Вечірня зоря, що зійшла над малим незнаним містом, провіщала колись прихід нової віри і нової доби в історії людства.

Віра простих хліборобів і вівчарів, зрісши з їх чистих і прямих сердець, мала таку міць і таку силу, що не встояли перед нею навіть фортеці і палаци чужинців, і поклонитися їм прийшли царі трьох суходолів.

Віра у велику, чисту правду, ясне світло високої ідеї в найчорнішу добу тримає у горі людські душі, не даючи їм упасти у безодню розпуки і тліну.

З неї родяться найвищі пориви і найбільші чини.

Ця ж струнка і нова віра в післанництво своєї землі надихала українських князів, що молилися, щоб Бог дав їм за християн і за Руську землю голови свої покласти і бути причисленими до мучеників.

Це ж вона, права віра, кріпила кремезне низове лицарство і дала йому силу стати на прю з найміцнішою Оттоманською імперією і разити її в саме серце над звированими водами Босфору. Віра предків і віра в українську правду надихнула Зиновія-Богдана і підняла Року Божого 1648 на Польщу буруни Хмельниччини.

Великою вірою горів і говорив Шевченко, і вона збудила увесь приспаний український народ до нового життя.

Висока віра півстоліття пізніше вишикувала Базарських Лицарів над розритою могилою, і їхній заповіт, заповіт невмирущих 1917-1921 рр., зродив усю сучасну українську визвольну боротьбу. Чуємо в собі присутність великої і чинної віри.

Бачили і бачимо чини наших друзів, що не вагаються в ім’я її наразити і покласти своє життя. Жива віра, віра, що не спиняється перед жертвами – та, що перемагає!

Тож у найчорніший блюзнірчий час не покидає нас певність нашого остаточного тріумфу.

Свято заповіту землі, невмирущості життя і народженої віри.

Вечірня зоря яскравішає на оксамитовому небі.

О.Ольжич,

1943 рік. Різдво Христове