До Київського міського голови,
Голови Київської міської державної адміністрації КЛИЧКА В. В.
До депутатів Київської міської ради
ЗВЕРНЕННЯ
Київської міської Організації українських націоналістів
з пропозицією перейменувати вулицю Багговутівську
в Шевченківському районі м. Києва на вулицю полковника Андрія Мельника
Шановний Віталію Володимировичу!
Шановні депутати Київської міської ради!
У 2020 році українська громадськість відсвяткувала 130-ту річницю з дня народження видатного політичного та військового діяча, визначного представника українського національно-визвольного руху Андрія Мельника. В історію він увійшов як один із творців військового підрозділу Січових Стрільців у Києві, полковник Армії УНР, один із засновників Української військової організації, а насамперед — як Голова Організації українських націоналістів та Проводу ОУН у 1938—1964 рр. Авторитет і заслуги цієї людини загальновизнані в середовищі українських патріотів.
Життя й діяльність А. Мельника під час Українських визвольних змагань 1917—1920 рр. були тісно пов’язані зі столицею нашої держави. Тож для Києва давно настав час віддати належне цій непересічній постаті та посприяти увічненню пам’яті про неї.
Такого підходу до справи вимагає й ухвалений Верховною Радою України Закон «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті», в якому ОУН визнано об’єднанням борців за незалежність нашої Вітчизни, котрі відіграли головну роль у відновленні української державності. Влада зобов’язалася належно вшановувати, відновлювати та зберігати пам’ять про борців за незалежність України у XX ст., сприяти їх увічненню.
На виконання вищезазначеного акта, Київська міська ОУН ставить перед вами питання про перейменування вулиці Багговутівської в Шевченківському районі столиці на вулицю полковника Андрія Мельника. Просимо й вимагаємо забезпечити державницький підхід до справи!
Як відомо, до 1991 р. зазначена мостова називалася на честь Семена Будьонного – кривавого ленінсько-сталінського воєначальника, ревного учасника поневолення України радянською Росією. Після чого їй повернули начебто вікодавню назву – на честь родини Багговутів.
Проте з таким підходом аж ніяк не можна погодитися. Це родина зайд і водночас вірнопідданих служак дому Романових. Багговути брали участь у придушенні повстань кримських татар, поляків і угорців, завоюванні Фінляндії, загарбанні та впокоренні Чечні, всіляко сприяли змосковщенню українців та інших народів.
Особливо мерзенним, осоружним виявився один з останніх представників цього роду — великодержавний російський шовініст, полтавський губернатор у 1913—1915 рр. Олександр Багговут. Саме він у 1914 р. написав міністрові внутрішніх справ Російської імперії таємну доповідну, в якій закликав «викорінювати чужий дух свободи» в Україні та сповна розкрився в усій своїй ненависті до народу, серед якого жив, та як махровий антисеміт.
Царський чинуша та гнобитель вельми бідкався, що (подаємо в перекладі українською мовою):
— «незважаючи на категоричні вимоги інспекторів вести навчання тільки російською мовою, вчителі ухиляються від цього при кожній нагоді й наводять постійно одну й ту саму відмовку, яка полягає в тому, що мова малоросійська є їхня рідна мова, що тільки на цьому наріччі діти швидко засвоюють предмет викладання і що немає ніякої біди в тому, що паралельно з російською мовою даються пояснення на малоросійській»;
— «сільське духовенство в значній мірі також співчуває українському рухові, і оскільки воно близько стоїть до сільського населення, то ці ідеї через його посередництво легше проникають у простий народ»;
— «серед інтелігенції помічається також достатня кількість прихильників українського руху»;
— «значна частина службовців губернської, повітової та земської управ… є також благодатним ґрунтом для розвитку і пропаганди українських ідей і сповідує мазепинський рух. Український клуб у Полтаві складається з людей, які виключно належать до того ж руху»;
— «львівський професор Грушевський постійно перебуває то в Києві, то у Львові й безперешкодно керує небезпечною та згубною роботою мазепинського табору».
Далі О. Багговут настійливо радив: «Оскільки впровадження цих прагнень в уми й серця інтелігенції та простого народу загрожує створенням у майбутньому між російським і малоросійським народами такої перешкоди, знищити яку буде дуже важко, і позаяк рух цей стає останнім часом безперечно небезпечним для Росії, то я вважаю за необхідне боротися з українським рухом такими заходами:
Залучати на посади вчителів земських початкових шкіл по можливості тільки одних великоросів <...>, призначати на посади інспекторів народних училищ людей діяльних, енергійних, твердих і виключно великоросів <...>, усякого вчителя, який виявляє схильність до українського руху, негайно усувати <...>.
Поставити правильно навчання історії Росії в школі й суворо зобов’язати вчителів упроваджувати в молодь поняття про єдину неподільну Росію, пояснюючи значення слова “Україна” як “окраїна” держави в минулі часи <...>.
Вибирати благочинних з особливим розбором, призначаючи людей твердих і енергійних. Необхідно на чолі єпархії ставити преосвященних архієреїв виключно великоросів <...>, чинити найбільший тиск на тих із них, які заражені українофільськими прагненнями <...>.
Звернути особливу увагу на семінарії, на навчально-виховну частину в цих навчальних закладах. Ставити на чолі їх ректорів виключно великоросів <...>. Навчальний персонал повинен бути тільки з великоросів <...>.
Необхідно субсидувати деякі газети… з метою боротьби проти українців. У газетах доводити тотожність великоросів з українцями й пояснити, що малоросійська мова утворилася шляхом полонізації в колишні часи російської мови. Роз’яснити, що “Україна” означає окраїну Польщі та Росії та що ніколи ніякого українського народу не було <...>. Саму назву “Україна — український” заборонити, а вживати лише “Малоросія — малорос” <...>.
Можливе часте вміщення в субсидованих газетах статей про необхідність загальнодержавної мови, якою тільки і є великоросійське наріччя, про багатство російської мови, обширність і багатство її літератури і т. д., про роль сучасної малоросійської мови як простонародної та такої, що не має літератури й майбуття <...>.
Внаслідок виявленого останнім часом прагнення українців вийти з економічного підпорядкування Москви й заснувати свій торговий і біржовий центр у Києві бажано було б, щоб Міністерство фінансів вело національну фінансову політику з метою закріплення за Москвою її становища економічного центру та знищення спроб економічного сепаратизму українців».
А насамкінець підніжок і холуй видавив із себе таке побажання: «Внаслідок участі євреїв у всякому взагалі революційному русі, у тім числі і в українофільському, я вважаю за необхідне всіх євреїв, які не мають права проживання в сільських місцевостях, виселяти, не створювати жодним чином нових містечок, що включаються в смугу осілості, і всіма заходами сприяти земствам та іншим організаціям у боротьбі з економічним поневоленням краю єврейством».
Тому висновок однозначний: вулиці Багговутівської в Києві бути не повинно!
Водночас зазначена проїжджа дорога розташована в Шевченківському районі міста, неподалік вулиці Січових Стрільців — військового підрозділу, з яким були тісно пов’язані життя та діяльність А. Мельника. Існує велика ймовірність, що він бував на Багговутівській у 1917—1918 рр.
Тому закликаємо вас відновити історичну справедливість і назвати цей шлях сполучення іменем полковника Андрія Мельника.
Український народ виявив рішучість порвати з колоніальним і комуністичним минулим. Ми би хотіли таку саму рішучість бачити у ваших діях.
Майбутнє має лише нація, яка пам’ятає своє героїчне, звитяжне минуле, яка вшановує своїх достойних синів. Кияни повинні знати беззавітно відданих Україні попередників, саме з ними ототожнювати історію свого краю. До таких осіб належав і завжди належатиме А. Мельник.
Тож вулиці на його честь у місті на Дніпрі бути!
Слава Україні!
З повагою
Провідник КМО ОУН
Леонід Осипчук