СЛОВО ПРЕЗИДЕНТА УНР В ЕКЗИЛІ
ДОСТОЙНОГО МИКОЛИ ПЛАВ’ЮКА,

ВИГОЛОШЕНЕ В КИЄВІ 22 СЕРПНЯ 1992 РОКУ
НА СЕСІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З НАГОДИ
СКЛАДЕННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ДЦ УНР В ЕКЗИЛІ
ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
ЛЕОНІДОВІ М. КРАВЧУКУ

Від імені Державного Центру Української Народньої Ре­спубліки в екзилі вітаю весь український народ, Владу Ук­раїни і всіх її громадян з днем першої річниці відновлення державної незалежносте України.

Історичним рішенням Верховної Ради України з дня 24 серпня 1991 року, потвердженим вільним волевиявлен­ням народу України дня 1 грудня того ж року, здійснилась мрія синів і дочок українського народу. Мрія багатьох по­колінь українського народу.

В історії України золотими літерами записані дати 22 січня 1918 і 1919 років. Тоді ж то пролунали на Софій­ській площі і по всій Україні слова Четвертого Універсалу Української Центральної Ради:

«Однині Українська Народня Республіка стає самостій­ною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною держа­вою українського народу».

На жаль, ця держава постала в надзвичайно несприятли­вих умовах. Наслідки століть поневолення нашого народу та загарбницькі тенденції наших сусідів довели до повного поневолення України, розчетвертованої та насильно поді­леної між нашими сусідами.

В таких дуже складних обставинах Голова Директорії Української Народньої Республіки та її Уряд, покинувши землі України наприкінці 1920 року, прийняли, на перший погляд, непосильне завдання — продовжувати всіма до­ступними їм засобами дію за повернення Україні державної незалежности. Вони ніколи не визнали зобов’язуючим для українського народу ані насильне включення України в склад СРСР у 1922 році, ані диктату держав-переможців Першої світової війни, які потвердили включення ук­раїнських земель у склад польської, чехословацької і румунської держав. Вони вірили, що український народ ніколи не погодиться з тим, щоб повернути колесо історії назад і відмовити йому права бути господарем у своїй неза­лежній державі.

Ця непохитна віра Симона Петлюри в український на­род була найкраще передана його словами:

«Після ганебної віковічної неволі, після страшного бо­жевільного лихоліття Ти переможеш, Народе-Лицарю, і в державі своїй незалежній установиш волю святу для всіх народів, що живуть на розкішних землях Твоїх. Вірний високим засадам волі і рівности, що.кохав Ти з часів старо­давніх, Ти явиш усім народам світлий образ правової дер­жави демократичної із забезпеченням вольностей грома­дянських».

’ Від того часу, як були проголошені ці пророчі слова, минуло майже 70 років, страшних років!

У ці роки народ в неволі не мав змоги сказати світові правду про дійсний стан в Україні. В той же сам час навіть Місія УРСР при Організації Об’єднаних Націй була зму­шена боронити не інтереси українського народу, але вико­нувати накази московського центру.

Ті обставини в Україні накладали великі завдання на Державний Центр Української Народньої Республіки в ек- зилі, який діяв безпереривно від 1920 року за кордоном.

Як легітимний речник і оборонець інтересів ук­раїнського народу, ДЦ УНР в екзилі зберіг на довгі роки посольства і місії УНР в столицях прихильних до України держав, на форумі Ліґи Націй, а пізніше майже у всіх важ­ливих країнах світу діяли Представництва ДЦ УНР, які проробили величезну дипломатичну, політичну й інформаційну працю.

Дні 22 січня кожного року були днями вияву кон­солідації та єдности українців за кордоном, які були од- нозгідні в тому, що треба докласти всіх зусиль, щоб Ук­раїна стала знову незалежною державою. При активній допомозі української спільноти ці дні стали відомими в цілому світі.. Уряди і парляменти багатьох країн відзначали цей день української державности. І коли в ті дні повівали жовто-блакитні прапори в містах і столицях багатьох дер­жав, ми завжди переконували українців і неукраїнців, що невдовзі такі прапори повіватимуть і в столиці вільної Ук­раїни.

З великою радістю і сатисфакцією ми прийняли Вашу перемогу, перемогу народу України в 1991 році. Бо саме вона найкраще доказує, що 70 років діяльности ДЦ УНР в екзилі були потрібні Україні! Ваша перемога доказала, що ми говорили правду світові, що український народ хоче мати власну, незалежну, демократичну державу.

Ваша перемога потвердила, що в один ритм бились і б’ються серця українців, де б їх доля не розкинула, по всіх континентах світу!

Всі ми разом сповняли по-різному святий обов’язок пе­ред українською землею, нашою спільною Батьківщиною.

Хочемо вірити, що Конституція України, яку незабаром ви будете схвалювати, буде справді одною з кращих у су­часному світі, такою, як свого часу була Конституція Ук­раїнської Народньої Республіки.

Не сумніваємось, що в згоді із законами України буде збережена гармонійна співпраця всіх національних мен­шин України, бо ж самостійна Українська Держава — це спільне добро всіх її громадян.

Радіємо відновленням Збройних Сил і безпеки України й хочемо вірити, що громадяни України сповнять свої зо­бов’язання щодо своєї держави, включно із запорукою її безпеки та належною піддержкою для її збройних сил.

Розумна політика Влади України на багатьох ділянках уже здобула початкові успіхи, не все в надто прихильному до України світі. За один рік часу зроблено дуже багато, і ми з вдячністю спостерігаємо за титанічною працею наро­ду України для закріплення державносте України.

У згоді з домовленням з Президентом України з дня 21 січня 1992 року прибула до столиці України багаточи- сельна делегація ДЦ УНР, очолена мною, Головою Ук­раїнської Національної Ради професором Михайлом Вос­кобійником і Головою Уряду УНР професором Іваном М. Самійленком, яка складає на руки Президента України Гра­моту, схвалену Українською Національною Радою, згідно з якою закінчуємо понад 70 років дії ДЦ УНР в екзилі.

Згадана Грамота закінчується такими словами:

«У згоді з деклярацією Уряду Української Народньої Республіки з 12 червня 1924 року, постановою 10-ої Сесії Української Національної Ради з 19 червня 1989 року та постановою Надзвичайної Сесії Української Національної Ради з 14—15 березня 1992 року врочисто проголошуємо всьому народові в Україні і в розсіянні сущому про скла­дення повноважень і припинення діяльносте Державного Центру Української Народньої Республіки в екзилі, які він виконував упродовж сімдесяти двох років поза межами України».

Складаючи свої повноваження, ми заявляємо, що про­голошена 24 серпня й утверджена 1 грудня 1991 року на­родом України Українська Держава продовжує державно- національні традиції УНР і є правонаступницею Ук­раїнської Народньої Республіки.

Пане Президенте!

Складаю на Ваші руки цей історичний документ, Грамо­ту, схвалену Українською Національною Радою, і бажаю Вам найкращих успіхів у закріпленні і розбудові незалеж­ної, демократичної соборної України.

Всьому народові України бажаю, щоб він, як Суверен своєї держави, як джерело її влади, стояв на сторожі її незалежносте і щоб уже ніколи не було потреби, щоб Пре­зидент чи Уряд України були змушені діяти у вигнанні, але щоб успішно і на благо українського народу кермували нею в столиці вільної України — Києві!

Щасти Вам Боже! Слава Україні!