До 75- річчя утворення Української дивізії «Галичина»
Володимир Кубійович народився 23 вересня 1900 р. у Новому Сончі на західній Лемківщині. Він географ і демограф. З 1928 р. по 1939 р. – доцент Краківського Університету, від 1931 р. – дійсний член НТЛ. Має понад 80 наукових праць з антропогеографії демографії України, зокрема з антропогеографії Карпат. Його перу належить «Атлас України й сумежних Країв» (1937); «Географія українських і сумежних земель» (1938) і Стінні й підручні мапи Карпат України й Галичини (1943). Головний редактор десятитомного видання «Енциклопедія Українознавства», яка містить понад 20 тис. статтей, близько 1600 друкованих аркушів і автор багатьох статтей у ній. Під час Другої світової війни очолив Український Центральний Комітет у Генеральній Губернії. У 1943 р. професор Володимир Кубійович стає чільним керівником утворення Української дивізії «Галичина». Свого часу він наголошував: «Ми хотіли творити українську збройну силу і треба було використати вигідний час, ураховуючи весь ризик. Дивізія «Галичина» постала б і без нас, але тоді український чинник не мав би впливу на її характер і на захист інтересів Українського Вояцтва. Дивізія скріплювала наш стан посідання в Галичині та могла його зміцнити і на наших українських землях. Тільки в складі німецьких збройних сил могло постати регулярне, добре вишколене і озброєне велике Українське з’єднання, яке при сприятливій для нас ситуації могло стати зародком Української Національної Армії, без якої не могла б існувати українська держава».
На жаль, після тяжкої недуги професор Володимир Кубійович відійшов у засвіти 2 листопада 1985 р. Думаю, що буде зайвим щось додати. Адже треба було як найшвидше мати вишколених хлопців призивного віку і не тільки. Окрім того, належало мати на той час найновішу зброю, яку міг би застосувати вишколений військовик, та де було її взяти? Тобто на той воєнний час було безліч непередбачених проблем, а часу було обмаль. А хто міг ці нелегкі завдання виконати? Відповідь одна – це свідомість, знання, жертовність у рамках патріотизму і свій, повторюю, свій стратегічний план, який перейшов з покоління в покоління з Божою допомогою.
Нарешті нам усміхнулося сонце і наші діти й онуки тепер твердо тримають напоготові кріси, захищаючи свій рідний край від московського окупанта. Це завдяки тим героям української нації, які у Вашому віці три чверті століття тому захищали свою рідну землю від цього ж самого окупанта, що і Ви сьогодні, не вагаючись, віддавали своє життя за Матір-Україну. Цю героїчну боротьбу Ви продовжуйте. Доземний Вам уклін, славні воїни України. Честь Вам і Слава у Віках.
Слава Україні! Героям Слава!
Почесний голова Всеукраїнського,
голова Львівського обласного товариства
політичних в’язнів і репресованих
Петро М. Франко