Для багатьох патріотів адреса штабу Організації українських націоналістів у центрі столиці за останні три роки стала місцем, куди повертаються. Перепочити після боїв на Майдані, змити кіптяву з облич, перев’язати рани, вдихнути мирного повітря та зустрітися з побратимами по дорозі зі Сходу, погортати патріотичну літературу, помолитися й просто побути наодинці з собою…
21 травня сюди прийшли, аби вшанувати пам’ять ОУНівців Андрія Юрги, «Давида», та Василя Кіндрацького, «Кіндрата», котрі віддали найдорожче своїй країні – власні життя. На честь героїв на фасаді будинку встановили пам’ятну дошку.
Вони товаришували. Разом подалися на війну. У кожного на рідній Львівщині залишилися дружина і діти.
Андрій Юрга загинув у листопаді 2014-го. У мирному житті був успішним бізнесменом. Походив із родини священика. Друзі і рідні розповідають про нього як про надзвичайну людину – світлу і щиру, мудру і доброзичливу, духовно багату. Андрій дуже любив Україну і вболівав за кращу для неї долю. Побратими так і не встигли пізнати його по-справжньому.
Ворожий снаряд наздогнав героя у перші дні його перебування на фронті. Життя «Давида» обірвалося раптово – посеред ночі у будинок влучило. І поцілило. Андрій Юрга став першим полеглим бійцем у тодішньому добровольчому батальйоні «ОУН». Пізніше його бойові товариші «віддячать» ворогу: спочатку по можливості – як добровольці, а згодом і в лавах Збройних сил.
Василя Кіндрацького не стало через півроку – у травні 2015-го.
Як він співав! Його «Многая літа» в подарунок на день народження – по телефону, з фронту – залишиться, мабуть, одним із найяскравіших спогадів про «Кіндрата» у багатьох, хто його знав. Свого часу входив до ансамблю «Черемош», учасники якого згодом виконають його улюблену лемківську «Ой, верше, мій верше», коли Василя хоронитимуть.
Друг «Кіндрат» належав до тих людей, які незадовго після знайомства стають найближчими. Він був своїм як у військовому середовищі, так і в мистецькому. У нетривалих поїздках по справах до Києва зі Сходу встигав побувати на концертах, виступах своїх друзів, відвідати музеї і виставки. Він спішив отримати від життя якомога більше, напевне передчуваючи недобре. Хоча після пострілу російського танку, від якого зазнав поранення, як розповідають ті, хто боровся за його життя, вірив, що витримає…
За два дні до смерті Василеві Кіндрацькому вдалося встановити прапор ОУН на найвищій точці шахти «Бутівка», чим дуже пишався і радісно ділився по телефону.
А трохи згодом підрозділ ОУН у складі 81-ї бригади, над створенням якого Василь активно працював, став називатися його ім’ям.
Меморіальну дошку створив відомий львівський архітектор, головний пластун України Олександр Криськів. На відкритті було сонячно й тепло, і найперше – від людей. Майоріли стяги України та ОУН.
Отець Ігор Онишкевич та отець Костянтин Гулюк помолилися за героїв, освятили пам’ятник та бойові прапори ОУН. З урочистою промовою виступили голова ОУН Богдан Червак та командир підрозділу ОУН імені Василя Кіндрацького Олександр Потебенько. Добрим словом розповів про героїв колишній заступник командира батальйону ОУН, голова УВО, письменник Борис Гуменюк. Актриса Оксана Ковч зворушливо продекламувала поезію Тараса Шевченка та Олега Ольжича.
«Звідси пішли на війну і загинули за Україну… Андрій Юрга і Василь Кіндрацький…» – тепер назавжди закарбовано на пам’ятній дошці та в історії новітньої боротьби за нашу незалежність.
Христина Дичко