21 травня 2016р. відбувся ХХІ Великий Збір Українських Націоналістів (ВЗУН). Перед його початком делегати і гості, які прибули до Києва з усіх областей України, в тому числі з АР Крим, взяли участь у відкритті меморіальної дошки на честь героїв російсько-української війни Андрія Юрги («Давида») і Василя Кіндрацького («Кіндрата»).
Дошку, присвячену бійцям, які під прапором ОУН захищали Україну і героїчно загинули на Донбасі освячено на приміщенні Фундації ім. Олега Ольжича, де знаходиться офіс ОУН з якого вони пішли на війну і куди по смерті повернулися героями.
ХХІ ВЗУН заслухав звіти: Голови ОУН Богдана Червака та Головної контрольно-ревізійної і Дисциплі-нарної комісій.
Із звітами та доповідями також виступили провідники обласних організацій, представники асоційованих організацій, зокрема Української військової організації (УВО) та Жіночого товариства ім. Ольги Басараб і Олени Теліги, Фундації ім. О. Ольжича.
Делегати ХХІ ВЗУН схвалили нову редакцію Статуту ОУН, зокрема в частині його приведення до чинного в Україні законодавства.
ХХІ ВЗУН затвердив керівні органи Організації Українських Націоналістів. Головою ОУН обрано Богдана Червака. Також обрано новий склад Проводу Українських Націоналістів (ПУН), Головної контрольно-ревізійної і Дисциплінарної комісій, а також Сенату ОУН. Головою Сенату став Зиновій Остап’як, довголітній член ПУН, колишній провідник Івано-Франківської обласної ОУН.
ХХІ ВЗУН схвалив звернення до Президента України і Уряду з вимогою встановити у Бабиному Яру пам’ятник визначній діячці ОУН Олені Телізі, а у Львові – пам’ятник засновнику і першому Голові ОУН полковнику Євгену Коновальцю.
Делегати ХХІ ВЗУН звернулися до Президента України Петра Порошенка з проханням присвоїти звання Героя України сотенному УПА Миколі Симчичу.
Керівні органи ОУН обрані ХХІ Великим Збором Українських Націоналістів
Богдан Червак – Голова ОУН
Провід Українських Націоналістів
1. В. Боков
2. М. Буряк
3. Б. Гуменюк
4. С. Кот
5. О. Кучерук
6. Л. Осипчук
7. В. Петрик
8. О. Прищепа
9. В. Чмир
10. А. Щекун
11. І. Баб’як
12. М. Сидоржевський
13. М. Сулятицький
14. М. Мандрик
Головна Контрольно-ревізійна комісія
1. М. Симчич – голова
2. Д. Стрижак
3. В. Каплунов
Дисциплінарна комісія
1. В. Репінський – голова
2. Н. Бугай
3. І. Стринадко
Обрані до Сенату ОУН
1. З. Остап’як – голова
2. К. Криворучко
3. Я. Гера
4. Б. Яківців
5. О. Вороніна
6. Л. Кочевська
7. П. Прийдун
Виступ Голови ОУН Богдана Червака на ХХІ Великому Зборі Українських Націоналістів
Дорогі подруги і друзі!
Шановні гості ХХІ Великого Збору Українських Націоналістів!
В Україні не існує іншої крім ОУН організації чи партії історія якої сягала б понад вісім десятків років. Це дає мені право порушити одне важливе питання. А, власне, якому поколінню ОУНівців було найскладніше, найважче в боротьбі за ідеали Української Самостійної Соборної Держави? Формулюю питання саме так, бо легко нам ніколи не було.
Так от, з оглядну на події, які ми пережили за останні три роки маю всі підстави стверджувати, що у славній історії ОУН були тільки два етапи пов’язані із війною. На долю полковника Андрія Мельника та очолюваного ним проводу випала Друга світова війна. І ОУН гідно пройшла крізь горнила цієї війни. На долю нашого покоління випала нинішня війна – не менш жорстока. Але це також війна за незалежність і соборність України.
Тільки нині можна по-справжньому зрозуміти переживання, відчуття та емоції наших попередників, які є для України героями. Бо такі ж переживання, відчуття та емоції переживаємо ми, зокрема ті, хто зібрався в цій залі.
Полковник Андрій Мельник споряджав похідні групи в Україну. І нам довелося відправляти не одну бойову групу на схід. Вони оплакували своїх побратимів. Ми – своїх. Вони не втратили віри в Україну. І ми переконані, що переможемо загарбника.
Щоправда, існує одна відмінність. Покоління Мельника-Ольжича-Теліги боролася за Україну. Ми ж обстоюємо її честь і гідність. Але ця відмінність не така вже суттєва, якщо визнати об’єктивний і незаперечний факт – бій за державність української нації триває!
Можна довго переповідати новітню історію ОУН, зокрема її участі в російсько-українській війні. Та цього робити не буду. Натомість запрошую всіх прочитати книжку Бориса Гуменюка «Блокпост». Вона – унікальна. Бо це перша книжка, що великим накладом з’явилася в Україні де йдеться про ОУН, її бійців у контексті всіх історичних і політичних обставин у яких ми живемо останні три роки. Не полінуйтеся, прочитайте. Передайте цю книжку рідним і знайомим. Щоб кожен українець пережив, відчув і зрозумів те, що саме мотивувало українців стати під прапори ОУН і битися з московитами за рідну землю.
У книжці ви не знайдете жодного вигаданого образу чи події. ОУНівці «Кіндрат», «Бояр», «Лєший», «Хан», «Кром», «Комбат», «Гестапо», «Рем», «Хохол»… – це не вигадані персонажі, а реальні ОУНівці, завдяки героїзму яких вдалося зупинити російську орду на Донбасі. А скільки їх не згаданих у цій книжці – «Роберт», «Зондер», «Вовк», «Хрест», Сергій Олійник, Віктор Репінський.
Вони билися й б’ються не за нагороди. Але вдячні святійшому патріярхові Української Православної Церкви – Київського Патріярхату Філарету, який нагородив медаллю понад 60 наших бійців і волонтерів.
Орденом Богдана Хмельницького нагороджено посмертно Василя Кіндрацького.
Потрібен час, щоб сповна осмислити такий феномен як волонтери ОУН. Здебільшого на плечі жінок ліг тягар обов’язку підтримки тих, хто взяв до рук зброю. Усіх не перелічити. Але не можна не згадати Катрусю Потебенко, Лілю Мусіхіну, Оксану Ковч, Ніну Кропотіну, Людмилу Чичук, Галину Шиманську, волонтерські організації з Херсона «Атланти» і Полтави – «Батальйон небайдужих», волонтерські групи «Маскувальна сітка на Вежі над Дніпром», «Кухарська сотня Приірпіння», «Солодка Сотня столиці», «Захистимо захисника», «СТРАУС». Ніколи, навіть у найважчі часи вони не покидали нас і нині залишаються надійною опорою для ОУН.
До речі, не забуваймо, що ОУНівці боронять Україну у складі багатьох формувань. Кращі бойові підрозділи «Правого сектору», нині Української Добровольчої Армії, формував провідник Рівненської ОУН Роман Коваль.
Маємо всі підстави стверджувати, що у найскладніший час в новітній історії України, Організація Українських Націоналістів виявилася готовою до збройного спротиву окупантові, її вагомий вклад в обстоювання незалежности й суверенітету країни – незаперечний.
Показово, що найкращу оцінку нашій діяльности, як це й було завжди, дає ворог. Бійців ОУН Москва занесла до т. зв. «смертних списків», їх визнано особливо небезпечними «каратєлямі». Торік у травні ФСБ Росії заблокувало нашого офіційного сайта, а на його електрону адресу надіслало повідому, що ОУН офіційно заборонена в Росії. У грудні «невідомі» запальною сумішшю підпалили нашого офіса в Києві. Хто б це не вчинив, але очевидно, що вуха цієї спецоперації стирчать у Москві, яка в такий спосіб прагне налякати й здеморалізувати українців.
Два останні роки Україна живе у двох паралельних світах. На Донбасі війна. На решті території – політиканство, партійні чвари, нескінченні суперечки на тему «як жити далі».
Натомісць ОУН намагалися бути в реальному світі. Усе, що робилося мало на меті одне: розв’язати ключову й найголовнішу проблему – протистояти аґресорові, обстояти цілісність і самостійність України. А це можливо, тільки тоді, коли нація має хребта: не погоджується на «гнилі» компроміси, зберігає власну ідентичність, плекає історичну пам’ять, зберігає культурну й мовну самобутність.
Тому не дивуюся, що саме наші друзі з (поки ще) Кіровограда першими рішуче виступили з вимогою декомунізувати обласний центр. До того ж вимагали не лише позбутися остогидлої комуністичної назви, але й не погоджувалися на малоросійський варіянт Єлизаветоград. Протистояння в Кіровограді стало загальнонаціональною подією. У цьому наші ОУНівці безкомпромісні, не відступлять і, сподіваюся, переможуть.
Схожі ситуації виникали на Одещині й Полтавщині. Зокрема в Котовському «забули» демонтувати музей червоному бандитові Котовському. А в Шишаках, перейменовуючи, вирішили не згадувати героїв національно-визвольного руху. Що ж, довелось ОУНівцям нагадувати, що вони за будь-яких обставин доможуться свого.
Загалом усі наші структури активно долучились до процесу декомунізації країни. На часі незворотний процес її деколонізації.
У більшості міст сходу й півдня України нарешті з’явилися вулиці на честь Євгена Коновальця, Тараса Бульби-Боровця, Олени Теліги й Олега Ольжича. У Миколаєві й селі Струпків, що біля Коломиї, встановлено пропам’ятну дошку на честь Василя Кіндрацького.
У Львові постав монумент Юліану Головінському – визначному українському військовому і політичному діячеві, сотнику УГА, члену УВО і ОУН від часу їхнього заснування. В Івано-Франківську ОУН домоглася ухвали рішення про встановлення монумента другому голові ОУН Андрієві Мельнику. У Житомирі ОУНівці «дотиснули» владу, яка погодилася на спорудження монумента Олегові Ольжичу.
А до того, у цьому ж місті, було встановлено пам’ятного знака на честь визначних діячів ОУН Омеляна Сеника й Миколи Сціборського. У Полтаві постав монумент гетьманові Івану Мазепі. У Харкові засновано Комітет щодо вшанування сторіччя віднови Української Народної Республіки, який домагається визнання УНР спадкоємницею сучасної Української держави. У столичному приміщенні Національної спілки письменників встановлено портрета Олени Теліги визначної діячки ОУН, яка очолювала Спілку українських письменників у 1941-42 рр. І тільки нині відновлено історичну й національну справедливість.
Не припинила своєї діяльности Кримська обласна організація ОУН. Щоправда, довелося перенести її роботу на материк. Нині лідер кримських націоналістів Андрій Щекун очолює громадську організацію «Кримський центр ділової та культурницької співпраці «Український Дім», яка гуртує українців змушених покинути півострів, але які не змирилися з окупацією і продовжують боротьбу.
Пліч-о-пліч із нами крокували асоційовані з ОУН організації – Українська військова організація, Фундація ім. Олега Ольжича, Жіноче товариство ім. Ольги Басараб й Олени Теліги. УВО взяла на себе ввесь комплекс військових справ. Фундація ім. Олега Ольжича організувала пересувні виставки присвячені Євгенові Коновальцю, Андрієві Мельнику, Олегові Ольжичу, готові мандрувати Україною, розповідаючи людям правду про життя і боротьбу лідерів ОУН.
Жіноче товариство, на мою думку, зробило принаймні дві дуже важливі справи загальноукраїнської значини. Із Галичини до Великої України повернуто ім’я Ольги Басараб – визначної націоналістки, посестри Коновальця на прикладі якої зростало покоління УВО, ОУН і УПА. Уперше в Україні товариству на високому художньому рівні вдалося провести вечір поезії Олени Теліги, коли її вірші зазвучали мовами світу. Відтак Олена Теліга входить у европейський і світовий контекст визнання свого поетичного хисту та яскравої громадянської позиції.
Варто зупинитись також на деяких важливих аспектах суспільно-політичної ситуації.
Як на мене, існує три позиції, на яких маю наголосити під кутом зору їхньої актуальности.
Позиція перша. Нам треба братися до формування реального порядку денного Української держави. Пригадайте, ще два роки тому, навіть рік тому, ключове питання яке стояло перед нацією і державою – було питання збереження територійної цілісности суверенітету й соборности України. Відбиття наступу московитів, повернення Криму і втрачених територій на Донбасі.
Але вже сьогодні нам змінили порядок денний.
Тепер нас переконують у тім, що Російська аґресія це щось похідне і другорядне. Нині на перший план ставлять питання змін до Конституції, децентралізації, виборів тощо. Зокрема так звану «децентралізацію», зробили якоюсь панацеєю від усіх наших бід.
Здається, що коли здійснимо «децентралізацію», то негайно порозв’язуємо всі проблеми, які постали перед країною. До того ж якось забули, що політику «децентралізації» нам нав’язала Москва, камуфлюючи цим словом свою вимогу федералізації України.
Тому нам, українським націоналістам, треба форму-вати реальний порядок денний і зазначити: передовсім треба перемогти в російсько-українській війні, повернути під українську юрисдикцію Крим й окуповані терени на Донбасі. Воднораз ми маємо ставити собі іншу, відміну від усіх політичних сил мету. Адже всі як один твердять, так, ми згодні з тим, що треба повертати Крим і треба повертати Донбас. Але не згодні з тим у чому ми переконані. Україна забезпечить свій суверенітет і соборність лише тоді, коли розпадеться Російська імперія. Без розпаду Росії збереження територійної цілісности й соборности України – неможливе.
Друге питання, яке вважаю, залишається животрепетним: а як власне це зробити? Як повернути Крим і Донбас? Тут не треба вигадувати велосипеда. Відповіді на ці питання є у програмових документах наших попередників.
У постановах установчого Конґресу українських націоналістів, який і покликав до життя Організацію Українських Націоналістів, зазначено: «Лише військова сила, що спиратиметься на озброєний нарід готовий уперто та завзято боротися за свої права, зможе звільнити Україну від займанщини та вможливити упорядкування Української Держави.
Оборону упорядкованої Держави перебере єдина, регулярна, надклясова, національна армія й фльота, що враз із територіяльними козачими частинами будуть збудовані на підставі загальної військової повинности».
1939 року вже на Другому Великому Зборі Українських Націоналістів Олег Ольжич зазначав: «Українська збройна сила від століть високо держала прапор національної ідеї всупереч усім силам розкладу і рабства. Вірна своїм традиціям – вона вилонила тих, що здвигнули Націоналістичну Революцію.
Хвилина, яку тепер переживаємо, вимагає від нас найбільших зусиль, щоб зорганізувати сили нації для рішального бою з займаннями українських земель.
Щоб успішно повести революційний зрив – треба ще сильніше і з більшою напругою волі продовжити творення і відбудову Української Армії.
Збройна сила – це завдання дня!
Виховати політичних та громадських провідників у дусі націоналістичних ідеалів, які потрапили б зорганізувати народні маси для організованого чину і були б взором усіх особистих і громадських чеснот – це наше повсякчасне завдання.
Перевиховати нарід у націоналістичну спільноту, виплекати націоналістичну людину волі, чести й посвяти, створити новий, героїчний тип українця – це вічне завдання націоналізму.
Або українство стане націоналістичне, або ми останемось рабами!».
Чи хтось сумнівається в актуальності цих слів?
Отже, підтримка Збройних Сил, створення справжнього Українського війська, мілітаризація суспільства – це надзавдання українських націоналістів на сучасному етапі. ОУН має великий досвід співпраці зі Збройними силами України. Цей досвід і надалі маємо поглиблювати, щоб перетворити Збройні сили України в Українське військо. До речі, нині не Конституція, не «децентралізація» і не «реформи» є ґарантом нашої незалежности, а сильне Українське військо.
Третє питання, не менш важливе аніж територійний суверенітет і соборність, це – духовий суверенітет української нації. Славетний Олег Ольжич наголошував, що здобути, зберегти, закріпити й розвивати Українську державу без духового суверенітету нації неможливо.
Війна проти Московії, це боротьба за українську ідентичність. Боротися за власну ідентичність, у наших умовах це – викорінювати із суспільної свідомості комплекс національної меншовартости передовсім у ставленні до т. зв. “російської культури”.
Мене дивують дискусії на тему – забороняти чи дозволяти російські книжки, має бути російське кіно чи ні. Панове, нам мало крови і смертей на Донбасі? Нам мало Криму? Свого часу знаний Юрій Шевельов, розмірковуючи про «історію великої і ще не закінченої війни» – саме так він назвав «історію культурних зв’язків між Україною та Росією», дійшов висновку: «Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціялізм і комплекс кочубеївщини».
Російський чобіт вступив на українську землю по тому, як сюди запустили російські фільми, книжки, музику. Жодних дискусій щодо цього не може бути. Карантин на все російське – ось адекватна відповідь відвертим і замаскованим прихильникам «рускаґа міра».
Слава Україні!
Звернення ХХІ ВЗУН
Голові Львівської обласної державної адміністрації
Олегові Синютці
ЗВЕРНЕННЯ
Шановний пане голово, 2016 року Україна відзначає 125-річчя Євгена Коновальця – командира Київського корпусу Січових Стрільців, полковника Дієвої Армії УНР, засновника УВО та ОУН. Відповідною Постановою Верховної Ради України за № 831-VIII від 25 листопада 2015 року, передбачено урочисто відзначити на державному рівні цю знаменну дату.
На виконання п.10 Плану заходів щодо відзначення цього року 125-річчя від дня народження Євгена Коновальця, згідно з Вашим Розпорядженням «Про відзначення 125-річчя з дня народження Євгена Коновальця» (№23/0/5-16 від 19.01.2016 р.) пропонуємо звернутися до Міського голови Львова Андрія Садового з пропозицією оголосити архітектурний конкурс на спорудження пам’ятника Євгенові Коновальцю у Львові на вулиці Стрийській – де розташовано т. зв. «Монумент бойової слави радянських збройних сил».
Уже неодноразово громадськість порушувала питання про демонтаж цієї споруди, яку нині, хоч і перейменували нібито під гасло «переможцям з нацизмом», але вона однозначно містить яскраво виражені ідеологічні сюжети й символи московського окупаційного режиму: горельєфи «народження Червоної армії», «Громадянська війна», «Звільнення Західної України», а також – рельєф ордена «Пабєда» та «Родіна-мать», яка «благословляє» меч у руках радянського окупанта.
Цей одіозний витвір пропаґанди совєтської доби підпадає під чинність Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистсько-го) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаґанди їхньої символіки» (№ 317-VIII від 9.04. 2015 р.), згідно з пп.1.4: б, д Статті 1. та Статті 6. зокрема.
Вимагаємо невідкладно, на виконання цього закону, з огляду на зволікання Львівської міської ради з демонтування комуністичної символіки, ухвалити рішення щодо демонтування споруди «Монумент бойової слави радянських збройних сил» на вул. Стрийській у м. Львові. Зважаючи на «сакральність» символів тоталітарного режиму для депутатів львівської міської ради та членів Львівського міськвиконкому, які відмовились виконувати Закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаґанди їхньої символіки», уважаємо за доцільне запропонувати їм розв’язати питання експонування окремих елементів т.зв. «монумента» на території музею тоталітарних режимів у м. Львів, інших музейних закладів.
Уважаємо, що найкращим місцем для встановлення скульптури Євгенові Коновальцю – духовому символу боротьби кількох поколінь за державність України, зокрема – вояків Дієвої Армії УНР, членів УВО й ОУН, є саме територія на вул. Стрийській, де нині бовваніє т. зв. «Монумент бойової слави радянських збройних сил», що безперечно підлягає демонтуванню.
Шануймо й пам’ятаймо наших героїв!
Пам’ятник Олені Телізі має постати в Бабиному Яру!
Прем’єр-міністрові України
В. Ґройсману
Главі Адміністрації Президента України
Б. Ложкіну
Шановні панове!
12 серпня 2015 р. Президент України П. Порошенко підписав Указ № 471/2015 «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами трагедії Бабиного Яру», яким зокрема, передбачено «Утворити Організаційний комітет з підго-товки та проведення заходів у зв’язку з 75-ми роковинами трагедії Бабиного Яру, визначивши співголовами Організаційного комітету Прем’єр-міністра України і Главу Адміністрації Президента України».
На виконання Указу 30 грудня 2015 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято розпорядження № 1410-р «Про затвердження плану заходів у зв’язку з 75-ми роковинами трагедії Бабиного Яру», у якому п.9 визначено «проведення реставрації пам’ятки національ-ного значення “Пам’ятник радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської армії, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному Яру”, пам’ятних знаків “Менора” і “Хрест у пам’ять про розстріляних німецько-фашистськими окупантами української поетеси О.Теліги та членів Організації українських націоналістів”, інших пам’ятників і пам’ятних знаків, що розміщуються на території Національного історико-меморіального заповідника “Бабин Яр”, а також фінансування відповідних робіт».
У Додатку до протоколу засідання Оргкомітету з підготовки та проведення заходів у зв’язку з 75-ми роковинами трагедії Бабиного Яру від 3 березня 2016 р. зазначено, що на «реставрацію Хреста у пам’ять про роз-стріляних у Бабиному Яру українську поетесу О. Телігу та членів ОУН» передбачено виділити 80 тис. грн.
Цілковито підтримуючи цю справу, звертаємо вашу увагу на те, що указом Президента України N 416/2006 від 22 травня 2006 р. “Про відзначення 100-річчя від дня народження Олени Теліги” передбачалося «спорудження протягом 2006–2008 років на території Меморіального комплексу «Бабин Яр»у м. Києві пам’ятника Олені Телізі та її соратникам». Тоді Міністерство культури та туризму провело конкурс на кращий ескізний проект і 2007 р. затвердило проєкт авторського колективу у складі: скульпторів Олександри Рубан, Віктора Липовки та архітектора Івана Єршова.
У бюджеті Київської міської адміністрації на 2008 р. було передбачено 900 тис. грн на скульптурну групу, але її так і не встановили.
2009 р. було повідомлено про те, що пам’ятник видатній українській поетці Олені Телізі на території Меморіального комплексу «Бабин Яр» буде встановлено протягом 2009–2010 рр. Відповідне розпорядження підписав тодішній київський міський голова Л. Черновецький. Пам’ятник планували встановити за кошти меценатів комунальним підприємством «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт». Але жодних робіт так і не було проведено.
28 березня 2013 р. КП «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт» КМДА уклала угоду на придбан-ня моделі скульптурної композиції «Пам’ятник О. Телізі та її соратникам» вартістю 1,8 млн грн. Скульптуру мали придбати в Олександри Рубан, про що писали “Наші гроші” з посиланням на «Вісник державних закупівель». Скульптурну композицію мали відлити з бронзи і встановити на території меморіяльного комплексу “Бабин Яр”. Але цього не сталося.
Звертаємося до Вас із проханням ужити потрібних дієвих заходів, щоб, урешті-решт, усі ухвалення рішення було виконано, а в Бабиному Яру постав пам’ятник Олені Телізі.
Спорудження пам’ятника О. Телізі стане актом відновлення історичної та національної справедливости стосовно постати, яка стала одним із символів незалежної і соборної Української держави.
Президенту України
Порошенку П.О.
ЗВЕРНЕННЯ
Високоповажний Петре Олексійовичу, починаючи з 1996 року багато відомих в Україні та за її межами державних і громадсько-політичних діячів зверталися до президентів України щодо присвоєння звання Героя України нескореному сотенному УПА Мирославу Симчичу. На це звернення тоді позитивно не відреагу-вали. Але це було ще до Революції Гідності.
13 лютого 2015 року у вітчизняному парламенті – вищому законодавчому органі країни за надання М.Симчичу звання Героя України проголосували 234 народні депутати. Це дає Вам незаперечну юридичну і достеменну патріотичну підставу для відзначення великого українця.
Двадцятирічним юнаком, закінчивши старшинську школу Української Повстанської Армії, вояк Симчич (псевдо“Кривоніс”) протягом шести років захищав рідну землю від німецько-фашистських та московських окупантів, провівши 40 переможних боїв.
Найуспішніший бій Симчича -”Кривоноса” був біля містечка Космач, на Івано-Франківщині. Тоді сотня УПА розгромила полк НКВД під командуванням двічі Героя Радянського Союзу генерал-майора Дергачова, який перед тим керував операцією-геноцидом – виселенням кримських татар з Криму. Цей бій, в якому був знищений генерал Дергачов і більше 400 енкаведистів, досі вивчають в західних військових академіях як свідчення неперевершеної партизанської тактики.
Тридцять два з половиною роки перебував в московських катівнях наш співвітчизник, захисник рідної землі – після того, як його, важко пораненого, схопили енкаведисти. В сталінських і брежнєвських концтаборах за мужню і чесну поставу пана Мирослава любили товариші по боротьбі, для ув’язнених він був моральною підтримкою, і навіть табірна адміністрація була змушена ставилася до нього з повагою.
Коли майже після 33-річної каторги його, фізично ослабленого, але нескореного духовно, запитували, чи має “якісь претензії до радянської влади”, славний вояк “Кривоніс” з притаманним йому гумором сказав: ”Поверніть автомат, пістолет і дві гранати, які вдалося вам забрати у мене, раненого, непритомного, під час арешту.”
У жорстоких тривалих двобоях нагородою для Мирослава Симчича була воля народу, який він безмежно любив. І за цю любов до Бога і України, як вчить Четверта Божа Заповідь, Господь віддячив – подарував йому таке довге життя.
Своїм позитивним рішенням Ви, Петре Олексійовичу, виконаєте покладений на вас народом обов’язок головного очільника держави стосовно вшанування справжніх патріотів України.
————————————————————————————————————————————————————————————————
————————————————————————————————————————————————————————————————
ВІДБУВСЯ ХХІІ ВЕЛИКИЙ ЗБІР УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ
19 вересня 2020 р.у Києві відбувся ХХІІ Великий Збір Українських Націоналістів. На ВЗУН прибули делегати з обласних організацій ОУН, а також представники Жіночого товариства ім. Ольги Басараб і Олени Теліги та Української Військової Організації.
Перед початком роботи ВЗУН склали присягу члена ОУН професор кафедри новітньої української літератури Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка, лауреат Шевченківської премії Юрій Ковалів і відома художниця Марина Саченко.
Мандатна комісія підтвердила повноваження делегатів і статус гостей та визнала ХХІІ ВЗУН правочинним, який скликаний відповідно до Статуту ОУН.
Головуючий на ВЗУН Богдан Червак зачитав привітання Сенату ОУН та вручив нагороди Православної Церкви України Андрію Щекуну за його вклад у боротьбі за права української церкви в Криму та Ніні Кирпотіній за волонтерську і просвітницьку діяльність.
Делегати ВЗУН заслухали та схвалили звіт Голови ОУН Богдана Червака, а також звіти Контрольно-ревізійної і Дисциплінарної комісій.
Розглянуто та схвалено основний програмний документ ОУН «Декларація 202О», який визначає головні світоглядно-ідейні засади та суспільно-політичні завдання ОУН на найближчу перспективу.
ВЗУН обрав керівні органи ОУН, зокрема новий склад Проводу Українських Націоналістів, Президії Проводу ОУН, а також Контрольно-ревізійної та Дисциплінарної комісій ОУН, затверджено голову та склад Секретаріату ОУН.
Затверджено Правильник проведення засідання Проводу Українських Націоналістів і Президії Проводу ОУН у режимі відео конференцій.
Головою ОУН одностайно обрано Богдана Червака, заступником Голови ОУН став Роман Коваль.
Українські націоналісти поклали квіти до пам’ятного знаку бійцям батальйону ОУН «Давиду» і «Кіндрату» на Аскольдовій Могилі.
Секретаріат ОУН
Шановні й дорогі делегати ХХІІ Великого Збору Українських Націоналістів!
Сердечно вітаємо із великою подією в житті Організації Українських Націоналістів – Великим Збором!
Зичимо вам плідної роботи і виважених, мудрих рішень, які ґрунтуватимуться на безмежній відданості нашій Батьківщині!
В цей небезпечний, загрозливий для Української Держави час закликаємо до згуртованості і монолітності всіх націоналістичних сил України!
Пам’ятаючи славну історію ОУН, жертовні подвиги героїв УПА, немеркнучу пам’ять великих очільників ОУН Євгена Коновальця й Андрія Мельника, міцно стійте на позиції – УКРАЇНА ПОНАД УСЕ!
Від Сенату ОУН
Олена Леонтович,
Богдан Яківців,
Григорій Кримчук,
Дмитро Степовик,
Остап’як Зеновій
Провід ОУН
1.Богдан Червак
2.Борис Гуменюк
3.Василь Петрик
4.Андрій Щекун
5.Микола Сулятицький
6.Михайло Сидоржевський
7.Леонід Осипчук
8.Михайло Буряк
9.Андрій Іванюк
10.Роман Коваль
11.Ніна Кирпотіна
12.Іван Андрусяк
13.Борис Гончар
14.Олександр Кучерук
15.Юрій Ковалів
16.Володимр Чмир
Президія Проводу ОУН
1.Богдан Червак
2. Володимир Чмир
3.Роман Коваль
4.Борис Гончар
5. Леонід Осипчук
6.Андрій Щекун
7.Борис Гуменюк
Секретаріат ОУН
1.Володимир Чмир – голова
2.Володимир Костюк – заступник голови
Контрольно-ревізійна комісія
1.Микола Симчич
2.Дмитро Стрижак
3.Василь Каплунов
Дисциплінарна комісія
1.Сергій Олійник
2.Надія Бугай
3.Ілля Стринадко
ДЕКЛАРАЦІЯ ОУН 2020
Минуло 29 років з часу відновлення державної Незалежності України у 1991 році. Це був час вагомих звершень та болісних поразок, час руху вперед та відкочування назад, час революційних хвиль пробудження нації та її стагнації. Зрештою, наша держава і нація ще так і не стали потужними чинниками на карті світу.
В Україні досі не вирішено питання вибору державної ідеології, без якої неможливий поступ уперед. Бездумна орієнтація на могутніх гравців світової політики на сході чи на заході не призведе в кінцевому результаті до позитивних наслідків для країни та нації.
Але рух вперед української нації уже не спинити. І на цьому шляху єдиною державотворчою ідеологією може бути лише націоналізм.
Націоналізм є той спосіб мислення і той стиль життя, що спрямовує зусилля нації на розбудову сильної, високо дієздатної держави на своїй етнічній території. Проблему вибору для нашої країни можна схарактеризувати так: або Україна рішуче приймає ідеологію націоналізму, або вона продовжує коливатися, марнувати час, а як наслідок — її природні багатства, населення з його високим інтелектуальним потенціалом будуть використовуватися іншими країнами, в їхніх, а не наших інтересах.
Слово «націоналізм» у сучасному світі інколи викликає неоднозначне сприйняття. Часто до нього прирівнюють «екстремізм», «расизм», прояви нетерпимості до представників інших народів, називають «націоналістами» радикалів, які трощать вітрини магазинів та підпалюють автомобілі.
Але насправді усі успішні країни націоналізм активно сповідують, навіть не називаючи так свою ідеологію. Багато світоглядних державницьких понять, за які ведуть боротьбу українські націоналісти, в інших країнах є аксіомою, на якій базуються усі політичні сили. Мова корінної нації є безумовно обов’язковою і домінуючою у таких країнах, пропаганда культури, базованої на цій мові, також є пріоритетом, абсолютна лояльність засобів масової інформації до держави у нікого не виникає сумнівів. Не можливо знайти приклад успішних країн, де б усередині них велась пропаганда країн сусідів проти цих же держав і ще й чужою мовою.
Також активно націоналізм проявляється у відстоюванні економічних інтересів своєї держави. Зараз рідко яка країна вдається до прямого протекціонізму, але їх політика спрямована на допомогу саме представникам бізнесу своїх країн по всьому світу.
Український націоналізм — це думка, воля та дія нації, спрямовані на розбудову національної, соборної Української держави на її етнічній землі, яка від віків полита потом її трудівників і кров’ю її захисників.
Центральними цінностями націоналізму є нація і держава, які також існують у нерозривній єдності і неможливі одна без одної.
Нація є вища форма людської спільноти, яка виникає природним шляхом унаслідок етнічної структуризації людства. Завдяки нації особа долає обмеженість свого існування в часі і просторі, єднаючись духовно з «мертвими, живими і ненародженими» представниками нації в усьому часі і просторі її буття.
ОУН розглядає сформульовані тут цінності як найвищі у своїй ієрархічній системі, тобто ставить їх вище будь-яких частинних, вузько партійних, тимчасових інтересів. Наша політична позиція – бути над партіями, ставити понад усе загальнонаціональні та загальнодержавні інтереси.
Особливо важкий виклик для існування держави Україна та Української Нації відбувся у 2014 році, коли одвічний ворог – Московська імперія здійснила збройну агресію проти нашої країни. Уже сьомий рік триває московсько-українська війна. Саме в протистоянні російській агресії повинна остаточно сформуватись могутність нашої держави. З цим ворогом неможливо домовитись, його важко перемогти, але, згуртувавши усіх людей з державницькою позицією, можна і необхідно відстояти своє право на існування.
Засновник і перший Голова ОУН Євген Коновалець зазначав: «Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як же ж будемо мати силу, тоді вийдемо переможно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба». Ці слова особливо актуальні тепер, а приклад борців за незалежність XX століття показує, що боротьба за свободу – це вже перемога, яка обов’язково настане, хоча і не відразу.
Щоб перемогти, потрібно домогтися побудови держави за кількома засадничими напрямками :
Національна ідентичність.
Держава Україна є, передусім, державою українців, української нації. Це не країна переселенців, яких об’єднує територія проживання та загальнолюдські цінності.
Народ України – це люди, яких об’єднує українська мова, спільна історія державності з часів Русі до сьогодення, культура, базована на українській мові, та християнська віра, яка стала домінантною на наших землях понад тисячу років тому. Кожен, хто проживає в Україні чи за її межами, незалежно від свого етнічного походження, може стати частиною української нації, якщо сприймає її мову, культуру та історію. З іншого боку – неможливо штучно створити якусь «політичну» націю, яку об’єднуватимуть не ці константи, а тільки якісь химерні споживацькі цінності.
Завданням держави та суспільства має стати активне пропагування української мови в усіх сферах життя, вона повинна у повній мірі використовуватись на всій території країни.
Українська нація – це не тільки громадяни України у межах державних кордонів, це й українці, які проживають на етнічних українських землях (Перемишльщина, Підляшшя, Холмщина, Берестейщина, Стародубщина, Східна Слобожанщина, Донщина, Кубань, Добруджа, Придністров’я і Північна Бессарабія, Південна Буковина і Південна Мараморощина, Пряшівщина), які входять до складу інших держав, це також українська діаспора, яка проживає в усьому світі. Україна, тобто держава українців, повинна турбуватися про всіх представників нації і допомагати їм зберігати свою національну ідентичність у будь-яких середовищах.
Український націоналізм прагне охопити всі території проживання української нації та бути механізмом успішного розвитку українства.
Державна могутність
Передумовою відродження могутньої України може стати лише єдність усіх громадян України, їх згуртування навколо цементуючої все суспільство національної ідеї.
Ідеологія українського націоналізму в її сучасній формі визнає за вищу цінність свободу нації і особи, включає в себе послідовний демократизм, шанує правопорядок і верховенство закону.
Українська держава повинна бути сильною своїми інституціями, які здатні функціонувати на основі закону, а не волі окремих осіб.
Українські націоналісти домагатимуться сформування справжньої незалежної судової гілки влади, яка гарантуватиме дотримання законності в країні. Саме судова влада зобов’язана подолати високий рівень корупції.
Особливо важливими у воюючій країні є національно свідомі армія, поліція, спецслужби і розвідка. Наявність у цих структурах послідовників українського націоналізму гарантуватиме виконання ними свого справжнього призначення – захисту суверенітету та порядку в Українській державі.
Водночас могутність держави має реалізуватися в активних зусиллях, спрямованих на повне відродження української культури, творче освоєння колосального духовного багатства, отриманого нами у спадщину від минулих поколінь, нове піднесення культури в нових, сучасних формах.
Економічна могутність
Україна на даний час переживає глибоку економічну кризу, її економічні активи розділені між кількома олігархічними групами, які не здійснюють інвестицій для модернізації виробництв, а наживаються за рахунок продажу сировини та використання природних монополій. Важка економічна ситуація спонукала до трудової міграції економічно активне висококваліфіковане населення, що ще більше призводить до кризи в економіці.
Український націоналізм виступає за побудову справедливої економічної системи, де право на природні монополії буде тільки у держави, де буде встановлена диференційована система оподаткування, при якій найбагатші люди країни платитимуть найвищі податки. Основою економічного потенціалу повинен стати середній клас – міцні підприємці, які складатимуть найбільшу питому вагу у загальному ВВП країни.
Основним багатством України є земля сільськогосподарського призначення, на якій вирощується значна частка світового продовольства.
Земля – не «привабливий об’єкт для інвестицій». Узаконення торгівлі землею сільськогосподарського призначення – це пряма загроза для її відчуження на користь олігархічного або чужоземного капіталу та перетворення України на сировинну колонію, в якій українці опиняться в статусі наймитів «на нашій не своїй землі».
Українська земля – це наша продовольча безпека, що має велике значення для нації, яка через втрату державності пережила Голодомор. Право на приватне володіння землею може бути тільки у фізичних осіб – фермерів, які працюють на ній, із забороною продажу юридичним особам як з українською реєстрацією так і з іноземною.
Україна, за прикладом успішних країн, повинна економічними важелями підтримувати національних виробників, які випускають інноваційну наукоємну продукцію із значною доданою вартістю, сприяти притоку інвестицій не у сировинні, а у високотехнологічні виробництва.
Без міцної економічної бази Україна не відбудеться як потужна держава сучасного світу.
Національна і соціальна справедливість
Українські націоналісти виступають за примноження і справедливий розподіл національного багатства – національну і соціальну справедливість.
Гарантом ефективності та перспективності соціальної політики і захисту громадян є національна держава.
В основу соціальної політики покладаємо сутнісні для національної держави принципи національної солідарності, справедливості та відповідальності у взаєминах громадян із державою, власників із найманими робітниками, працездатного та непрацюючого населення.
За рахунок економічно ефективного оподаткування, прийняття ефективних управлінських рішень держава зобов’язана забезпечити гідне життя працівникам бюджетної сфери, пенсіонерам, вразливим групам населення.
Українська держава здатна забезпечити своїх громадян якісним медичним обслуговування від народження і до поважного віку. Медицина має бути забезпечена як технічними засобами, так і відповідними мотивованими фахівцями. Пора покласти край тій критичній ситуації, коли люди змушені їхати за порятунком до клінік навіть менш розвинутих, ніж Україна, країн.
Утвердження нації також буде неможливим без якісної національної освіти, яка також має бути забезпечена якісними кадрами та технологіями. Базою для становлення нового покоління та національної самобутності є сільська школа, при фінансуванні якої слід керуватись не тільки принципами економічної доцільності, а перш за все – майбутнього нації.
Кожен громадянин, який не здатен самостійно заробляти через вік, інвалідність, стан здоров’я, повинен отримати належну можливість для гідного життя за рахунок державних соціальних виплат.
Особливо належна увага повинна приділятись ветеранам російсько-української війни, яким потрібно створити гідні умови для лікування, реабілітації та адаптації до мирного життя.
Держава та місцева влада спроможні реалізовувати різні соціальні проекти із спеціальних фондів за умови залучення відповідального бізнесу. Це дасть можливість стимулювати розвиток соціальної сфери не тільки за бюджетні кошти, а з іншого боку – сприятиме становленню та розвитку соціальної відповідальності бізнесу.
Громадянська ініціатива
Українці історично завжди були господарями та воїнами, що не терпіли поневолення особистої свободи. Сьогодні ці чинники повинні стати основою формування нових можливостей. Вважаємо, що сила нації – у сильній, сформованій на засадах націоналізму, українській особистості, сила держави – у національно свідомих громадах.
Утвердження місцевого самоврядування, контроль громад над землями і економічним життям їх територій повинен відбуватися під керівництвом свідомих і відповідальних українських лідерів, що керуються ідеологією українського націоналізму.
Сила нації – у сильній особистості українця. Сила держави – у згуртованих українських громадах.
Майбутнє України залежить від нашої творчої сили, ініціативи і відповідальності за долю нації, держави і громади.
На переконання ОУН, передумову швидкого та ефективного розв’язання всіх цих завдань слід шукати не десь поза Україною, в будь-яких сторонніх міжнародних організаціях і структурах, а в нас самих.
Українці мають виплекати твердість духу, ясне усвідомлення мети, наполегливість в її досягненні.
Бог і Україна — ось два наріжні камені доктрини українського націоналізму. Тільки йдучи послідовно і твердо шляхом націоналізму, ми розбудуємо заможну, сильну Українську державу — спільне добро всіх українців.
Слава Україні!
(Схвалено, 19 вересня 2020р на ХХІІ Великому Зборі Українських Націоналістів)
Правильник
проведення засідань Проводу Українських Націоналістів та Президії Проводу ОУН у режимі відеоконференції
1.Голова ОУН може прийняти рішення про проведення засідання Проводу Українських Націоналістів або Президії ОУН у режимі відеоконференції з використанням відповідного програмного забезпечення. В онлайн-засіданнях беруть участь члени Проводу Українських Націоналістів (ПУН) або Президії ОУН, а також інші особи, які визначені Головою ОУН;
2.Онлайн-засідання можуть проводитися у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та в інших випадках за рішенням Голови ОУН.
3. Секретаріат ОУН забезпечує інформування членів ПУН або Президії ОУН та інших визначених Головою ОУН осіб, які будуть брати участь в онлайн-засіданні про дату і час проведення засідання та надсилає їм схвалений Головою ОУН проект порядку денного засідання;
4.Голова ОУН відкриває онлайн-засідання у разі, коли участь в ньому беруть більше ніж половина членів ПУН або Президії ОУН;
5. Голосування під час онлайн-засідання здійснюється шляхом підняття руки членом ПУН або Президії ОУН на питання головуючого про те, хто “за”, “проти” або “утримався”. Головуючий на підставі результатів обговорення та голосування оголошує про прийняте рішення із зазначенням у разі наявності членів ПУН або Президії ОУН, які проголосували “проти” або “утримався”.