У санаторії «Карпати» в Трускавці відбулась Друга Всеукраїнська науково-практична конференція «Андрій Мельник та його доба». Подію, як заздалегідь було анонсовано, приурочено 95-річчю створення ОУН, одним із натхненників якої, а згодом і Головою проводу був виходець із села Воля Якубова на Дрогобиччині, відомий український державний, політичний та військовий діяч, полковник УНР Андрій Мельник.

Розпочалась конференція із покладання квітів до пам’ятника Андрію Мельнику в його рідному селі та на могилі його батьків.

Участь у заході, крім головного ініціатора проведення конференції, гендиректора санаторію «Карпати» та голови Трускавецької ради старійшин Лева Грицака й учасників, взяли голова Дрогобицької районної військової адміністрації Степан Кулиняк та голова Дрогобицької районної ради Андрій Шевкенич. Після цього всі гості Волі Якубової відвідали музей Андрія Мельника.

Там, де історики безперешкодний доступ до архівів отримали

Що ми знаємо про Андрія Мельника? Далеко не все, що мали б знати. А чому? Розсекречення архівів КДБ в Україні, на жаль, не відбувається за «канонами» прибалтійських країн, в яких відразу ж після розвалу СРСР дослідники отримали безперешкодний доступ до архівів КДБ. Наші, як показує сьогоднішня жорстока війна з росією, найнадійніші друзі партнери-союзники, якими показали себе литовці, естонці та латиші, виявились мудрішими, ніж ми. У Прибалтиці, попри протести п’ятої колони, відразу ж після розвалу СРСР та здобуття незалежності спромоглись оприлюднити список сексотів, провести повноцінну люстрацію, а не її імітацію, як це було зроблено в Україні. У Прибалтиці процес відбувся не без болю, але внаслідок цього, як у своїх виступах на конференції в Трускавці наголошували науковці, очистилось суспільство. Вони не тільки з минулим покінчили, а й з його спадком. Це, як показує життя, відіграло виняткову позитивну роль у наступних демократичних змінах дружніх до нас країн. Прибалти змогли уникнути багатьох викликів, які через брак волі української влади, через страх швидко та рішуче перейти через «мінне поле» люстрації, дотепер даються взнаки в нас.

Лише на себе покладались

Ми б також не припустилися своїх сьогоднішніх помилок, не допустили б нав’язаного споконвічним ворогом катастрофічного поділу на «східних» та «західних», якби у своїх діях дотримувались таких правил та запобіжних заходів від проникнення ворожого впливу, які були на «озброєнні» борців доби Андрія Мельника. Понад усе вимог конспірації дотримувались, підозрілих люстрували. Це рятувало, не один раз допомогло нейтралізувати зусилля потенційних вбивць Андрія Мельника, які упродовж всього його життя «полювали» за ним. Та що там сказати… Сьогодні, коли донедавна заборонене гасло оунівців «Слава Україні!» та «Героям слава!» стало загальноукраїнським вітальним стандартом, загальновизнаною у світі формою офіційного звернення до українців, ставлення суспільства до ідеологічного спадку націоналістів доби Андрія Мельника змінилось до протилежного. Не лише дослідникам, а й широкому загалу все зрозуміліше стає, чому наш споконвічний ворог так старанно свій наратив про «братерство» двох народів просував — щоб відволікти нашу увагу, відсікти від правдивого національного коріння. Ніколи б Україна не змогла так героїчно та ефективно сьогоднішній рашистській агресії протистояти, звільняти окуповані землі, якби не спадок покоління борців доби Андрія Мельника. Героїзм наших сьогоднішніх воїнів, їхнє вміння нещадно бити ворога, безстрашність та нестандартні дії на полі бою, як наголосила у своєму виступі на конференції у Трускавці докторка історичних наук, завідувачка відділу джерелознавства новітньої історії України Інституту української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського НАН України Валентина Піскун, не взялися нізвідки, все це має походження та своє пояснення: теперішнє покоління українського воїнства виросло на плечах тих, хто в минулому столітті чинив спротив, спираючись виключно на власні сили без підтримки ззовні.

Аби патріотичної «закваски» позбутись

Цікавий факт у своєму виступі на конференції повідомив Лев Грицак. Виявляється, що після Другої світової війни з Волі Якубової було виселено та вивезено власників 130 із 260 дворів, які тоді були в селі. Неважко здогадатись, кого замість них завезли — проросійськи налаштованих східняків та корінних росіян. Давним-давно проведена «рокіровка» дотепер дається взнаки. Як це нереально для Дрогобиччини не виглядає, але у Волі Якубовій не всі жителі села прихильно поставились до спорудження тут пам’ятника Андрію Мельнику та створення однойменного музею.

Одного разу, коли на подвір’ї батьків легендарного українця зусиллями того ж Лева Грицака маленька бригада з санаторію «Карпати» взялась за реставрацію родинної криниці, до працюючих підійшла маленька групка жителів. «А чого ви тут у нас копаєте, що такого дорогоцінного шукаєте… «, — з погано прихованими насмішками та претензіями звернулись до ентузіастів з Трускавця. Чи не з-поміж спадкоємців тих, кого сюди ще у 1949 переселили, були вони: важко запідозрити корінних жителів Волі Якубової у відсутності патріотичних почуттів. Навпаки, вони щиро радіють, що, врешті-решт, і про їхнє село згадали. Що дорогу заасфальтували, що зусиллями того ж Лева Грицака та колективу санаторію «Карпати» тут новий відпочинковий комплекс, еколандшафтний парк «Козацька слобода «Раковець» збудовано. І який? Така собі мініатюрна Швейцарія, до якої, одного разу відвідавши, хочеться знову й знову повертатись. Для туристів — це правдивий райський куточок у Дрогобицькому районі, а для жителів села — нові робочі місця. Дехто вже й працю тут отримав.

До державного реєстру музеїв «проситься»

Музей Андрія Мельника у Волі Якубовій, безсумнівно, належить до тих закладів, куди мали б регулярно возити туристів, які приїжджають на відпочинок до Трускавця, Дрогобича, Східниці та Борислава. Мали б, але не возять. Тут вже зібрано немало цінних артефактів. Можна побачити те, що ніде не побачите. Хтось це цінує. Часом сюди привозять школярів. Бували й студенти. Але то не те, що мало б бути у нашому випадку. Річ у тому, що музей на «громадських засадах» працює. «Проситься» до державного реєстру музеїв. Але ж не вносять. До чого таке ставлення призводить видно із зроблених у книзі відгуків записів. Один із юних відвідувачів після музейної екскурсії не посоромився написати, що йому було «скучно». Можливо, це пов’язано й з тим, що дітей відповідним чином до відвідування музею не підготували. Якби шкільний вчитель історії для «розігріву» цікаву розповідь про Андрія Мельника спромігся підготувати дітям, тоді б музейні відвідини виявилися більш продуктивними. А так — маємо те, що маємо.

Коли «оцифровані» архіви для всіх доступними стали

Учасники теперішньої конференції в Трускавці, серед яких було багато відомих, знаних в Україні істориків, розповівши про свої найновіші дослідження, сформулювали головні завдання, які сьогодні стоять перед історичною наукою у всьому, що має стосунок до національно-визвольного руху доби Андрія Мельника. Раніше докопуватись до першоджерел, засекречених архівних документів було важко. Інколи неможливо. Сьогодні ж, коли «оцифровані» архіви стали доступними для всіх, працюється набагато легше. На цьому у своєму виступі наголосив директор Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі», доцент кафедри всесвітньої історії та спеціальних історичних дисциплін Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка Богдан Лазорак. Його виступ «Історична пам’ять про національно-визвольний рух на теренах «Франкової Каліфорнії: декомунізація громадської думки та музеєфікація пам’яток» багато в чому перегукується з сьогоднішньою кампанією з декомунізації та дерусифікації, перейменування вулиць та площ. Науковець ділиться своїми спостереженнями, робить цікаві висновки. Як показує життя, не так легко декомунізувати громадську думку. Не все вирішується заміною однієї вивіски на іншу. Старший науковий співробітник Інституту українознавства імені І. Крип’якевича НАН України, кандидат історичних наук Микола Посівнич пролив світло, зробив ретроспективний аналіз шляху ОУН. «Ідеї, дії, люди ОУН. Шлях у 95 років» — таку назву мав його виступ. Як співпрацювали, що найбільше єднало таких двох визначних діячів ОУН, як Андрій Мельник та Євген Коновалець? Розгорнуту відповідь на це запитання дав завідувач кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини Національного університету «Львівська політехніка», кандидат історичних наук Іван Хома.

У фашистській Німеччині союзника не бачив

Сьогоднішній голова ОУН Богдан Червак свій виступ присвятив аналізу роботи українських націоналістів в окупованому німецькими фашистами Києві на початку Другої світової війни. Неспростовно довів, що в цей час українські патріоти в столиці працювали виключно на благо жителів Києва. Як могли, моральний дух підтримували, допомагали із заготівлею дров, випускали українську газету. Через деякий час, добре придивившись до дій оунівців, німці почали їх затримувати. Деяких ув’язнили, багатьох стратили. Богдан Червак відкинув закиди на адресу Андрія Мельника тих дослідників, які бачили в ньому орієнтовану на допомогу гітлерівської Німеччини українському визвольному руху у боротьбі з більшовиками людину. Документи неспростовно свідчать, що це не так. Андрій Мельник вважав, що у своїй боротьбі слід покладатись виключно на свої внутрішні сили.

Не лише в більшовиків секретні служби були

Тема виступу завідувача відділу Національного музею історії України Олександра Кучерука — «Українські політичні в’язні концтабору «Саксенгаузен». Учасники конференції почули живий голос Андрія Мельника під час одного з його виступів. Доцент кафедри етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат історичних наук Наталія Кузіна доповіла про «Роль канадійської діаспори та Товариства імені Олени Теліги (жіночій організації ОУН) у формуванні світогляду українських школярів кінця 90-х, початку 2000-х років». Про «Летючі бригади» спеціального підрозділу Української військової організації та Миколу Бігуна, одного з членів таких бригад, розповіла Дарія Ковч-Якубович. Українці завжди відрізнялись винахідливістю під час проведення своїх спецоперацій. Як у часи Андрія Мельника, так і тепер, під час війни з росією. Це — наша традиція, яка з покоління в покоління передається. Жвавий інтерес викликала доповідь голови Національної спілки письменників України Михайла Сидоржевського про газету ОУН «Українське слово» в контексті новітньої української історії, а також — про сьогоднішні виклики глобалізму та небезпеку ізоляціонізму. Ніщо так яскраво та точно не передає сутність людини, особливості характеру, як її листування. Це зі знанням справи довів під час свого «Огляду листування Андрія Мельника» старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського НАН України, кандидат історичних наук Юрій Черченко. Свою довідку «Андрій Мельник — у розсекречених документах Служби зовнішньої розвідки України» дослідник історії спецслужб, Заслужений журналіст України Олександр Скрипник «оприлюднив» в онлайн — режимі. Андрій Мельник, як, зрештою, і інші керівники національно-визвольного руху, перебував під постійним «ковпаком» радянських спецслужб. Багато було спроб фізично його знищити, одна з найбільш «гучних» готувалась наприкінці війни. Із цією метою було створено оперативну групу «Вулкан», до складу якої увійшли не тільки нишпорки та оперативники, а й радисти та дешифрувальники. Але не тільки в більшовиків були секретні служби. І Андрій Мельник користувався послугами тих, хто безпеку вміє забезпечувати. Дякувати Богові, ні тоді, ні згодом у випадках із атентатами щодо нього у московітів нічого не вийшло.

За могилою в Люксембурзі колишня дрогобичанка доглядає

Чи не найбільше про Андрія Мельника, як про особистість, та його харизму розповів модератор конференції, відповідальний секретар Національної спілки письменників України Микола Гриценко. Інформацію свою почерпнув із відкритих джерел — публіцистики Євгена Маланюка. Дрогобичанка Наталя Павлик, яка вже 29 років живе у Люксембурзі, разом із двома співвітчизницями доглядає за могилою Андрія Мельника. У цій країні, як було сказано під час онлайн виступу нашої співвітчизниці, оренда землі на цвинтарях — платна. Термін оренди клаптика землі, де похований Андрій Мельник, завершився торік. Адміністрація цвинтаря продовжила оренду на наступні 30 років, аж до 2053 року. Така послуга коштує 400 євро. У випадку з могилою видатного українця зробили виняток — надали безоплатну оренду.

Про Всеукраїнський конкурс серед молодих істориків

Учасники Другої науково-практичної конференції «Андрій Мельник та його доба» підтвердили свою підтримку зусиль ініціативної групи Трускавецької ради старійшин з проведення таких конференцій у Трускавці. Їхня мета — подальше вивчення та осмислення особистості Андрія Мельника. Засвідчено успішне виконання резолюції Першої конференції, яка відбулась у 2019 році щодо облаштування садиби-музею Андрія Мельника в селі Воля Якубова, реставрацію родинної криниці, де стояла хата Мельників, покращення логістичного транспортного маршруту до Волі Якубової та видання Збірника наукових виступів учасників конференції. Вітають розпочату традицію проведення, починаючи з 2020 року, на території «Козацької слободи «Раковець» щорічного Всеукраїнського фестивалю історичної пісні та поезії «Шабелина», який став однією з найяскравіших подій того року. Учасники конференції вважають за необхідне звернутись до органів влади з пропозицією внести новостворений музей Андрія Мельника у Волі Якубовій до державного реєстру музеїв Дрогобиччини, забезпечивши його діяльність на постійній основі. Активізувати проведення заходів на базі новоствореного музею. Реорганізувати фестиваль історичної пісні та поезії «Шабелина» під час війни, надавши йому смислового, патріотично-виховного волонтерського змісту, спрямованого на збір коштів для підтримки українських воїнів. Розробити Положення Всеукраїнського конкурсу серед молодих істориків на теми «Генеалогія роду Мельників», «Андрій Мельник і Січові стрільці» та «Андрій Мельник як практик природоохоронної діяльності». Оголосити конкурс у квітні 2024 року. Підсумки та нагородження переможців провести до 60-х роковин від дня смерті Андрія Мельника. Опублікувати Збірник виступів учасників Другої науково-практичної конференції, долучивши до нього роботи переможців Всеукраїнського конкурсу молодих істориків.

 Олексій Дорофтей,

«Високий замок»