Цієї весни минає 75 літ від початку антинімецьких виступів Української повстанської армії Тараса Бульби-БоровцяСлід сказати, що їм передувала низка важливих подій. Зокрема 2 січня 1942 року у Варшаві Головнокомандувач УПА побував на таємній зустрічі з Президентом УНР на вигнанні Андрієм Лівицьким, яка йому була влаштована у помешканні інженера Якова Винника. На ній були присутні полковники Армії УНР Михайло Садовський, Микола Чеботарів, Аркадій Валійський і сотник Борис Шевченко. За спогадами останнього відомо, що поліський отаман

розповів про свою збройну боротьбу з комуністичною партизанкою на Поліссі, про жахливе ставлення німців до українського населення і наголосив на потребі організованої і постійної боротьби проти ворогів.

Зрозуміло, що відкрито ухвалити рішення про початок антинімецької боротьби в Україні Президент А.Лівицький не міг, адже він перебував під німецьким наглядом. За словами Бульби-Боровця, наступного дня, Президент зустрівся з ним віч-на-віч, підтримав його плани, однак жодних зобов’язань щодо допомоги в їх реалізації на себе не взяв. Це дало можливість Бульбі-Боровцю діяти, виходячи з місцевих обставин, а дослідникам сумніватися у виконанні ним завдань Державного Центру УНР на вигнанні.

Натхненний благословенням Президента, Тарас Бульба-Боровець на зворотному шляху із Варшави попрямував на Кременеччину, де проживав полковник Іван Литвиненко, з пропозицією до нього очолити штаб Української Повстанської Армії. Однак той, посилаючись на гострий ревматизм, що був наслідком першої світової війни та зимових походів Армії УНР, від цієї пропозиції відмовився. Тоді отаман робить ставку на члена ОУН поручника Леоніда Щербатюка («Зубатого»), який хоч і не мав вищої військової освіти, але був «вродженим революціонером та партизанським командиром широкого масштабу». Першого березня 1942 року з’являється наказ про призначення його начальником штабу УПА, місце розташування якого одразу було перенесене з Людвипільського району до однієї з лісничівок у Корецькому районі за п’ять кілометрів від автодороги Київ-Рівне.

Оскільки УПА стала підпільним збройним формуванням, тому нова організаційна структура її передбачала дію виключно малих, дуже рухливих бойових одиниць, а не великих неповоротких з’єднань. Особовий та командний склад формувався зі здорових молодих та не зв’язаних сімейними узами чи господарством людей.

Як людина, що дбала про «кожну нашу душу», Бульба-Боровець розробляє тактику боротьби, згідно з якою, втрати особового складу були би відсутніми або мінімальними. Такими мали бути операції «з-під землі та під землю» малими невловимими партизанськими групами після всебічної розвідки місця розташування ворога, без устрявання в ініційовані ним бої. Отаман наголошував, що головними ворогами повстанців є не мобілізовані вояки регулярних армій Німеччини та Росії, а нацистська та комуністична партії і їх злочинні партійні війська НКВД та СС.

16 квітня 1942 року Головна команда УПА видає наказ своїм п’ятьом новоорганізованим «літаючим бригадам» (сотням) негайно розпочати першу фазу збройної боротьби проти Гітлера, блискавично провести намічені операції контртерору проти репрезентантів німецької цивільної адміністрації в Україні. Із середини квітня до кінця травня 1942 року летіли в повітря автомашини та всякі бюра Кохової аристократії в Україні разом із їхніми пасажирами та урядовцями. Всі місцевості були одночасно засипані антигітлерівськими летючками, які пояснювали, за що карає своїх нових «визволителів» збройна рука української нації.

Ось як про одну з таких акцій розповідає мешканець села Мале Вербче Сарненського району Рівненської області Іван Босий на допиті 5 квітня 1957 року: «Восени 1941 року німці збирали з населення поставку картоплі, і ця картопля була закопана в одному місці. Весною 1942 року була вказівка, щоб цю картоплю селяни забрали назад стільки, скільки кожен здав. Прийшовши за цією картоплею, я побачив, як Боришкевич Володимир Федорович, два чоловіки з хутора біля Степаня по-вуличному Лірцеві (брати Степан Соловей та Петро Соловей, ад’ютант Тараса Бульби-Боровця,-І.О.) і ще 10-12 осіб стояли і видавали картоплю. Усі вони були озброєні, в тому числі був озброєний пістолетом і Боришкевич Володимир. Як я пам’ятаю, хтось із цих осіб кудись кілька разів вистрілив. Пізніше я дізнався, що Лірцеві були бульбівцями. З цього я зробив висновок, що і Боришкевич Володимир був у бульбівцях».

Про акції такого плану йде мова і в німецьких документах. Наприклад, у повідомлення з окупованих територій Сходу № 32 від 4 грудня 1942 року зазначається: «Лише в оперативних зонах Рівне і Житомир за останніх 8 днів відбулися близько 150 бандитських нападів, які служили переважно для забезпечення банд продуктами… Наочну картину для дій по боротьбі з бандами дає дотеперішній результат акції із заготівлі зерна в оперативній зоні Рівне. В усіх областях, а також і в тих, що влітку були охоплені бандами, акція була реалізована на 80-100%. Зате райони Пінськ, Костопіль і Сарни значно відстають у заготівлі через сильну діяльність банд: Пінськ – 28% , Костопіль – 32-33% і Сарни – 25-30%».

За даними кандидата історичних наук Олександра Дарованця, навесні 1942 року на терени південної Рокитнівщини прибула велика група бульбівців, до якої приєдналися боївки сіл Кисоричі, Борове, Карпилівка, Дерть. Загалом зібралося біля 150 осіб. Повстанці цієї групи пустили під укіс німецький ешелон на перегоні Рокитне-Осницьк. Під час операції загинуло 19 гітлерівців. З боку повстанців було троє вбитих та п’ятеро поранених.

У червні 1942 року Головна команда УПА надіслала Кохові листа, написаного в дуже гострій формі і з такою вільною, недипломатичною фантазією, як колись запорожці писали до турецького султана. Бульба-Боровець застерігав гауляйтера України від подальших репресій проти цивільного населення України. Якщо Німеччина не припинить терор та грабунок України, то УПА розпочне ширші бойові дії. Копія цього листа була надрукована тисячами примірників українською та німецькою мовами і розіслана німецькою поштою з Києва та Рівного до всіх ґебітскомісарів та урядів, а також розповсюджена серед населення. Однак гітлерівці не мали найменшого наміру міняти свій політичний курс. Тому у другій половині липня 1942 року Головна команда УПА видала наказ усім своїм «літаючим бригадам» негайно розпочати заплановану другу фазу збройної акції проти гітлерівців, тобто — вдарити ворога не тільки по адміністративних органах, але також почати бити його по всіх пунктах воєнно-стратегічного значення, а особливо, по системі транспорту та постачання фронту. Найбільшою з цієї фази боротьби стала Шепетівська операція, що відбулась у ніч з 18 на 19 серпня 1942 року під керівництвом отамана оперативної бригади Миколи Довбні, під час якої, за даними Т.Бульби-Боровця, було звільнено ешелон робітників, що відправлялись до Німеччини, реквізовано склади боєприпасів та продуктів. Про неї згадується в аналітичному документі розвідвідділу групи армій «Південь» від 17 липня 1943 року. У розділі «Ставлення до німців» там сказано: «Інколи мали місце випадки, коли банди свідомо щадили життя німців. Так, наприклад, персонал військово-продовольчого складу в Шепетівці перебував під вогнем тільки до тих пір, поки не був підпалений склад. Командир підкреслив, що він веде боротьбу не проти окремих солдатів, а лише хоче паралізувати підвезення та постачання німців».

Про напад бульбівців на гітлерівську адміністрацію селища Межиріччя йдеться у звіті оперативної групи НКВД СССР, складеному після січня 1943 року. Зокрема, там зазначено: «В середине октября нам стало точно известно, что один из отрядов «Т. Бульбы» совершил вооруженный налет на с.Межиричи (райцентр), где им были убиты: немецкий комендант района, ляндвирт и голова райуправы».

Ще про одну акцію отамана у своїх спогадах пише колишній командир групи розвідки радянського спецзагону Дмитра Медведєва – Борис Крутиков: «В ніч з 2-го на 3 грудня 1942 року група озброєних людей, які видавали себе за радянських партизанів (для цього на головних уборах були начіплені червоні стрічки або червоні зірки і встановлено пароль «Сталінград – Москва»), зробила наліт на районний центр Ровенської області м.Тучин. Після невеликого бою з німцями та поліцією (як пізніше виявилось, поліція про це була вже повідомлена), група розпочала вивезення майна типографії. Шрифти, ротаційні машини та деякий інший інвентар типографії було навантажено на сани. Основні типографські машини залишились невивезеними. Через 1,5-2 години, коли з міста Рівне під’їздили на машинах німці, група залишила м.Тучин і виїхала в напрямку на північ. Прийнявши цю озброєну групу за радянських партизан, я активно допомагав їм у погромі районної управи і вивезенні типографії. Вранці група опинилась в селі Медведівка. Після відпочинку мене було запрошено до отамана. Цим отаманом виявився Тарас Боровець».

Усе це свідчить, що першими розпочали антинімецьку боротьбу у роки Другої світової війни повстанські відділи УПА під керівництвом Т.Бульби-Боровця, який пригорнув під своє крило представників різних політичних течій, що готові були збройно захищати свій народ від злочинної політики окупантів.

Іван Ольховський

На знімку: Тарас Бульба-Боровець третій зліва у сірій шапці із охороною. В шапці з опущеними вухами і в розстібнутому піджаку – Леонід Щербатюк-Зубатий. Осінь 1942 року.

 

ДОВІДКА. Леонід Щербатюк («Зубатий») – поручник, син полковника Армії УНР, член ОУН. Народився у Києві, за професією інженер-економіст, старшина резерву польської армії. Перед війною закінчив у Польщі вищу школу зовнішньої торгівлі, володів низкою іноземних мов, працював представником однієї Бориславської нафтової фірми в Англії. Повернувся в Україну перед вибухом Другої світової війни в 1939 році. Займався підпільною діяльністю в Києві під прикриттям Червоного Хреста. Першого березня 1942 року призначений начальником штабу УПА Бульби-Боровця. 19 лютого 1943 року разом  з  хорунжим Михайлом Квашею («Рибачком) та ще з сімома підстаршинами і козаками потрапив у засідку червоних партизанів. Розстріляний і вкинутий у колодязь, але, незважаючи на тяжкі рани, дивом вибрався звідти, вилікувався і через чотири місяці знову був у строю. Вбитий гітлерівцями наприкінці  1943 року  на Яринівських хуторах Березнівського району Рівненської  області.