(Виступ Голови ОУН Богдана ЧЕРВАКА у Львові на урочистостях з нагоди 125-ї річниці з дня народження Євгена Коновальця)

14 червня виповнюється 125 років із дня народження одного з лідерів Української Народної Республіки, засновника Організації Українських Націоналістів полковника Євгена Коновальця.
Що для нації означає це ім’я?
Передусім треба наголосити, що Євген Коновалець з’явився на суспільно-політичних обріях тоді, коли наш народ складав не прості іспити перед історією. Сьогодні без перебільшення можна ствердити, що саме Є.Коновалець був одним із небагатьох національних лідерів, діяльність яких дозволяє сказати: на зорі минулого сторіччя ми заклали основи державності, яку сьогодні відстоюємо й утверджуємо.
Розповідь про Є.Коновальця прийнято починати з доби УНР. Справді, важко уявити молоду країну без легендарного командира Корпусу Січових Стрільців, який всупереч керманичам-пацифістам, що опинилися у тодішньому проводі, зумів створити боєздатну армію, яка тривалий час захищала УНР від зовнішніх ворогів і «п’ятої колони».
Однак свою місію полковник Є. Коновалець виконав після краху УНР. На відміну від більшості тогочасних політиків, які добровільно пішли на службу окупантам, або ж піддалися апатії й зневірі, він знову зумів підняти стяг національно-визвольної боротьби. Важко уявити, що б сталося, коли б не було Є.Коновальця. Розшматована чотирма агресорами українська земля, народ якої, здавалося, втратив історичну перспективу, мала усі шанси опинитися у глухому цивілізаційному куті. Тут варто наголосити, що Є.Коновалець не просто був одним з тих, хто зберіг віру в національну ідею, а й зумів організувати збройний опір силам, які вважали, що здолати їх вже не можливо. Українська Військова Організація, яку створив і очолив Коновалець показала Європі і світові: українська нація із зброєю в руках продовжує боронити свою гідність.
Очевидно, що найбільшим успіхом Є.Коновальця стала Організація Українських Націоналістів, феномен якої намагається збагнути сучасне покоління націоналістів. Але тепер, у вже далекому 1929 році, його почав творити Є.Коновалець.
Він першим зрозумів, що здобути українську державність не можливо без двох вирішальних чинників: ідеології і сильної організації. Так, на арені суспільно-політичного життя з’явився модерний український націоналізм та ОУН як його втілення.
Він не просто став на чолі ОУН, а очолив цілий етап Визвольних Змагань, які можна порівняти хіба що із рухом гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Мазепи. При цьому, ще ніколи в історії України не було такого масового ідейно-політичного руху, який би мав чітку мету та володів необхідними методами для її реалізації.
Вже у 1929 році сталося те, у що мало хто вірив. ОУН примусила Європу вкотре згадати про Україну, та на весь світ заявила про законне право українців жити у своїй державі. Натомість вороги України усвідомили, що на все приходить час розплати. Зрозуміло, це було нелегко зробити і вимагало великих жертв. Але тільки так нація знову могла відучити, що її доля знаходиться в руках самих українців, а мрія про самостійну державу – уже не ілюзія. Без Є.Коновальця цього б ніколи не сталося.
У 1938 році на Євгена Коновальця було здійснено терористичний акт, внаслідок якого лідер ОУН загинув. Уже з висоти часу, оцінюючи трагічну загибель полковника, можна з упевненістю констатувати, що спецоперація НКВД була акцією відчаю, якою більшовицька Росія намагалася зупинити переможну ходу ОУН і українського націоналізму.
Цікаво, що розслідуючи цей зухвалий злочин, місцева поліція у кімнаті готелю «Сантраль», де зупинився Є. Коновалець, знайшла настільний хрест, який полковник мимовільно залишив на столі. Очевидно, цей факт свідчить, що лідер націоналістів був глибоко віруючим християнином, а традиційний для християн символ завжди брав із собою у подорож.
Із розповідей його близьких знайомих цей Хрест Євген Коновалець одержав від своєї матері, коли виїжджав для участі у бойових діях Першої світової війни. Відтак більше ніколи з ним не розлучався.
Мало хто знає, що реліквія Є.Коновальця збереглася до нині. Після смерті першого Голови ОУН, Хрест зберігав його наступник, полковник Андрій Мельник. Відтак кожен новий Голова ОУН передавав реліквію своєму наступнику. Сьогодні Хрест Є. Коновальця зберігаю я, а побачити його можна в музеї Української революції у Києві.
Чому виникла потреба розповісти цю історію? На тлі антинаціоналістичної істерії, що здійнялася довкола інших визначних діячів українського національно-визвольного руху, зокрема Степана Бандери Олега Ольжича, Романа Шухевича, Олени Теліги, ця розповідь добре ілюструє справжній образ справжнього лідера нації, який усвідомлюючи необхідність збройної боротьби з ворогами України, водночас глибоко переживав за неминучі людські жертви, а тому відчував постійну потребу перебувати з Богом.
Зберігся характерний лист адресований генеральному прокурору Швейцарії, в якому Є.Коновалець роз’яснював представникові місцевої влади про сутність національно-визвольної боротьби українців та свою місію у ній: «…Беручи під увагу цю мою ролю під час визвольних змагань, а далі дійсне положення українців під теперішній момент, я не заперечую, що в цій затяжній боротьбі зокрема, молоде покоління, виховане на традиціях тих визвольних змагань, хоче в моїй особі бачити символ дальших українських визвольних змагань, яких кінцева ціль – створення української держави. Саме те намагання українського загалу, зокрема, української молоді, бачити в мені той видимий символ безперервности змагань українців до самостійности і є причиною тих атак і ненависти до мене як з боку поляків, так і більшовиків. Тим теж треба пояснити, що як одні, так і другі намагаються мене в першу чергу морально нищити і робити мені всякі можливі труднощі, зокрема, представляючи мене, як провідника наскрізь терористичної організації. Утруднювати мені перебування в будь-якій країні. З уваги на це я мушу дати пояснення, що український визвольний рух в основі не терористичний. Його завдання – в першу чергу підготовити український загал до того, щоб у випадку якихось міжнародних комплікацій українська нація була зріла до тих подій та щоб при розвої тих подій була вона підготована до створення своєї власної держави…».
До цих слів полковника годі щось додати.
Після смерті Коновальця ОУН не припинила своєї діяльності. Більше того, вже у 1939 році її зусиллями була відроджена державність Карпатської України, бойові загони якої першими вступили у смертельний бій із німецьким нацизмом.
У цей ювілейний рік, вшановуючи пам’ять Є.Коновальця, важливо збагнути уроки полковника. Головний з них: ніхто і ніщо не може стати на заваді українцям відстоювати державність своєї нації. Життя Євгена Коновальця – яскравий приклад. Без сумніву, що йому було набагато важче вести боротьбу, аніж його нинішнім послідовникам. Але він виконав свій обов’язок з честю. Тепер слово за нами.
І нехай на чільному місці буде дороговказ полковника Євгена Коновальця, а саме слова, які він промовив, закриваючи роботу Конгресу Українських Націоналістів, на якому постала ОУН: «… Сьогодні ми поки що окреслили наші завдання і прийняли добровільні зобов’язання. Але це не осяг. Бо ж мусимо собі ще раз виразно усвідомити і величину цього нашого зобов’язання: мобілізуючись і спираючись на широкі народні маси, мусимо, ведучи їх, боротися і добитися відновлення Самостійної Соборної Української Національної Держави на всіх просторах життя українського народу».
Насамкінець зупинюся на становищі ОУН стосовно можливо перепоховання Євгена Коновальця в Україні.
Ця тема уже має окрему історію, яку не переповідатиму. Нагадаю лише, що «питання руба» вперше у 2006 році поставив тодішній голова ОУН Микола Плав’юк, який звернувся до МЗС України з проханням розпочати заходи із його перепоховання. Він слушно нагадав, що у 1938 році, коли прощалися із Коновальцем – одним із найвидатніших діячів національно-визвольного руху в ХХ сторіччі – наголошували, що могила у Роттердамі є тимчасовою. Як тільки постане незалежна Україна, за яку він віддав своє життя, його неодмінно поховають на рідній землі.
У 1991 році Україна відновила свою незалежність, пройшла через горнила двох Майданів, а обіцянка так і залишилася обіцянкою.
Під сучасну пору з’явилися різні групи людей, які на власну руку пробують визначити місце поховання Коновальця. Називається Зашків, Львів, Калуш, Аскольдова Могила у Києві і т. д. Як правило, це роблять патріоти, які начебто переслідують благородну мету – повернути Коновальця на рідну землю. Але при цьому недопустиме аматорство, провінціалізм, нехтування історії і сучасних реалій.
У дискусіях на цю тему Коновалець може несподівано набути статусу «галичанина», регіонального діяча. І вже вкрай недопустимо, щоб його приватизувала якась партія, політична група, або меценат, який знайде кошти, щоб здійснити всі процедури пов’язані із перепохованням в Україні.
Євген Коновалець завжди сприймався як загальнонаціональний лідер. Він був відомим не тільки політичним, а передусім державним діячем. Гляньте на фото і відео часів Центральної Ради. Поруч із Михайлом Грушевським, Симоном Петлюрою, іншими керманичами УНР завжди присутній Євген Коновалець. На той час Коновалець був одним із тих, з ким символізувалася Українська держава. Він належав до її керівництва, зокрема військової еліти, яка на відміну від соціал-демократичного крила, закликала і була готова до військового спротиву московським окупантам.
Коновальця на «задній план» деякі наші історики відсували тільки з однієї причини. Після краху УНР він очолив УВО, а згодом ОУН, які зі зброєю в руках продовжили боротьбу на незалежність України. Страх бути звинуваченим у «націоналізмі», як не дивно, живе ще у багатьох головах.
Наголошую гідне вшанування Коновальця, зокрема церемонія його перепоховання можлива тільки на державному рівні, за участі перших осіб країни.
У будь-якому випадку, не можна своїми необдуманими вчинками здійснювати ревізію історичної пам’яті, особливо щодо Євгена Коновальця, масштабність постаті якого ніколи не вміститься у вузькі рамки місцевого патріотизму, політичної кон’юнктури чи недалекоглядності.
Євген Коновалець не належить якійсь партії, групі чи організації. Він належить українському народу, який неодмінно подбає про його належне і гідне вшанування.