Під такою назвою в Національному музеї історії України 14 червня 2021 р. відкрилася виставка, присвячена 130-й річниці від часу народження людини, чиє ім’я стало символом української визвольної боротьби.
Уже сама назва виставки засвідчує прагнення її організаторів побачити постать творця ОУН у дещо іншій, ніж то узвичаєно у нас ведеться, історико-буттєвій перспективі. Побачити поза офіційними портретами, плакатами, агітаційними поштівками та революційноми закликами — якою б доречною ця меморіальна «бронза» не була у свій час і на своєму місці. Бо народжена 14 днем червня 1891 р. у вчительській родині с. Зашків на Львівщині людина, яку батьки називали «любим Ґенусем», товариші по зброї — «паном Євгеном», «паном отаманом», «паном-товаришем», «Полковником», і якій судилася така визначальна роль в українській історії пер. пол. XX ст., була насамперед… людиною, а не пам’ятником на коліщатках, який проголошує бомбастичні гасла. І вона мала свій емоційний світ, коло рідних і друзів, якісь симпатії-антипатії, звички, інакше кажучи — свою, притаманну тільки їй ексклюзивність.
Саме прагнення до ексклюзивності, неповторності відображення справдешнього життя у репрезентації не-копійних експонатів — то найбільш характеристична прикмета цього виставкового проекту. Представлені на ньому матеріали із фондових колекцій НМІУ та Фудації імені Олега Ольжича (багато із них взагалі раніше ніколи не еконувалися) постають навдивовижу цікавими свідченнями про одного із покоління тих, кого невблаганна доля вкинула у вогненний вир сторіччя одностроїв і концтаборів. Фронти Першої світової і російський полон у якомусь Богом забутому Чорному Яру на Волзі, втеча до Києва, організація куреня Січових Стрільців, тяжкі вуличні бої з більшовиками, Біла Церква, антигетьманське повстання, знову бої, еміграція, мандри із країни в країну, паспорти на чуже ім’я, конспіративні зустрічі, кожен день, який може стати останнім — кожен із цих епізодів біографії Євгена Коновальця міг би розгорнутися в окрему музейну експозицію.
Одначе той, хто стояв на чолі «підземного війська України» (так у міжвоєнній Галичині називали УВО), не міг дозволити собі роскошувати серед баготоманіття речей і насолоджуватися комфортом упорядкованого побуту. Тож тим дорогоцінніші ті артефакти, які просто дивом збереглися досьогодні і які зможуть побачити відвідувачі НМІУ. Знак 19 полку крайової оборони (ландверу) Львова, у якому Євген Коновалець служив у 1914— 1915 рр., його візитівка Командуючого Группою Січових Стрільців у Києві 1919 р. та нагрудний знак члена Стрілецької Ради, рукописи та листи Євгена Коновальця, документи і видання УВО та ОУН (серед них — перше число нелегального часопису «Сурма», групова світлина учасників Першого конгресу Українських Націоналістів у Відні 1928 р.), портсигар із написом «Слава Україні (перший голова ОУН був затятим курцем), ручка для писання та хрест, які йому належали, печатка ОУН доби Коновальця, схема структури формування націоналістичного руху, яку розробив Микола Сціборський ще 1928 р. — у переддень створення Організації.
А поряд із цими речами — свідоцтво про вінчання із Ольгою Федак у львівському Соборі св. Юра 1922 р., світлина сина Юрія у «пластовому» однострої, гостьовий альбом з дому Коновальців у Римі. І такі абсолютно несподівані експонати, як лист батьків до Євгена Коновальця (підписаний «Батько» і «нещасна Мати»), який починається словами «Христос Воскрес! Найдорожчий Ґенусю» і де потім будуть прохання «молити, просити і радити покинути дуже невдячну політику, бо, як каже приповідка, «головою муру не розіб’єш». Зрозуміло, що ці речі писалися під контролем польської таємної служби, і вільно собі тільки уявити почуття Євгена Коновальця, коли він читав написані знайомим почерком рядки…
Євген Коновалець прожив ексклюзивне життя — і смерть йому теж судилася ексклюзивна, бо для вбивства жодного іншого українського політичного лідера Кремль не докладав таких зусиль і не задіював такі потужні ресурси. Причина — очевидна: тов. Сталін сприйняв як аксіому, що єдиною українською силою, здатною відповідати йому не словами, а пострілами, можуть бути люди Коновальця. І — зробив неминучі висновки, безпосереднім наслідком яких став вибух 23 травня 1938 р. в Роттердамі.
Експонати, пов’язані із цією трагедією — одні з найцікавіших: квитанція про сплату за проживання в роттердамському Grand Hotel «Central» (лідер ОУН сподівався зустрітися у цьому нідерландському місті з представником українського підпілля в СРСР, натомість зустрівся зі сталінським кілером), наручний годинник Євгена Коновальця (силою вибуху його просто вирвало з руки), посмертна маска.
По-особливому зворушлива в експозиції — литовська «тема»: литовський паспорт Євгена Коновльця (Литва у той час була найприхильнішою до української справи країною), лист Пітера Пена, генерального консула Литви в Роттердамі, до секретаря Євгена Коновальця Михайла Селешка від 10 вересня 1938 р. Цікаво, що навіть квіти на похорон Євгена Коновальця оплачувало литовське консульство в Роттердамі, адже формально він був литовським підданим.
«Вишенькою на торті» — матеріали, яких торкалися не зовсім чисті руки персонажів із гарячим серцем і холодного головою, тобто — чекістів. А їх довкола лідера українських націоналістів було і було: і Кіндрат Полуведько, і оповитий мряковинням здогадів та чуток Павло Судоплатов, який після участі у теракті проти Коновальця став просто-тобі ударником соціалістичної праці, вбиваючи почергово і Олександра Шумського, і епископа Мукачівської греко-католицької єпархії Теодора Ромжу, і … В експозиції — телеграма «Вельмуда» (псевдо Судоплатова) Євгенові Коновальцві у Роттердам: «Чекаю кожного дня… біля пам’ятника». «Вельмут» чекав із бомбою, виготовленою у Москві в «отделе оперативно-технических средств НКВД».
А на стінах експозиційної зали — тогочасні газети — і українські, і зарубіжні, — які повідомляли про вбивство Євгена Коновальця: у ті дні це була всеєвропейська топ-новина. Мовчала тільки преса в СРСР: співробітники ВЧК — ГПУ — НКВД, як і сьогоднішні продовжувачі їхньої справи із ФСБ, були людьми дуже скромними і цуралися суєтної земної слави.
Виставка триватиме до 14 жовтня 2021 року.
Олександр Хоменко