14 жовтня на 92-му році життя помер наш друг, член ОУН з 2001 року Микола Іванович Гвоздь. Невисокий на зріст, скромний чоловік, який після давньої смерті дружини, не маючи дітей, жив одиноко і начебто тихим життям. Але це тільки так здавалося тим, хто його близько не знав. Я ж, заприятелювавши з ним років з 15 тому, узнав зовсім інше – йому завжди боліла Україна, як за часів СРСР, так і вже в незалежній Україні, коли всілякі негаразди й біди навалювались на нас. Так, в радянські часи дисидентом він не був, але завжди трудився на українській ниві і як міг утверджував нашу мову і нашу культуру на роботі (багато років працював редактором україномовних видань у видавництві «Вища школа»), серед колег, друзів, сусідів і знайомих. А треба визнати, що в умовах тотальної русифікації це було нелегко. І коли настали нові часи, без роздумів пішов на редакторську роботу в націоналістичний часопис «Розбудова держави», а потім у видавництво ім. О. Теліги і газету «Українське Слово». У 2000-і роки на громадських засадах вів у Фундації ім. О. Ольжича курси української мови, через яку пройшло багато киян і завдяки чому здобув нових вірних друзів. Отже, його нивою, а в багатьох випадках і фронтом боротьби, було українське слово.
В останні роки життя, навіть у 90-річному віці, Микола Іванович не полишив активної участі в громадському житті, тим більше в діяльності нашої Київської міської організації ОУН. Ходив на наші збори, різні книжкові виставки і презентації, ювілеї українських письменників, був активним передплатником і читачем газети «День». А останньою його втіхою й одночасно полем бою був комп’ютер і Фейсбук, де він своїми виваженими і, разом з тим, принциповими постами відстоював нашу українську справу. І сьогодні, в переддень сороковин з дня смерті, коли душа померлого остаточно покидає землю, думається так, що нагородою другові Миколі за патріотичне й наповнене працею життя стало те, що до останнього дня він був, як кажуть, на ногах, відійшов у вічність у свято Козацької Слави, а помер тихо – уві сні.
Спочивай з миром, наш дорогий друже!