16 листопада, на двадцять третій сесії VIII скликання Вижницької міської ради прийнято рішення перейменувати вулицю 8 березня у Вижниці на вулицю Ореста Білака.

Коротко про нього:

Орест Білак народився в селі Багна на Вижниччині в 1925 році, помер 22 серпня 2021 р., Ліон, Франція.

У 1941 році, коли на Буковину увірвалася Друга світова війна, він, 16-річний хлопчина з села Рівня, нині територія міста Вижниця Чернівецької області, вступив до «Буковинського куреня», щоб боротися проти більшовиків, відстоювати інтереси України. На той час у цю добровольчу військову частину входило близько 750 осіб, переважно молодих людей: селян, робітників, студентів, митців, адвокатів, лікарів, учителів. Після розгрому нацистами підпілля ОУН у Києві і страти Олени Теліги покинув Україну і воював на боці французьких сил Опору. Як згадував сам, «воював за незалежність Франції і славу України».

Орест Білак пройшов неймовірно важкий шлях через всю Україну, Білорусію, Францію та Німеччину, вже в складі французького Іноземного легіону, втративши в результаті поранення ногу. Французи 77 років із пошаною називали його «Українець».

Наприкінці серпня 1944-го 77 років тому на горі Бельмон, неподалік села Перфонтен, що у Франції, десятирічна дівчинка піднесла старшинам Буковинського куреня букет квітів. Так вона разом із місцевими мешканцями вітала українських вояків із переходом на бік Французького Руху Опору. Цей перехід був одним із найвідважніших вчинків Буковинського куреня у роки Другої світової війни. Тоді ж батальйон перейменували на 2-й Український Курінь ім. Тараса Шевченка. У французьких військових документах цей підрозділ значився як «Le 2ème Bataillon Ukrainiennes Forces Françaises de L’Intérieur, Groupement Frontière, Sous-Région D.2.». Одним із цих українців-військовиків був рядовий Орест Білак.

Відбувся великий парад куреня, який привітали представники французького штабу Руху Опору. Курінний доповів, що курінь ім. Тараса Шевченка готовий боротися за волю Франції і славу України. У відповідь французький полковник проголосив: «Хай живе Україна!». Українці відповіли традиційним трикратним «Слава!», яке рознеслося по всьому лісу. 491 український вояк із повним озброєнням, а це 2 гармати 45 – мм, міномети, кулемети й автомати та майже 70 коней із возами значно посилили доволі погано озброєних французьких партизан, які протистояли в тому регіоні гітлерівцям.

Український курінь у Франції не був декоративною військовою одиницею. Вже 31 серпня 1944р. одна із його сотень, виконуючи бойове завдання в районі міста Безансон, перехопила штабну колону гітлерівців. Після жорстокого бою, знищивши близько десяти нацистів та захопивши полонених і мішки зі штабними документами та грошима, українці без втрат повернулися у розташування.

Трохи згодом, через вимогу військової місії Москви в Парижі повернути українців на Батьківщину, постало питання легалізації військовиків у Франції. Українці розуміли, що повернення до СРСР для них означає лише одне – смерть у таборах Сибіру. Тож вони прийняли рішення підписати контракт із Французьким Іноземним легіоном.

Уже в складі легіону в одному з боїв на території Німеччини Орест Білак отримав осколкове поранення у ногу, внаслідок чого її довелося ампутувати. Так війна для нього скінчилася. Після реабілітації в 1946 році він оселився у місті Ліон, де за еміграції на початку ХХст. сформувалося українське середовище.Там він зустрів своє кохання – дівчину Василину, яка була його сусідкою ще у рідному селі на Буковині. Вони одружилися, у подружжя народилося четверо дітей. Пан Орест працював кравцем.

Упродовж десятків років після завершення Другої світової війни цей невтомний український патріот збирав документальну, фотографічну і мемуарну інформацію про Буковинський курінь. У 1995 р. приїхав в Україну і домагався встановлення у Чернівцях пам’ятника героям «Буковинського куреня».

Пан Орест має чимало бойових нагород від французької держави, зокрема єдиний з буковинських ветеранів війни має орден Почесного легіону (найвища нагорода у Франції, заснована ще Наполеоном Бонапартом, яку присуджує президент республіки), медаль «Подяка нації», Воєнний хрест 1939-1945 із позолоченою пальмовою гілкою.

Своїх дітей він виховав у любові до рідної землі. Вдома вони розмовляли лише українською. Як розповідає син Юрій, із дитинства він із сестрами не жили у Франції – вони жили в Україні. Адже всі свята відзначалися в українських традиціях, усі канікули діти проводили в таборах, де танцювали українські народні танці, співали українські пісні і ставили вистави та мюзикли українською. А 2014 року всесвітньо відомий фотограф-митець Юрій Білак, син стрільця Буковинського куреня, вирушив на Схід України, щоб створити серію світлин, присвячених героям російсько-української війни. Його фото за сюжетом Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря» відоме кожному українцеві.

Ілля СТРИНАДКО,

провідник Чернівецької обласної організації ОУН