Прийшло сумне повідомлення, що на 75-му році життя помер відомий дисидент і правозахисник Василь Овсієнко (8.04.1949 — 19.07. 2023).   Усе своє життя Василь Овсієнко присвятив правозахисницькій діяльности. Ще весною 1968 року він виготовив декілька фотовідбитків трактату І. Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, інтенсивно розповсюджував український самвидав у середовищі студентів. 1972 допомагав Василеві Лісовому та Євгенові Пронюку видати “Український вісник” (УВ), вип. VІ („київський”), і “Відкритий лист членам ЦК КПРС і ЦК КП України” В. Лісового.

Вперше  Василя Овсієнка заарештували 05.03.1973 за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди  у формі розповсюдження літератури самвидаву. 06.12.1973 разом із Є. Пронюком і В. Лісовим був засуджений Київським обласним судом до 4 років позбавлення волі в таборах суворого режиму.

У мордовських таборах   Василь Овсієнко  брав участь в акціях протесту. 20.08.1976 на “профілактиці” в Київському КГБ відмовився від визнання вини.

Звільнившись 05.03.1977, жив під адміністративним наглядом у рідному селі і працював у колгоспі художником-оформлювачем. Підтримував широкі листовні зв’язки з політв’язнями та їхніми родинами. Його інформація про події в мордовських таборах була опублікована в “Хронике текущих событий” (ХТС) і використана Українською Гельсінкською групою (УГГ).

Написав для УГГ матеріали про становище засланців і піднаглядних та перший варіант спогадів “Світло людей”.

Відмовився свідчити у справах Левка Лук’яненка, Миколи Матусевича, Гелія Снєгірьова, Василя Стуса, Дмитра Мазура.

У вересні 1988 увійшов до Всеукраїнської координаційної ради Української Гельсінкської Спілки (УГС), 16.07.1989 обраний головою її Житомирської філії. 30.04.1990 призначений секретарем Української Республіканської партії (УРП) з видавничих справ. З 01.05.1997 до 29.04.2001 – заступник голови Республіканської Християнської партії (РХП). З 1990 — співголова Українського комітету “Гельсінкі-90”.

Василь Овсієнко був учасником експедиції з перепоховання Василя Стуса, Олекси Тихого і Юрія Литвина, а також членом Ради Музею історії політичних репресій „Пермь-36”, що в Кучино.

З червня 1998  Василь Овсієнко – координатор програми Харківської правозахисної групи, поповнював електронний архів ХПГ біографічними довідками та інтерв’ю колишніх політв’язнів.

12.01.2000 О. присуджена премія ім. В. Стуса за публіцистику, 17.03.2006 – премія ім. Івана Огієнка в номінації „Громадська діяльність”.

26.11.2005 р. нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня. Указом Президента України від 8.11. 2006 нагороджений у орденом «За мужність» І ступеня. Указом Президента України № 229/2009 від 7.04. 2009 «за визначні заслуги перед Українською державою у відстоюванні прав і свобод людини, активну правозахисну, гуманістичну і громадську діяльність та з нагоди 60-річчя від дня народження» нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.

13.03 присуджена і 20.11.2006 Овсієнку вручена Міжнародна літературна премія Фундації родини Воскобійників у жанрі мемуаристики.Я раніше писала, що День українського політв’язня відзначається в Україні щороку 12 січня на честь осіб, які були заарештовані через політичні переконання. Традиція відзначення дня політв’язня запроваджена з 1975 року за пропозиції В’ячеслава Чорновола, який закликав протистояти репресіям і жорстокості режиму.

Василь Овсієнко є автором книжок під однією назвою «Світло людей». «А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула Його.»(Євангеліє від Івана, 1:5).

Перша його книжка «Світло людей» вийшла у 1996 році У ній усього 106 сторінок. Головних героїв у книжці троє: Василь Стус, Оксана Мешко і Юрій Литвин.

У 2005 році набагато збільшена книжка знову ж таки «Світло людей» вийшла у двох томах за підтримки Харківської правозахисної групи. І от у 2018 році за підтримки Українського інституту національної пам’яти перероблена і доповнена книжка вийшла у видавництві «Кліо». У цій книжці подані спогади про співкамерників – Василя Стуса, Юрія Литвина, Олекса Тихого, Валерія Марченка, Левка Лук`яненка, про в`язнів сумління – Оксану Мешко, Миколу Руденка, Петра Григоренка, Євгена Сверстюка та інших видатних особистостей.

Василь Овсієнко знав багато поезій Василя Стуса і сказав, що збирається видати книжку віршів Василя Стуса зі своєї пам’яті.

Дуже цікавим був виступ Василя Овсієнка у Будинку актора на вечорі, присвяченому Євгенові Сверстюку.

2004 року Василь Овсієнко готував до друку книжку Оксани Мешко до 100-річчя з дня її народження і збирав по людях її листи. Звернувся й до Євгена Олександровича Сверстюка. Він надав не лише листи Оксани Мешко, а й два листи Василя Стуса із заслання – від 8 березня та 30 квітня 1979 року.

Тоді Стус був на засланні в Магаданській області (на Колимі), а Сверстюк, як за сибірськими мірками, недалеко – в Бурятії.

Вахтанг Кіпіані надав до ознайомлення читачам Кримінальну справу №5 – Книгу життя і смерті учасника Гельсінкського руху опору, в’язня сумління, поета, борця за незалежність України Василя Стуса – в шести томах. Ми бачимо, як якийсь слідчий слідчого відділу КДБ УРСР майор А. Селюк знущався з геніального поета Василя Стуса. Була неймовірна кількість обшуків – невідомо, може не всі твори поета вдалося врятувати. Частину поезій запам’ятав Василь Овсієнко, про це в передмові до його книги «Світло людей» написав Євген Сверстюк: «В. Овсієнкові судилося бути співв`язнем Василя Стуса в зонах суворого режиму в Мордовії та співкамерником у зоні особливо суворого режиму на Уралі, бути учасником перепоховання О. Тихого, Ю. Литвина і В. Стуса. Василі ділили тюремний хліб і важкі тюремні дні. У своїй пам`яті Овсієнко виніс чимало Стусових віршів… Його достовірні свідчення підводять до загадки раптової смерті поета».

Заслужений працівник культури України

Ольга Веремійчик