Ще на переламі XIX і XX сторіч зародилися перші спроби перевести націоналістичну ідеологію в реальне русло політичної боротьби. Це було пов’язано із діяльністю Миколи Міхновського. Його ідеї були сформульовані у книжці «Самостійна Україна». З часом почали створюватися організації, які у своїх програмах ставили на чільне місце націоналістичну ідею. Серед них визначальне місце посідала Українська Військова Організація (УВО), яку очолював полковник Євген Коновалець. Вона виникла у 1920 році, над усе ставила інтереси української нації.

У цьому році виповнюється 132 роки від дня народження  Першого Голови Проводу Українських Націоналістів Євгена Коновальця і 85 років від його смерті (14. 06. 1891 – 23. 05. 1938). Народився Євген Коновалець у с. Зашкові на Львівщині.

У 1915 році хорунжий австрійської армії Євген Коновалець потрапив у російський полон у Царицині. У таборі Євген познайомився з Андрієм Мельником, разом вони втекли з табору до Києва. Там сформували Галицько-Буковинський курінь, згодом перетворений на курінь Українських Січових Стрільців, потім — полк, дивізію і корпус. Коновалець і Мельник брали активну участь у звільненні заводу “Арсенал” від більшовицьких військ, у протигетьманському повстанні. Разом вони склали міцний тандем.

Як було зазначено, у 1920 році виникла Українська Військова Організація (УВО), яку очолював полковник Євген Коновалець. А 3 – 7 листопада 1927 року в Берліні була проведена Перша Конференція Українських Націоналістів. Це було надзвичайною подією в житті українського націоналістичного руху. На ній було створено Провід Українських Націоналістів (ПУН). Головою ПУН був обраний Євген Коновалець.

У Другій Конференції (квітень 1928 року) взяли участь: члени ПУН — Євген Коновалець, Микола Сціборський, Дмитро Андрієвський, Володимир Мартинець, а також члени інших націоналістичних організацій. Робота Другої Конференції Українських Націоналістів була спрямована на визначення теоретичних засад українського націоналізму та вирішення організаційних заходів щодо створення єдиної Організації Українських Націоналістів (ОУН).

Остаточно створена ОУН була на конгресі у Відні 28 січня – 3 лютого 1929 року. Головою Проводу ОУН був одноголосно обраний Євген Коновалець.

Зиновій Книш у книжці «Становлення ОУН», яка вийшла у 1994 році у Видавництві імені Олени Теліги, написав: «вихід Організації Українських Націоналістів на фронті визвольної боротьби відразу підняв політичну температуру. Щораз більше й більше висувалася ОУН наперед, аж врешті зайняла передове місце в укладі політичних українських сил…»

Внутрішня побудова ОУН передбачала міцну згуртованість її членства, чіткість дій, жорстку дисципліну і повсякчасну відповідальність. Йшлося про здобуття волі народу, про обов’язок і боротьбу, життя і смерть, яка теж вела до свободи. І ніхто не помишляв про почесті або якісь подяки.

23 травня 1938 року Євгена Коновальця, якого Сталін визначив ворогом №1, убив (за однією з версій) у Роттердамі агент НКВС Сташинський.

У 1939 році відбувся Другий Великий Збір Українських Націоналістів (ВЗУН), на якому Головою Проводу обрали сподвижника Євгена Коновальця Андрія Мельника. Вони разом були у загонах Січових Стрільців. Вони були майже родичами – були одружені з сестрами Федак: Ольга – дружина Євгена Коновальця і Софія – дружина Андрія Мельника.

Андрій Мельник був полковником УНР, 1914 — 1916 – командир сотні УСС (українських січових стрільців), з 1922 року – крайовий командир УВО (Української військової організації), а з 1938 року, після загибелі Євгена Коновальця, був Головою ПУН (Проводу українських націоналістів).

У 1999 році Фундація імені О. Ольжича звернулася до Київської держадміністрації (лист підписав Голова ПУН і Фундації імені О. Ольжича св. п. Микола Плав`юк) з проханням розмістити меморіальну дошку до 110-ї річниці з дня народження Євгена Коновальця на Пироговській, 9 на стіні нинішнього центрального корпусу НПУ ім. М. П. Драгоманова. Там у 1917 році містилися казарми для вояків, штаб Корпусу Січових Стрільців та інші структурні підрозділи, жили Євген Коновалець, Андрій Мельник та інші.

Меморіальну дошку встановили у 2001 році. На ній написано: «У цьому будинку з 19. XI. 1917 року по 18. I.1918 року формувався Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців».Також на дошці написано: «Начальник штабу Андрій Мельник» і «Комондант Євген Коновалець».

У 2011 році також на прохання Фундації імені О. Ольжича до 120-ї річниці з дня народження Євгена Коновальця була встановлена меморіальна дошка за адресою вул. Січових Стрільців, 24. Вона містить барельєф полковника Армії УНР Євгена Коновальця у військовому вбранні і напис: «Полковнику Армії УНР Євгену Коновальцю (1891 – 1938), командиру Січових Стрільців, касарні яких були розташовані у цьому будинку у 1918 р.». Кожного року я клала квіти до  цієї дошки.

У 2021 році завідувач Музею Української революції 1917 – 1921 років Олександр Кучерук та наукові співробітники Інституту української археографії та джерелознавства України імені М. С. Грушевського Юрій Черченко і Михайло Ковальчук на основі історичних документів підготували до друку книгу «Євген Коновалець», в якій подано біографічні дані провідного діяча державного будівництва і захисту незалежності Української Народної Республіки. Як голова Проводу українських націоналістів (ПУН), Є. Коновалець керував діяльністю ОУН впродовж десяти років. За цей час ОУН, утворившись як факт і фактор українського життя і боротьби, становила загрозу радянському режиму в Україні. Це й було головною причиною проведення радянськими спецслужбами кількарічної операції з проникнення в оточення Є. Коновальця і врешті-решт його фізичної ліквідації 23 травня 1938 року.

У вступі до книги Олександр Кучерук надав відомості про останні дні життя
Є. Коновальця та про обставини його загибелі на основі документів, які зберігалися у Нідерландах. Відомо, що спецоперація Москви тривала кілька років, за цей час їм вдалося переконати Є. Коновальця, що в УССР існує націоналістичне підпілля, насправді ж, як пише автор, в нетрях совєтських спецслужб вигадали легенду про створення тієї «організації». Кільком агентам вдалося наблизитися до голови ОУН Є. Коновальця. До таких агентів належав, звичайно, П. Судоплатов.

Отож, 22 та 30 квітня 1938 року, за словами секретаря ПУН Я. Барановського, «прийшли два листи «звідти» В обох писалося про приїзд Вельмуда (псевдонім П. Судоплатова — О. В.). Я повідомив Вождя про зміст листів. Вождь готовився їхати на зустріч». Є. Коновалець у той час перебував в Італії, а Я. Барановський у Берліні. У другій половині травня Є. Коновалець виїхав з Рима до Відня, а через кілька днів до Берліна. Усі попередні зустрічі (перша з них відбулася у лютому 1936 р.) Є. Коновальця з П. Судоплатовим, як представником українських націоналістів в УРСР, за якого він себе видавав, відбувалися в присутності членів ОУН, частіше Я. Барановського. Передбачалося, що цього разу з Є. Коновальцем поїде Я. Барановський, але з невідомих причин Є. Коновалець не дозволив Я. Барановському бути присутнім при зустрічі з «Валюхом» в Роттердамі. Як пояснював Я. Барановський, Коновалець «твердив, що немає потреби мені спішитися» . Про небажання Є. Коновальця, аби з ним їхав Я. Барановський, свідчив і Володимир Стахів, який передав слова Є. Коновальця: «Макар (псевдонім Я. Барановського – О. К.) знає від мене, що я його там не потребую.”

Здогадно П. Судоплатов, що запрошував Є. Коновальця на зустріч у Роттердам, прагнув побачитися з ним без свідків. Він прибув до Роттердама заздалегідь, кілька разів телефонував до Відня й Берліна та хотів переговорити з Є. Коновальцем, але не міг його застати. Ввечері 21 травня Є. Коновалець виїхав потягом до Берліна і звідти о 8 годині ранку 22 травня телефонував до Р. Сушка у Відень та просив передати «Валюху», щоб той зателефонував йому у Берлін до «бюра». Телефонна розмова між Є. Коновальцем і «Валюхом» відбулася, але про що саме вони говорили, невідомо.

23 травня, в понеділок, о 12 годині 13 хвилин Роттердам, що жив розміреним життям, раптом струсонуло вибухом. Вибух стався у самому центрі міста, на головній вулиці, поряд з респектабельними готелями і ресторанами, крамницями, неподалік міської ратуші. Цей вибух відібрав життя Провідника ОУН Є. Коновальця. Пролунав вибух о 12 годині 13 хвилинах, тобто через 10 хвилин від того моменту, як Є. Коновалець відбув зустріч з своїм убивцею чи убивцями. Дуже короткий час між запуском бомби та її вибухом становив небезпеку для вбивць.

Перші повідомлення у пресі про вибух описували переважно наслідки вибуху та пропонували можливі версії. За зробленими 23 травня фотографіями місце вибуху визначається точно. У момент вибуху Є. Коновалець стояв обличчям до кінотеатру, у лівій руці він тримав пакет, другий пакет лежав у кишені. Вибух був доволі потужним, тіло Є. Коновальця відлетіло на кілька метрів, аж на проїжджу частину вулиці. Постраждало також двоє перехожих, їх було госпіталізовано, ще кільком надано медичну допомогу на місці.

За деякими свідченнями, Є. Коновалець помер не одразу, а у лікарні, куди його завезли автомобілем швидкої допомоги. Насправді він загинув на місці, на фотографіях видно накрите тіло на тому місці, де воно опинилося після вибуху. Внаслідок розриву бомби найбільше постраждав лівий бік тіла: рука, нога і живіт, тоді як голова і права частина тіла залишилися незачепленими. Смерть настала практично миттєво.

Я не можу не погодитися з Олександром Кучеруком, що слід порушити питання про перенесення праху Є. Коновальця в Україну. В Україні існує потреба у пантеоні видатних синів і дочок України, могили яких розкидані по усьому світу. Можна згадати поховання гетьмана Петра Дорошенка та кошового Петра Калнишевського в Росії, Симона Петлюри і Володимира Винниченка у Франції, Є. Коновальця в Роттердамі, А. Мельника в Люксембурзі, Степана Бандери в Німеччині. Перелік може бути довгим… На завершення треба сказати, що злочинець чи злочинці, що підготували і виконали теракт у Роттердамі проти Є. Коновальця, залишаються до сьогодні не покараними. Такі злочини не мають терміну давності… Додаткові дослідження дозволять наблизитися до остаточного з’ясування правди про злочин у Роттердамі.

 

Ольга Веремійчик

Заслужений працівник культури України