В Україні актуалізувалися теми досліджень теоретиків націоналізму, адже вибори свідчать про зростання інтересу і довіри суспільства до пронаціоналістичних політичних сил. Однією з маловивчених тем є концепція, закладена у «Нарисі проєкту Основних Законів (Конституції) Української Держави» [1] впливового теоретика націоналізму Миколи Сціборського. Але вченим необхідно об’єктивно підходити до аналізу подібних актів, у яких викладаються націоналістичні концепції.

Написаний інженером Миколою Сціборським проект Конституції був у вересні 1939 р. за дорученням Андрія Мельника. Після смерті Є. Коновальця в умовах зростання конкуренції серед очільників ОУН необхідно було чітко відобразити свою програму, бачення розбудови майбутнього державного устрою України як незалежної держави. За часів УНР Сціборський вважав, що основними причинами нездатності Центральної Ради зберегти державність України стали провінціоналізм і нездатність піднестися над локально-хуторянськими інтересами в ім’я національного ідеалу. При розробці проекту Конституції, Сціборський намагався уникати помилок Центральної Ради.

Основна концепція Української держави задекларована вже у першій статті проекту: «Україна є суверенною, авторитарною, тоталітарною, професійно становою державою, що носить назву Українська держава»[1]. Ознака суверенності, безумовно, мала політичний підтекст, бо в першу чергу всі українські націоналісти прагнули створення незалежної зовнішньо і внутрішньо держави з власним суверенітетом, що повинен бути основним правовим підґрунтям становлення нової держави. Але поєднання двох непоєднуваних в одному контексті ознак ставить питання, в чому розумів автор різницю авторитаризму і тоталітаризму? Коментарів Сціборського щодо цього співвідношення не залишилося. Сучасна наука розглядає їх як політичні режими, існування одного з яких виключає одночасне існування іншого.

Тоталітаризму властиво: зосереджувати владу в руках однієї політичної сили з власним харизматичним лідером; централізація і бюрократизація влади; знищення будь-якої опозиції аж до фізичного; нівелювати будь-які права людини, так само як і її свободу зводити до мінімуму; встановлювати і утримувати суворий контроль за різноманітними сферами – політико-юридичною, економічною, соціальною, духовно-культурною. Коли тоталітарний режим втрачає абсолютний контроль у всіх сферах життєдіяльності, з’являється тенденція деякої лібералізації державного устрою, постає питання вибору подальшої побудови режиму. Якщо обирається і далі шлях лібералізації, за ціль ставиться побудова демократичного режиму, а ось «проміжним» етапом переходу між тоталітаризмом і демократією буде авторитаризм. Перехідна демократія ризикує перетворитися на авторитаризм, якщо не збереже власні цінності свободи особистості і прав людини. Характеризується авторитаризм сильним впливом однієї політичної сили, яка контролює різні державні органи, політичну сферу, не допускає появи реальної опозиції, дозволяє деяку свободу діяльності ЗМІ, та забороняє публічну критику влади. Тобто, свобода особи дещо зростає порівняно з тоталітаризмом.

Розглянемо докладніше, який режим пропонує Сціборський для України. Проект Конституції ототожнює Голову Держави із Вождем Нації, через якого справжній суверен – Українська Нація – здійснює всю повноту влади, надає йому неймовірно широкі повноваження: довічне правління; повнота верховної влади, «за здійснення якої він відповідає перед Богом, Нацією і власним сумлінням» [1]; очолює Державний Уряд; має вищий догляд за чинністю законодавчих, виконавчих, судових органів; оголошує війну і заключає мир тощо. «Обсяг повноважень Голови дозволяє зробити висновок про його фактично необмежену владу» [2]. Отже, це класичний вождь сер. ХХ ст.

Державний контроль передбачений проектом в сфері фінансів, економіки, в соціальній – зокрема, праця визнавалася як суспільний і етичний обов’язок всіх громадян. Заборона існування політичних партій, ідеологічно вільних гуртів. Єдиною ідеологією є ідеологія Українського Націоналізму, а єдиною формою політичної організації суспільства є ОУН. Отже, контроль держави над громадянами повинен бути дуже сильним, загальним, а засади державної політики – тотальність, інтегралізм і централізація влади.

Водночас допускалися проектом «здорові» форми децентралізації і місцеве самоврядування, але в межах залишкової компетенції. За громадянами визнавалася низка цивільних прав (власності, на шлюб та ін.) і свобод (вільного вибору професії, місця проживання тощо), навіть політичних, проте в обмеженому вигляді, чужоземці обмежувалися лише в політичних правах.

Отже, за низкою ознак (неймовірна влада вождя Нації, контроль усього політичного життя однією політичною силою – ОУН, визнання єдиної ідеології, державний контроль у різних сферах життя, тотальність і централізація влади) М.Сціборським пропонувався тип сильної держави з тоталітарним режимом. Але це тоталітаризм послаблений, бо за громадянами та іноземцями залишався певний обсяг цивільних прав і свобод, для громадян передбачені рівні політичні права, передбачалася децентралізація, місцеве самоврядування. За цими рисами режим наближається до авторитарного. Навряд ці норми були прописані помилково (в період змагання за владу і прагнення здобути Українську державу), бо завдяки таким приписам проект Конституції залишав можливість на практиці політичним силам дещо варіювати діючий режим.

АЛЛА ВАЩЕНКО,

студентка Національного університету “Юридична академія України ім. Я.Мудрого”

(м.Харків)

1. Конституція Миколи Сціборського 1939. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://constituanta.blogspot.com/2012/04/1939.html;

2. Рибак А. Концепції формування органів державної влади у політичній думці ОУН (м) 1940-1950-х років. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=79&c=1912.