Міністрові освіти і науки України
Л.М. Гриневич
Ректорові Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова
проф. В. П. Андрущенку

Відкритий лист від української інтелігенції

Бісмарк казав, що війни виграють не генерали, а шкільні вчителі. Якби німецький канцлер був очевидцем сучасної війни на Донбасі (яка, як відомо, почалася з захисту країною-окупантом своїх «русскоязичних соотєчєствєнніков»), він би зауважив, що українські вчителі-мовники покликані рятувати Українську державність. І додав би, що ще більша відповідальність лежить на тих, хто навчає майбутніх українських філологів.
Одним із таких «навчителів» є Ірина Павлівна Зайцева, яка нині працює професором кафедри російської мови столичного Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Щоб уявити собі, чого саме навчає і як виховує своїх студентів ця професорка, зазирнімо в її минуле. Керуймося при цьому настановою В’ячеслава Липинського: «Щоб судити про людину і передбачити, що вона може вчинити в майбутньому, треба знати, що вона робила у минулому».
Ірина Павлівна народилась 1955 р. в селищі Поной Саамського району Мурманської області, але середню школу закінчувала в Луганську; в цьому місті вона здобувала вищу освіту і працювала аж до переїзду в Київ 2010-го року. Кандидатську і докторську дисертації захищала в Москві (відповідно у 1988 і 2002 рр.).
Починаючи з 90-х років пані Зайцева веде активну громадську і політичну роботу: у 1998 р. вона стала заступником голови ГО «Луганский областной Российский центр»; у 2004-му – керівником департаменту цього ж об’єднання; у ці самі роки очолювала Луганську обласну організацію партії «Российско-украинский союз» і співпрацювала з «Русским движением» и «Русским блоком»; була членом Гуманітарної російсько-української ради і заступником Луганського обласного відділення Асоціації викладачів російської мови; у 2006-му і 2010-му роках вже від Партії Регіонів обиралась до Луганської обласної ради, де як член постійної комісії з питань освіти, науки, культури, молоді і спорту опікувалася виключно російською мовою і «правильним» вихованням молоді за регіональною програмою «Патріот Луганщини», в якій не було місця загальноукраїнському патріотизму. В обласній же раді вона не соромлячись демонструвала прояви агресивної українофобії, вимагаючи, щоб доповідачі виголошували промови не державною, а лише «регіональною» – російською мовою.
Луганці добре пам’ятають численні політичні заяви Зайцевої про необхідність захисту прав російськомовних громадян і законодавчого оформлення статусу російської мови; про потребу боротьби з «печерним націоналізмом» помаранчевої влади і її «загрозливою українізацією». Ця діячка неодноразово стверджувала, що при навчанні російськомовних дітей українською мовою їхній інтелектуальний потенціал знижується на 50%.
2008 року Зайцева була одним із підписантів листа до голови Луганської облради регіонала В. Голенка, де є зокрема такі слова: «Общеизвестный факт, что украинский национализм сегодня поднял голову и чётким фашистским шагом шествует по сегодняшней Украине при попустительстве и под покровительством президентской ветви власти, беспощадно сметая на своём пути все наши культурные и духовные ценности, лишив нас возможности полноценно использовать межнациональный, а для основной части населения нашего региона родной русский язык в общественной жизни страны, гражданами которой мы являемся».
2009 р. вона за сприяння Луганської облради, управління культури і туризму ЛОДА і фонду «Русский мир» організувала в Луганську обласний науково-методичний семінар «Культурное наследие: Опыт, традиции, сохранение русского мира», на якому від доповідачів лунали заяви про нібито незгоду мешканців Луганщини з «государственной националистической идеологией» і про те, що ті є «исконной частью русского мира».
Саме депутат Зайцева була постійним промотором спекуляцій місцевих регіоналів на мовному питанні. А 2009 року їй доручили бути експертом по східній Україні при Верховному комісарі ОБСЄ у справах національних меншин, і вона переконувала того, що в Україні російська мова обов’язково мусить мати державний статус.
З ініціативи та підтримки депутата Зайцевої в Луганську з’явилися дві школи з поглибленим вивченням російської мови, літератури, культури та історії – № 10 і № 60. На базі останньої школи за фінансування та безпосереднього сприяння мера Москви Юрія Лужкова була створена перша в Україні російськомовна гімназія, в якій українська мова фактично мала статус іноземної. Для цієї гімназії сам Віктор Чорномирдін привіз із Москви партію підручників «Страноведение. Россия. Путешествие по Руси и России во времени, пространстве и языке», що містять некоректні висловлювання на адресу України та українців. Директор цієї гімназії Алла Підтинна з приходом сепаратистів у Луганськ змушувала своїх учнів спалювати на шкільному подвір’ї українські підручники.
Завдяки боротьбі депутата Зайцевої проти поодиноких українськомовних шкіл, класів і дошкільних груп сегмент державної мови в освіті Луганська був доведений ледь не до нуля. Водночас ця депутат сприяла переведенню класів з української мови навчання на російську (у містах Кремінна і Свердловськ).
До речі, нас, підписантів цього листа, завжди цікавило: чому Ірина Зайцева є палким захисником саме російсько-імперської мови (яка вочевидь не потребує ніякого захисту), а не мови фіно-угорського народу саамі, в середовищі якого народилась та виховувалась і, можливо, до якого належить (ця мова перебуває на грані вимирання)? Адже чесний правозахисник, якою себе вважає ця жінка, завжди мав би захищати слабшого!
Апофеозом діяльності очолюваного Зайцевою «Луганского областного Российского центра» стало відкриття в Луганські обласній науковій бібліотеці імені Горького «Русского центру» (раніше це була «Зала україніки») за кошти російського фонду «Русский мир», головним завданням якого є «помощь соотечественникам, проживающим за рубежом, и консолидация русскоязычного населения».
Як активний пропагандист ідей «Русского мира», Зайцева також була директором Центру далезнавства СхІдноукраЇнського національного університету імені Володимира Даля й організовувала «Далевские чтения» на честь цього «столпа русской культуры» в Луганську і Ліпецьку. Починаючи з 1984 р. вона постійно співпрацювала з Луганським обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти, і саме в цей час учителі російської мови і початкових класів відряджались цим закладом на курси підвищення кваліфікації до Москви і Ростова-на-Дону, де їх ідеологічно обробляли і безкоштовно забезпечували відповідною методичною літературою з навчальної і виховної роботи, а також дарували їм продуктові набори. Перекваліфіковані таким чином учителі потім навіювали українським дітям Луганщини, що їхня рідна мова – російська, а вони самі – росіяни.
У період свого депутатства в Луганській облраді, а саме в 2008-2010 рр., Зайцева обіймала також посаду проректора з наукової роботи Луганського державного інституту культури і мистецтв. У цьому виші вона активно перешкоджала викладачам українознавчих дисциплін, до яких мала особисту неприязнь, отримати місця в цільовій аспірантурі чи докторантурі. Створювала їм нестерпні умови роботи, в результаті чого найкращі патріотичні кадри змушені були перейти до інших вишів; сьогодні всі вони виїхали на підконтрольну Україні територію й успішно захищаються, викладають і навіть очолюють кафедри.
Ставши на короткий термін ще й завідувачем кафедри соціально-гуманітарних дисциплін цього інституту, Зайцева перевела дисципліни «історія України» та «історія української культури» з української на російську мову викладання і запропонувала філологам викладати «українську мову (за професійним спрямуванням)» теж російською мовою, залишивши лише приклади мовою українською.
А ще Зайцева інформувала ректора Валерія Філіппова (він такий самий українофоб, а також депутат облради – регіонал; зараз працює в ЛНР) про те, хто з викладачів на перервах розмовляє зі студентами українською мовою, а той уже проводив з ними відповідні бесіди.
Під час однієї з конференцій у цьому інституті Зайцева вступила в агресивну перепалку з доповідачем, який назвав Гоголя українським письменником, а Потебню – українським філологом. Вона зневажливо ставилася до української мови і культури, натякаючи на їхній хутірський характер.
Ірина Зайцева завжди була палкою прихильницею політикана-українофоба Дмитра Табачника і захищала його від обурення громадськості на початку його міністерської каденції. Як людину, якій він повністю довіряв і яка виконуватиме всі його політичні забаганки, Табачник взяв її на роботу своїм шостим (не передбаченим штатним розписом) заступником з виховної роботи, і вона на цій посаді (2010-2011 рр.) затято гуманітарно зближувала Україну з Росією і в результаті не менше за свого шефа зробила у плані викорінення всього українського з нашої освіти і науки. А почала з того, що вилучила з програмового освітянського документу пункт «національно-патріотичне виховання», замінивши його словами «всі напрямки виховання».
Упродовж 2011-2014 у Міністерстві освіти і науки Табачника вона керувала Українським центром оцінювання якості освіти (далі – УЦОЯО). За словами звільненого з цієї посади Ігоря Лікарчука, з приходом Зайцевої незалежне оцінювання стало корумпованим і залежним від міністерства, а його результати змінювались і корегувалися. А голова комітету Верховної Ради з питань науки і освіти Володимир Полохало зауважив: «Центр управління українською освітою тепер знаходиться в Москві, тому в цьому призначенні немає нічого дивного».
Формально Зайцева була високим держчиновником, покликаним розвивати систему національної освіти, а фактично – активістом проросійської організації. Автор нині чинного ганебного закону «Про засади державної мовної політики» Вадим Колесніченко на перший випуск своєї авторської програми на телеканалі «Рада» (за висловом депутатів Івана Стойка та Андрія Шкіля, передачі «чорносотенної, яка розпалює міжнаціональну ворожнечу») запросив саме Зайцеву як директора УЦОЯО, й обговорювали вони теми освіти російською як рідною мовою і позитивного впливу рідної мови на розвиток дитини.
Відразу ж після прийняття мовного закону Ківалова-Колесніченка (2012 р.) Зайцева дала інтерв’ю, в якому висловила невимовну радість з приводу того, що за цим законом телеканали вже не зобов’язані титрувати фільми українською мовою, а кошти, зекономлені на цьому, тепер можна буде спрямувати на підтримку російської мови, зокрема на перекваліфікацію викладачів точних наук – аби вони викладали російською.
На посаді директора УЦОЯО систематично їздила до Ялти і разом із такими одіозними персонажами, як К. Затулін, В. Колесніченко, М. Зурабов, І. Марков, В. Желєзнов, С. Цеков, В. Голенко, Р. Мірошник, В. Філіппов, С. Аксьонов, депутати Госдуми, була почесною гостею і виступала на відкритті щорічних міжнародних фестивалів «Великое русское слово» і брала участь у роботі круглих столів і конференцій «Русский язык в поликультурном мире». Учасників цих фестивалів вітали такі російські політики, як В. Путін і Д. Мєдвєдєв, Б. Гризлов і С. Лавров, а лейтмотивом їх була теза про те, що український і російський народи хочуть і будуть жити разом, бо в них єдина мова і спільна історія.
У своїх доповідях у Криму Зайцева зокрема бадьоро звітувала про те, що тестування більше не проводитимуться виключно українською мовою (2010 р.) і наголошувала: «За время правления Виктора Ющенко в Украине удалось вырастить молодое поколение, исповедующее принципы «оранжевой идеологии». Поэтому нам, защитникам русского языка, крайне рано успокаиваться, нас ждут серьёзные испытания» (2013 р.).
Цікаво, що коли вже Крим був анексований Росією, Зайцева продовжувала брати участь у ялтинських конференціях (2014 і 2015 рр.).
Під час своєї роботи в міністерстві пані Зайцева не забувала й про рідний Луганськ, і в робочий час частенько приїздила на сесії облради (бо ж продовжувала при цьому залишатися її депутатом), а також на заходи в «Русскому центрі», один із яких – відкриття виставки, присвяченої «выдающемуся реформатору и государственному деятелю Петру Столыпину» (18.09.2012 р.).
Звільнили І. Зайцеву з посади директора УЦОЯО у березні 2014 р. за грубе (!) порушення трудових обов’язків. За що саме? П. 1 ч. 1 ст. 41 «Кодексу законів України про працю» пояснює причину такого звільнення як для «керівника установи, з вини якого заробітна плата підлеглим виплачувалась несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної зарплати».
У Ірини Зайцевої завжди були теплі стосунки з луганським політиком Олександром Єфремовим. Окрім того, що вона вела на обласному телебаченні цикл передач з культури російської мови, вона ще давала індивідуальні уроки російськомовної вправності цьому одіозному регіоналу, після яких він став вимовляти слова в неприродному для мешканців Луганщини стилі: «булоШная» і «в конеШном итоге».
Коли ж Генеральна прокуратура відкрила проти Єфремова кримінальне провадження щодо розпалювання міжнаціональної ворожнечі, саме «його» людина Ірина Зайцева взялася бути експертом його висловлювань і, зрозуміло, зробила висновок на користь свого партійного товариша. Мабуть, саме завдяки такому висновку Єфремов сьогодні перебуває на волі, хоча мав би бути засуджений за організацію війни на Донбасі.
Сотні тисяч ні в чому не винних донбасівців покинули свої домівки і поневіряються безхатченками – хто де. А ті, хто допомагав «русскому миру» прийти на Донбас, сьогодні живуть у столиці України – Києві, мають при цьому прекрасні житлові умови і гідну роботу. Серед них і героїня нашого відкритого листа Ірина Павлівна Зайцева. Вона протягом останніх трьох років працює професором поважного київського університету. ЯК вона виховує у своїх студентів – майбутніх українських педагогів? ЧОГО вона їх навчає? Швидше за все, вона і в Києві утверджує «русский мир», адже вся її активна діяльність в останні два десятиріччя була спрямована саме на це.
Тому ми – небайдужі до долі Української держави представники інтелігенції – вимагаємо звільнити цю професорку, агресивну українофобку й сепаратистку з посади професора НПУ імені М. П. Драгоманова і не дозволяти їй надалі знущатися з української освіти і науки.

1. Магрицька Ірина Василівна – к. філол. н., доцент кафедри філології та перекладу Івано-Франківського національного технічного університету, внутрішньо переміщена з Луганська особа;
2. Борис Гуменюк, письменник, голова Української військової організації;
3. Надія Стрішенець, доктор історичних наук, голова Жіночого товариства ім. Ольги Басараб та Олени Теліги;

Лист підписав 171 представник української громадськості – політики, діячі культури, науки та пересічні громадяни