Нещодавно ви повернулися з Польщі, до якої вирушили з власним доброчинним проектом. З вами разом у подорожі була родинна з Криму. Але перш ніж ми поговоримо про виступ у Варшаві. Хотілося б, аби ви розповіли про ваш творчий проект, яку мету ставите перед собою?

Л.Ч.: Насправді про свій мистецькій проект, який я назвала «Сила мистецтва»  я вже писала на своїй сторінці у Фейсбук, де закликала митців приєднуватися до мого проекту. Сам проект полягає в тому, щоб і в Україні, і закордоном пропагувати українську класичну музику, поезію та письменництво, а також розповідати про події в нашій країні: волонтерський або громадський рух, про події на передовій, адже я спілкуюсь з бійцями, тому дещо можу розповідати, як в Україні так і міжнародній спільноті.

Окрім того, я взяла собі за мету робити свої концерти ще й благодійними. І тому всі кошти, які ми збираю — зі мною ще й мої друзі виступають, — всі ці кошти ми віддаємо родинам загиблих або бійцям на їх потреби.

Цього разу зі мною до Польщі поїхали кримська сім`я, яка зараз живе на окупованому півострові. Вони висвітлювали проблематику життя в Криму.

Яким чином родина з Криму змогла долучитися до вашого проекту, чим були корисними у цій поїздці?

Л.Ч.: Я почну з початку. Справа в тім, що свою волонтерську діяльність я розпочала саме з кримської громади, зі співпраці з Міністерством іноземних справ, зі співпраці з кримськими громадськими організаціями. У соцмережах я постійно підтримувала кримчан, власне, і до цих пір я з ними постійно спілкуюся. І от одного разу одна кримська родина написала мені, що вони слідкують за тим, що я роблю, що я дуже активна, що допомагаю багатьом, але вони з жалем зауважили, що про них (українців Криму – ред.), здається,  всі забули. В тому звернення було стільки розпачу, я відчула, що вони перебувають у трохи депресивному стані. Мене це так знітило, так стало шкода цих людей. Адже дійсно дуже часто піднімається тема кримських татар, а наші українці, так би мовити, по за зоною досяжності. Я запропонувала їм поїздку до Польщі і вони погодилися…

І все таки, як кримчани змогли долучились до вашого благодійного проекту? Чи була у них можливість поспілкуватися з тими, хто прийшов на ваш захід, про що розповідали?

Л.Ч.: …Звісно я їх долучила до свого благодійного концерту. Під час заходу син цієї кримчанки читав вірш Т.Г. Шевченка, тобто він став співучасником цієї благодійної акції.

Також ми задумали таке, якщо громада польська та українська, яка буде присутня в залі, захоче потім поспілкуватися на тему життя-буття наших українців в окупованому Криму, то жінка-кримчанка із задоволенням їм про все розповість. Єдине, ми заздалегідь попередили, що розкривати імен ми не будемо, а якщо хтось захоче фотографуватися, то лише тільки для власної фотосесії, а не для розповсюдження у соцмережах.

… Після концерту нас обступила публіка і кримчанка розповіла про кримські події. Я, у свою чергу, розповіла про громадські організації, а також про якісь позитивні події в нашій країні, бо чомусь всі за кордоном думають,…  що у нас все погано, у нас нічого не рухається, не змінюється. Адже ЗМІ далеко не всі події, які відбуваються в нашій країні,  висвітлюють…

На сторінці у фейсбук ви написали, що побували з кримчанами на прийомі в українському посольстві в Польщі, де спілкувалися з послом Андрієм Дещицею. Про що говорили і чи добре обізнані в посольстві про життя українців в Криму?

Л.Ч: …Щойно Андрій Дещиця дізнався, що я прибула до Польщі з кримською родиною, то відразу запросив нас до посольства…,  він неабияк зацікавився кримчанами.

… Під час зустрічі ми говорили про те, як живеться українцям в анексованому Криму, звісно, тут партію соло взяла жінка-кримчанка, бо вона те все знає, переживає на власному досвіді. Як виявилось пан Андрій про деякі факти знає, а про деякі ні. Знає багато від тих зустрічей, котрі він мав у Варшаві із паном Мустафою Джемілєвим, тобто він знає про перебіг подій, а от як все відбувається на побутову рівні: проблеми кримчани при в’їзді та виїзді, обмеження ввозу та вивозу речей тощо, — у цих питаннях він був не дуже поінформований…

… Під час нашої зустрічі у пана Андрія виникла ідея щодо можливості організації літнього відпочинку для невеличких груп українських дітей, які сьогодні проживають в окупованому Криму, у польських таборах… Зараз ми працюємо спільно з посольством над цим задумом…

Загалом як люди за кордоном, які приходять до вас на заходи, реагують на розповіді про війну, про окуповані території?

Л.Ч.: … Я очікувала, що запитань по Криму буде більше, бо на це я спрямовувала свою поїздку, і саме для цього залучила хлопчика-кримчанина до участі у концерті. Про те українську та польську громади більше цікавлять військові події. Вважається так, що Крим анексований і за нього треба боротися, але принаймні там не стріляють, там не має війни, там не має таких жертв…

… На цей благодійний концерт я привезла з собою ще фотографії з війни  — це фотографії зроблені моїм другом, який загинув минулого року у селі Водяне Донецької області. Ці фотороботи вже побували в різних містах, як в Україні так і закордоном:… на Львівщині, у Полтаві, Парижі, а тепер і у Варшаві. … Я розповідала людям про те, що зображено на кожному з цих фото… і от ці окремі історії неабияк вразили їх.

… Мені було дуже приємно, що коли я повернулась в Україну, то один поляк мені написав: «Я був дуже вражений почутим і побаченим, тому хочу допомогти: передаю свою кухню з набором посуду та всім електричним приладдям, яке можна використовувати в польових умовах»…

Нажаль, питання Криму їх цікавить не в першу чергу. Можливо їм треба зі сцени розповісти про кримську проблематику, зробити візуалізацію порушень прав людини в Криму, але до такого експерименту я не була готова, бо взагалі вперше запросила у свій проект кримську родину. Але я собі поклала за мету, що знову, як це було ще на початку військових дій, повернусь до кримської тематики. Адже, коли почалися події на Донбасі, то я  змушена була переключитися на військову тематику, оскільки була волонтером різних військових підрозділів.

Яким зараз є волонтерський рух, чи змінився він за ці два роки. Чи легко вам знаходити однодумців, адже більшість людей в Україні живе мирним життям.

Л.Ч.: … Волонтерський рух потихеньку стихає. Не має вже тих обертів, які були на початку війни. Тому я разом із своїми друзями-митцями закликаємо всіх людей, щоб вони активувалися як би тяжко це не було…

… До речі хлопці-бійці дуже не люблять, коли люди кажуть: «Ми втомились від війни». Але ж то треба розуміти у який період ми зараз живемо, тому психологічне навантаження, напруга – це є нормальні речі. Я вважаю, що трохи перепочили, тиждень чи два, і знову до роботи. Треба мати постійний зв’язок із передовою, з хлопцями, щоб вони відчували для кого вони там стоять, кого вони там відстоюють, адже не просто так все відбувається…

Що треба усвідомити кожному українцю, аби перемога у цій війні була на нашому боці?

Л.Ч.: Мені здається, що перш за все… має прийти усвідомлення того, що це наша земля, що там, де ми живемо – це мій будинок.

…Має прийти усвідомлення того, що це наша земля і ми будуємо нашу державу. Держава — це є ми.

…Отже закликаю всіх починати перетворення в країні з себе, тоді перемога точно буде за нами.

Ефір Українського радіо, програма «Голос Криму». Гість програми відома українська піаністка та волонтерка Людмила Чичук.