Коли Українська революція доходила до свого завершення, було зрозуміло безповоротність ситуації. Паризька мирна конференція не взяла до уваги інтереси сьомої за чисельністю нації у світі. Наші терени із усіх сторін окуповували ворожі армії. Ситуація була безвихідною.
Проте були ті, хто не звик здаватися. Ті, хто свої власні інтереси відсунув далеко на задній план, поставивши український інтерес понад усе.
Євген Коновалець. Це ім’я стало синонімом незламності, синонімом боротьби на далеку перспективу. Він не жив сьогоднішнім днем. Він жив днем майбутнім. Він – ідеаліст, і плекав таких же ідеалістів навколо себе. Він – архітектор, який проектував Храм Великої України, завершальний вигляд якого зможуть побачити хіба його правнуки. Проте він вірив, що цей храм таки буде збудовано.
1920 року Коновалець створює УВО. 1927 року утворює Провід українських націоналістів, який координував діяльність націоналістичних організацій. 1929 року, 3 лютого, постає ОУН – організація, яку без жодних сумнівів можна назвати найуспішнішою, найдієвішою українською організацією за усе ХХ століття. Ця Організація безкомпромісна, вона чорне називала чорним, і відправляла в небуття, вона біле називала білим, і боронила його всіма можливими і неможливими методами.
Вона зберігала ідеалізм. Бо хто ж іще, як не ідеалісти, зможуть сидіти у криївках, над якими марширують окупаційні армії, і писати про Україну, як геополітичний центр Східної Європи.
Бо хто як не ідеалісти, зможуть понад усе любити життя, але віддати його заради України.
Хто як не ідеалісти зможуть вмирати із вірою на те, що своїм подвигом вони дадуть приклад наступним поколінням братися до боротьби. Приклад, яким для них були герої Крут і Базару.
90 років тому, 3 лютого 1929 року, встали Атланти, які й досі тримають небо над Україною.
Михайло КУБЛІЙ