Зродились ми великої години

З пожеж війни, із полум’я вогнів,

Плекав нас біль по втраті України,

Кормив нас гнів і злість на ворогів.

Гімн ОУН

 Свято День захисників і захисниць України відзначається в Україні 14 жовтня у день святої Покрови Пресвятої Богородиці водночас з Днем Українського козацтва

Під гаслом «Сила нескорених»— українці вперше відзначали свято Дня захисника України 14 жовтня 2015 року.

10 жовтня 2015 року Президент України Петро Порошенко під час виступу на Всеукраїнському форумі учасників антитерористичної операції зазначив, що саме силу нескорених продемонстрували українські воїни, які відстоюють незалежність та суверенітет України у війні з російським агресором.

Президент наголосив, що захист Вітчизни став справою всіх українців, тому День захисника України, який визначено вихідним днем, має стати всенародним святом, таким саме визначним як Різдво, Великдень чи День Незалежності.

«14 жовтня, Покрова Пресвятої Богородиці, ще з козацьких часів був святковим днем захисників Вітчизни. Тому минулого року, свідомо викреслюючи з українського календаря чуже, штучно до нас привнесене свято російської армії-окупанта, я цілком природно зупинив свій вибір на 14 жовтня»,— зазначив Петро Порошенко.

Кожного року біля пам`ятника Тарасові Шевченку збирається багато народу. Не знаю, як буде у цьому році, бо я далеко.

У цьому році ми побачили і відчули міць і героїзм наших захисників. Тепер, я думаю, більшість уже знає історію УПА. У ці дні ми згадуємо Андрія Мельника, Тараса Бульбу-Боровця, Олега Штуля-Ждановича. Я вже неодноразово писала, отже ще раз повторюю сторінки історії ОУН і УПА на основі спогадів Голови ПУН і ОУН Миколи Плав`юка:

«Андрій Мельник був уособленням надії на власні сили – він не вірив, що якась чужинецька потуга принесе українцям вільну державу. Його надією і опорою був лише власний народ, який мусив усвідомити себе нацією, дорости до нації з біологічної субстанції поневолених рабів. Ось чому під час Другої світової війни він зірвав переговори з німецьким урядом, коли той відмовився визнати державність України і погодитись на творення власної української армії. Ось чому ще влітку 1942 року ОУН відіслала до «лісу» частину своїх військових кадрів – і саме з ОУН під керівництвом полковника Андрія Мельника тоді постали військові формації проти німців: наприклад, табір під керівництвом поручника Блакитного у південній Крем’янеччині, табір під керівництвом поручника Білого на Володимирщині та інші.

Слід зазначити, що від весни 1941 року на західноукраїнських землях уже існували збройні загони під командуванням отамана Тараса Бульби-Боровця. Це він ще перед війною Німеччини з Радянським Союзом, 1940 року прибув на Волинь, щоб зорганізувати повстанський рух проти більшовиків. А коли вибухнула війна, отаман утворив військову формацію «Поліська Січ», яка здійснювала воєнні операції в районі міста Олевська на східному Поліссі. Тоді вона також координувала свої дії з Білоруською Народною Самообороною. А коли німці почали ліквідовувати усі прояви незалежного українського життя, «Поліська Січ» була реорганізована: її командир і бійці перейшли у підпілля і почали створювати підпільні військові відділи. Ці відділи діяли в околицях Рівного, Костополя, Сарн, у Людвипольському районі і щонайбільше – в лісах вздовж річки Случ. І вже тоді ці збройні загони іменували себе Українською Повстанчою Армією (УПА).

Представником ОУН (полковника А.Мельника) при повстанчому штабі Тараса Бульби-Боровця, членом Крайового проводу ОУН у 1943 році був Олег Штуль-Жданович.»

Навесні 1945 року Микола Плав`юк зустрівся з отаманом Тарасом Бульбою-Боровцем і Олегом Штулем-Ждановичем. І от Олег Штуль-Жданович підвівся й, знявши зі свого плеча рушницю, сказав: «Друже Миколо, передаю вам мою повстанську рушницю. Повертайтеся з нею в Україну і продовжить нашу справу».

Не судилося Плав`юку повернутися так швидко в Україну…Але Олег Штуль-Жданович, даруючи рушницю, тоді й сам не відав, що передає Миколі Плав`юку своєрідну естафету керманича націоналістів.

Ще хочу згадати, що Покров Пресвятої Богородиці був на особливому місці в житті матері і сина Марченків. В одну з останніх зустрічей під час другого ув’язнення Валерій Марченко сказав матері, що передчуває своє швидке звільнення із в’язниці, що Покров Богородиці розпростертий над ним і Божа Мати порятує його. Похорон Валерія Марченка припав саме на 14 жовтня – свято Покрови.

Ніна Михайлівна казала: «Найкращий твір мого життя – мій син». Вона виховала свого сина чесною, порядною, цілеспрямованою людиною.

У 2017 році голова УВКР Михайло Ратушний зініціював створення пам’ятника Валерію Марченку у селі Гатному, де пройшли дитячі роки матері Ніни Марченко і де похована сім`я Марченків: Валерій, його дідусь, бабуся і мама.  Автор пам’ятника Валерію Марченку – скульптор Роман Захарчук з Коломиї. Відкрили пам’ятник 14 жовтня на день Покрови Пресвятої Богородиці. Цього дня щороку збираються шанувальники пам`яті Валерія і Ніни Марченків.

Ще на відкритті пам’ятника у 2017 році один із промовців висловив побажання, аби в кожну школу можна було б подарувати книгу «Валерій Марченко. Листи до матері з неволі». Ця книга вийшла у Видавництві імені Олени Теліги 1994 року. Звичайно це хороша ідея – книга була б другим пам’ятником Валерію Марченку і його матері Ніні Марченко.

Заслужений працівник культури України

Ольга Веремійчик