Прийшло сумне повідомлення. Помер  Дмитро  Степовик (7.10.1938 — 28.1.2024). Коли я його вітала з 85-річчям, він здався мені енергійним, як завжди. За свою багаторічну наукову діяльність доктор мистецтвознавства, філософії і богослов’я Дмитро Степовик написав і видав багато книг і наукових праць, серед яких багато спеціально присвячених українській іконі. Більшість іконознавчих книг Д. Степовика   – про давні твори сакрального мистецтва. Це «Історія української ікони Х – ХХ століть», яка витримала три видання і мала широкий розголос в Україні й світі, відзначена багатьма преміями, нагородами і відзнаками; «Іконологія й іконографія», що також тричі перевидавалася; «Українська ікона: іконографічний досвід діаспори», «Мистецтво ікони: Рим – Візантія – Україна», «Володимирський собор: Історія – Архітектура – Малярство». У цих книгах, де охоплено численні твори давнього і не дуже давнього мистецтва, учений спостеріг велику прихильність наших майстрів до стильового вирішення образів, насамперед тих стилів, які зародилися на Заході: Ренесансу, Бароко, Класицизму.

Відродження сакрального мистецтва за роки Незалежності також привернуло увагу Дмитра Степовика ще з початку 1990-х років, що вилилося у написанні монографій «Сучасна українська ікона: З іконотворчості Христини Дохват», «Новий ренесанс: Ікони Андрія Дем’янчука», «Необароко: Ікони Олександра Охапкіна», «Нова українська ікона ХХ – початку ХХІ століть: Традиційна іконографія та нова стилістика».Усіх книжок і тематики не перелічити.

У 2020 році вийшла книга професора Дмитра Степовика «Неокласицизм: Сучасне українське монументальне церковне малярство».

У книзі автор детально проаналізував основні євангельські та історико-церковні образи і сюжети у храмах, які розмалювали мистці. Подано велику кількість кольорових ілюстрацій. Читач дізнається з тексту, а також із пречудового ілюстративного матеріалу книги про досить складний шлях пошуків українського сучасного варіанту стилю неокласицизму в розписах християнських храмів – давніх і новозбудованих – за останні 30 років.

Книга професора Дмитра Степовика «Неокласицизм: Сучасне українське монументальне церковне малярство» вийшла до сторіччя видавництва художньої літератури «Дніпро». Мабуть це таке єдине видавництво в Україні. Воно бере початок від Всеукрвидаву, заснованого 1919 року. 1922 року перетворено на Державне видавництво України (ДВУ). Становленню видавництва сприяли, серед інших, Павло Тичина, Василь Еллан-Блакитний  Георгій Нарбут. Сучасна назва— з 1964 року.

Ще книга має дві присвяти:

– 1030-й річниці Хрещення Київської Руси – України.

Професор Дмитро Степовик написав: 1988 року, у рік Тисячоліття просяяння віри Христа на берегах Дніпра, Бог хотів почути правду й молитву того народу, якому він дав спасенну віру. У 1988 – 1989 роках майже одночасно виник потужний рух християн за легалізацію Українських Церков – Православної та Греко-Католицької. І саме на ці вікопам’ятні місяці припадає початок спільної творчої роботи дрогобицької артілі мистців у Західній Україні.

– Сторіччю заснування Української Академії Наук, нині Національної Академії Наук України.

Сумно. Ще неодноразово будемо згадувати цю енергійну, талановиту людину. Пам’ятаймо Дмитра Власовича.

Ольга Веремійчик,

Заслужений працівник культури України