28 травня 2015 р.пострілом з російського танка Т-72 у селищі Водяне, що неподалік Донецька, був смертельно поранений боєць батальйону ОУН Василь Кіндрацький.
Василь загинув як герой.
Водяне, зокрема місцевість “Шахта”, останні тижні піддавалося інтенсивному обстрілу, в тому числі із артилерійської зброї. Натомість умови так званого “перемир’я” не дозволяли ЗСУ давати адекватну вогневу відповідь у бік ворога.
У такій ситуації загроза втратити частину української території завжди велика. Не кажучи про те, що за подібних обставини бойовий дух занепадає, оскільки бійці відчувають свою безпорадність.
У цій, без перебільшення, жахливій атмосфері, «Кіндрат», ризикуючи життям, виліз на вежу напівзруйнованої шахти і встановив там державний прапор і прапор ОУН. Зробив це 25 травня о п’ятій годині ранку, коли прицільний вогонь з боку окупантів, як правило, трохи вщухав.
А вже через два дні Василь загинув. Російський снаряд потрапив у бліндаж, де перебували наші бійці. “Кіндрат” зазнав важкого поранення у живіт. Сорок хвилин лікарі билися за його життя. Зробили, що змогли. Але, у Бога був інший план.
Василь пішов на війну добровольцем. Він, як і багато патріотів, які пройшли Майдан, не вірив Міністерству оборони, не кажучи про МВС. А тому своє місце на війні знайшов у селі Піски, де у складі добровольчого батальйону ОУН багато місяців захищав незалежність і соборність України.
Був одним з тих, хто палко захищав добровольчий рух і критикував чинну владу – мав на це моральне право.
Проте «Кіндрат» – один з перших, хто зрозумів, що перемогти військову міць Росії може лише сильна, боєздатна і патріотична Українська армія.
На кожній ротації Василь “воював” на два фронти.
Першому, коли оббивав пороги Міноборони і Генштабу, переконуючи високих чиновників у необхідності залучати добровольчі формування до ЗСУ на їхніх умовах.
Другому, коли переконував своїх побратимів, що настав час ставати професійними військовими, якщо хочемо не на словах, а на ділі захистити Україну від російської агресії.
У чиновницьких кабінетах Василя, фактично, не розуміли. А скоріше – не хотіли зрозуміти.
Добровольці ж неохоче йшли в ЗСУ із різних причин: подобалася “отаманщина”, брали гору амбіції.
Однак треба було бачити радісне обличчя Василя Кіндрацького, коли найкращі бійці ОУН, нарешті, “легалізувалися” у складі 81-ї десантно-шутрової бригади Збройних сил України. Це був його особистий успіх. Хоч сам Василь вважав це успіхом України і Української армії.
Прощання із Василем зворушувало до сліз. У Києві, Миколаєві та Львові домовину з героєм несли на руках. При цьому сотні людей ставали на коліна і молилися за упокій душі “Кіндрата”.
У день похоронів десантники-ОУНівці, які не змогли приїхати до Львова, щоб попрощатися із другом, зібралися на плацу, виконали державний гімн і ухвалили рішення, що віднині десантно-штурмова рота ОУН у складі ЗСУ буде носити ім’я Василя Кіндрацького.
Р.S. Вшанування пам’яті Василя Кіндрацького відбудеться 30 травня(неділя) ц.р. на Аскольдовій Могилі. Початок об 11.30
Будемо раді бачити друзів і побратимів.
Богдан Червак,
Голова ОУН
Кіндрацький Василь Михайлович народився 10 березня 1963 р у селі Струпків Коломийського району Івано-Франківської області.
У 1980 р. закінчив Отинійську середню школу, а в1981 р.- Коршівське СПТУ. Працював трактористом.
У1989р. закінчив Львівський державний університет ім. Івана Франка, факультет журналістики. Здобув спеціальність журналіста.
У1989 – 1993 роках працював кореспондентом газети «Роздольський будівельник» та редактором часопису «Вісник Розділля».
З 1993 по 2005 рр. займався підприємницькою діяльністю. Працював заступником директора ПП «Довіра» та директором МПП «Копія».
У 2005 – 2010 роках – голова Миколаївської райдержадміністрації.
У 2008 р. закінчив Львівський регіональний інститут Національної академії державного управління при Президентові України, магістр державного управління.
Усі ці роки активно займався громадською діяльністю.
З 2001 року – член Української Народної Партії. У 2004 – 2005 роках був керівником районного виборчого штабу кандидата у Президенти України Віктора Ющенка. Активний учасник Помаранчевої революції.
У 2006 р. обраний депутатом Миколаївської районної ради.
З перших днів Революції гідності перебував на Майдані.
На початку листопада 2014 року вступив до добровольчого батальйону ОУН. Із зброєю в руках захищав соборність і незалежність України у селі Піски, що неподалік Донецька.
З лютого 2015 р. – член Організації Українських Націоналістів.
У травні 2015 р. поїхав у село Водяне, що біля Донецького аеропорту, де перебував на позиціях першої роти першого батальйону 93-ї бригади Збройних сил України.
25 травня 2015 р., ризикуючи життям, піднявся на вежу напівзруйнованої шахти і встановив там державний прапор і прапор ОУН.
28 травня пострілом з російського танка Т-72 Василя Кіндрацького було важко поранено, а згодом він загинув.
Василь Кіндрацький похований 30 травня 2015 р. у Львові на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №76.
Нагороджений орденом орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (21.08.2015; посмертно), орденом «Народний Герой України» (23.06.2015; посмертно).
20 лютого 2016 року в місті Миколаїв Львівської області на будівлі Миколаївської районної державної адміністрації (вулиця Володимира Великого, 6), де працював Василь Кіндрацький, йому відкрито меморіальну дошку. 10 березня 2016 року в селі Струпків Коломийського району Івано-Франківської області на будівлі загальноосвітньої школи (вулиця Шевченка, 30), де навчався Василь Кіндрацький, йому відкрито меморіальну дошку.
Дружина – Кіндрацька Галина Ярославівна, 1964 р. н., дочка – Кіндрацька Ангелина Василівна, 2004 р. н., син – Кіндрацький Ярослав Васильович, 2007 р. н.