28 травня 2015 р. у селі Водяне, що на Донбасі, загинув боєць батальйону ОУН Василь Кіндрацький (позивний «Кіндрат»).
Два дні перед тим на вежі шахти «Бутівка» Кіндрат встановив державний прапор України і прапор ОУН. Зробив він це удосвіта, щоб уникнути обстрілу. Очевидно, що ризикував життям, але тоді Бог його вберіг.
Смерть Кіндрата змінила моє життя і життя нашої сім’ї. Відтепер ми не святкуємо днів народження, уникаємо гучних гостин, при будь-якій нагоді відвідуємо могилу «Кіндрата» на Личакові у Львові.
Чому «Кіндрат», якого ми знали пів року, такий нам дорогий?
Василь ніколи не виголошував палких промов, але без вагань взяв зброю і поїхав на війну, щоб захистити Україну. Не було сили, яка могла б його стримати.
Василь був справжнім ОУНівцем, своєю поставою, вчинками, обов’язковістю та жертовністю нагадував покоління українських націоналістів часів полковника Євгена Коновальця, для яких правило Декалогу «Здобудеш Українську державу, або загинеш у боротьбі за неї», було правилом прямої дії.
Василь умів любити не тільки Україну, а головне – українців, простих людей, з якими ділився усім, що мав.
Він беззастережно довірявся Богові. Коли йому казали, Василю, на кого залишаєш двох маленьких діток, коли збираєшся на війну, він без вагань відповідав – я йду воювати за Україну, а значить Бог подбає про моїх дітей.
Тепер нам треба дбати, щоб пам’ять про Василя і таких як він вічно жила у наших серцях
2 червня, у неділю об 12.30 збираємося на Аскольдовій могилі, щоб згадати про Василя та помолитися за упокій його безсмертної душі.

Богдан ЧЕРВАК,

Голова ОУН