Гряде нова доба націоналізму. Його ренесанс протягом останніх десятиліть був лишень передвісником краху глобалізації і ліберально-демократичної держави. Аналітики вже довший час міркували над тим, яким і коли буде їхній фінал. А він настав цілком несподівано і виявився безславним. Епідемія коронавірусу стала їхнім могильником. 

Не має значення, чи коронавірус є природного, а чи рукотворного походження та продуманого цільового використання. Але має значення, що глобалізація сприяла його миттєвому поширенню. Люди тішилися, що завдяки сучасним засобам комунікації мають змогу бувати у найвіддаленіших закутках планети й запозичати один в одного набутки цивілізації. Й при цьому легко піддавалися пропаганді, що державні кордони є зайвою перепоною для вільних мандрів і потребують ліквідації так само, як і самі національні держави. Однак забули, що неодмінним супутником цивілізації є віруси та хвороби, до яких місцевий люд на другому кінці планети вже давно призвичаївся, але які, потрапивши у нові людські спільноти, можуть бути смертоносними для них.

Міжнародні організації та міждержавні об’єднання виявилися недієздатними перед викликом. Всесвітня організація охорони здоров’я не справилася зі своїм призначенням і не змогла локалізувати епідемію коронавірусу та запобігти його планетарному поширенню. Європейський Союз неспроможний виробити узгоджену політику боротьби з ним, тріщить по швах і стоїть перед загрозою розпаду. Кожна із його держав, як і всі провідні держави світу, незважаючи на декларовану відкритість і ліберально-демократичні цінності, самоізолювалися і самотужки рятують власні народи, воюючи з вчорашніми союзниками за джерела постачання протиепідемічних засобів. В основі запроваджених методів порятунку обмеження культових для лібералізму особистих прав і свобод громадян. Й це може легко трансформуватися в сучасні електронні авторитарні і тоталітарні режими.

Світ після коронавірусу буде інакшим. Національні держави стануть більше закритими і жорсткіше керованими. Їх життєздатність залежатиме від наявності мудрих, досвідчених, освічених і авторитетних еліт. Світ належатиме сильним і дисциплінованим народам. Внутрішньо розбалансовані держави з недосвідченими чи здеградованими верхівками на чолі стануть нежиттєздатними і ризикують зникнути з мапи світової політики.

Сьогоднішні вороги націоналізму стануть націоналістами. Збанкрутовані у боротьбі з епідемією еліти все більше вдаватимуться до притаманних націоналізмові інструментів управління суспільством, однак задля збереження владного становища і далі звично тавруватимуть націоналістів за «деструктивізм». Можливо, з уваги на традицію післявоєнного табуювання націоналізму, не називатимуться так й придумають нові назви на зразок «віталізму». Однак суть їхньої політики для виживання власних народів буде націоналістичною.

Українцям важливо вчергове, як і під час тріумфу доби класичного націоналізму на межі ХІХ-ХХ століть, не опинитися на узбіччі цивілізаційного процесу, піддаючись на оманливі пропагандистські мантри про «братерство народів», «світову справедливість», «альтруїзм» світових лідерів й домінування особистих прав та збочень над колективним імунітетом та національною безпекою.

Олександр Сич