10 березня виповнюється п’ять років з часу смерті Голови ОУН Миколи Плав’юка.

Йому судилося стати першим головою Проводу ОУН з осідком у Києві. Усі попередники мали осідок «на чужині».

М. Плав’юк був оптимістом. Постійно наголошував, що все найважче для українців, в тому числі для ОУН, уже позаду. Він передусім мав на увазі Другу світову війну, коли українським націоналістам треба було вмирати за Україну. Більше того, був переконаний, що епоха визвольного націоналізму завершилася. Настав час для державного націоналізму.

З його слів герої ОУН завжди поставали великими і недосяжними у своїй величі.

Війна з Москвою внесла суттєві корективи. Тепер усім зрозуміло, що поки йде війна, а українські землі залишаються окупованими, єдиною запорукою збереження держави залишається визвольний націоналізм.

По-іншому тепер дивимося на героїв ОУН. Вони для нас не стали меншими, але стали ближчими. Відтепер їхніми вчинками менше пишаємося, а все більше відчуваємо необхідність їх наслідувати.

Микола Плав’юк запам’ятався тим, що у 1992 році передав Леоніду Кравчуку повноваження останнього президента УНР на вигнанні. У нього була мрія, що ВР України схвалить закон, який зафіксує правонаступництво України з УНР. При його житті ця мрія не здійснилася.

Але, здається, що тепер вона більш реалістична, ніж п’ять років тому.

І в цьому також є заслуга Миколи Плав’юка.

Богдан Червак,

Голова ОУН