Чергове суспільне збурення викликали наміри «вшанувати пам’ять воїнів дивізії «Галичина».
Не маю намірів ставати на бік одних чи других, прихильників чи опонентів цієї ідеї. Але бачу за потребу зробити кілька важливих наголосів, які стосуються чергової «історичної суперечки»
Передусім нагадаю, що у свій час Івано-Франківська міська рада визнала ветеранів Української дивізії “Галичина” учасниками бойових дій за свободу і незалежність України. Це рішення стало предметом особливого суспільного збурення і дискусій.
Зокрема, 22 березня 2002 року Державна Дума РФ ухвалила заяву під промовистою назвою “У зв’язку з діями в Україні щодо колишніх військовослужбовців дивізії “Галичина”. У заяві, зокрема, відзначається, що Держдума вважає за необхідне звернути увагу на спроби “націоналістичних елементів, що використовують кампанію у справі виборів до Верховної Ради України, реабілітувати тих, хто стояв на стороні кривавого фашизму і завдати удар по багатовіковій дружбі російського і українського народів”.
На жаль, як тоді так і сьогодні публічне обговорення проблеми підтвердило думку про невисокий рівень нашої історичної науки, особливо, коли йдеться про період Другої світової війни. Прихильники й опоненти “Дивізії” вражають своїм поверховим знайомством з історією національно-визвольного руху. Зокрема у багатьох оцінках Дивізія ототожнюється з ОУН чи УПА, або ж іншими військовими формуваннями, що діяли під час війни. Насправді ж кожне з формувань має свою історію, політичну ідеологію та власну суспільну вагу. Не становить виключення Дивізія “Галичина”.
Дивізія “Галичина”, або ж 14 Дивізія Зброї СС – Українська №1 почала формуватися у квітні 1943 року, як українська військова частина у складі німецької армії. У червні 1944 року Дивізія була переправлена на східний фронт. Під Бродами її кинули проти наступаючих військ Червоної армії. У ході боїв Дивізія “Галичина” була відрізана радянськими військами від німецьких частин. В жорстокому дев’ятнадцятиденному протистоянні вона зазнала великих втрат. З 14 тис. солдат тільки трьом тис. вдалося вирватися з котла, ще дві тис. приєдналися в Карпатах до частин УПА.
Після битви під Бродами Дивізію було реформовано.
Із створенням в березні 1945 року Українського Національного Комітету, якому підпорядковувалися всі українські військові частини, що воювали на боці німців, Дивізія отримала назву 1 Дивізії Української Національної Армії й склала присягу на вірність українському народу.
З капітуляцією східного фронту Дивізія відступила в зону окупації західних союзників й була інтернована англійцями та американцями.
Існують історичний, правовий і політичний аспекти проблеми. З висоти сьогодення Дивізію “Галичина” слід однозначно трактувати як військове формування, що вело бойові дії проти окупантів. І те, що Дивізія воювала під чужими прапорами лише підкреслює трагедію недержавного народу, який змушений саме в такий спосіб боротися за визволення Батьківщини. Це підтверджується й тим, що на Нюрнберзькому суді, який розглядав злочини фашизму, Дивізія не звинувачувалася в скоєнні злочинів, а тому робити це сьогодні аморально. Аморально й тому, що більшість ветеранів-дивізійників були репресовані радянською владою саме за те, що “хотіли самостійної України”.
Правовий аспект проблеми частково намагалася розв’язати уже згадувана Івано-Франківська міськрада, яка затвердила Положення, що визначає правовий статус дивізійників, регламентує процедуру отримання цього статусу. Так, ветеранами-учасниками бойових дій є особи, які у складі військових підрозділів Української Дивізії “Галичина” брали участь у виконанні бойових завдань для захисту України від ворогів української державності, та які не брали участі у складі окупаційних воєнізованих формувань, що їх завданням була боротьба проти ідеї незалежності України.
Не випадково саме в Івано-Франківську ухвалене дане Положення, адже на території області діє Галицьке Братство колишніх вояків І-ої Української Дивізії “Галичина”, яке об’єднало ветеранів, що проживають на Західній Україні. До речі, буде логічно, коли подібні рішення ухвалять Львівська і Тернопільська міські ради. Це дасть можливість забезпечити гідне життя справжнім ветеранам національно-визвольного руху.
Політичний аспект проблеми очевидний. Тема Дивізії “Галичина” використовується передусім Кремлем з метою оживити радянський стереотип про дивізійників як прислужників фашизму. Чомусь вважається, що саме в такий спосіб можна скомпрометувати український національно-визвольний рух.
Історія визнання Дивізії “Галичина” повчальна для всіх.
Урок один: історичну правду замовчати не можна.

Богдан Червак, Голова ОУН