Пропозиції

щодо ставлення до запровадження ринку земель

сільськогосподарського призначення в Україні.

 

Зараз у суспільстві активно обговорюється прийняття Закону України №2178-10 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення», а також дискутується питання ринку землі загалом.

Хочу висловити кілька своїх думок, оскільки я працюю в галузі аграрного кредитування, розвитку кооперативів, розвитку сільських територій з 2000 року і сформував певну думку щодо даного питання.

1. Щодо даного Закону, то він прийнятий без належного обговорення та консультацій з ринком, поспішно та у невідповідний час. (Хоча кінцева редакція суттєво покращилась в порівнянні із 1-им читанням).

 

2. Чи потрібен ринок земель сільськогосподарського призначення в Україні ? Безумовно, що «Так», але він повинен діяти в інтересах українського селянства. Головним бенефіціаром повинен стати дрібний і середній український агровиробник.

(Нещодавно, ще раз прочитав на сайті ОУН хорошу статтю про характеристику праці О.Сціборського «Земельне питання», де серед п’яти засад націоналістичної аграрної політики чітко прописано, що «3. Український націоналізм змагає до встановлення трудового селянського господарства — побудованого на засадах приватної, але регульованої в праві купівлі й продажу, земельної власности»).

Історично, український селянин уже мав право володіти землею на правах приватної власності та здійснювати купівлю-продаж. (Можу навести приклад із своєї сім’ї, коли мій прадід та його старший син заробляли кошти у США, а мій дід за спільні заощадження купував землю у своїх односельчан в Україні (тоді окупованій Польщею)).

 

3. Якщо запитати дрібного чи навіть середнього українського фермера (до 500 чи навіть 1000 Га): «Чи підтримує він ринок земель сільськогосподарського призначення ?» – відповідь буде «Ні».

Українські агровиробники бояться рівних умов на ринку між ними та агрохолдингами, які мають потужний фінансовий ресурс та можливість скористатись іноземними запозиченнями на зовнішніх ринках.

А якщо тепер запитати нашого фермера : «Чи підтримає він ринок земель, якщо буде мати першочергове право на купівлю земель, які обробляє або й більше у межах своєї громади і якщо на це придбання зможе залучити кредити від спеціалізованого державного (умовно «Земельного» банку) або держава компенсує значну частку процентної ставки у комерційних банках ?» Тут відповідь буде однозначно «Так».

 

4. Вважаю, що потрібно не заперечувати ринок як такий, але домагатись прийняття дуже серйозних обмеженнь при купівлі, скориставшись досвідом інших країн, адже ринок земель є в усьому світі.

• Норму, про можливість купівлі тільки фізичним особам я б залишив на постійно.
• Встановити норму, за якою власник землі може її продати тільки фермеру, який зареєстрований та знаходиться на території громади, має досвід 10-15 років обробітку землі або в іншому випадку – державі. (Без третього варіанту).
• Заборонити купівлю земель усім юридичним особам (не залежно від реєстрації), але не заперечуючи їх право орендувати землі, будувати потужності по зберіганню, переробці та логістики продукції. (Всі ці норми успішно працюють і зараз).
• Заборонити володіти землею особам із подвійним громадянством. (Заради можливості володіти землею, навіть фермери з країн ЄС постараються отримати українське громадянство, задля цього й мову вивчать, особливо із слов’янських чи пост-радянських країн.) Також ця норма може потужно вдарити по любителях із числа національних меншин отримувати другий паспорт інших країн.
• Заборонити банкам та іншим фінансовим інституціям набувати права власності на землю, яка була прийнята у заставу. (Це не порушить їх права кредиторів, адже вони зможуть заради погашення заборгованості по кредиту продати цю землю : а) іншим фермерам з громади, б) державі.

 

5. Поява потужного класу невеликих власників сільськогосподарських земель, які володітимуть ними на правах власності, дозволить залучити серйозні кредитні ресурси.

Під заставу землі дрібні та середні фермери зможуть отримати кредитування для реалізації інвестиційних проектів (будівництва потужностей для зберігання (елеваторів), створення переробних підприємств, логістики). Це реально сприятиме підвищенню конкурентоздатності середніх аграріїв, адже вони найбільше потерпають від того, що змушені продавати свій урожай одразу після збору за найнижчими цінами.

 

6. Даними думками, я хотів би розпочати певну дискусію всередині організації, залучити фахівців даного напрямку. Виробити певні програмні тези, які б були сформовані відповідно як до традиційних світоглядних засад Українського націоналізму так і до потреб сьогодення.

Українське селянство, зокрема його середній клас – це один із найприродніших можливих прихильників націоналізму, тому йому потрібно приділити особливу увагу, добре вивчивши його потреби, перш за все.

Ростислав Кос,

кандидат в члени ОУН