Минуло 75 років з того часу, коли гестапівська «машина» знищила у концентраційному таборі «Заксенгаузен» вірного сина України, одного із керівників Організації Українських Націоналістів (ОУН), вченого-археолога Олега Ольжича (Кандибу).

Біля пам’ятної дошки на вулиці Льва Толстого, 15 сьогодні зібралися представники націоналістичних організацій, щоб ушанувати пам’ять полум’яного борця за свободу і незалежність України.

У своєму виступі Голова ОУН Богдан Червак наголосив на тому, що донині так і не встановлено обставини загибелі Олега Ольжича, бо архіви концтабору після його захоплення радянськими військами були вивезені до Москви, де зберігаються і дотепер, але доступу до них немає. Потрібен час, щоб розкрити цю таємницю. Адже він, мабуть, чи не єдиний, із багатьох керівників націоналістичного руху, які перебували у таборі, загинув лютою смертю.

Про поета, ученого, націоналіста Олега Ольжича мовив слово і професор Юрій Ковалів. Він наголосив на тому, що за часів Ольжича ОУН була потужною і грізною організацією, її боялися і фашисти, і «совєти». Саме такою має бути ОУН тепер – сильною, патріотичною, такою, що розбудує й утримає незалежну Україну.

Голова Конгресу Українських Націоналістів Степан Брацюнь відзначив, що в цьому  таборі в цей же час перебував  активний діяч ОУН Ярослав Стецько. Його, як і інших полонених, вразила смерть Олега Ольжича. Полковник Андрій Мельник, який також перебував у таборі, так відгукнувся на смерть Олега: «Впав на пості Герой, якому не багато рівних; впав Провідник молодого націоналістичного активу, якому не знайшов я досі нікого рівного; впав Друг сердечний, якому рівного не знаю чи найду ще, — незрівнянний зразок Борця за волю України для грядущих поколінь».

Націоналісти поклали квіти до пам’ятної дошки Олегу Ольжичу,  вклонившись таким чином пам’яті великої людини, великого українця.

Леонід Осипчук