмежене  законом  лише  в

інтересах охорони громадського  порядку,  здоров’я  і  моральності

населення або захисту прав і свобод інших людей.

     Церква і релігійні організації  в  Україні  відокремлені  від

держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути  визнана

державою як обов’язкова.

     Ніхто не може бути  увільнений  від  своїх  обов’язків  перед

державою  або  відмовитися  від  виконання  законів  за   мотивами

релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов’язку

суперечить релігійним переконанням  громадянина,  виконання  цього

обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

 

Стаття  34.  (  36.)   Громадяни  України  мають  право  на  свободу об’єднання  у  політичні  партії  та  громадські  організації  для  здійснення  і  захисту  своїх  прав  і  свобод  та  задоволення  політичних,  економічних,  соціальних,  культурних  та  інших  інтересів  на  підставі  закону.  за  винятком  обмежень, встановлених законом в  інтересах  національної безпеки та  громадського  порядку,  охорони  здоров’я  населення або захисту прав і свобод інших людей.

     Політичні партії в Україні сприяють  формуванню  і  вираженню

політичної  волі  громадян,  беруть  участь  у  виборах.   Членами

політичних партій можуть бути лише  громадяни  України.  Обмеження

щодо членства у політичних партіях  встановлюються  виключно  цією

Конституцією і законами України.

     Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою

захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та  інтересів.

Професійні спілки  є  громадськими  організаціями,  що  об’єднують

громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх  професійної

діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу

на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні  спілки  мають

рівні  права.  Обмеження  щодо  членства  у  професійних   спілках

встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.

     Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання

громадян чи обмежений у правах за належність  чи  неналежність  до

політичних партій або громадських організацій.

     Усі об’єднання громадян рівні перед законом.

 

     Стаття  37.  Утворення  і  діяльність  політичних  партій  та

громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на

ліквідацію  незалежності  України,  зміну  конституційного    ладу

насильницьким  шляхом,  порушення  суверенітету  і  територіальної

цілісності    держави,  підрив  її  безпеки,  незаконне захоплення

державної влади, пропаганду  війни,  насильства,  на  розпалювання

міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на  права  і

свободи людини, здоров’я населення, забороняються.

     Політичні партії та громадські  організації  не  можуть  мати

воєнізованих формувань.

     Не  допускається  створення  і   діяльність    організаційних

структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і

виконавчих   органах    місцевого    самоврядування,    військових

формуваннях, а також  на  державних  підприємствах,  у  навчальних

закладах та інших державних установах і організаціях.

     Заборона діяльності об’єднань громадян  здійснюється  лише  в

судовому порядку.

 

Стаття  35.  (  38. )  Громадяни   мають  право  брати  участь  в  управлінні

державними  справами,  у  всеукраїнському  та  місцевих  референдумах, вільно  обирати  і  бути  обраними  до  органів  державної  влади  та  органів місцевого  самоврядування.

Громадяни  користуються  правом  доступу  до  державної  служби  у  відповідності  до  конституційного  закону  «Про  державну  службу».  а  також  до  служби  в  органах  місцевого  самоврядування.

(   Офіційне   тлумачення   положень  статті  38  див.  в  Рішенні  Конституційного Суду N 7-рп/99 ( v007p710-99 ) від 06.07.99 )

 

Стаття  36.  (  39.)  Громадяни  мають  право  збиратися  мирно,  без  зброї і  проводити  збори,  мітинги,  походи  і  демонстрації,  про  проведення  яких завчасно  сповіщаються  органи  виконавчої  влади  чи  органи  місцевого самоврядування.

(  Офіційне  тлумачення  положень  частини першої статті 39 див. в

Рішенні  Конституційного  Суду  N  4-рп/2001  (  v004p710-01 ) від

19.04.2001 )

Обмеження  щодо  реалізації  цього  права  може  встановлюватися  судовим  рішенням.  судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки  та громадського порядку –  з  метою  запобігання  заворушенням  чи  злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод  інших людей.

 

Стаття  37.  (  40. )  Усі  громадяни  мають  право  направляти  індивідуальні  чи  колективні  письмові  звернення  або  особисто  звертатися  до  органів  державної  влади,  органів  місцевого  самоврядування  та   посадових  і  службових  осіб  цих  органів,  що  зобов’язані  розглянути  звернення  і  дати  обґрунтовану  відповідь  у  встановлений  законом  строк  конституційним  законом  «Про  інформацію».

 

Стаття  38.  (  41.)  Кожен  має  право  володіти,  користуватися  і  розпоряджатися  своєю  власністю,  результатами  своєї  інтелектуальної, творчої  діяльності.

Право  приватної  власності  набувається  в  порядку,  визначеному  законом.

     Громадяни для задоволення своїх потреб  можуть  користуватися

об’єктами права державної та комунальної власності  відповідно  до

закону.

     Ніхто  не  може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності є непорушним.

     Примусове відчуження об’єктів права приватної власності  може

бути  застосоване   лише   як   виняток   з   мотивів   суспільної

необхідності, на підставі і в порядку,  встановлених  законом,  та

за  умови  попереднього  і  повного  відшкодування  їх   вартості.

Примусове   відчуження   таких   об’єктів   з   наступним   повним

відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного  чи

надзвичайного стану.

     Конфіскація майна може бути застосована виключно за  рішенням

суду  у  випадках,  обсязі  та  порядку,  встановлених    законом.

     Використання  власності  не  може  завдавати  шкоди   правам,

свободам та гідності громадян, інтересам суспільства,  погіршувати

екологічну ситуацію і природні якості землі.

 

Стаття  39.  (  42.)  Кожен  має  право  на  підприємницьку  діяльність,  яка

не  заборонена  законом.

     Підприємницька діяльність депутатів,  посадових  і  службових

осіб органів державної влади та органів  місцевого  самоврядування

обмежується законом.

 Держава  Державна  влада  захищає  права  споживачів, здійснює контроль  за  якістю,  вартістю  і  безпечністю  продукції  та  усіх  видів  послуг  і  робіт.  сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

 

Стаття  40.  (  43.)  Кожен  має  право  на  працю,  що  включає  можливість

заробляти  собі  на  життя  працею,  яку  він  вільно  обирає  або  на  яку  вільно  погоджується.

     Держава створює  умови  для  повного  здійснення  громадянами

права на працю, гарантує рівні можливості  у  виборі  професії  та

роду    трудової     діяльності,        реалізовує        програми

професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів

відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці  забороняється.  Не  вважається  примусовою  працею  військова  або  альтернативна    (невійськова)  служба, а також  робота  чи  служба,  яка  виконується  особою  за  вироком чи іншим рішенням  суду  або  відповідно  до  законів  про  воєнний і про надзвичайний стан.

     Кожен  має  право  на   Державна  влада  гарантує  кожному  громадянину  належні  ,  безпечні  і  здорові  умови  праці,  відпочинку, соціальний  захист  на  заробітну  плату  оплату  праці,  не  нижчу  від  визначеної  конституційним  законом  «Про  соціальне  забезпечення».

     Використання праці жінок і неповнолітніх на  небезпечних  для

їхнього здоров’я роботах забороняється.

     Громадянам гарантується захист  від  незаконного  звільнення.

     Право на своєчасне одержання винагороди за працю  захищається

законом.

 

Стаття  41.  (  44. )  Ті,  хто  працює,  мають  право  на  страйк  для  захисту  своїх  економічних  і  соціальних  інтересів.

Порядок  здійснення  права  на  страйк  встановлюється  законом.  З  урахуванням  необхідності  забезпечення   національної    безпеки,  охорони здоров’я, прав і свобод інших людей.

     Ніхто не може бути примушений до участі  або  до  неучасті  у

страйку.

     Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

 

     Стаття  45.  Кожен, хто працює, має право на відпочинок.

     Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку,

а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням  скороченого

робочого  дня  щодо  окремих  професій  і  виробництв,  скороченої

тривалості роботи у нічний час.

     Максимальна тривалість робочого часу,  мінімальна  тривалість

відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та  святкові

дні, а  також  інші  умови  здійснення  цього  права  визначаються

законом.

 

     Стаття 46. Громадяни мають право  на  соціальний  захист,  що

включає право на забезпечення їх  у  разі  повної,  часткової  або

тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника,  безробіття

з незалежних від них обставин, а  також  у  старості  та  в  інших

випадках, передбачених законом.

     Це  право   гарантується    загальнообов’язковим    державним

соціальним страхуванням за  рахунок  страхових  внесків  громадян,

підприємств, установ і організацій, а  також  бюджетних  та  інших

джерел  соціального  забезпечення;  створенням  мережі  державних,

комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

     Пенсії,  інші  види  соціальних  виплат  та  допомоги,  що  є

основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя,  не

нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

 

Стаття  42.  ( 47.)  Кожен  має  право  на  житло.  Держава  Державна  влада  створює  умови,  за  яких  кожний  громадянин  матиме  змогу побудувати  житло,  придбати  його  у  власність  або  взяти  в  оренду.

     Громадянам,  які  потребують  соціального   захисту,    житло

надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно

або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто  не  може  бути  примусово  позбавлений  житла  інакше  як  на

підставі  закону за  рішенням  рішення  суду.

 

Стаття  43.  (  48.)   Кожен  має  право  на  достатній  життєвий  рівень,   медичну  допомогу  та  медичне  страхування  у  відповідності  до конституційного   закону  «Про  соціальне  забезпечення».   для  себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

 

     Стаття 49. Кожен  має  право  на  охорону  здоров’я,  медичну

допомогу та медичне страхування.

     Охорона  здоров’я  забезпечується  державним    фінансуванням

відповідних    соціально-економічних,    медико-санітарних       і

оздоровчо-профілактичних програм.

     Держава створює умови для ефективного і доступного  для  всіх

громадян  медичного  обслуговування.  У  державних  і  комунальних

закладах охорони здоров’я медична допомога  надається  безоплатно;

існуюча мережа таких закладів  не  може  бути  скорочена.  Держава

сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

(  Офіційне  тлумачення положення частини третьої статті 49 див. в

Рішенні  Конституційного  Суду  N  10-рп/2002  ( v010p710-02 ) від

29.05.2002 )

     Держава  дбає  про  розвиток  фізичної  культури  і   спорту,

забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

 

Стаття  44.  (  50.)   Кожен  має  право  на  безпечне  для  життя  і  здоров’я

довкілля  та  на  відшкодування  завданої  порушенням  цього  права  шкоди  на  підставі  судового  рішення.

     Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про

стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а

також право на її поширення. Така інформація ніким  не  може  бути

засекречена.

 

Стаття  45.  ( 51. )  Шлюб  ґрунтується  на  вільній  згоді  жінки  і  чоловіка.  Кожен  із  подружжя  має  рівні  права  і  обов’язки  у  шлюбі  та  сім’ї.

Батьки  зобов’язані  утримувати  дітей  до  їх  повноліття.  Повнолітні  діти  зобов’язані  піклуватися  про  своїх  непрацездатних  батьків.

     Сім’я,  дитинство,  материнство  і  батьківство  охороняються

державою.

 

Стаття  46.  (  52. )  Діти  рівні  у  своїх  правах  незалежно  від  походження,  а  також  від  того,  народжені  вони  у  шлюбі  чи  поза  ним.

     Будь-яке  насильство  над  дитиною   та  її  експлуатація  переслідуються за  законом.

     Утримання  та  виховання  дітей-сиріт  і  дітей,  позбавлених  батьківського  піклування,  покладається  на   державу.    Держава  заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

 

Стаття  47.  (  53.)  Кожен  має  право  на  освіту.  Повна загальна середня освіта є обов’язковою.

Держава  Державна  влада  забезпечує  доступність  і  безоплатність  дошкільної,  повної  загальної  середньої,  професійно-технічної,  вищої  освіти.  в  державних і комунальних навчальних закладах; розвиток  дошкільної,

повної загальної середньої,  позашкільної,   професійно-технічної,

вищої і  післядипломної  освіти,  різних  форм  навчання;  надання

державних стипендій та пільг учням і студентам.

(  Офіційне  тлумачення  положень частини третьої статті 53 див. в

Рішенні  Конституційного  Суду  N  5-рп/2004  (  v005p710-04 ) від

04.03.2004 )

     Громадяни  мають  право  безоплатно  здобути  вищу  освіту  в

державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

     Громадянам, які належать до національних  меншин,  відповідно

до закону гарантується  право  на  навчання  рідною  мовою  чи  на

вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах

або через національні культурні товариства.

 

Стаття    48.  (  54.)  Громадянам  гарантується  свобода  літературної,

художньої, наукової і технічної  творчості,  захист  інтелектуальної  власності,  їхніх  авторських  прав,  моральних  і    матеріальних  інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної  діяльності.

     Кожний  громадянин  має    право    на    результати    своєї

інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати

або поширювати їх без  його  згоди,  за  винятками,  встановленими

законом.

     Держава  сприяє  розвиткові  науки,  встановленню    наукових

зв’язків України зі світовим співтовариством.

     Культурна спадщина охороняється законом.

     Держава забезпечує  збереження  історичних  пам’яток та інших

об’єктів,  що становлять культурну цінність,  вживає  заходів  для

повернення в Україну культурних цінностей народу,  які знаходяться

за її межами.

 

Стаття   49.  (  55. )  Права  і  свободи  людини  і  громадянина  захищаються  судом.

Кожному  гарантується  право  на  оскарження  в  суді  рішень,  дій  чи  бездіяльності  органів  державної  влади,  органів   місцевого  самоврядування,  посадових  і  службових  осіб.

     Кожен  має  право  звертатися  за  захистом  своїх  прав   до

Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

     Кожен має право після використання всіх національних  засобів

правового захисту звертатися за захистом своїх прав  і  свобод  до

відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних  органів

міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

     Кожен має право будь-якими не забороненими  законом  засобами

захищати  свої  права  і  свободи  від  порушень  і   протиправних

посягань.

(  Офіційне  тлумачення  частини  другої  статті 55 див. в Рішенні

Конституційного  Суду  N 6-зп ( v006p710-97 ) від 25.11.97; статті

55  див. в Рішенні Конституційного Суду N 9-зп ( v009p710-97 ) від

25.12.97 )

 

Стаття  50.  (  56.)  Кожен  має  право  на  відшкодування  за  рахунок  коштів  державної  влади  держави  чи  органів  місцевого  самоврядування  матеріальної  та  моральної  шкоди,  завданої  незаконними  рішеннями,   діями  чи  бездіяльністю  органів  державної  влади,  органів  місцевого  самоврядування,  їх  посадових  і  службових  осіб  при  здійсненні  ними  своїх  повноважень.

 

Стаття  51.  (  57.)  Кожному  гарантується  право  знати  свої  права  і

обов’язки.

Закони  та  інші  нормативно-правові  акти,  що  визначають  права  і  обов’язки  громадян,  мають  бути  доведені  до  їх   відома  населення  у  порядку,  встановленому  конституційним  законом  «Про  інформацію».

     Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і

обов’язки громадян, не доведені до  відома  населення  у  порядку,

встановленому законом, є нечинними.

 

Стаття   52.  (  58.)  Закони  та  інші  нормативно-правові  акти  не  мають  зворотної  дії  в  часі,  крім  випадків,  коли  вони  пом’якшують  або  скасовують  відповідальність  особи.

Ніхто  не  може  відповідати  за  діяння,  які  на  час  їх  вчинення  не визнавалися  законом  як  правопорушення.

(  Офіційне  тлумачення  статті 58 див. в Рішеннях Конституційного

Суду   N   1-зп   (   v001p710-97   )   від  13.05.97,  N  1-рп/99

(  v001p710-99  )  від  09.02.99,  N 6-рп/2000 ( v006p710-00 ) від

19.04.2000  )

 

Стаття  53.  (  59.)  Кожен  має  право  на  правову  допомогу.  У  випадках,  передбачених  законом,  ця  допомога  надається  безоплатно.  Кожен  є  вільним  у  виборі  захисника  своїх  прав.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання  правової допомоги  при  вирішенні  справ  у  судах  та  інших  державних  органах  в Україні  діє  адвокатура.

(  Офіційне  тлумачення  статті  59 див. в Рішенні Конституційного

Суду N 13-рп/2000 ( v013p710-00 ) від 16.11.00 )

 

Стаття  54.  (  60.)  Ніхто  не  зобов’язаний  виконувати  явно  злочинні  розпорядження  чи  накази.

За  віддання  і  виконання  явно  злочинного  розпорядження  чи  наказу настає  юридична  відповідальність.

 

Стаття  55.  (  61).  Ніхто  не  може  бути  двічі  притягнений  до  юридичної  відповідальності  одного  виду  за  одне  й  те  саме правопорушення.

Юридична  відповідальність  особи  має  індивідуальний  характер.

 

Стаття 56.  (   62.)  Особа  вважається  невинуватою  у  вчиненні  злочину  і  не  може  бути  піддана  кримінальному  покаранню,  доки  її  вину  не  буде  доведено  в  законному  порядку  і  встановлено  обвинувальним  вироком  суду.

Ніхто  не  зобов’язаний  доводити  свою  невинуватість  у  вчиненні  злочину.

Обвинувачення  не  може  ґрунтуватися  на  доказах,  одержаних  незаконним  шляхом,  а  також  на  припущеннях.  Усі  сумніви  щодо  доведеності  вини  особи  тлумачаться  на  її  користь.

     У разі  скасування  вироку  суду  як  неправосудного  держава

відшкодовує матеріальну і моральну  шкоду,  завдану  безпідставним

засудженням.

 

Стаття  57.  (  63.)  Особа  не  несе  відповідальності  за  відмову  давати

показання  або  пояснення  щодо  себе,  членів  сім’ї  чи  близьких  родичів, коло  яких  визначається  законом.

     Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.

     Засуджений користується всіма правами людини  і  громадянина,

за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені  вироком

суду.

 

Стаття  58.  (  64.)  Конституційні  права  і  свободи  людини  і громадянина  не  можуть  бути  обмежені,  крім  випадків,  передбачених  Конституцією  України.

В  умовах  воєнного  або  надзвичайного  стану  можуть  встановлюватися окремі  обмеження  прав  і  свобод  із  зазначенням  строку  дії  цих обмежень.  Не  можуть  бути  обмежені  права  і  свободи,  передбачені статтями  24,  25,  27,  28,  29,  40,  47,  51,  52,  55,  56,  57,  58,  59,  60,  61,  62,  63  цієї  Конституції.

(  Офіційне  тлумачення  статті  64 див. в Рішенні Конституційного

Суду N 9-зп ( v009p710-97 ) від 25.12.97 )

 

Стаття  59.  (  65. )  Захист  Вітчизни,  незалежності  та  територіальної  цілісності  України,  шанування  її  державних  символів  є  обов’язком  громадян  України.

     Громадяни  відбувають  військову  службу  відповідно  до  закону.

 

Стаття  60.  (   66.)   Кожен  зобов’язаний  не  заподіювати  шкоду  природі,  культурній  спадщині,  відшкодовувати  завдані  ним  збитки.

 

Стаття  61.  (  67.)  Кожен  зобов’язаний  сплачувати  податки  і  збори  в  порядку  і  розмірах,  встановлених  конституційним  законом  «Про   засади  оподаткування».

     Усі громадяни щорічно  подають  до  податкових  інспекцій  за

місцем проживання декларації про свій майновий стан та  доходи  за

минулий рік у порядку, встановленому законом.

 

Стаття  62.  (  68.)  Кожен  зобов’язаний  неухильно  додержуватися  Конституції  України  та  законів  України,  не  посягати  на  права  і  свободи,  честь  і  гідність  інших  людей.

Незнання  законів  не  звільняє  від  юридичної  відповідальності.

 

Р о з д і л III

 

ВИБОРИ. РЕФЕРЕНДУМ

 

Стаття  63.  (  69.)  Народне  волевиявлення  здійснюється  через  вибори,

референдум  та  інші  форми  безпосередньої  демократії.

 

Стаття  64.  (  70.)  Право  голосу  на  виборах  і  референдумах  мають  громадяни  України,  які  досягли  на  день  їх  проведення  вісімнадцяти

років.

Не  мають  права  голосу  громадяни,  яких  визнано  судом  недієздатними.

 

Стаття  65.  (  71.)  Вибори  до  органів  державної  влади  та  органів  місцевого  самоврядування  є  вільними  і  відбуваються  на  основі  загального,  рівного  і  прямого  виборчого  права  шляхом  таємного  голосування.

Виборцям  гарантується  державною  владою  вільне  волевиявлення.

 

Стаття  66.  (  72.)  Всеукраїнський  референдум  призначається  Верховною  Радою  України  або  Президентом  України  відповідно  до    їхніх  повноважень,  встановлених  цією  Конституцією.

Всеукраїнський  референдум   проголошується  у  відповідності  до  конституційного  закону  «Про  референдум».  за  народною 

ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України,

які мають право голосу, за  умови,  що  підписи  щодо  призначення

референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не  менш

як по сто тисяч підписів у кожній області.

 

     Стаття 73. Виключно всеукраїнським  референдумом  вирішуються

питання про зміну території України.

 

     Стаття 74. Референдум не допускається щодо  законопроектів  з

питань податків, бюджету та амністії.

 

Р о з д і л IV

 

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

Законодавча  влада.

 

Стаття  67.  (  75.)  Єдиним  органом  законодавчої  влади  в  Україні  є  парламент  –  Верховна  Рада  України,  яка  дії  у  відповідності  до  конституційного  закону  «Про  законодавчу  владу».

( Офіційне   тлумачення   положень  статті  75  див.   в   Рішенні

Конституційного Суду N 17-рп/2002 ( v017p710-02 ) від 17.10.2002 )

 

Стаття 76. Конституційний склад Верховної Ради України – чотириста п’ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.

Народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років.

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України.

Строк повноважень Верховної Ради України становить п’ять років

{Стаття 76 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

Стаття 77. Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Верховної Ради України.

{Частина перша статті 77 в редакції Законів № 2952-VI від 01.02.2011№ 742-VII від 21.02.2014}

Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.

Порядок проведення виборів народних депутатів України встановлюється законом.

Стаття 78. Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі.

Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом.

У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, народний депутат України у двадцятиденний строк з дня виникнення таких обставин припиняє таку діяльність або подає особисту заяву про складення повноважень народного депутата України.

{Стаття 78 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

Стаття 79. Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України таку присягу:

“Присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу.

Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників”.

Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом.

Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата.

Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги.

{Офіційне тлумачення статті 79 див. в Рішенні Конституційного Суду № 1-зп від 13.05.97}

Стаття 80. Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність.

{Офіційне тлумачення положень частини першої статті 80 див. в Рішенні Конституційного Суду № 12-рп/2003 від 26.06.2003}

Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.

{Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 80 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 9-рп/99 від 27.10.99№ 12-рп/2003 від 26.06.2003}

Стаття 81. Повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України.

Повноваження народного депутата України припиняються достроково у разі:

1) складення повноважень за його особистою заявою;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

4) припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України;

5) якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;

6) невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції;

7) його смерті.

Повноваження народного депутата України припиняються достроково також у разі дострокового припинення відповідно до Конституції України повноважень Верховної Ради України – в день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України у випадках, передбачених пунктами 1, 4 частини другої цієї статті, приймається Верховною Радою України, а у випадку, передбаченому пунктом 5 частини другої цієї статті, – судом.

У разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо народного депутата України, визнання народного депутата України недієздатним або безвісно відсутнім його повноваження припиняються з дня набрання законної сили рішенням суду, а в разі смерті народного депутата України – з дня смерті, засвідченої свідоцтвом про смерть.

У разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції його повноваження припиняються достроково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення.

{Стаття 81 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

Стаття 82. Верховна Рада України працює сесійно.

Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу.

Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів.

Перше засідання новообраної Верховної Ради України відкриває найстарший за віком народний депутат України.

{Стаття 82 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

Стаття 83. Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.

Позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу Президента України або на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

У разі оголошення указу Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях Верховна Рада України збирається на засідання у дводенний строк без скликання.

У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану.

Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України таРегламентом Верховної Ради України.

У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових або позачергових виборів Верховної Ради України, або протягом місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем’єр-міністра України, а також відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України.

Засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.

Депутатська фракція у Верховній Раді України, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, має права коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, передбачені цією Конституцією.

{Стаття 83 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

Стаття 84. Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України.

Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.

{Офіційне тлумачення частини другої статті 84 див. в Рішеннях Конституційного Суду№ 11-рп/98 від 07.07.98№ 16-рп/2003 від 14.10.2003}

Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто.

{Офіційне тлумачення частини третьої статті 84 див. в Рішенні Конституційного Суду№ 11-рп/98 від 07.07.98}

{Офіційне тлумачення положень статті 84 див. в Рішенні Конституційного Суду № 17-рп/2002 від 17.10.2002}

Стаття 85. До повноважень Верховної Ради України належить:

1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції;

2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цієї Конституції;

3) прийняття законів;

4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

7) призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією;

8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 цієї Конституції;

11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

12) призначення за поданням Президента України Прем’єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, призначення за поданням Прем’єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, звільнення зазначених осіб з посад, вирішення питання про відставку Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України;

121) призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України;

13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції та закону;

14) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

15) прийняття Регламенту Верховної Ради України;

16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;

17) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;

18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;

19) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Ради Національного банку України;

20) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

21) призначення на посади та звільнення з посад членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;

22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;

23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

24) встановлення державних символів України;

25) надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;

26) призначення на посади та звільнення з посад третини складу Конституційного Суду України;

27) обрання суддів безстроково;

28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;

30) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;

31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

32) надання законом згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;

33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією та законом;

34) прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів України чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України;

35) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату;

36) затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об’єктів права приватної власності;

37) затвердження законом Конституції Автономної Республіки Крим, змін до неї.

Верховна Рада України здійснює також інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання.

{Стаття 85 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

Стаття 86. Народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

{Офіційне тлумачення положень частини першої статті 86 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 4-рп/99 від 19.05.99№ 4-рп/2000 від 11.04.2000№ 4-рп/2002 від 20.03.2002№ 5-рп/2003 від 05.03.2003№ 16-рп/2003 від 14.10.2003}

Керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов’язані повідомити народного депутата України про результати розгляду його запиту.

Стаття 87. Верховна Рада України за пропозицією Президента України або не менш як однієї третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України або протягом останньої сесії Верховної Ради України.

{Стаття 87 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

Стаття 88. Верховна Рада України обирає із свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликає їх з цих посад.

{Частина перша статті 88 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

Голова Верховної Ради України:

1) веде засідання Верховної Ради України;

2) організовує роботу Верховної Ради України, координує діяльність її органів;

{Пункт 2 частини другої статті 88 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

3) підписує акти, прийняті Верховною Радою України;

4) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;

5) організовує роботу апарату Верховної Ради України.

Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією, у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України.

{Частина третя статті 88 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

Стаття 89. Верховна Рада України для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до її повноважень, виконання контрольних функцій відповідно до Конституції України створює з числа народних депутатів України комітети Верховної Ради України та обирає голів, перших заступників, заступників голів та секретарів цих комітетів.

Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.

Верховна Рада України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, утворює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України.

Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду.

Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради України, її тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій встановлюються законом.

{Стаття 89 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

Стаття 90. Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:

1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції;

2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України;

3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання.

Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені Президентом України в останні шість місяців строку повноважень Верховної Ради України або Президента України.

{Стаття 90 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

Стаття 91. Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.

{Офіційне тлумачення положень статті 91 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 17-рп/2002 від 17.10.2002№ 16-рп/2003 від 14.10.2003}

Стаття 92. Виключно законами України визначаються:

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина;

2) громадянство, правосуб’єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства;

3) права корінних народів і національних меншин;

4) порядок застосування мов;

5) засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку;

6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров’я; екологічної безпеки;

7) правовий режим власності;

8) правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;

9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів;

11) засади утворення і діяльності політичних партій, інших об’єднань громадян, засобів масової інформації;

12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики;

13) територіальний устрій України;

{Офіційне тлумачення пункту 13 частини першої статті 92 див. в Рішенні Конституційного Суду № 11-рп/2001 від 13.07.2001}

14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури;

15) засади місцевого самоврядування;

16) статус столиці України; спеціальний статус інших міст;

17) основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку;

18) правовий режим державного кордону;

19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації;

20) організація і порядок проведення виборів і референдумів;

21) організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України;

22) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

{Офіційне тлумачення положення пункту 22 частини першої статті 92 див. в Рішенні Конституційного Суду № 7-рп/2001 від 30.05.2001}

Виключно законами України встановлюються:

1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;

2) порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України;

3) одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів;

4) порядок використання і захисту державних символів;

5) державні нагороди;

6) військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання;

7) державні свята;

8) порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.

Законом України оголошується амністія.

Стаття 93. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.

Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово.

{Стаття 93 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

Стаття 94. Закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України.

Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

{Офіційне тлумачення частини другої статті 94 див. в Рішеннях Конституційного Суду№ 11-рп/98 від 07.07.98№ 6-рп/2008 від 16.04.2008}

У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом.

{Частина четверта статті 94 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

{Офіційне тлумачення частини п’ятої статті 94 див. в Рішенні Конституційного Суду № 4-зп від 03.10.97}

Стаття 95. Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

{Офіційне тлумачення положення частини першої статті 95 див. в Рішенні Конституційного Суду № 3-рп/2012 від 25.01.2012}

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

{Офіційне тлумачення положення частини другої статті 95 див. в  Рішенні Конституційного Суду № 3-рп/2012 від 25.01.2012}

Держава прагне до збалансованості бюджету України.

{Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 95 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 26-рп/2008 від 27.11.2008№ 3-рп/2012 від 25.01.2012}

Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені.

Стаття 96. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин – на інший період.

Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.

{Офіційне тлумачення положення частини другої статті 96 див. в Рішенні Конституційного Суду № 3-рп/2012 від 25.01.2012}

Стаття 97. Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України.

Поданий звіт має бути оприлюднений.

Стаття 98. Контроль від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата.

Організація, повноваження і порядок діяльності Рахункової палати визначаються законом.

{Стаття 98 в редакції Законів № 586-VII від 19.09.2013№ 742-VII від 21.02.2014}

Стаття 99. Грошовою одиницею України є гривня.

Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – Національного банку України.

Стаття 100. Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом.

Стаття 101. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

 

Розділ V 
ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ

 

Виконавча  влада

 

Стаття   68.  (  102.)   Президент  України  є  главою  держави,  очолює  виконавчу  владу  та  діє  на  підставі  конституційного  закону  «Про  виконавчу  владу».  і  виступає  від  її  імені.

Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Стаття 103. Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.

{Офіційне тлумачення положень частини першої статті 103 див. в Рішенні Конституційного Суду № 5-рп/2014 від 15.05.2014}

Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд.

{Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 103 див. в Рішенні Конституційного Суду № 22-рп/2003 від 25.12.2003}

Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об’єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю березня п’ятого року повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період дев’яноста днів з дня припинення повноважень.

{Частина п’ята статті 103 в редакції Законів № 2952-VI від 01.02.2011№ 742-VII від 21.02.2014}

{Офіційне тлумачення положень частини п’ятої статті 103 див. в Рішенні Конституційного Суду № 5-рп/2014 від 15.05.2014}

Порядок проведення виборів Президента України встановлюється законом.

Стаття 104. Новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України.

Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.

Президент України складає таку присягу:

“Я, (ім’я та прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі”.

Президент України, обраний на позачергових виборах, складає присягу у п’ятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів.

{Офіційне тлумачення положень статті 104 див. в Рішенні Конституційного Суду № 17-рп/2002 від 17.10.2002}

Стаття 105. Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень.

{Офіційне тлумачення частини першої статті 105 див. в Рішенні Конституційного Суду№ 19-рп/2003 від 10.12.2003}

За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону.

Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунений з поста в порядку імпічменту.

Стаття 106. Президент України:

1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

4) приймає рішення про визнання іноземних держав;

5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно достатті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

{Офіційне тлумачення пункту 6 частини першої статті 106 див. в Рішенні Конституційного Суду № 23-рп/2008 від 15.10.2008}

7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;

8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією;

{Пункт 8 частини першої статті 106 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

9) вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем’єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;

{Пункт 9 частини першої статті 106 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;

{Пункт 10 частини першої статті 106 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

11) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України;

{Пункт 11 частини першої статті 106 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

12) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;

{Пункт 12 частини першої статті 106 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

13) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

{Пункт 13 частини першої статті 106 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

14) вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;

{Пункт 14 частини першої статті 106 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

15) зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;

{Пункт 15 частини першої статті 106 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

16) скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

{Пункт 16 частини першої статті 106 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

18) очолює Раду національної безпеки і оборони України;

19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;

{Пункт 19 частини першої статті 106 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;

21) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації – з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;

22) призначає на посади та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України;

{Пункт 22 частини першої статті 106 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

23) утворює суди у визначеному законом порядку;

24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;

26) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;

27) здійснює помилування;

28) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;

29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;

{Пункт 30 частини першої статті 106 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

31) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.

Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.

Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України.

Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21, 23 цієї статті, скріплюються підписами Прем’єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.

{Частина четверта статті 106 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

Стаття 107. Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.

Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України.

Персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України.

До складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять Прем’єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України.

У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України.

Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України.

Компетенція та функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються законом.

Стаття 108. Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.

Повноваження Президента України припиняються достроково у разі:

1) відставки;

2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

3) усунення з поста в порядку імпічменту;

4) смерті.

Стаття 109. Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України.

Стаття 110. Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я має бути встановлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України – за зверненням Верховної Ради України, і медичного висновку.

Стаття 111. Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.

{Офіційне тлумачення частини першої статті 111 див. в Рішенні Конституційного Суду№ 19-рп/2003 від 10.12.2003}

Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі.

Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України.

За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України.

Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину.

Стаття 112. У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 108, 109, 110, 111 цієї Конституції виконання обов’язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Голову Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України в період виконання ним обов’язків Президента України не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6-8, 10-13, 22, 24, 25, 27, 28 статті 106 Конституції України.

{Стаття 112 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

Розділ VI 
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ. ІНШІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Стаття 113. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

{Стаття 113 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

Стаття 114. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри, міністри.

Прем’єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України.

Кандидатуру для призначення на посаду Прем’єр-міністра України вносить Президент України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, або депутатської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем’єр-міністра України.

Прем’єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

{Стаття 114 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

Стаття 115. Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України.

Прем’єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити Верховній Раді України про свою відставку.

Відставка Прем’єр-міністра України, прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України мають наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України. У цих випадках Верховна Рада України здійснює формування нового складу Кабінету Міністрів України у строки і в порядку, що визначені цією Конституцією.

Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України або відставку якого прийнято Верховною Радою України, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України.

{Стаття 115 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

Стаття 116. Кабінет Міністрів України:

1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

{Офіційне тлумачення положення пункту 2 статті 116 див. в Рішенні Конституційного Суду № 3-рп/2012 від 25.01.2012}

3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

{Офіційне тлумачення положення пункту 3 статті 116 див. в Рішенні Конституційного Суду № 3-рп/2012 від 25.01.2012}

4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону;

6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

{Офіційне тлумачення положення пункту 6 статті 116 див. в Рішенні Конституційного Суду № 3-рп/2012 від 25.01.2012}

7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

91) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

{Статтю 116 доповнено пунктом 91 згідно із Законом № 742-VII від 21.02.2014}

92) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем’єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України;

{Статтю 116 доповнено пунктом 92 згідно із Законом № 742-VII від 21.02.2014}

10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

{Пункт 10 статті 116 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

Стаття 117. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання.

Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем’єр-міністр України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Стаття 118. Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

{Офіційне тлумачення положення частини першої статті 118 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 21-рп/2003 від 25.12.2003№ 9-рп/2005 від 13.10.2005}

Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

{Офіційне тлумачення положення частини другої статті 118 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 21-рп/2003 від 25.12.2003№ 9-рп/2005 від 13.10.2005}

Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій.

{Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 118 див. в Рішенні Конституційного Суду № 21-рп/2003 від 25.12.2003}

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

{Офіційне тлумачення положення частини четвертої статті 118 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 21-рп/2003 від 25.12.2003№ 9-рп/2005 від 13.10.2005}

Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь.

Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.

Стаття 119. Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;

3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин – також програм їх національно-культурного розвитку;

4) підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Стаття 120. Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

{Частина перша статті 120 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України.

Розділ VII 
ПРОКУРАТУРА

Стаття 121. Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

{Статтю 121 доповнено пунктом 5 згідно із Законом № 742-VII від 21.02.2014}

Стаття 122. Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду та звільняється з посади за згодою Верховної Ради України Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.

{Частина перша статті 122 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

Строк повноважень Генерального прокурора України – п’ять років.

{Офіційне тлумачення положень частини другої статті 122 див. в Рішенні Конституційного Суду № 5-рп/2008 від 02.04.2008}

Стаття 123. Організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

 

Розділ VIII 

 

ПРАВОСУДДЯ

 

Судова  влада

 

Стаття  69.  (  124.)   Правосуддя  Судочинство  в  Україні  здійснюється виключно  судами.  Делегування  функцій  судів,  а  також  привласнення  цих  функцій  іншими  органами  чи  посадовими  особами  не  допускаються.

Юрисдикція  судів  поширюється  на  всі  правовідносини,  що  виникають  у  державі.

{Офіційне тлумачення положення частини другої статті 124 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 9-зп від 25.12.97№ 8-рп/2002 від 07.05.2002№ 15-рп/2002 від 09.07.2002№ 3-рп/2012 від 25.01.2012}

Судочинство  здійснюється  Конституційним Судом України та  судами загальної  юрисдикції  у  відповідності  до  конституційного  закону  «Про  судову  владу».

{Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 124 див. в Рішенні Конституційного Суду № 8-рп/2002 від 07.05.2002}

Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Судові  рішення  ухвалюються  судами  іменем  України  і  є обов’язковими  до  виконання  на  всій  території  України.

Стаття 125. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

{Офіційне тлумачення положення частини другої статті 125 див. в Рішенні Конституційного Суду № 8-рп/2010 від 11.03.2010}

Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.

{Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 125 див. в Рішенні Конституційного Суду № 8-рп/2010 від 11.03.2010}

Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Стаття 126. Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

{Офіційне тлумачення положення частини першої статті 126 див. в Рішенні Конституційного Суду № 19-рп/2004 від 01.12.2004}

Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

{Офіційне тлумачення положення частини другої статті 126 див. в Рішенні Конституційного Суду № 19-рп/2004 від 01.12.2004}

Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

Судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше.

Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:

1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено;

2) досягнення суддею шістдесяти п’яти років;

3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

4) порушення суддею вимог щодо несумісності;

5) порушення суддею присяги;

6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

7) припинення його громадянства;

8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються у разі його смерті.

Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей.

Стаття 127. Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.

Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

{Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 127 див. в Рішенні Конституційного Суду № 4-рп/2013 від 12.06.2013}

Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.

Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються законом.

Захист професійних інтересів суддів здійснюється в порядку, встановленому законом.

Стаття 128. Перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.

Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом.

Стаття 129. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.

{Офіційне тлумачення положення частини першої статті 129 див. в Рішенні Конституційного Суду № 3-рп/2012 від 25.01.2012}

Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

Основними засадами судочинства є:

1) законність;

2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності вини;

4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6) забезпечення обвинуваченому права на захист;

7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

{Офіційне тлумачення положення пункту 7 частини третьої статті 129 див. в Рішенні Конституційного Суду № 16-рп/2011 від 08.12.2011}

8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

{Офіційне тлумачення положення пункту 8 частини третьої статті 129 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 11-рп/2007 від 11.12.2007№ 8-рп/2010 від 11.03.2010}

9) обов’язковість рішень суду.

Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.

За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності.

Стаття 130. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

{Офіційне тлумачення положення частини першої статті 130 див. в Рішенні Конституційного Суду № 7-рп/2010 від 11.03.2010}

Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування.

Стаття 131. В Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить:

1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;

{Офіційне тлумачення пункту 1 частини першої статті 131 див. в Рішенні Конституційного Суду № 14-рп/2001 від 16.10.2001}

2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з’їзд суддів України, з’їзд адвокатів України, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури – двох членів Вищої ради юстиції.

До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

 

Розділ IX 
ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ  УСТРІЙ  УКРАЇНИ

 

Стаття  70.  (  132.)   Територіальний  устрій  України  ґрунтується  на засадах  унітарності,  єдності  та  цілісності  державної  території,  поєднання  централізації  і  децентралізації  у  здійсненні  державної  влади, збалансованості  і  соціально-економічного  розвитку  регіонів,  з урахуванням  їх  історичних,  економічних,  екологічних,  географічних  і демографічних  особливостей,  етнічних  і  культурних  традицій.

Стаття   71.  (  133.)  Систему адміністративно-територіального  устрою України  складають :  Автономна Республіка Крим,  області,  райони,  міста, райони  в  містах,  селища  і  села.

{Офіційне тлумачення частини першої статті 133 див. в Рішенні Конституційного Суду№ 11-рп/2001 від 13.07.2001}

До  складу  України  входять :  Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська,  Дніпропетровська,  Донецька,  Житомирська,  Закарпатська, Запорізька,  Івано-Франківська,  Київська,  Кіровоградська,  Кримська,  Луганська,  Львівська,  Миколаївська,  Одеська,  Полтавська,  Рівненська, Сумська,  Тернопільська,  Харківська,  Херсонська,  Хмельницька,  Черкаська,  Чернівецька,  Чернігівська  області,  міста  та  місто  Київ.  та Севастополь.

Міста  Місто  Київ  та Севастополь мають  має  спеціальний  статус,  який  визначається  законами  законом  України.

{Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 133 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 21-рп/2003 від 25.12.2003№ 9-рп/2005 від 13.10.2005}

Розділ X 
АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ

Стаття 134. Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Стаття 135. Автономна Республіка Крим має Конституцію Автономної Республіки Крим, яку приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим та затверджує Верховна Рада України не менш як половиною від конституційного складу Верховної Ради України.

Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.

Стаття 136. Представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, депутати якої обираються на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати якої обрані на чергових виборах, становить п’ять років. Припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим має наслідком припинення повноважень її депутатів.

{Частина перша статті 136 в редакції Законів № 2952-VI від 01.02.2011№ 742-VII від 21.02.2014}

Чергові вибори до Верховної Ради Автономної Республіки Крим відбуваються в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обраної на чергових виборах.

{Статтю 136 доповнено новою частиною згідно із Законами № 2952-VI від 01.02.2011№ 742-VII від 21.02.2014}

{Офіційне тлумачення положення частини другої статті 136 див. в Рішенні Конституційного Суду № 2-рп/2013 від 29.05.2013}

Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень приймає рішення та постанови, які є обов’язковими до виконання в Автономній Республіці Крим.

Урядом Автономної Республіки Крим є Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою Автономної Республіки Крим за погодженням із Президентом України.

Повноваження, порядок формування і діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією України та законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, віднесених до її компетенції.

Правосуддя в Автономній Республіці Крим здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України.

Стаття 137. Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулювання з питань:

1) сільського господарства і лісів;

2) меліорації і кар’єрів;

3) громадських робіт, ремесел та промислів; благодійництва;

4) містобудування і житлового господарства;

5) туризму, готельної справи, ярмарків;

6) музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, історико-культурних заповідників;

7) транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів;

8) мисливства, рибальства;

9) санітарної і лікарняної служб.

З мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України Президент України може зупинити дію цих нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності.

Стаття 138. До відання Автономної Республіки Крим належить:

1) призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, затвердження складу виборчої комісії Автономної Республіки Крим;

2) організація та проведення місцевих референдумів;

3) управління майном, що належить Автономній Республіці Крим;

4) розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики України;

5) розроблення, затвердження та реалізація програм Автономної Республіки Крим з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля – відповідно до загальнодержавних програм;

6) визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон санітарної охорони курортів;

7) участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;

8) забезпечення функціонування і розвитку державної та національних мов і культур в Автономній Республіці Крим; охорона і використання пам’яток історії;

9) участь у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів;

10) ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній Республіці Крим або в окремих її місцевостях.

Законами України Автономній Республіці Крим можуть бути делеговані також інші повноваження.

Стаття 139. В Автономній Республіці Крим діє Представництво Президента України, статус якого визначається законом України.

 

Розділ   Х.  (  XI )

 

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

 

Стаття  73. ( 140.)   Місцеве  самоврядування  є  правом  територіальної громади – жителів  села  чи  добровільного  об’єднання  у  сільську  громаду жителів  кількох  сіл,  селища  та  міста – самостійно  вирішувати  питання місцевого  значення  в  межах  Конституції  і  законів  України. конституційного  закону  «Про  місцеве  самоврядування».

{Офіційне тлумачення частини першої статті 140 див. в Рішеннях Конституційного Суду№ 12-рп/2002 від 18.06.2002№ 21-рп/2003 від 25.12.2003}

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

{Офіційне тлумачення положення частини другої статті 140 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 21-рп/2003 від 25.12.2003№ 9-рп/2005 від 13.10.2005}

Місцеве  самоврядування  здійснюється  територіальною  громадою  в порядку,  встановленому  законом,  як  безпосередньо,  так  і  через  органи місцевого  самоврядування:  сільські,  селищні,  міські  ради  та  їх  виконавчі органи.

{Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 140 див. в Рішенні Конституційного Суду № 21-рп/2003 від 25.12.2003}

Органами  місцевого  самоврядування,  що  представляють  спільні інтереси  територіальних  громад  сіл,  селищ  та  міст,  є  районні  та  обласні ради.

Питання  організації  управління  районами  в  містах  належить  до компетенції  міських  рад.

{Офіційне тлумачення частини п’ятої статті 140 див. в Рішенні Конституційного Суду№ 11-рп/2001 від 13.07.2001}

Сільські,  селищні,  міські  ради  можуть  дозволяти  за  ініціативою жителів  створювати  будинкові,  вуличні,  квартальні  та  інші  органи самоорганізації  населення  і  наділяти  їх  частиною  власної  компетенції, фінансів,  майна.

 

Стаття 141. До складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, депутати якої обрані на чергових виборах, становить п’ять років. Припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради має наслідком припинення повноважень депутатів відповідної ради.

{Частина перша статті 141 в редакції Законів № 2952-VI від 01.02.2011№ 742-VII від 21.02.2014}

Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права обирають шляхом таємного голосування відповідно сільського, селищного, міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях. Строк повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових виборах, становить п’ять років.

{Частина друга статті 141 в редакції Законів № 2952-VI від 01.02.2011№ 742-VII від 21.02.2014}

Чергові вибори сільських, селищних, міських, районних, обласних рад, сільських, селищних, міських голів відбуваються в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень відповідної ради чи відповідного голови, обраних на чергових виборах.

{Статтю 141 доповнено новою частиною згідно із Законами № 2952-VI від 01.02.2011№ 742-VII від 21.02.2014}

{Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 141 див. в Рішенні Конституційного Суду № 2-рп/2013 від 29.05.2013}

Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом.

Голова районної та голова обласної ради обираються відповідною радою і очолюють виконавчий апарат ради.

Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

{Офіційне тлумачення частини першої статті 142 див. в Рішенні Конституційного Суду№ 11-рп/2001 від 13.07.2001}

Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об’єднувати на договірних засадах об’єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

{Офіційне тлумачення положень частини першої статті 143 див. в Рішенні Конституційного Суду № 10-рп/2010 від 01.04.2010}

Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об’єкти державної власності.

Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Стаття 144. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території.

Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

{Офіційне тлумачення положень статті 144 див. в Рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009}

Стаття 145. Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Стаття 146. Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом.

 

Розділ XII 
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

Стаття 147. Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Стаття 148. Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України.

Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою.

Суддя Конституційного Суду України призначається на дев’ять років без права бути призначеним на повторний строк.

Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк.

Стаття 149. На суддів Конституційного Суду України поширюються гарантії незалежності та недоторканності, підстави щодо звільнення з посади, передбачені статтею 126 цієї Конституції, та вимоги щодо несумісності, визначені в частині другій статті 127 цієї Конституції.

Стаття 150. До повноважень Конституційного Суду України належить:

1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність):

законів та інших правових актів Верховної Ради України;

{Офіційне тлумачення положення абзацу другого пункту 1 частини першої статті 150 див. в Рішенні Конституційного Суду № 7-рп/2002 від 27.03.2002}

актів Президента України;

{Офіційне тлумачення положення абзацу третього пункту 1 частини першої статті 150 див. в Рішенні Конституційного Суду № 7-рп/2002 від 27.03.2002}

актів Кабінету Міністрів України;

правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Ці питання розглядаються за зверненнями: Президента України; не менш як сорока п’яти народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

{Офіційне тлумачення положення частини другої статті 150 див. в Рішенні Конституційного Суду № 15-рп/2000 від 14.12.2000}

Стаття 151. Конституційний Суд України за зверненням Президента України або Кабінету Міністрів України дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість.

За зверненням Верховної Ради України Конституційний Суд України дає висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Стаття 152. Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Стаття 153. Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України, процедура розгляду ним справ визначаються законом.

 

Розділ  ХІ. 

 

БЮДЖЕТНА  СИСТЕМА

 

Стаття  74.  (  95. )  Бюджетна  система  України  будується  на  засадах справедливого  і  неупередженого  розподілу  суспільного  багатства  між громадянами  Україниі територіальними громадами.

{Офіційне тлумачення положення частини першої статті 95 див. в Рішенні Конституційного Суду № 3-рп/2012 від 25.01.2012}

Виключно  конституційним  законом  «Про  формування  Державного  бюджету»   про  Державний бюджет України   визначаються  базові  норми  та  нормативи  щорічного  формування  показників  Державного  бюджету. будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

{Офіційне тлумачення положення частини другої статті 95 див. в  Рішенні Конституційного Суду № 3-рп/2012 від 25.01.2012}

Держава прагне до збалансованості бюджету України.

{Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 95 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 26-рп/2008 від 27.11.2008№ 3-рп/2012 від 25.01.2012}

Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені.

Стаття 96. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин – на інший період.

Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.

{Офіційне тлумачення положення частини другої статті 96 див. в Рішенні Конституційного Суду № 3-рп/2012 від 25.01.2012}

Стаття 97. Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України.

Поданий звіт має бути оприлюднений.

Стаття 98. Контроль від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата.

Організація, повноваження і порядок діяльності Рахункової палати визначаються законом.

{Стаття 98 в редакції Законів № 586-VII від 19.09.2013№ 742-VII від 21.02.2014}

Стаття   75.  (  99.)   Грошовою  одиницею  України  і  єдиним  платіжним  засобом  на  її  території  –   є  гривня.

Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – Національного банку України,  діяльність  якого  регламентується  конституційним  законом  «Про  Національний  банк  України».

Стаття 100. Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом.

 

Розділ  ХІІ.  XIII 

 

ВНЕСЕННЯ  ЗМІН  ДО  КОНСТИТУЦІЇ  УКРАЇНИ

 

Стаття  76.  (  154.)   Законопроект  про  внесення  змін  до  Конституції та  конституційних  законів  України  може  бути  поданий  до  Верховної  Ради  України  Президентом  України,  Головою  Верховної  Ради  України,  за  підписом   або  не  менш  як  третиною  половини  народних  депутатів  України  від  конституційного  складу  Верховної  Ради  України,  або  Головою  Верховного  Суду  України.

Стаття  77.  (  155.)   Законопроект  про  внесення  змін  до  Конституції  та  конституційних  законів  України,  крім  розділу  I “Загальні засади”, розділу III “Вибори. Референдум” і розділу XIII “Внесення змін до Конституції України”,  попередньо  схвалений  більшістю  від конституційного  складу  Верховної  Ради  України,  вважається  прийнятим, якщо  на  наступній  черговій  сесії  Верховної  Ради  України  за  нього проголосувало  не  менш  як  дві  третини  від  конституційного  складу Верховної  Ради  України.

Стаття  78.  (  156.)   Законопроект  про  внесення  змін  до  розділу I “Загальні засади”, розділу III “Вибори. Референдум” і розділу XIII “Внесення змін  до  Конституції  та  конституційних  законів  України  подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і,  за  умови його  прийняття  не  менш  як  двома  третинами  від  конституційного  складу  Верховної  Ради  України,  затверджується  всеукраїнським референдумом,  який призначається Президентом України.   у  відповідності  до  конституційного  закону  «Про  референдум».

Повторне  подання  законопроекту  про  внесення  змін  до  розділів I, III і XIII цієї  Конституції  та  конституційних  законів  України  з  одного  й  того  самого  питання  можливе  лише  до  Верховної  Ради  України наступного  скликання.

Стаття  79.  (  157.)   Конституція  та  конституційні  закони  України  не  може  можуть  бути  змінена  змінені,  якщо  зміни  передбачають  скасування  чи  обмеження  прав  і  свобод  людини  і  громадянина  або  якщо  вони  спрямовані  на  ліквідацію  незалежності  чи  на  порушення  територіальної  цілісності  України.

Конституція  та  конституційні  закони  України  не  може  можуть  бути  змінена  змінені  в  умовах  воєнного  або  надзвичайного  стану.

Стаття  80.  (  158. )  Законопроект  про  внесення  змін  до  Конституції  та  конституційних  законів  України,  який  розглядався  Верховною  Радою України,  і  закон  не  був  прийнятий,  може  бути  поданий  до  Верховної Ради  України  не  раніше  ніж  через  рік  з  дня  прийняття  рішення  щодо цього  законопроекту.

Верховна  Рада  України  протягом  строку  своїх  повноважень  не  може двічі  змінювати  одні  й  ті  самі  положення  Конституції  та  конституційних  законів  України.

{Офіційне тлумачення положення частини другої статті 158 див. в Рішенні Конституційного Суду № 8-рп/98 від 09.06.98}

Стаття 159. Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 цієї Конституції.

{Офіційне тлумачення статті 159 див. в Рішенні Конституційного Суду № 8-рп/98 від 09.06.98}

 

Розділ  ХІІІ.  (  XIV )

 

ПРИКІНЦЕВІ  ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття  81.  (  160. )  Конституція  України  набуває  чинності  з  дня  її прийняття.

{Офіційне тлумачення статті 160 див. в Рішенні Конституційного Суду № 4-зп від 03.10.97

Стаття   82Закони  та  інші  нормативні  акти,  прийняті  до  набуття  чинності  цією  Конституцією,  є  чинними  у  частині,  що  не  суперечить  Конституції  України.

Стаття   83.  (  161.)   День  прийняття  Конституції  України  є державним  святом  –  Днем  Конституції  України.

 

Розділ  XV 

 

ПЕРЕХІДНІ  ПОЛОЖЕННЯ

 

  1. Закони та  інші  нормативні  акти,  прийняті  до  набуття  чинності цією  Конституцією,  є  чинними  у  частині,  що  не  суперечить  Конституції України.
  2. Верховна Рада України після прийняття Конституції України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією.

Чергові вибори до Верховної Ради України проводяться у березні 1998 року.

{Офіційне тлумачення пункту 2 Перехідних положень див. в Рішенні Конституційного Суду № 1-зп від 13.05.97}

  1. Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня 1999 року.
  2. Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України має право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем’єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленомустаттею 93цієї Конституції.

Такий указ Президента України вступає в дію, якщо протягом тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада України не прийме закон або не відхилить поданий законопроект більшістю від її конституційного складу, і діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань.

  1. Кабінет Міністрів України формується відповідно до цієї Конституції протягом трьох місяців після набуття нею чинності.
  2. Конституційний Суд України формується відповідно до цієї Конституції протягом трьох місяців після набуття нею чинності. До створення Конституційного Суду України тлумачення законів здійснює Верховна Рада України.
  3. Голови місцевих державних адміністрацій після набуття чинності цією Конституцією набувають статусу голів місцевих державних адміністрацій згідно зістаттею 118цієї Конституції, а після обрання голів відповідних рад складають повноваження голів цих рад.
  4. Сільські, селищні, міські ради та голови цих рад після набуття чинності Конституцією України здійснюють визначені нею повноваження до обрання нового складу цих рад у березні 1998 року.

Районні та обласні ради, обрані до набуття чинності цією Конституцією, здійснюють визначені нею повноваження до сформування нового складу цих рад відповідно до Конституції України.

Районні в містах ради та голови цих рад після набуття чинності цією Конституцією здійснюють свої повноваження відповідно до закону.

  1. Прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства – до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.
  2. До прийняття законів, що визначають особливості здійснення виконавчої влади в містах Києві та Севастополі відповідно достатті 118цієї Конституції, виконавчу владу в цих містах здійснюють відповідні державні адміністрації.
  3. Частина перша статті 99цієї Конституції вводиться в дію після введення національної грошової одиниці – гривні.
  4. Верховний Суд України і Вищий арбітражний суд України здійснюють свої повноваження відповідно до чинного законодавства України до сформування системи судів загальної юрисдикції в Україні відповідно достатті 125цієї Конституції, але не довше ніж п’ять років.

Судді всіх судів в Україні, обрані чи призначені до дня набуття чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження згідно з чинним законодавством до закінчення строку, на який вони обрані чи призначені.

Судді, повноваження яких закінчилися в день набуття чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження протягом одного року.

  1. Протягом п’яти років після набуття чинності цією Конституцією зберігається існуючий порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи.
  2. Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України.
  3. Чергові вибори до Верховної Ради України після відновлення положень Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року заРішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010у справі про додержання процедури внесення змін до Конституції України проводяться в останню неділю жовтня 2012 року.

{Розділ XV доповнено пунктом 15 згідно із Законом № 2952-VI від 01.02.2011}

  1. Чергові вибори Президента України після відновлення положень Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року заРішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010у справі про додержання процедури внесення змін до Конституції України проводяться в останню неділю березня 2015 року.

{Розділ XV доповнено пунктом 16 згідно із Законом № 2952-VI від 01.02.2011}

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *