Ці слова Олени Теліги, мов лезо, розтинають тишу ілюзій, які багато хто намагається плекати про мир та спокій. Історія людства показує: війна – це одвічна закономірність, яка коріниться в природі самої людини. Мене дивують люди, які говорять, що як у двадцять першому столітті можливі війни?Так. Можливі. Тому, що 21 століття нічим не відрізняється від 18 чи 15 століття. Технологічний прогрес – це одне, а деградація людської душі – це зовсім инше. Завши, будуть ті, хто прагне знищувати, завойовувати, гнобити инших. І завши будуть ті, хто повстає, захищає, стоїть до останнього за своє право на існування. Це аксіома історії. (Не думаю, що є сенс з історією сперечатися, або щось їй доводити. Вона надто жорстока Пані. Але є глибока потреба її вчити і аналізувати. Можливо, ракети нам в цьому допоможуть).

Инша річ ким ти у цій боротьбі будеш. Ти можеш бути героєм, що стоїть за правду і свободу, або ж ти можеш стати зрадником, який служить агресору. АБО…АБО!

Війна – це одночасно велич героїзму та глибини людської підлоти.

Вона не терпить фальші, не приймає компромісів.

Вона здирає маски разом із шкірою, оголюючи справжнє обличчя людини.

Це іспит, який не кожному до снаги пройти.

Це час, коли одні виростають у силі духу, стаючи героями,

а інші занурюються в пітьму зради та егоїзму.

Це момент, коли народи стають нацією, або розчиняються в рабстві.

Ми бачимо це сьогодні. Ми бачимо героїзм наших воїнів, лікарів, волонтерів, простих людей, які підтримують армію. І ми бачимо тих, хто дискредитує армію, сіє зневіру, ухиляється від обов’язку, розповсюджує неправдиву інформацію, деморалізує суспільство.

І коли говорять, що мир можна здобути домовленостями чи компромісами, (аби лиш перестали стріляти) – це лише вата слів, яка одразу гине під гусеницями танків і вибухами снарядів.

Компроміс із ворогом – це смерть. Ворог ніколи не зупиниться, поки не знищить нас. Тому ми не маємо права на слабкість і на зневіру. Тому, що наша зневіра сьогодні – це наша поразка завтра. Тільки вперто і невідступно робити свою справу, тільки ту яка може бути корисна і наблизить нашу ПЕРЕМОГУ.

Не буває «моєї хати з краю, я нічого не знаю». Є тільки «Моя хата скраю, першим ворога стрічаю». Ми живемо в часи, коли кожен із нас повинен бути готовий стояти за свою землю, за свою націю, за свою будучність. Є тільки або стоїш у строю, тримаючи зброю в руках, або працюєш для тих, хто стоїть, забезпечуючи їх силою духу, підтримкою і ресурсами. Кожен має свою ролю у боротьбі за свободу, за гідність і за Україну. Все решта похідне і неважливе.

Ми маємо розуміти: якщо не будемо воювати, ми не будемо мати.

Сьогодні не час для розмов про мир за будь-яку ціну. Сьогодні час для спільної боротьби за нашу перемогу. Тільки так: не нити і не вити, а боротися і здобути. В світі поважають тільки Силу.

Борімося – Поборемо!

Тетяна Олійник

P.S. Текст написаний за правописом 1928 року, який знищили, а його творців розстріляли.