Я належу до тих дуже не багатьох наших співгромадян, які вже багато років не мали жодних ілюзій братерства ані відносно Росії, ані відносно самих росіян. Але гібридна війна на Донбасі в деяких її проявах глибоко вразила навіть мене.

Спершу я була шокована звірячою середньовічною жорстокістю росіян відносно наших військовополонених та мирних мешканців Донбасу, які мали патріотичну громадянську позицію.

Адже ані брехлива радянська історія, ані радянські фільми-агітки про Другу світову війну про це нічогісінько не казали, натомість штампували образ радянського солдата-гуманіста на тлі трохи не суцільних садистів із числа вояків Вермахту.

Другим шоком для мене була дуже переконлива брехня пересічних росіян на різноманітних ток-шоу про звірства українських військових на Донбасі. Вона була настільки переконливою, що породжувала певні сумніви навіть у тих українців та європейців, які знали напевне, що ці вигадки були на сто відсотків неправдивими.

Мимоволі складалось враження, що це брешуть або актори, або спеціально підготовлені спецслужбами люди. Але виявилося, що все це було лише проявом глибоко закорінених національних рис російського народу. Це дуже переконливо засвідчують висловлювання європейських дипломатів, учених та мислителів, які свого часу жили в Російській імперії.

На чому тримається міф про «розіп’ятого хлопчика»

Так, англійський посол у Москві Джильс Флетчер ще в 1588 році у своїй книзі про Московію писав: «Москвини охоче брешуть, бо здібність до цього у кожного з них у крові, про сумління ж вони не мають жодного уявлення».

Про те, що це зовсім не суб’єктивне судження того англійця, свідчить вислів посла короля Леопольда І – Мейерберта вже від 1654 року: «Брехати москвини вміють з неймовірною безсоромністю та нахабством: анітрохи не почервоніють, коли зловите їх на брехні. Московські міністри вживають всіх можливих і неможливих способів, щоби обдурити, представити брехню за ніби дійсний факт, бажаючи тим самим приховати свої наміри на переговорах із чужинцями».

Ну як тут не згадати міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова, та й самого батюшку-царя Володимира Путіна! Дивно, чому про ці глибоко закорінені в національний менталітет особливості московської дипломатії не знають нащадки тих дипломатів, які сказали це ще кілька століть тому?

А ось про те, що та глибоко закорінена метальна брехня росіян набуває  державницьких рис, дуже влучно висловився ще у 1839 році маркіз Астольф де Кюстін: «Усе життя у всіх його проявах у цій країні є суцільною змовою проти правди. Москвини вважають зрадником кожного, хто не є брехуном, уважають державною зрадою заперечення брехні. Історія країни є власністю царя, і він змінює її, як хоче; він щодня роздає своєму народові історичні правди, оброблені відповідно до вимог того дня».

Ну як же тут не згадати заяву Путіна десь за рік до війни на Донбасі про те, що росіяни перемогли б фашистську Німеччину і без українців! Як не згадати доведеного російським суспільством до самогубства Владислава Колєснікова та суцільне неприйняття з боку сусідів у російському селі видатного російського публіциста Сергія Лойка!

А ось як описав жорстокість росіян ще у 1688 році секретар австрійського посольства в Москві Йоганн Корб: «Московські солдати мають звичку жорстоко і з власної волі бити ув’язнених, знущатися з них і всілякими способами катувати… Навіть у турків нема такого гидкого і добровільного самоприниження перед вищими і такої жорстокості перед безборонними».

Ось чим пояснюються і марш українських військовополонених у 2014 році у Донецьку, і десятки (якщо не сотні) наших кастрованих вояків на Донбасі, їх відрізані болгарками руки та ноги з українською символікою. І наш так званий мінСтець має довго каятися перед усіма нами тільки за те, що про це досі не говорять всюди у світі.

А ось вельми промовиста цитата від французького історика Жуля Мішле відносно ідеології, причин та наслідків російських гібридних воєн: «Московщина, використовуючи європейські ідеї свободи, поширює замішання в Європі. Вона напала на Польщу, ніби обороняючи селян від гноблення їх польською шляхтою. Напала на Туреччину, ніби обороняючи політичну і релігійну свободу балканських слов’ян. Своєю пропагандою Московщина руйнує духовні й моральні основи в кожного народу, що став її жертвою». Тут мимоволі напрошується продовження – на Україну Росія напала, вже захищаючи наших російськомовних співгромадян від «бандерівського свавілля».

Той француз не міг цього знати, бо написав те близько двохсот років тому! І дуже прикро, що на вічну московську пропаганду купився президент Порошенко, заявивши, що мовної проблеми в Україні вже не існує, бо, мовляв, на Донбасі воює більше російськомовних патріотів, аніж українськомовних. Певна, що Путін з компанією після того аплодували йому стоячи!

Росія є карою Божою для Європи

Це першим зауважив іще той самий де Кюстін: «Від часу, коли я побував у Петербурзі, я бачу дуже чорне майбутнє Європи. Я думаю, що головним призначенням Московщини є покарати інвазією здрібнілу культуру Європи. Та східна тиранія загрожує нам, і ми впадемо її жертвою, якщо наші (європейські) роздори та несправедливості роблять нас гідними такої кари». Сподіваюсь, що люди, які в темі, сьогодні вже можуть констатувати, що те пророцтво маркіза де Кюстіна фактично вже майже збулося.

Маю розчарувати і тих, хто вважає, що все це є перебільшенням, бо Росія ось-ось уже розпадеться, а разом з нею згинуть і всі її загрози для європейської цивілізації. Ось що з цього приводу зауважив ще в 1795 році член французького Конвенту Буассі д’Англа: «Кажуть, що Московська імперія – це велетень на глиняних ногах, що корупція роз’їдає її, що рабство позбавляє її всякої енергії, що, поширюючись, вона тим самим готує собі кінець, що кожне її завоювання – це крок до її катастрофи. Погоджуюся з усім тим. Але чи ця потвора не знищить нас швидше, ніж сама загине? Подумайте про це».

Мимоволі виникає питання: на чому ж так довго тоді тримається Російська імперія, яка набагато пережила всі інші імперії нашої сучасності? Відповідь на це знов дав де Кюстін: «Москвини плазують біля ніг тирана і зі сльозами благають його, щоб він зберіг те, що зненавидів би кожний народ. Зі сльозами і любов’ю заприсягаються коритися його тиранії. Заприсягаються всі – вельможі й жебраки, великі й малі, всі стани – вся нація. Благають, бо передчувають, що безладдя, яке постане в них без тирана, зруйнує їхню імперію рабів. НАПРАВДУ, ЦЕЙ НАРІД ЛЮБИТЬ РАБСТВО БІЛЬШЕ, НІЖ ІНШІ НАРОДИ ЛЮБЛЯТЬ СВОБОДУ (І.М.)». Ось де заритий собака надзвичайно високої підтримки політики Путіна в сучасній Росії!

А тим нашим політикам, хто досі сподівається на відновлення дружби з «братерським» російським народом, дуже дотепно відповів відомий український публіцист-емігрант Павло Штепа: «Яким же бездонним ідіотизмом є на тлі цього бараняча віра українських демократів – мовляв, московський народ є невинний, мовляв, він також страждав під тиранією царів і большевиків!».

Отож, як бачимо, патріотизм українських росіян міг би стати окремою темою для дослідження вітчизняних політологів, соціологів, демографів та істориків.

Ірина Магрицька,

членкиня Жіночого товариства ім. Ольги Басараб і Олени Теліги