Останнім часом спостерігається своєрідна «мода» на націоналізм. Гасла українських націоналістів широко використовується у суспільстві, виникають нові партії, які називають себе націоналістичними, питання минулого ОУН і УПА широко дискутуються. На Вашу думку, з чим це пов’язано?
Нічого дивного не має у тому, що в суспільстві виник інтерес до націоналізму, в тому числі до питань історії націоналістичного руху, зокрема ОУН і УПА. Річ у тім, що націоналізм завжди стає особливо актуальним у періоди, коли нація і держава опиняються перед складними викликами, коли питання стоїть руба: бути чи не бути нації, зберегти або втратити державність.
Так було в часи УНР, згодом у період підпільної діяльності УВО і ОУН, часів Карпатської України, Другої Світової війни, відновлення державної незалежності у 1991 році, під час двох Майданів.
Крім націоналізму не існує жодної іншої ідеології, яка мобілізує націю на боротьбу, стає її імунною системою, дозволяє успішно долати усі труднощі.
Сьогодні ми переживаємо час, коли реально Україна може втратити свій суверенітет, власну соборність. Принаймні, Московія не приховує своєї мети – ліквідувати державність України.
Саме тому на політичну арену вийшов новітній український націоналізм, який протистоїть московській агресії.
У даному випадку йдеться не лише про мілітарне протистояння, а передусім світоглядне й ідеологічне. Тільки націоналізм – є адекватною відповіддю на агресію так званого «руского міра» , тільки націоналізм дозволить зберегти власну політичну, культурну і духовну ідентичність нації.
Проблема лише в тому, що дуже часто ми використовуємо націоналістичні гасла без їх наповнення справжнім націоналістичним змістом. І це, інколи, призводить до його дискредитації, дає можливість ворогам України спекулювати на цій темі.
Минуло більші ніж 80 років як постала ОУН. Жодна інша організація в Україні не має такої політичної історії. Чи не могли б Ви назвати основні здобутки ОУН у контексті її минулого і сьогодення?
Справді, жодна інша організація, чи політична партія не мають такої історії як ОУН. У свій час з нами змагалися комуністи. Але де вони зараз? На смітнику історії.
Переконаний, що ОУН змогла стати фактором новітньої української історії, й ніколи не переривала своєї діяльності, оскільки стояла на засадах українського націоналізму в інтерпретації Тараса Шевченка, Миколи Міхновського, ідеологів Організації Українських Націоналістів.
Головною заслугою ОУН вважаю, що саме вона утвердила в суспільстві ідею безкомпромісної боротьби за повну державну незалежність України.
Пригадайте історію. Жодна інша політична сила, партія, група не ставили перед собою мету здобути у боротьбі державну незалежність України. Навіть у новітній час така прогресивна організація як «Народний Рух України за перебудову» на першому етапі своєї діяльності відстоювала «суверенітет України» в рамках «оновленого Радянського Союзу».
Натомість сьогодні ідея незалежної України не ставиться під сумнів ніким: ані лівими, ані правими, ані центристами. Більше того за цю ідею люди йдуть на смерть, відстоюють її зі зброєю в руках.
Безсумнівним успіхом ОУН стала легітимізація національно-визвольного руху періоду Другої світової війни. Сучасна історія України немислима без ОУН і УПА, девізії «Галичина», інших українських збройних формувань, боротьба яких засвідчила, що українці під час війни змагалися не лише із фашистською Німеччиною і більшовицьким Радянським союзом, але у дуже складних геополітичних та соціальних обставинах не припиняли боротьби за відновлення державної незалежності України, яка була втрачена після поразки Української народної республіки.
З огляду на процес формування національної свідомості та історичної пам’яті, це дуже важливо, оскільки виростає покоління українців для яких ОУН і УПА – своєрідний ідеологічний стрижень, який дозволяє їм самореалізуватися, бути активним громадянином своєї країни.
Врешті, саме ОУН запропонувала суспільству модель національної держави, тобто державного укладу який базується на засадах і цінностях що притаманні українській нації.
Модель національної держави виявилися актуальною саме сьогодні, коли глобалізація, асиміляція, не контрольованість міграційних процесів, наступ мультикультуризму загрожують втраті національної ідентичності, розмивають інститути держави, не дозволяють конкурувати Україні у міжнародному вимірі.
З’явилися політичні партії, які прагнуть реалізувати уже в незалежній Україні модель національної держави, яка опрацьовувалася нашими попередниками, ідеологами українського націоналізму Ю. Вассияном, М. Сціборським, Д. Андрієвським та іншими.
До речі, не бачу альтернативи цій моделі. Усі альтернативи, зокрема, комуністична, соціал-демократична, ліберальна, олігархічна виявилися не ефективними. Тому не дивно, що окремі політичні партії, які насправді є далекими від націоналізму, усе ж намагаються реалізувати якісь елементи моделі саме національної держави.
Проте, уже з’явилися націоналістичні партії, зокрема ВО «Свобода», яка у свій час отримала статус парламентської і яка має дуже конкретну й чітку програму утвердження саме національної моделі державності.
Ключове питання порядку денного для України – збереження територіальної цілісності України. Чи спроможна Україна перемогти Московію?
Україна не просто може перемогти Московію у цій війні. Україна зобов’язана це зробити шляхом відновлення своєї територіальної цілісності на Донбасі і в Криму.
Для того, щоб це зробити нація і суспільство мають усвідомити, що з-понад усіх викликів цей найголовніший. Без відповіді на нього нічого не буде: ані реформ, ані демократії, ані європейського вибору.
На жаль, такого усвідомлення ще не існує. Україна продовжує жити у двох паралельних світах. Один світ існує на Донбасі, де йде війна, гинуть люди, калічаться людські долі, другий – де немає відчуття цієї жахливої ситуації.
Так не повинно бути. Ще раз наголошую, московитів треба вигнати з Донбасу і Криму, відновити соборність України, тільки тоді можемо розраховувати на успіх в економічних і соціальних перетвореннях. Пріоритетом мають стати Збройні сили України, мілітаризація суспільства. Тому ОУН, яка має досвід формування добровольчого батальйону, докладає зараз усіх зусиль для підтримки ЗСУ, перетворення Збройних сил України в Українську армію.
Нам йдеться не тільки про мілітарну здатність протистояти ворогові, але й про плекання серед військових патріотизму, який був притаманний ОУН і УПА. Переконаний, що Українська армія може бути ефективною, такою, яка не тільки захищається але й перемагає, коли будуватиметься на тих світоглядних засадах, на яких діяли ОУН і УПА, січові стрільці, княжі дружинники.
До речі, повна перемога над Московією можлива тільки тоді, коли сучасна Московська імперія розпадеться остаточно. Останній цвях в домовину Московії заб’ють українці, така наша місія.
Кажуть, що світ збайдужів до України. Чи це так? Хто насправді наш союзник, а хто «агент Кремля»? Якою є реальна вага України в Європі і світі?
Хто б що не говорив, Україна була і залишається геополітичним фактором. Велика територія, значний людський потенціал і природні ресурси роблять нас геополітичним гравцем на міжнародній арені. Це питання не повинно навіть дискутуватися.
У свій час українські націоналісти об’єднані в ОУН наголошували на ключовій тезі своєї ідеології – «в міжнародній політиці необхідно опиратися виключно на власні сили нації». Ігнорування цієї засади завжди призводило до великої біди.
Тривалий час якась частина суспільства, а відтак його керманичі були «зачаровані» на Схід. Зокрема Москву. У результаті – війна, втрата територій, розчарування.
Сьогодні значна частина суспільства в тому числі цілі інститути влади «зачаровані» на Захід, зокрема Європейський Союз, так звані європейські соціальні стандарти.
Такі геополітичні «коливання» вказують на ігнорування власних сил, невіру в творчий потенціал української нації, культивують комплекс національної меншовартості. Мовляв, нам завжди хтось у чомусь зобов’язаний допомагати. Ніхто нічого нам не зобов’язаний. Сильна, велика і процвітаюча Україна нікому не потрібна, крім українців.
Це не означає, що Україна має ігнорувати чи не шукати союзників. Це лише означає, що Україна не повинна розчаровуватися, коли їх не знаходить.
Нашим союзникам, особливо в Європі час від часу треба нагадувати слова першого Голови ОУН Євгена Коновальця: «Без незалежної і сильної України не буде процвітаючої Європи».
Нам необхідно інтегруватися у європейські економічні моделі і стандарти, але не можна це робити за будь-яку ціну. Маємо залишитися передусім українцями, а згодом європейцями, а не навпаки. Скажімо, не бачу необхідності мавпувати так звані європейські стандарти в царині духовності, релігії, їхніх уявлень про сімейні цінності. Українці, які свою тяглість мають, принаймні, із часів Київської Русі сформували власні стандарти і цінності, які пройшли перевірку часом. Якихось «запозичень» нам не треба .
Український політикум не втомлюється наголошувати, що єдність нації і суспільства – запорука єдності країни. Як досягти справжньої єдності? І Чому це завдання не вдається розв’язати упродовж багатьох років існування незалежної України?
На моє переконання, питання єдності і консолідації нації перейшло в площину збереження державності. Москва з метою цілковитого загарбання України прагне насамперед розколоти націю, загострити існуючі протиріччя, а отже, деморалізувати суспільство і українську владу.
Лише сліпий цього не бачить. Відповідь на це може бути одна. Українцям слід гуртуватися і не піддаватися на московські провокації. Історичний досвід показує, що реальна єдність, або єдність на перспективу можлива тільки довкола національної ідеї, тобто думки, волі і дії нації, спрямованої на розбудову незалежної держави на своїй етнічній території.
У свій час, визначний діяч ОУН, поет, науковець і філософ Олег Ольжич написав блискучу статтю «Дух руїни» у якій показав до яких жахливих наслідків призводив брак єдності серед українців. Раджу усім з нею ознайомитися. Думаю, що після її прочитання у багатьох політиків відпаде бажання ігнорувати національні інтереси на користь своїх особистих чи партійних .
У нас люблять когось закликати до єдності. При цьому ніхто нікого, як правило, не чує. А насправді починати треба із себе. Саме тому спільно із Головою ОУН(б) Стефаном Романівим ми підписали заяву, де зазначено, що прагнемо відновити єдність Організації Українських Націоналістів втрачену у 1940 році. Отже, прагнемо почати із себе, бо тільки так можна отримати моральне право закликати до єдності всіх українців.
Розмову вела Ніна Скочко