«Хто має уші – хай слуха!
Хто має серце – люби!
Встає цитаделя духа –
Десятки літ боротьби.»
О.Ольжич

У Національному музеї Голодомору-геноциду 27 листопада вшанували 88-мі роковини Голодомору, який був в Україні в 1932 – 1933 роках. Попри те, що після трагедії минуло багато часу, українці досі не знають багато її подробиць та не мають свого повноцінного музею, де б могли про це дізнатися. По телевізору я бачила, як у музеї якось дивно розраховують кількість жертв. Не розумію, чому вони не звернулися за допомогою до Володимира Сергійчика, який добивається того, щоб було визнано реальну цифру втрат від Голодомору.
Доктор історичних наук, професор Володимир Сергійчук велику увагу приділяє темі Голодомору. 18 листопада 2019 року у Музеї літератури України я чула, як Володимир Сергійчук прочитав лекцію про Голодомор в Україні і на Кубані. Він розповів про свою копітку працю в архівах для вираховування кількості загиблих від штучно створеного голоду. Володимир Сергійчук продемонстрував документи, які, на його думку, свідчать про кількість втрат українського народу під час Голодомору-геноциду 1932 – 1933 років.

Цифру в 7 мільйонів дали іноземці ще в 1930-ті роки. Володимир Cергійчук сказав: для того, щоб глибше дослідити зміну чисельності населення у ті роки, необхідно було звернутися до архівів, однак не архівів тодішніх органів статистики, а інших. Адже дані щодо перепису населення, за його словами, з цих джерел були спеціально вилучені. Володимир Сергійчук працював із архівом, де були дані Наркомату продовольства. Спершу він визначив ознаки геноциду українського народу. Отже, перша ознака — це те, що влада забрала хліб. Хіба вона не розуміла, що вилучення продовольства призведе до голодної смерті? Розуміла, але пішла на це! Є телеграма Сталіна від 1 січня 1933 року з вимогою покарати тих, хто не здає хліб, штрафами (вони були у вигляді не лише вилучення зерна, а й вимітання всього до «нитки» — картоплі, квасолі, пшона, з погребів навіть квашену капусту забирали). Це все призвело до масового мору.

Друга ознака геноциду під час Голодомору — заборона українському селянству йти по хліб в інші регіони. У тій же Росії хліб був, але українців туди не пускали. Від 22 січня 1933 року є спеціальна «заборонна» постанова Ради народних комісарів і ЦК ВКП(б), підписана Молотовим і Сталіним. Це постанова проти українського селянства й населення української Кубані.
Третя ознака: якщо справді в країні нема продовольства, то можна організувати допомогу із Заходу. Але Сталін сказав, що ніякого голоду немає, тобто не визнав його. І замовчування владою цієї трагедії також є злочином. Четвертою ознакою, не менш злочинною, була відмова радянської влади від допомоги з-за кордону. Наша діаспора, дізнавшись про голод, розпочала бити у дзвони й збирати допомогу. Але Москва не тільки не прийняла цю допомогу, а й організувала пропагандистські акції за участі відомих діячів культури Заходу, яким показували «потьомкінські села» в Україні.
Володимир Сергійчук показав, як вираховує, скільки загинуло дітей під час голодомору. Результати своїх обчислень він продемонстрував за допомогою таблиць.

На лекції Володимира Сергійчука слухачі цікавилися, чи виходили книжки на тему Голодомору і де їх можна знайти. Відповіді на такі питання Володимир Сергійчук надрукував у книжці «В обороні української правди».
Першим чесно та відверто розповів світові про сталінський Голодомор в Україні 1932 – 1933 років британський журналіст Карет Джонс (Ґа́рет Ри́чард Вон Джонс – англ. Gareth Richard Vaughan Jones, 13 серпня 1905 — 12 серпня 1935).
Про Ґарета Джонса особисто я дізналася у 2019 році, коли в кінотеатрах України відбувся показ фільму «Ціна правди» У фільмі розповідається історія героїчного чесного журналіста з Уельсу Ґарета Джонса , який у 1933 році приїхав до Радянського Союзу. Його цікавило, як розбудовується країна, він хотів дізнатися, де Сталін бере гроші на ту розбудову. Матір Ґарета свого часу працювала учителькою в Юзівці (зараз Донецьк), тож він хотів туди поїхати. Для Ґарета було дивним, чому його туди не пускають. А коли він зміг пробратися в Україну, побачив страшну картину нищення людей голодом.
Ґарет Джонс не побоявся виступити у західній пресі та розповісти про події, свідком яких він став, відвідавши тогочасну Україну. Радянський Союз усіляко приховував той факт, що українці масово вимирають через голод, організований з метою знищити непокірне населення республіки. У той же час зерно та інші продовольчі товари з України направлялися на продаж за кордон, а радянська влада намагалася створити імідж СРСР як багатої та забезпеченої країни, де люди не бідують та не голодують.
Подорож Джонса Україною була нелегальною – він зумів потрапити до сіл, охоплених голодом, і в Берліні офіційно розповів про побачене.
“Я пройшов вулицями сіл і 12 колгоспів. Скрізь було чути стогін: “У нас немає хліба, ми помираємо“, – повідомив світові журналіст.
Радянські агенти не простили Ґарету Джонсу правду і через кілька років його знищили.

Сценарій кінофільму написала Андреа Халупа. Вона познайомилася з онучатим небожем Ґарета Джонса, який їй надав статті і щоденники Ґарета. Також у неї була книжка Джорджа Орвелла «Колгосп тварин» у перекладі Юрія Шевчука. Автор книжки назвав головного героя містер Джонс, а пані Андре ввела Орвелла, як літописця до кінофільму.

Фільм «Ціна правди» – виробництва України, Польщі і Великобританії – було номіновано на премію «Золотий ведмідь» на 69-му Берлінському міжнародному кінофестивалі. Режисерка фільму – Агнешка Холланд, сценаристка – Андреа Халупа, композитор – Антоні Лазаркевич. Вдало підібрано акторський колектив. Доля британського журналіста Ґарета Джонса справила на мене дуже сильне враження. Прожив він усього 29 років. Треба, щоб українці пам’ятали журналіста Ґарета Джонса, його героїзм та яку ціну він заплатив за жорстоку правду про Україну. У цьому році в Шевченківському районі Києва назвали провулок іменем Ґарета Джонса.

За моїми публікаціями в газетах «Українське Слово 2019 – 2021 років.
Заслужений працівник культури України
Ольга Веремійчик