23 січня 2019 року незадовго до свого 90-річчя пішов у засвіти Анатолій Вадимович Свідзинський – колишній заступник Голови ОУН, Голова Сенату ОУН, учений, філософ, культуролог, доктор фізико-математичних наук, професор, перший ректор Волинського державного університету імені Лесі Українки.

Анатолій Свідзинський – визначний ідеолог українського націоналізму. Принциповим внеском А. С. в ідеологію українського націоналізму є пов’язання сучасної стратегії розбудови Української держави з фундаментальними законами самоорганізації, що стосуються етногенезу, націотворення та культури. У брошурі «Це складне національне питання» А.Свідзинський чітко розмежував поняття націоналізму і шовінізму, що їх деякі політичні сили намагалися ототожнювати, і показав, що український націоналізм за своєю суттю виключає ксенофобію, органічно пов’язаний з волею нації до свободи.

До лав ОУН вступив у 1993 р. Учасник ХІІ, XIII, XIV та XV Великих Зборів Українських Націоналістів. Опублікував низку праць з теорії та практики українського державотворення в газеті «Українське слово», журналах «Розбудова держави» та «Універсум», газеті «День». Ці статті відіграли важливу роль у знищенні наклепницького стереотипу націоналіста, створеного комуністичною пропагандою.

2001 р. А. С. призначено головним редактором журналу «Розбудова держави». У першому ж числі цього оновленого часопису виступив зі статтею «Національно-визвольна боротьба українського народу в роки Другої світової війни», де довів необхідність – згідно з історичною істиною – кваліфікувати збройну боротьбу ОУН і УПА як національно-визвольну.

А ще – вірний друг і товариш, порадник і вчитель.

Пам’ять про Анатолія Свідзинського навіки закарбується у наших серцях.

Спочивай з миром, дорогий друже!

Провід Українських Націоналістів

***************************************

Анатолій Вадимович Свідзинський – вчений за покликанням з когорти вже майже відсутніх – енциклопедистів.
1952 року Анатолій Свідзинський закінчує з відзнакою фізичне відділення фізико-математичного факультету Львівського університету і отримує рекомендацію до аспірантури. Задушлива політична атмосфера, яка панувала у Львівському університеті останні роки сталінської тиранії, не сприяла спокійній творчій роботі. Тому Свідзинський домігся довгострокового відрядження до Москви, де встановив контакт зі славетним Миколою Боголюбовим і продовжив роботу вже під його керівництвом. Напружена робота в сильному колективі учнів цього великого вченого, активна участь у роботі кількох московських фізичних семінарів надзвичайно сприяла науковому розвитку Анатолія Свідзинського. Менш ніж за два роки він виконує кілька праць у галузі квантової теорії поля, пише кандидатську дисертацію на тему: «Метод функціонального інтегрування в теорії функцій Гріна», яку захищає 7 лютого 1956 року у Львові.
Невдовзі після захисту дисертації, на початку березня 1956 р., Міністерство освіти скеровує Анатолія Свідзинського на роботу асистентом кафедри математичної фізики Харківського політехнічного інституту. Відновлює наукові зв’язки з Боголюбовим, який на той час зосередився на роботі в Об’єднаному інституті ядерних досліджень. Підтримка таких зв’язків також виявилася непростою справою через надмірно суворий режим секретності, який панував тоді в ОІЯД. Але, зрештою, і ці труднощі були подолані.
1960 р. у Харкові створюється Фізико-технічний інститут низьких температур АН УРСР, куди Анатолій Свідзинський і переходить. Весь час Анатолій Свідзинський не переривав регулярних наукових контактів з Боголюбовим, отримуючи від нього позитивні впливи.
1972 р. захищає докторську дисертацію з теорії надпровідності на тему: «Струмові стани в просторово-неоднорідних надпровідних системах».
Ще одним важливим результатом, отриманим у докторській дисертації А. С., стала теорія надпровідних контактів, до яких старі методи (типу методу тунельного гамільтоніана) виявилися непридатними. Розроблені А. С. нові методи довели свою високу ефективність і широко використовуються й понині.
Зокрема, А. С. вдалося розв’язати кількома способами задачу про струмові стани в контакті надпровідник—нормальний метал—надпровідник, яка фігурувала у списку найскладніших проблем, складеному двічі лауреатом Нобелівської премії Джоном Бардіном. Публікацією точного розв’язку цієї задачі А. С. на рік випередив Бардіна зі співробітниками, до того ж, американська група спромоглася лише на наближений розв’язок. Нарешті, у дисертації міститься також теорія струмових станів у надпровідних контактах в області температур, близьких до критичної.
1975 р. А. С. переїхав до Сімферополя, де був прийнятий за конкурсом на роботу в Сімферопольський державний університет. Там він заснував спеціалізацію з теоретичної фізики на кафедрі математичної фізики (в подальшому кафедра була названа кафедрою теоретичної та математичної фізики і очолена А. С.). Започаткував у Сімферополі наукову школу теоретичної фізики переважно з підготовлених ним випускників цієї кафедри. У цей період А. С. розвиває далі нові методи теорії надпровідних контактів, здобуває із значним випередженням світової науки загальну формулу для струму в системах слабкої надпровідності, яка містить у собі цілу низку старих і нових результатів у цій галузі.
Всі ці результати, як і результати докторської дисертації А. Свідзинського, увійшли в завершену в Сімферополі монографію «Пространственно-неоднородные задачи теории сверхпроводимости» (М., Наука, 1982). Ця монографія, побудована значною мірою на роботах автора, містить дуже компактний і чіткий виклад найважливіших результатів мікроскопічної теорії надпровідності і використовується донині у всіх лабораторіях світу, де ведуться дослідження в теорії надпровідності.
Роботи А. Свідзинського 70-80-х років з теорії надпровідних контактів отримали нову молодість у 90-ті роки, коли були створені нові технології виготовлення контактів, для яких Свідзинський завбачливо розробив теорію.
У 1993 році А. Свідзинський, залишивши повністю сформований колектив кафедри теоретичної і математичної фізики у Сімферополі, на пропозицію віце-прем’єра уряду України переїжджає на Волинь з метою організації нового університету в Луцьку. Він стає першим ректором цього університету, організовує колектив на розбудову за короткий строк і в тяжких економічних умовах основної структури університету, зокрема, збільшує приблизно вдвічі кількість факультетів.
Внаслідок погіршення здоров’я А. С. залишає посаду ректора у травні 1995 р. і віддається викладацькій і науковій роботі, розгортає формування волинської школи фізиків-теоретиків.
Ще під час роботи ректором розпочинає працю над підручником «Математичні методи теоретичної фізики», який принципово відрізняється від старих орієнтацією на методи, розроблені в добу квантової фізики.
Підручник «Математичні методи теоретичної фізики» викликав численні захоплені відгуки як студентів та аспірантів, так і високоавторитетних академіків та професорів. Справа в тому, що цей підручник спричинив переворот у формі і змісті викладання математичної фізики у сучасних університетах України. Якщо традиційні підручники з цього фундаментального предмету будувалися на математичних методах переважно класичної фізики, то підручник А. С. зорієнтований на висвітлення математичних методів та теорій, які були створені для досліджень у галузі квантової фізики — панівної фізичної теорії ХХ ст., яка зберігатиме свою провідну роль і в наступному столітті. У цьому відношенні курс А. С. не має аналогів, бо, хоч існують математичні монографії з цього предмету, але власне підручника, доступного для активного студента — фізика-теоретика — вже з третього курсу, не було. Завдяки багатству матеріалу, викладеного з великою майстерністю, а особливо завдяки наявності великої кількості (близько 300) добре підібраних вправ і задач, сумлінний студент протягом трьох років праці набуває рівня, достатнього для того, щоб розпочати самостійні дослідження.
На початку 90-х років публікує дві праці з культурології, вже в першій висуває нову ідею про культуру як феномен самоорганізації ноосфери, що дозволило застосувати ідеї синергетики для висвітлення проблем культурології. Ці дослідження підсумовані і розвинені далі в його монографії «Самоорганізація і культура», завершеній 1998 р. У цій книзі культурологія як наука вперше отримала опертя на міцний фундамент надзвичайно глибокої сучасної теорії — синергетики. Наявність цього фундаменту забезпечує висновкам культурології такі риси, як об’єктивність, незалежність від зумовлених випадковими обставинами смаків та поглядів тих чи інших дослідників культурних та соціальних явищ.
А. Свідзинський — автор низки відомих праць з теорії релігії, політології, націології, філософських проблем природознавства та історії. Цей бік діяльності А. С. — оборона християнської віри та наступ на войовничий атеїзм — знайшов належну оцінку як у світських, так і в церковних колах української громадськості. В січні 1999 року А. С. був нагороджений Патріархом Філаретом орденом Архистратига Михаїла.
Громадська діяльність А. С. розпочалася з 1988 р., коли йому довелося займатися вивченням обґрунтованості будівництва Кримської АЕС. До цього він був підготовлений попередніми зацікавленнями глобальними проблемами людства, зокрема і енергетикою. Завдяки зусиллям громадськості Криму та Української Академії Наук, будівництво цього вкрай небезпечного об’єкта в сейсмічно небезпечному регіоні Кримського півострова було припинене. Широка і всебічна аргументація А. С. сприяла цьому рішенню. Важливою публікацією А. С. на цю тему стала стаття в «Літературній Україні» від 25 квітня 1990 р. «Моральні аспекти атомної енергетики».
Наступний етап громадської діяльності А. С. пов’язаний з українським відродженням, зокрема у Криму. Він пише статті, в яких захищає інтереси українців Криму («Літературна Україна», № 4, 1991 р., та «Віче», грудень 1992 р.), водночас виступає за повернення та облаштування на рідній землі кримських татар та інших депортованих народів. Основною публікацією на кримську тему є стаття у «Сучасності» (№ 10, 1992) «Крим вчора і сьогодні. А завтра?». В ній він протиставив обґрунтовану економічно, політично та історично думку про майбутнє Криму в складі України авантюрним намірам шовіністичних сил відірвати Крим від України. Стаття неодноразово передавалася по українському радіо, передруковувалася в інших виданнях. На I Конгресі українців Криму (1992 р.) А. С. виголосив першу доповідь «Крим в загальноукраїнському та європейському контексті».
Звернення до національної проблеми потребувало надійного теоретичного підґрунтя. Саме цим пояснюється інтерес А. С. до теорії культури. Від ідей його культурологічних праць іде пряма стежка до наукового розгляду національного питання. Брошура А. С. «Це складне національне питання» була опублікована окремим виданням 1994 р., після чого частково чи повністю перевидавалася в інших засобах масової інформації. У брошурі А. С. дійшов висновків, які збіглися з ідеями організованого українського націоналізму, трансформованими принагідно до нинішніх умов розбудови незалежної української держави. Сучасний український націоналізм, за переконанням А. С., має бути думкою, волею та дією, спрямованими на державотворення на засадах свободи, демократії і права. Принциповим внеском А. С. в ідеологію українського націоналізму є пов’язання сучасної стратегії розбудови української держави з фундаментальними законами самоорганізації, що стосуються етногенезу, націотворення та культури. У згаданій брошурі та в наступних працях з націології Свідзинський чітко розмежував поняття націоналізму і шовінізму, що їх деякі політичні сили намагалися ототожнювати, і показав, що український націоналізм за своєю суттю виключає ксенофобію і, навпаки, є передумовою плідного міжнаціонального співробітництва, органічно пов’язаний з волею нації до свободи і демократії.
У травні 1993 р. А. С. був запрошений як доповідач на XII Великий Збір ОУН. Доповідь мала успіх, і він був одностайно обраний членом ОУН та заступником Голови Проводу. Членом Проводу ОУН він переобирався також на XIII, XIV та XV ВЗУНах. Крім названої вище брошури, А. С. опублікував низку праць з теорії та практики українського державотворення в газеті «Українське слово», журналах «Розбудова держави» та «Універсум». Ці статті відіграли також важливу роль у знищенні наклепницького стереотипу націоналіста, створеного комуністичною пропагандою.
Наукова діяльність А. С. та його громадська робота на ниві пропаганди знань проходили в 90-х роках у рамках Наукового Товариства імені Тараса Шевченка у Львові. Після реорганізації цього товариства у всеукраїнське А. С. став головою Волинського відділення НТШ. У 1998 році його обирають дійсним членом НТШ.
2001 року А. С. призначено головним редактором журналу «Розбудова держави». У першому ж числі цього оновленого часопису національної думки А. С. виступає зі статтею «Національно-визвольна боротьба українського народу в роки Другої світової війни», де доводить необхідність — згідно з історичною істиною — кваліфікувати збройну боротьбу ОУН-УПА як національно-визвольну.
Вище йшлося про різноманітні захоплення А. С. Всі вони залишили в його свідомості глибокий слід, збагатили його душу і розум. Гостре захоплення ботанікою у 1965-1967 рр. назавжди залишили у А. С. знання рослин рідної природи, любов і повагу до неї. Все своє свідоме життя А. С. цікавився художньою літературою, філософією, музикою, історією, а особливо захоплювався поезією.
2003 р. виходить книга А. С. про його дядька Володимира Свідзинського. Вона стала помітною подією у вивченні життя і творчості цього великого поета. Книзі передували журнальні публікації (1996 та 2000 р.), матеріал накопичувався, уточнювався і нарешті з’явився у вигляді книги під назвою «Я виноград відновлення у ніч несу…». Володимир Свідзинський — творець прекрасного» (Київ, вид-во ім. Олени Теліги). Стимулом до створення книги стали листи від Івана Дзюби, написані ще 1988 та 1989 рр., про необхідність зібрати родинні спогади
про Володимира Свідзинського. Справді, в літературі накопичилося доволі багато неточностей та помилок у життєписі поета, що вимагало перевірки і виправлення. А. С. опрацював рукописні спогади свого батька, а також архівні матеріали та усунув чимало помилок. Особливо важливі дані були отримані в міському архіві Кам’янця-Подільського, до якого літературознавці не здогадалися звернутися.
У вільний час А. С. створює літературні мініатюри (у своєрідному жанрі мікроновел). Їм притаманні гумор, іронія, яскрава фантазія, неординарність бачення світу, несподіваність у висвітленні теми. Деякі з них опубліковані в журналах «Український засів» (1997, № 4-6): «Курка і соціалізм», «Геніальний гусак», «Універсальна промова»; «Сучасність»: «Масло» (1997, № 12); «Розбудова держави»: «Всенародне горе», у газеті «Українське слово»: «Як мені дали ім’я і що з того вийшло», «Гімалайський комар», «Гаманець з секретом» та ін. Утім, більша частина його мікроновел залишається ще неопублікованою і ходить серед читачів-шанувальників у формі роздруківок.

Сергій Савченко,
перший випускник спеціалізації «Теоретична фізика» в Сімферопольському державному університеті, аспірант А. В. Свідзинського 1977-1980 рр., кандидат фізико-математичних наук.