На п’ятому році війни із Московією Україна продовжує жити в її культурному полі. Україна досі разом із ворогом відзначає «пабєду» 9 травня і досі беззастережно споживає його пропагандистські штампи. Сама ж ерефія, не отримавши відсічі чи хоча б заперечення з боку української влади, влаштовує щораз сильніші атаки на український інформаційний фронт.
Так, наприклад, роспропаганда здавна ставить знак рівності між українськими націоналістами і німецькими фашистами, а тоді беззастережно вбиває це в голови українців із провідних телеканалів країни.
Яку ж мету переслідує ворог раз за разом згодовуючи українцям брехню і якою мала б бути відповідь України на систематичні атаки її суверенітету? Відповіді на ці запитання шукаємо у розмові з Головою ОУН Богданом Черваком, журналістом, екс-нардепом Ігорем Мірошниченком та кандидатом історичних наук Миколою Посівничем.
З якою метою телеканал «Інтер» робить заяви про «фашистів» в Україні?
Богдан Червак:
У 2014-му Кремль починав з того, що називав українців «хунтою». Тепер же вони намагаються зробити з нас таку-собі «фашистську хунту», забуваючи при тім, що українці у боротьбі з німецьким нацизмом поклали мільйони життів.
Тому тепер телеканал «Інтер», чия інформаційна політика давно проходить в руслі інформаційної політики Кремля, влаштував чергову провокацію, спрямовану на дестабілізацію ситуації в Україні в день так званого «свята» 9 травня. Цією заявою він образив національні почуття українців і знеславив тих, хто у роки Другої світової віддав своє життя за Українську Державу.
«Зрозуміло, що для росіян українські герої є фашистами, бо вони боролися за українську державу, яку в принципі заперечує Москва»
Ігор Мірошниченко:
Зрозуміло, що для росіян українські герої є фашистами, бо вони боролися за українську державу, яку в принципі заперечує Москва. Тому нічого нового від «Інтера» ми не почули. Вони системно впроваджують московську пропаганду в українському інформаційному просторі, який не дає ніякої протидії. Назвати цих людей журналістами язик взагалі не повертається. Дехто їх виправдовував, мовляв, вони підлаштовуються під політику каналу. Але це не має жодного стосунку до свободи слова і журналістики. Це має стосунок до проституції, колаборанства і продажності. Служба безпеки мала би займатися людьми, які особисто реалізують московські сценарії пропаганди, і самим цим ресурсом. А разом з тим СБУ мала б зайнятися Нацрадою з питань телебачення і радіомовлення, яка займається бездіяльністю. У цьому випадку – злочинною бездіяльністю, бо вже чотири роки на території України діє ресурс, кінцевими бенефіціарами якого є москалі. Україна вже давно мала знищити його шляхом ліквідування ліцензії і націоналізації всього майна.
Але чому саме «фашизм в Україні» став топ-темою для роспропаганди?
Богдан Червак:
Цими заявами росіяни ставлять собі за мету дискредитувати українців як націю і незалежну державу.
Москва багато говорить про українців, які воювали в лавах ОУН і УПА, як про колаборантів. Але ж очевидно, що це не відповідає дійсності, бо українські націоналісти боролися проти обох окупантів – і радянських, і німецьких, відстоюючи незалежну Україну. Більше того, скажу, що Росія робить це навмисне, аби замаскувати справжніх колаборантів – мільйону Російську визвольну армію генерала Власова, яка перейшла на бік Німеччини для того, щоб боротися з Радянським союзом. Навряд чи ще десь в історії знайдеться приклад настільки масової колаборації, як оця.
«РФ хапається за останній шанс втримати Україну у своїх лещатах і кидає клич про «фашистів, які стріляють українцям в спину»
Микола Посівнич:
Росіянам не вдалося роз’єднати Україну на етнічному рівні, тому вони запустили закон про двомовність Ківалова-Колесніченка. На жаль для них і на щастя для нас, це не спрацювало і тисячі російськомовних пішли захищати Україну від московського чобота поряд з україномовними. Не вдалося роз’єднати Україну і на релігійному полі, провадячи «русскій мір» через ФСБшну структуру Московського патріархату. Саме тому тепер РФ хапається за останній шанс втримати Україну у своїх лещатах і кидає клич про «фашистів, які стріляють українцям в спину». Вони називають українських героїв злочинцями, намагаючись вбити клин між Заходом і Сходом держави. Але навряд чи їм вдасться роздерти Україну отак, адже вже зараз на Сході спільно обороняють державу нащадки упівців, есесівців та червоноармійців.
Ігор Мірошниченко:
Москва не бачить колоди в своєму оці і звинувачує у колаборанстві з нацистами усіх, хто їй не вгодив. Але якщо справді говорити про колаборанство, то передусім слід згадувати про мільйонну армію Власова, яка присягала Гітлеру. Але тут аж ніяк не може йтися про Степана Бандеру чи Романа Шухевича, які боролися за українську державу, потерпаючи від двох окупаційних режимів.
Якою насправді була роль українських націоналістів у Другій світовій?
Микола Посівнич:
Фактично із 1914 року і дотепер триває велика столітня російсько-українська війна. Історію України завжди писали переможці, а сама Україна, на жаль, була тільки геополітичним призом у їхній боротьбі. Кожен із окупаційних режимів трактував український національно-визвольний рух на свій лад і намагався змусити самих українців вірити у витворений ним міф. На жаль, наслідків цих окупаційних режимів Україна не позбулася досі, тому і виникають такі проблеми. Ці проблеми є запорукою України як держави, і саме ці проблеми наші сусіди використовують як міни сповільненої дії, закладаючи в українській історії стереотипи і провадячи власну інформаційну агресію.
Нагадаю, що вже у 1917-1918 роках, після російсько-української війни, і з білими, і з червоними, українці потрапили в окупацію. Здійснювана урядом УСРР політика українізації у 1920-1930-х роках насправді була лише косметичним завуалюванням окупаційної політики, яка за кілька років після того влаштувала жорстоку розправу над українськими патріотами.
«Не маючи власної державності, українці у радянській та німецькій арміях були лише гарматним м’ясом»
Тоді Україна опинилася між молотом і ковадлом, тому не дивно, що багато українців брали участь і в радянській, і в німецькій, і в інших союзницьких арміях Заходу. Але насправді, не маючи власної державності, вони були лише гарматним м’ясом, розмінним ресурсом, використовуваним на потреби інших народів.
Яскравою протилежністю цьому був український націоналістичний рух. Він став суб’єктом міжнародної політичної гри і намагався представити свою державницьку політику та програму, яка реалізувалася проголошенням Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941 року. Пізніше боротьба українських націоналістів отримала збройний вияв — сформувалася Українська повстанська армія. А в 1944-му була створена Українська головна визвольна рада як парламент воюючої України, який мав би презентувати весь цей самостійницький незалежний рух.
Зрозуміло, що проти цього руху боролася і нацистська, і радянська пропаганди, закидаючи у суспільство різноманітні міфи. Так, німецька пропаганда представляла український національний рух як жидо-комуністичний вияв цієї ідеології, а радянська комуністична пропаганда натомість заявляла, що ОУН і УПА є нацистами. Тобто праведне змішали з грішним, а тоді ще й накинули ці штампи на бачення сусідніх держав. Так, наприклад, у Польщі, де активно діяла і діє російська пропаганда, ці штампи завжди на слуху.
Більше того, українців, які провадили боротьбу за власну державу, окупанти завжди намагалися показати прислужниками. Пізніше радянський режим так само «вдало» писав про те, що українці є прислужниками американців, капіталістів і навіть сіоністів. Російська ідеологія використовує це і зараз під час війни на Донбасі, говорячи, що українці є лакеями НАТО і прислужують США.
«Якщо забрати у Росії «вєлікую пабєду» – вона залишиться гола-боса»
Варторозуміти, що основа путінського міфу – це «вєлікая пабєда», де Росія не постоїть за ціною. Але якщо забрати це із сучасного концепту РФ – вона залишиться гола-боса. Путін не матиме чим заявити про себе як про велику країну, яка виграла Другу світову, зупинила Гітлера і врятувала весь цивілізований світ.
Отак росіяни роблять із себе супердержаву, а українців, які як і 100 років тому продовжують боротися за свої ідеали, намагаються знищити на ідеологічному рівні.
Вони кидають ідеологічні маркери, які дуже вибивають грунт. Але чекісти нічого нового не придумають, лишень працюють на старому багажі «компромату», наклепів і штампів, розроблених ще Дмитром Мануїльським та іншими комуністичними ідеологами для таврування українського буржуазного націоналізму.
Так і дивізію «Галичина» ще під час Другої світової обкладали штампами, хоча вона ніколи не була ніким засуджена, і Нюрнберзький трибунал не визнав її соратником фашистів. Зауважте, що, звинувачуючи українців у співпраці з Гітлером і антисемітизмі, росіяни чомусь мовчать про 1,5 мільйони своїх предків, які служили у Російській визвольній армії під проводом генерала Власова і воювали на боці Німеччини проти Радянського союзу.
Отакий парадокс. Українців у нацистських структурах було вдесятеро менше, ніж росіян. Але сьогодні із наших предків роблять великих злочинців, а російським колаборантам, які служили в рядах Вермахту, ставлять пам’ятники.
Тоді яку ж кінцеву мету переслідує РФ, зводячи наклепи на українських патріотів?
Микола Посівнич:
РФ всіма силами намагається від’єднати український рух від Заходу. Задля цього вона й розставляє ці інформаційні міни, намагається заявити, що українські націоналісти — це нацисти, які 100 років тому співпрацювали з німцями, мали ідеологію расової ненависті, були антидемократичними, втілювали Голокост та етнічні чистки. Звідси вони тягнуть асоціацію і до нинішніх українських націоналістів, зокрема «Свободи», «Правого Сектора» і «Національного корпусу», шукаючи в їхніх діях нацизм під час смолоскипних маршів.
На жаль, ці фейки підхоплює західний істеблішмент. Ліві сили в Іспанії, Італії, Франції та інших країнах активно пропагують концепти «раша тудей».
Яскравий цьому приклад — нещодавня заява 56 американських конгресменів, де Степана Бандеру, Романа Шухевича, ОУН та УПА названо «нацистськими колабораціоністами». Отак в час святкування річниці дивізії «Галичина», в пік російсько-української війни і продажу летальної зброї Україні, проплачені Росією конгресмени витягають з-під поли старий компромат про українців як нібито фашистів. Ці конгресмени походять із різних ідеологічних груп, тому для них будь-який правий чи націоналістичний режим апріорі є злочинним, а ліберальні чи соціалістичні рухи є ближчими. Зауважте, до речі, що американську зброю заборонили передавати полку «Азов», який входить до складу Національної гвардії України. Заборонили, попередньо зробивши із них нацистів і расистів через замовні статті в ЗМІ.
Що означає для України 9 травня і чи мають стосунок до ветеранів Другої світової учасники «безсмертних походів»?
Микола Посівнич:
Справжніх ветеранів Другої світової майже не залишилось, а тим, які ще живуть – майже по 100 років. Тому усі оці походи «безсмертних бєсів» – це тільки клоунські паради, це показ неіснуючої могутності «русского міра». І найпромовистіше цьому підтвердження – московські смітники після парадів, забиті портетами «дідів, які воювали».
Нам треба нарешті відійти від цього «побєдобєсія» і забути за 9 травня, бо святкувати нічого. Радянська армія принесла на своїй броні тільки новий окупаційний режим, диктатуру, масові репресії і продовження війни після війни.
Нам слід брати приклад з усього світу і відзначати 8 травня – День пам’яті і примирення. І з німецького, і з радянського боку, загинуло багато людей, які не вчиняли воєнних злочинів. І це справді потребує вшанування і молитви.
Богдан Червак:
9 травня –це абсолютно імперське свято, яке не має жодного стосунку до української традиції. Я не розумію, як у 2018 році можуть ходити маршами ветерани-червоноармійці. Вони ж уже фізично не можуть існувати. Це не має жодного стосунку до реальної історії і війни. Це використовується як пропаганда «руского міра», кремлівської величі, яка вважає, що у день 9 травня треба лякати весь світ. Тому рано чи пізно ця дата мусить зникнути із календаря українців.
Яна Федюра, «Вголос»