Ці слова належать яскравій постаті українського національно-визвольного руху Андрієві Мельнику.

Народився він 12 грудня 1890 року в селі Воля Якубова, що на Львівщині. Його батько був відомим громадським діячем, людиною неординарних здібностей, освіченою та енергійною. Вся сім’я була просякнута українським духом — тут шанували українських митців, письменників, особливо Івана Франка.

У роки Першої світової війни у складі підрозділу Українських Січових Стрільців він воював проти російської армії на території Галичини. Влітку 1916 року в розташування підрозділу, де він служив, прибув ерцгерцог Карл — майбутній імператор Австро-Угорщини. Він спілкувався з вояками, вручав їм нагороди. Отримав медаль «За хоробрість» і Андрій Мельник. Він зняв свою імператорську шаблю і вручив її йому! І це при тому, що Карл знав: перед ним — солдат-русин!

Зі спогадів сотника Легіону Українських Січових Стрільців Михайла Мінчака:

«Про Андрія Мельника казали, що він заворожений. Він підскоками веде сотню в бій до наступу, ніколи не прилягаючи до землі, міг би подумати, що він не лише забагато ризикує життям, а й добровільно шукає смерті. А коли врешті й досягла його «куля зрадливая, в Москві-матушці свяченая», то не вбила, а тільки поранила».

В одному з боїв він потрапив до російського полону й опинився аж під Царициним. У концтаборі, де познайомився з Євгеном Коновальцем. У 1917 році вони втекли з полону й незабаром опинилися на теренах України, де саме розгорталася боротьба за самостійність. І Коновалець, і Мельник одразу включилися в неї. Правда, ніяких політичних посад не обійняли. Зокрема Андрій Мельник був заступником командира Осадного Корпусу Січових Стрільців, виконувачем обов’язків командира корпусу УСС, начальником штабу Окремого Загону Січових Стрільців, чільником Штабу Дієвої Армії УНР, помічником коменданта групи Січових Стрільців.

У січні 1918-го на київському заводі «Арсенал» спалахнув більшовицький заколот, що ускладнив і без того складне становище УНР та її Центральної Ради. Й саме підрозділи Січових Стрільців під командуванням Коновальця й Мельника відіграли вирішальну роль у його придушенні. Перебуваючи на службі в гетьмана Павла Скоропадського, січовики, після того, як Скоропадський вирішив створити спільну з Росією федерацію, змінили свої уподобання. І допомогли Директорії УНР знову прийти до влади.

Після того, як УНР зазнала поразки від більшовицької Росії, більшість її чільників впали у відчай: апатія охопила навіть воєначальників, які ще вчора хоробро воювали з більшовицькою ордою. Мельник і не думав здаватися: на теренах Галичини, на той час непідконтрольній радянській владі, він узявся за організацію Української Військової Організації, яка згодом перетворилася в Організацію Українських націоналістів. При цьому йому довірили посаду крайового коменданта УВО. Проте навесні 1924-го його заарештували й 4 роки він провів у польській в’язниці.

Коли вийшов на волю, працевлаштувався управителем маєтностей митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького. На початку 1930-х від рук агента НКВС Павла Судоплатова загинув полковник Євген Коновалець. І Мельникові довелося очолити ОУН — так заповів сам Коновалець…

Мельник мав серед націоналістів неабиякий авторитет. Відомий ідеолог націоналізму Микола Сціборський так казав про нього: «Це одна з корінних постатей Визвольних змагань. Кому ж як не йому їх продовжувати? А для продовження потрібний досвід. Історія не визнає імпровізації».

Поет Олег Ольжич, який вирізнявся стриманістю, особливо щодо характеристик оточення, писав: «Треба вміти за одне слово витерпіти ламання ребер, щоб говорити про витримку революціонера… Авжеж, це не вождь типу Євгена Коновальця, менший від нього стратег і політик. Це за характером шеф штабу, але людина, яка ніколи не ламалась і має відчуття суті історії».

— Навіть після розколу ОУН у 1940 році, коли від Організації відійшло чимало націоналістів, здебільшого так званих краєвиків, вірність полковникові зберегли майже всі визначні постаті національно-визвольного руху, — говорить Богдан Червак. — Серед яких Юліан Вассиян — ідеолог ОУН, автор програмних документів установчого Конгресу Українських Націоналістів у Відні 1929 року; Микола Сціборський — автор «Націократії», яка стала наріжним каменем у системі ідеологічних засад українського націоналізму. Це і Микола Капустянський, Дмитро Андрієвський, Євген Онацький та низка інших відомих діячів, що зайвий раз підтверджує непересічність постаті Андрія Мельника.

З початком Другої світової виникли умови для активнішої діяльності ОУН в Україні. Однак розбіжності в оцінках політичної ситуації спричинили розкол ОУН. Під час німецької окупації України Андрій Мельник перебував спочатку під домашнім арештом, а з лютого 1944 року ув’язнений у концтаборі Заксенхаузен. Проте його ув’язнення не вплинуло на активність ОУН. Перші її похідні групи вирушили в Україну влітку 1941-го одразу ж з початком радянсько-німецької війни. При цьому керівництво Організації особливу увагу приділяло так званим «Осереднім і Східним землям», які понад двадцять років перебували під більшовицькою окупацію. Туди направляли провідних і найкращих.

Після закінчення Другої світової Мельник потрапив у табір для переміщених осіб у Німеччині, в підконтрольній американській адміністрації зоні. Радянські спецслужби, звісно, домагалися видачі заклятого ворога СРСР, але їм не пішли назустріч.

Щоб краще розуміти, якою насправді людиною був Андрій Мельник, процитую спогади французького посла у Берліні, члена Французької академії Франсуа Понсе, який так записав у щоденнику після зустрічі з ним: «Цей Мельник — людина витонченої культури, дуже ввічливий і гарно вихований. Полковник завжди був сумний і маломовний. Коли ми з ним уранці зустрічалися, випромінювала від нього велика гідність. Перший вітався і запитував про моє здоров’я. А про себе не говорив ніколи. Однак пригадую, що були моменти, коли Мельник виходив зі своєї сховки і ставав балакучим. Це бувало тоді, коли згадував визвольні змагання України».

Згодом, покинувши Німеччину, він оселився в Люксембурзі. Але, як зауважив один з дослідників життя Мельника, він «був громадянином всесвіту, який скрізь волав про негаразди українців, що перебувають у совітському ярмі». Наприклад, у 1957 році, перебуваючи в США й Канаді, Андрій Мельник ініціював створення світової організації, під дахом якої об’єдналися б усі вільні українці й боролися за визволення братів і сестер. Тоді навіть створили робочу групу для реалізації цієї ідеї. Зрештою, у 1967-му створили Світовий Конгрес Вільних Українців, який через багато років трансформувався у Світовий Конгрес Українців. На жаль, Андрію Мельнику не судилося дожити до цього дня: 1 листопада 1964 року він пішов з життя. Похований у Люксембурзі.

Розповідь про людину, яка життя присвятила боротьбі за вільну Україну, витерпівши стільки поневірянь і страждань, завершу словами самого Андрія Мельника, які були його девізом: «Будіть віру в прийдешнє, в Українську Самостійну Державу, в якій не буде місця ні для визиску людини людиною, ні для національного гноблення, ні для затиску вільної думки, в якій український народ буде вільним господарем на своїй землі й по своїй волі».Сергій Зятьєв

Сергій Зятьєв,
Кореспондент АрміяInform