Історія безпощадно вказує, що виживають тільки ті, хто готові боротися. Слабість — це синонім залежности, поневолення і, зрештою, зникнення. Україна сьогодні має унікальний шанс визволитися на рівні духовному й перемогти на полі бою. Але єдиний шлях до цього — плекання мілітарної сили та культу українського воїна.

Українська держава зможе вижити й процвітати лише як могутня мілітарна держава. Український воїн завше був і є знаком нації, оборонець її землі, мови, культури, свободи. Козацька звитяга, подвиги Української Галицької Армії, жертовність повстанців УПА — це дороговкази до майбутнього. Сьогодні ж, у час новітньої московсько-української війни, ми маємо далі утверджувати культ воїна — сильного, безкомпромісного, ідейного.

Мілітаризм — це спосіб думання, що проникає в усі аспекти життя. Від дитинства маємо виховувати покоління на прикладах героїв, навчати військових навичок, плекати національні мілітарні традиції.

Без зброї немає свободи. Це аксіома, підтверджена кожною боротьбою за незалежність. Україна, що хоче існувати, мусить стати країною, здатною не тільки захищатися, але й бути загрозою для кожного агресора, який посягатиме на її територіяльну цілісність. Виробництво власної зброї має стати пріоритетом національної економіки, а кожний громадянин — знати, як нею користуватися.

«Моя хата скраю першим ворога стрічаю» — принцип, за яким має жити кожна українська родина. Історія доводить: слабка Україна завжди ставала ареною для чужих інтересів, перетворювалася на беззахисний реґіон, який ділять і поневолюють.

Українці мають стати Нацією — ієрархізованою, ідейно скристалізованою, готовою до дії.

ЗСУ нині є втіленням цих засад. Їхня відвага, незламність, самопосвята стали прикладом для всього світу. Наші вояки не тільки захищають землю, вони виборюють майбутнє. І це майбутнє — мілітарна Україна, що надихає союзників і лякає ворогів.

Сьогодні наше головне завдання — зробити мілітаризм частиною української ідентичности. Це означає змінювати ставлення суспільства до війська, виховувати повагу до вояків, сприяти популяризації військової справи.

Ми не можемо дозволити собі слабкість, бо слабкі — приречені. Тож наш вибір очевидний: український вояк, українська зброя, українська перемога.

Отже:

1. Виховання мілітарного світогляду з дитинства.

2. Популяризація культу українського вояка.

3. Історична, мовна й культурна свідомість — основа побудови української національної державности.

4. Розвиток оборонної промисловости.

5. Зміцнення Збройних Сил України.

6. Формування загальнонаціональної не тільки оборонної, а що важливіше — наступальної свідомости у захисті абсолютних цінностей.

7. Поширення мілітаризму як частини національної ідентичности. Утвердження ідеї, що армія — це основа існування держави.

8. Міжнародне співробітництво у військовій сфері.

9. Збереження пам’яти про воєнні подвиги.

10. Ідеологічний вишкіл суспільства.

«Мілітаризм — це універсальний світогляд і мораль, що формує людину і народи… Мілітаристичний світогляд ушляхетнює життя, покликаючи в ньому: відвагу, мужність, вояцьку товариськість, почуття вищого обов’язку й чести. Віднайшовши героїчний життєвий ідеал, нація не боїться вже ніяких фізичних ударів».

— Олег Ольжич

Слава Українському Війську!

Борімося — поборемо!

Україна понад усе!

Смерть ворогам української нації!

До перемоги!