Історія свята незалежности бере свій початок у 1990 році. Але історія боротьби за незалежність країни почалася набагато раніше. 22 січня 1918 року українці проголосили незалежність своєї держави IV Універсалом Української Центральної Ради, а за рік, 1919 року, того самого дня на Софійській площі в Києві відбулося офіційне об’єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Так уперше за багато століть історичні українські регіони об’єдналися в одну державу. На жаль, фактично об’єднання республік УНР і ЗУНР тоді не відбулося, але сам процес проголошення позначився на політичній ситуації в країні.

В Україні найбільший «живий ланцюг» відбувся у неділю 21січня 1990 року, коли мільйони людей взялися за руки, з’єднавши Івано-Франківськ (через Львів) і Київ у день 71-річчя Злуки УНР і ЗУНР. Він був одним із наймасштабніших у світовій історії та став масштабним кроком до здобуття незалежності Україною. Довжина ланцюга перевищувала 770 км. Акцію «Українська хвиля» організував Народний Рух України. Ініціатором і співорганізатором акції був член Секретаріату НРУ Михайло Горинь.

11.10.1991 постановою Верховної Ради України затверджено текст бюлетеня та звернення до народу. В усіх 27 адміністративних регіонах України (24 областях, Кримській АРСР (тепер Автономна Республіка Крим), містах Києві та Севастополі 01.12.1991 відбувся загальнонаціональний Всеукраїнський референдум щодо проголошення незалежности України. Єдиним винесеним на референдум питанням було: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» Текст Акту, ухвалений 24.08.1991, було наведено у виборчому бюлетені. Участь у референдумі взяло 31 891 742 особи (84,18 % населення України), із них 28 804 071 особи (90,32 %) підтвердили прагнення жити в незалежній державі, обравши серед варіантів відповідей «Так, підтверджую».

Після 01.12.1991 Україну почали визнавати інші країни світу. Найпершими були Польща та Канада (01.12.1991), далі — Угорщина (03.12.1991), Латвія та Литва (04.12.1991), Аргентина, Болгарія, Російська Федерація (05.12.1991) та інші. Одночасно з референдумом 01.12.1991 відбулися перші в історії незалежної Української держави вибори президента України. Загалом балотувалося 6 кандидатів. Главою держави було обрано Л. Кравчука (61,59 %). Другий результат на виборах президента здобув В. Чорновіл (23,27 %). Припинення існування СРСР «як суб’єкта міжнародного права і геополітичної реальності» засвідчило підписання лідерами України, Росії і Білорусі Біловезької угоди 1991 року.

25.12.1991  СРСР остаточно припинив існування. 22.08.1992 останній Президент Української Народної Республіки в еміграції М. Плав’юк у присутності Президента Л. Кравчука, Голови Верховної Ради І. Плюща і Прем’єр-міністра України В. Фокіна урочисто проголосив Україну правонаступницею Української Народної Республіки.

У цьому 2023 році відзначаємо 31 рік від дня передачі повноважень ДЦ УНР незалежній Україні. Проголосив це у своїй промові  останній Президент Української Народної Республіки в екзилі, Голова Проводу ОУН, Голова Фундації ім. О. Ольжича, Президент Видавництва імені Олени Теліги Микола Плав’юк (5. 06. 1925 —10. 03. 2012). Тоді на святковому засіданні Верховної Ради України він заявив, що проголошена Українська держава є правонаступницею Української Народної Республіки.

Делегація ДЦ УНР передала прапор Української Народної Республіки, державну печатку, інші символи державної влади, серед яких були Клейноди гетьмана Івана Мазепи.

Микола Плав’юк згадував, як під час війни він зустрівся з Тарасом Бульбою-Боровцем і Олегом Штулем-Ждановичем:

Олег Штуль-Жданович підійшов до Миколи Плав’юка і, знявши рушницю, сказав:

– Друже Миколо! Передаю мою повстанську рушницю. Повертайтеся в Україну і продовжіть нашу справу.

Не судилося тоді Плав’юку так швидко повернутися в Україну…Але Олег Штуль-Жданович, даруючи рушницю, передав Миколі Плав’юку своєрідну естафету націоналістичного керманича. До останнього дня Микола Плав’юк був вірний його заповіту.

У п’ятдесяті роковини трагічної смерті основоположника Організації Українських Націоналістів полковника Євгена Коновальця, у травні 1988 року в Ноттінггамі, Великобританія відбувся Одинадцятий Великий Збір Українських Націоналістів. Доповідачі на ВЗУНі ствердили, що «гласність» і «перебудова» сприяли черговій «відлизі» у Радянському Союзі. Великий Збір Українських Націоналістів востаннє в історії проходив поза межами України. Його учасники відчували, що Україна скоро стане незалежною державою.

У кінці своєї роботи Великий Збір Українських Націоналістів втретє обрав Миколу Плав’юка Головою Проводу ОУН.

І от першого грудня 1991 року відбувся всенародний референдум, на якому понад 92% громадян України сказали своє чітке і неоднозначне «Так» Незалежності України і «Так» – власній Державі.

Тепер ОУН треба було діяти на рідній землі. 18 січня 1992 року після сорока восьмирічної вимушеної перерви Микола Плав’юк ступив на рідну землю.

Микола Плав’юк був Президентом УНР в екзилі і одночасно Головою Організації Українських Націоналістів. У цьому поєднанні немає нічого дивного. Бо якщо Президент не захищає національних інтересів своєї нації, свого народу, він просто не має права обіймати президентську посаду.

Президент України повинен бути націоналістом своєї держави, бо він захищає національні інтереси Української нації, українського народу.

Якщо говорити про концепцію діяльності ОУН в Україні, то вона складалась, в основному, з таких елементів. Перш за все: поширити серед українського суспільства правильну інформацію про те, хто такі українські націоналісти, тобто намагатися розвіяти той стереотип радянських часів, в результаті якого складалася негативна уява про українських націоналістів. Друге – пізнати розвиткові тенденції саме під кутом існуючих потреб української нації, Української Держави. В обставинах незалежної Української Держави роль, завдання і методи праці ОУН не могли бути такими, як за умов окупації, підпілля. Це нові обставини, за яких має діяти ОУН в Україні.

Програма ОУН підкреслює основні засадничі принципи українського націоналізму та його державотворчу роль на новому етапі будівництва Української Держави. Вона вказує, що націоналістична ідея завжди жила в українському народі.

Тобто український націоналізм – то є насамперед любов до Батьківщини, піднесена на рівень самопосвяти і самопожертви.

Свою діяльність у Києві Микола Плав’юк розпочав зі створення Фундації ім. О. Ольжича.

Новостворена Фундація взяла на себе обов’язок допомогти у формуванні різних організаційних структур ОУН – починаючи із самої організації і до Жіночого товариства ім. Олени Теліги та студентського Товариства «Зарево».

За дорученням Миколи Плав’юка почала в Україні виходити газета «Українське Слово», спершу у Львові, а пізніше у Києві.

Фундація ім. О. Ольжича була засновником не лише газети «Українське Слово», а також співзасновником Видавництва імені Олени Теліги, журналу «Український Засів», сприяла появі журналу «Смолоскипи». Вона заснувала ще журнал «Розбудова Держави».

Увійшовши у ритм сучасного політичного і громадського життя в Україні, ОУН та всі її структури розгорнули широку і всебічну дію, передусім у сфері поширення національної свідомості серед населення. Було влаштовано цілу низку наукових конференцій, систематично виходили газети, журнали, бюлетені, а Видавництво імені Олени Теліги видало велику кількість дуже потрібних книжок.

Микола Плав’юк доклав усіх зусиль, щоб здійснити мрії, бажання, заповіти чи доручення своїх попередників і щоб ідеї українського націоналізму стали природною потребою суспільства в Україні назавжди.

Серед книг, що вийшли   у  Видавництві імені Олени Теліги, доречно згадати книгу Володимира Білінського (18.05.1936 — 7.06.2022) «Країна Моксель, або Московія», в якій читаємо:

 

“Ми повинні розуміти: Росія завжди була тоталітарною державою. І навіть сучасна Росія так само є тоталітарною імперією… “

Через свою ментальність вони не дають спокою іншим країнам. 24 лютого 2022 року вони почали повномасштабний наступ на Україну. Українські звитяжці встали на боротьбу з ненависним ворогом. Звичайно ми повинні перемогти у найближчім часі. Я так надіюсь.

24 серпня відбувається  всесвітня акція Ланцюг Єдности до Дня Незалежности України в усіх країнах, де перебувають українці. Ми вирішили зібратися в церкві, щоб дух молитви сприяв нашій Перемозі.

Ольга Веремійчик

Заслужений працівник культури України