Ще на переламі XIX і XX століть зародилися перші спроби перевести націоналістичну ідеологію в реальне русло політичної боротьби. Це було пов’язано із діяльністю Миколи Міхновського. Його ідеї були сформульовані у книжці «Самостійна Україна». З часом почали створюватися організації, які у своїх програмах ставили на чільне місце націоналістичну ідею. Серед них визначальне місце посідала Українська Військова Організація (УВО), яку очолював полковник Євген Коновалець. Вона виникла у 1920 році, над усе ставила інтереси української нації.
У 1915 році хорунжий австрійської армії Євген Коновалець потрапив у російський полон у Царицині. У таборі Євген познайомився з Андрієм Мельником, разом вони втекли з табору до Києва. Там сформували Галицько — Буковинський курінь, згодом перетворений на курінь Українських Січових Стрільців, потім — полк, дивізію і корпус. Коновалець і Мельник брали активну участь у звільненні заводу “Арсенал” від більшовицьких військ, у протигетьманському повстанні. Разом вони склали міцний тандем.
Як було зазначено, у 1920 році виникла Українська Військова Організація (УВО), яку очолював полковник Євген Коновалець. А 3 – 7 листопада 1927 року в Берліні була проведена Перша Конференція Українських Націоналістів. Це було надзвичайною подією в житті українського націоналістичного руху. На ній було створено Провід Українських Націоналістів (ПУН). Головою ПУН був обраний Євген Коновалець.
У Другій Конференції (квітень 1928 року) взяли участь: члени ПУН — Євген Коновалець, Микола Сціборський, Дмитро Андрієвський, Володимир Мартинець, а також члени інших націоналістичних організацій. Робота Другої Конференції Українських Націоналістів була спрямована на визначення теоретичних засад українського націоналізму та вирішення організаційних заходів щодо створення єдиної Організації Українських Націоналістів (ОУН).
Остаточно створена ОУН була на конгресі у Відні 28 січня – 3 лютого 1929 року. Головою Проводу ОУН був одноголосно обраний Євген Коновалець.
Зиновій Книш у книжці «Становлення ОУН», яка вийшла у 1994 році у Видавництві імені Олени Теліги, написав: «вихід Організації Українських Націоналістів на фронті визвольної боротьби відразу підняв політичну температуру. Щораз більше й більше висувалася ОУН наперед, аж врешті зайняла передове місце в укладі політичних українських сил…»
Внутрішня побудова ОУН передбачала міцну згуртованість її членства, чіткість дій, жорстку дисципліну і повсякчасну відповідальність. Йшлося про здобуття волі народу, про обов’язок і боротьбу, життя і смерть, яка теж вела до свободи. І ніхто не помишляв про почесті або якісь подяки.
23 травня 1938 року Євгена Коновальця, якого Сталін визначив ворогом №1, убив (за однією з версій) у Роттердамі агент НКВС Сташинський.
У 1939 році відбувся Другий Великий Збір Українських Націоналістів (ВЗУН), на якому Головою Проводу обрали сподвижника Євгена Коновальця Андрія Мельника. Вони разом були у загонах Січових Стрільців. Вони були майже родичами – були одружені з сестрами Федак: Ольга – дружина Євгена Коновальця і Софія – дружина Андрія Мельника.
Андрій Мельник був полковником УНР, 1914 — 1916 – командир сотні УСС (українських січових стрільців), з 1922 року – крайовий командир УВО (Української військової організації), а з 1938 року, після загибелі Євгена Коновальця, був Головою ПУН (Проводу українських націоналістів).
У 1999 році Фундація імені О. Ольжича звернулася до Київської держадміністрації (лист підписав Голова ПУН і Фундації імені О. Ольжича св. п. Микола Плав’юк) з проханням розмістити меморіальну дошку до 110-ї річниці з дня народження Євгена Коновальця на Пироговській, 9 на стіні нинішнього центрального корпусу НПУ ім. М. П. Драгоманова. Там у 1917 році містилися казарми для вояків, штаб Корпусу Січових Стрільців та інші структурні підрозділи, жили Євген Коновалець, Андрій Мельник та інші.
Меморіальну дошку встановили у 2001 році. На ній написано: «У цьому будинку з 19. XI. 1917 року по 18. I.1918 року формувався Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців».Також на дошці написано: «Начальник штабу Андрій Мельник» і «Комондант Євген Коновалець».
У 2011 році також на прохання Фундації імені О. Ольжича до 120-ї річниці з дня народження Євгена Коновальця була встановлена меморіальна дошка за адресою вул. Січових Стрільців, 24. Вона містить барельєф полковника Армії УНР Євгена Коновальця у військовому вбранні і напис: «Полковнику Армії УНР Євгену Коновальцю (1891 – 1938), командиру Січових Стрільців, касарні яких були розташовані у цьому будинку у 1918 р.». Кожного року я клала квіти до цієї дошки.
У 2021 році завідувач Музею Української революції 1917 – 1921 років Олександр Кучерук та наукові співробітники Інституту української археографії та джерелознавства України імені М. С. Грушевського Юрій Черченко і Михайло Ковальчук на основі історичних документів підготували до друку книгу «Євген Коновалець», в якій подано біографічні дані провідного діяча державного будівництва і захисту незалежності Української Народної Республіки. Як голова Проводу українських націоналістів (ПУН), Є. Коновалець керував діяльністю ОУН впродовж десяти років. За цей час ОУН, утворившись як факт і фактор українського життя і боротьби, становила загрозу радянському режиму в Україні. Це й було головною причиною проведення радянськими спецслужбами кількарічної операції з проникнення в оточення Є. Коновальця і врешті-решт його фізичної ліквідації 23 травня 1938 року.
У вступі до книги Олександр Кучерук надав відомості про останні дні життя Є. Коновальця та про обставини його загибелі на основі документів, які зберігалися у Нідерландах. Відомо, що спецоперація Москви тривала кілька років, за цей час їм вдалося переконати Є. Коновальця, що в УССР існує націоналістичне підпілля, насправді ж, як пише автор, в нетрях совєтських спецслужб вигадали легенду про створення тієї «організації». Кільком агентам вдалося наблизитися до голови ОУН Є. Коновальця. До таких агентів належав, звичайно, П. Судоплатов.
Путін, або той, хто його заміщає, є послідовником Сталіна Вони вирішили боротися з українським націоналізмом. Тільки не зрозуміло, яке вони мають на те право.
Я не можу не погодитися з Олександром Кучеруком, що слід порушити питання про перенесення праху Є. Коновальця в Україну. В Україні існує потреба у пантеоні видатних синів і дочок України, могили яких розкидані по усьому світу. Можна згадати поховання гетьмана Петра Дорошенка та кошового Петра Калнишевського в Росії, Симона Петлюри і Володимира Винниченка у Франції, Є. Коновальця в Роттердамі, А. Мельника в Люксембурзі, Степана Бандери в Німеччині. Перелік може бути довгим… На завершення треба сказати, що злочинець чи злочинці, що підготували і виконали теракт у Роттердамі проти Є. Коновальця, залишаються до сьогодні не покараними. Такі злочини не мають терміну давності… Додаткові дослідження дозволять наблизитися до остаточного з’ясування правди про злочин у Роттердамі.
У п’ятдесяті роковини трагічної смерті основоположника Організації Українських Націоналістів полковника Євгена Коновальця, у травні 1988 року в Ноттінгґамі, Великобританія, відбувся Одинадцятий Великий Збір Українських Націоналістів. Доповідачі на ВЗУНі ствердили, що «гласність» і «перебудова» сприяли черговій «відлизі» у Радянському Союзі. Великий Збір Українських Націоналістів востаннє в історії проходив поза межами України. Його учасники відчували, що Україна скоро стане незалежною державою.
У кінці своєї роботи Великий Збір Українських Націоналістів втретє обрав Миколу Плав’юка Головою Проводу ОУН.
І от першого грудня 1991 року відбувся всенародний референдум, на якому понад 92% громадян України сказали своє чітке і неоднозначне «Так» Незалежности України і «Так» – власній Державі.
Тепер ОУН треба було діяти на рідній землі. 18 січня 1992 року після сорока восьмирічної вимушеної перерви Микола Плав’юк ступив на рідну землю.
Микола Плав’юк був Президентом УНР в екзилі і одночасно Головою Організації Українських Націоналістів. У цьому поєднанні немає нічого дивного. Бо якщо Президент не захищає національних інтересів своєї нації, свого народу, він просто не має права обіймати президентську посаду.
Президент України повинен бути націоналістом своєї держави, бо він захищає національні інтереси Української нації, українського народу.
Якщо говорити про концепцію діяльності ОУН в Україні, то вона складалась, в основному, з таких елементів. Перш за все: поширити серед українського суспільства правильну інформацію про те, хто такі українські націоналісти, тобто намагатися розвіяти той стереотип радянських часів, в результаті якого складалася негативна уява про українських націоналістів. Друге – пізнати розвиткові тенденції саме під кутом існуючих потреб української нації, Української Держави. В обставинах незалежної Української Держави роль, завдання і методи праці ОУН не могли бути такими, як за умов окупації, підпілля. Це нові обставини, за яких має діяти ОУН в Україні.
Програма ОУН підкреслює основні засадничі принципи українського націоналізму та його державотворчу роль на новому етапі будівництва Української Держави. Вона вказує, що націоналістична ідея завжди жила в українському народі.
Тобто український націоналізм – то є насамперед любов до Батьківщини, піднесена на рівень самопосвяти і самопожертви.
Увійшовши у ритм сучасного політичного і громадського життя в Україні, ОУН та всі її структури розгорнули широку і всебічну дію, передусім у сфері поширення національної свідомости серед населення. Було влаштовано цілу низку наукових конференцій, систематично виходили газети, журнали, бюлетені, а Видавництво імені Олени Теліги видало велику кількість дуже потрібних книжок.
Отже впевнено і потужно Микола Плав’юк увійшов у політичне життя України.
З великою вдячністю ми згадуємо час, коли ми працювали із нашим Президентом. То був найкращий час для нашого Видавництва. Пам’ятаю, як він приходив до нас і завжди питав, скільки вийшло у нас книжок, цікавився тематикою, пропонував нові теми, допомагав матеріально.
Микола Плав’юк особисто дбав про те, щоб матеріали про попередників – голів Проводу – полковника Євгена Коновальця, Андрія Мельника, Олега Штуля-Ждановича, Дениса Квітковського були видані і поширені в Україні, як борг вдячності своїм великим попередникам. Крім перевиданого збірника творів Олени Теліги, у видавництві вийшли ґрунтовні праці, упорядковані професором Надією Миронець, «Олена Теліга. О краю мій…», а також “Олена Теліга. Листи”. За його сприяння побачило світ чимало інших книг, таких як: Данило Шумук «Пережите і передумане», Анатолій Русначенко «Національно-визвольний рух в Україні», Володимир Романцов «Український етнос: на одвічних землях та за її межами», Володимир Маруняк «Українська еміграція у Німеччині і Австрії по Другій світовій війні» тощо. Професор Володимир Сергійчук написав для видавництва цілу серію книжок, пов’язаних із постаттю Симона Петлюри і його добою, і ще було видано багато інших книг.
Але минув час. У 2012 році помер Микола Плав’юк.
26 травня 2012 року на XІX Великому Зборі Українських Націоналістів одностайно обрали Головою Організації Українських Націоналістів Богдана Червака.
Богдан Червак – автор численних науково-популярних книг з історії України. Зокрема, «Образ гетьмана Виговського в українській літературі» (Дрогобич, видавнича фірма «Відродження», 1993 р.), «Наперед, українці» (Київ; Фундація ім. Ольжича, 1995 р.), «Український націоналізм: дослідження, інтерпретації, портрети» (Дрогобич, видавнича фірма «Відродження», 1996 р.), «Олена Теліга: життя і творчість» (Київ: Видавництво імені Олени Теліги, 1997 р.), «Слово, що стало зброєю» (До 100-річчя від дня народження О. Ольжича) (Київ; Видавництво ім. Олени Теліги, 2007 р.), «Україна:Микола Плав’юк доклав усіх зусиль, щоб здійснити мрії, бажання, заповіти чи доручення своїх попередників і щоб ідеї українського націоналізму стали природною потребою суспільства в Україні назавжди.
між перемогами і поразками» (Роздуми на теми вітчизняної історії) ( Київ; Видавництво імені Олени Теліги, 2008 р.) та ін.
Друг Богдан бере активну участь в житті членів ОУН, організовує заходи з історії ОУН, їздить на фронт, нагороджує військовиків, на жаль іноді посмертно, як може бореться проти війни, призначив референта Голови ОУН з питань зв’язків із закордоном, проводить установчі збори, якщо потрібно, в режимі зум конференції. Дуже багато роботи. Побажаємо йому подальших успіхів і нових активних дій.
Ольга Веремійчик,
Заслужений працівник культури України