«Чи дратує вас російська мова?» – саме так звучало питання автора публікації в газеті «Панорама Полтавщини» до перехожих – полтавців у Корпусному парку та на ст.. ст.. 4, 5 №31 цієї газети за 03.08.2017р.

Відповідь на нього спрогнозувати неважко. Особливо, якщо врахувати типові риси української ментальності – толерантність, гостинність, лояльність до інших народів – і стилістику самого запитання.

Склалося враження, що автор статті – не філолог, і взагалі далекий від мовознавства. Очевидно, він занепокоєний все більшим поширенням української мови в Полтаві. Ілюстрація до статті – фото пам’ятника «Слави російської зброї», який все ще височіє в центрі Корпусного парку, – нагадує нам про ту зброю, яка за 363 останні роки розшматувала мільйони українських тіл і саму українську державність та продовжує робити це зараз на Донбасі, в Приазов’ї, в Криму.

Це фото – погроза нам, українцям?

Запитаємо кожну притомну людину: «Чи може адекватну особу дратувати мова як така? Будь – яка?». Відповідь теж прогнозована. Бо проблема не в мові як в явищі суспільного життя,  проблема, вважаємо, в її носіях, в їхніх діях. Проблема у використанні мови як інструменту колонізації (у нашому випадку – російської), або як інструменту національного відродження (в сьогоднішній постколоніальній Україні, яка веде збройну боротьбу проти країни – агресора, колишньої метрополії імперії, чию мову в Полтаві так пристрасно взявся захищати автор статті «Мова – інструмент спілкування чи спекулювання?» п. Сергій Миколенко).

Свідомі і освічені українці добре пам’ятають слова із виступу екс – дружини Президента РФ Людмили Путіної: «Зона інтересів Росії пролягає всюди, де лунає російська мова!». Окупація Криму і Донбасу теж відбулася під гаслом захисту російськомовних громадян країни від «цькувань українських націоналістів»….

«Мовно-стурбованими українцями» називає автор статті тих громадян нашої Держави, які усвідомлюють значення для безпеки країни такого чинника, як державна мова. Цікаво, німців, французів, англійців, данців та інші народи пан С. Миколенко теж вважає «мовно-стурбованими»? Враховуючи необхідність складання іноземцями іспиту на знання державної мови для набуття права на навчання чи постійне проживання в цих країнах. А політикум, ЗМІ і громадян Російської Федерації п. С. Миколенко «мовно -стурбованими» не вважає?

Саме слово «мовно – стурбовані» в названій статті є примітивно – прозорою калькою від російського «сексуально – озабоченные» із заміненим першим коренем складеного слова. Заміна зроблена для того, щоб образити національні почутті тих українців, які шанують і бережуть рідну мову, захищають її державний статус.

Не вдаючись до аналізу всіх «перлин» українофобії та невігластва, викладених у цьому опусі, зауважимо дещо про Німеччину, на яку посилається автор статті.

1. Другу світову війну Німеччина розв’язала спільно із Радянським Союзом (напад на Польщу у вересні 1939р., її поділ навпіл, спільний військовий парад у Бресті).
2. Гітлерівська ідеологія обійшлася людству «у 70 млн. жертв у всьому світі», а ленінсько – сталінська ідеологія обійшлася людству у 120млн. жертв, переважно на просторах російської імперії – СРСР.
3. Гітлерівська ідеологія, поширювана німецькою мовою, була розвінчана і засуджена міжнародним трибуналом у Нюрнберзі – її колисці -, а її теоретики і практики визнані злочинцями і покарані (хто – страчений, хто – отримав довічне або тривале ув’язнення).
4. Комуно – шовіністична російська ідеологія, поширювана російською мовою, поки що не пройшла свого «Нюрнбергу». Її теоретики і практики ще не отримали вироків міжнародного трибуналу (лише економічні санкції), хоча її злочини проти народів, проти українського зокрема, визнані державами як геноцид. Трибунал над Москвою ще попереду.
5. Сьогоднішня Німеччина побудована на абсолютно іншій, кардинально відмінній від гітлерівської, ідеології. Вона поважає кордони, визначені міждержавними угодами. Вона популяризує німецьку мову і культуру через культурні і просвітницькі установи, а не нав’язує її іншим народам силоміць, як це завжди було в російській імперії.
6. Держслужбовці та очільники місцевих громад у Німеччині після 1945 року не ходять на громадські і державні заходи під націонал – соціалістичними (нацистськими) червоними із свастикою прапорами…
7. Сьогоднішня Німеччина не втручається у внутрішні справи країн, де проживають етнічні німці, із вимогами преференцій для них. Вона дозволяє на своїй території діяльність культурних, наукових, громадських організацій своїх громадян – представників інших етносів

( до прикладу: Український Вільний Університет у Мюнхені, Наукове товариство ім. Т. Шевченка, видавництва, українські громадські  організації).

8. Озвучені у Київраді пропозиції про україномовні вивіски, які так засмутили п. Миколенка, вже давно стали нормами в усіх країнах Західної Європи і світу. І в так милій його серцю РФ. В Німеччині – також. В Німеччині не арештовують і не ув’язнюють директорів українських культурних центрів чи бібліотек, як це діється в РФ, в Москві. Шкода, що автор статті «Мова – інструмент спілкування чи спекулювання?» не поцікавився думкою полтавців про це.
9. В Німеччині дозволено друкування книг і газет українською мовою (українських наукових та громадських інституцій), а в РФ вже давно не видаються жоден україномовний журнал чи газета, не продовжено реєстрації на діяльність всіх україномовних громадських організацій, всіх українських земляцтв. Не працює жодна державна чи приватна україномовна школа, не транслюється жодна україномовна радіо – чи телепрограма.

В російському суспільстві культивується ворожо – зневажливе  ставлення до України і українців, як і до інших національних меншин. Хоча українців в РФ проживає більше 7млн., і це лише за офіційними даними. А скільки на справді?

Яке ставлення в РФ до держслужбовців і громадян, які говорять там українською – в держустановах, навчальних закладах, магазинах, на вулицях російських міст?

Як в РФ здійснюється право національних меншин, а саме українців, на навчання рідною мовою в державних школах, на отримання інформації рідною мовою, на задоволення національних культурних потреб?

Що відповість на ці питання п. С. Миколенко?

Чи наважиться сказати правду?

Ми переконані: якщо п. Сергій Миколенко справді вважає мову інструментом спілкування та порозуміння між народами і країнами і щиро прагне порозуміння між українцями і росіянами, то він попросить вибачення перед полтавцями за слова «мовно – стурбовані українці» і поклопочеться перед урядом РФ – про надання українській мові в РФ такого ж статусу, який має російська мова в Україні; про відновлення та створення на теренах РФ хоча би такої ж кількості українських громадських, культурних організацій, газет, журналів, радіостанцій і телевізійних каналів, державних україномовних шкіл, скільки їхніх російськомовних аналогів працює в Україні.

Сподіваємося, що, дізнавшись думку об’єктивно налаштованих полтавців, для яких мовні проблеми є зрозумілими, п. С. Миколенко припинить спекулювання на толерантності чи необізнаності наших земляків.

І справді варто частіше згадувати слова Ліни Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.»

 

Координаційна рада Громадської спілки «Ліга громадських

організацій  «Громада Полтавщини»